Розглянемо причини, які зумовили піднесення національних процесів в Україні

Українське національне відродження ХІХ ст.

Території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) — у складі Російської імперії. Далі ці землі ми будемо називатиНаддніпрянською Україною.

• 1/10 території України (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) — у складі Австрійської імперії (Австро-Угорщини). Далі ці землі ми будемо називати Західною Україною.

Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика жорсткого колоніального гноблення з боку імперій негативно впливали на формування української нації.

При розгляді цього надзвичайно насиченого подіями періоду головну увагу буде приділено тим питанням, які відповідають найбільш характерним тенденціям української історії XIX — поч. XX ст.

Вивчивши цей розділ, ви будете знати:

• яку політику щодо України здійснювали уряди Росії та Австро-Угорщини;

• що таке українське національне відродження та які причини його зумовили;

• як розгортався національно-визвольний рух в Україні та його здобугки;

• особливості економічного і соціального розвитку України після ліквідації кріпосного права (1848 р. — в Австрійській імперії, 1861 р. - у Росії);

• яким було становище України на початку XX ст.;

• у чому проявилася національна трагедія українців у першій світовій війні.

Література:

1. Аркас М. Історія України – Русі. _К., 1990

2. Бойко О. Історія України. –К., 2006.

3. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст..- К., 1996.

4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Л., 1996.

6. Історія України /За ред. Ю. Зайцева/ - Л., 1996

7. Історія України: нове бачення / За заг. ред. В. Смолія/ - К., 2000.

8. Король В. Історія України – К., 2005.

Основна риса української історії XIX століття — національне відродження України, під яким розуміють:

• формування національної самосвідомості українців;

• зростання інтересу до української мови, історії, культури;

• активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;

• розгортання українського національно-визвольного руху.

1. Росія й Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

У Росії національне гноблення набуло крайніх, жорстоких форм і найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкувати і викладали українською мовою, цинічно заявивши, що “ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. У 1876 р. вийшов Емський наказ Олександра II, який заборонив ввезення літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва “Україна” була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.): існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема, в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців усіляко обмежувалися — обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборчих органах влади були одиниці — все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його організованості. У XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

3. Активізації національного руху сприяло зростання української інтелегенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелегенції стали міста, де працювали університети:

Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Наддніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). У Західній Україні значну роль у національному відродженні відіграло уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Наддніпрянщині було зрусифіковане і виступало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути разом зі своїм народом, відображати його інтереси.

4. З кінця XVIII ст., під впливом Великої французької революції, в Європі поширюється концепція нації, зокрема, ідеї рівності усіх націй, права усіх націй на свою мову, культуру, державу. Ці ідеї сприяли національному відродженню недержавних європейських націй, у тому числі й української.

Дата добавления: 2014-10-15