Власність як економічна категорія. Суб’єкти та об’єкти, типи, форми і види власності. Трансформація форм власності в Україні

Коли ми вивчаємо поняття економічної системи і господарський лад країни завжди ставимо питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів.

Щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства необхідно розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Як уже розглядалося вище (за теорією К. Маркса) відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Тому власність слід розуміти, як історично визначений суспільний спосіб привласнення людьми предметів виробничого і невиробничого споживання. Власність завжди пов'язана з річчю (об'єктом привласнення), але вона не просто річ, а відношення між людьми з приводу речі.

Правові відносини власності виражаються в закріплені за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Ст. 2. Закону України «Про власність» так трактує право власності: «Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном».

Відносини власності втілюються, насамперед у певних юридичних нормативних актах. (Конституція України, розд. 1 ст. 13, 14)

Однак, глибинною сутністю усієї сукупності виробничих відносин (основним виробничим відношенням) є форма власності на засоби виробництва. Саме економічні відносини власності визначають її юридичну форму – юридичні відносини, оскільки перші є базисні (основоположні), а другі – надбудовні (похідні).

Історично відомі два типи (форми) власності – суспільна і приватна. Вони розрізняються між собою рівнем усуспільнення, характером, формами і способами присвоєння.

Окрім названих вище форм власності, як свідчить історичний досвід, процес розвитку та еволюції відносин власності призвів до виникнення таких форм власності як, «соціалістична власність» та «комуністична власність», які були теоретично обґрунтовані світовою економічною думкою.

Сучасний етап розвитку людської цивілізації характеризується суттєвими змінами у всіх сферах суспільного життя, у тому числі і в сфері соціально–економічних відносин та їх внутрішній основі – у відносинах власності.

Науковий аналіз цих змін дозволяє виявити новітні тенденції у розвитку відносин власності та їх особливості. Серед них однією із найбільш помітних стає переважання кількості підприємств з корпоративною формою власності у розвинених країнах Заходу. Їх частка у цих країнах сьогодні складає приблизно 80–90% загального обсягу виробництва.

Так, у США сьогодні налічується близько 50 млн. акціонерів; розвиток індивідуально–трудової форми власності, що виявляється у зростанні кількості підприємств, які перебувають у індивідуальні формі власності; зміни у державній формі власності, яка все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

На відміну від розвинених країн у країнах з перехідною економікою (утому числі і в Україні) постають інші складні проблеми у сфері відносин власності, які пов'язані з переходом від адміністративно–командної економічної системи до соціально–орієнтованої ринкової економіки. Надзвичайно важливими тут є процеси формування багатоманітності форм власності та господарювання і науково обґрунтованого, виваженого реформування монопольно–державної власності – роздержавлення.

Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Перетворення державної власності у інші види форми можливо шляхом приватизації та роздержавлення.

Роздержавлення – поняття, яке відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми власності. Роздержавлення повинне розв’язувати наступні проблеми:

1) подолання соціально–економічної монополії держави;

2) забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму;

3) перехід до багатоканального формування економічного регулювання;

4) утворення соціальних гарантій і соціального захисту найманого працівника.

Існують наступні шляхи роздержавлення:

1) передача державних підприємств у власність трудових колективів;

2) розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства;

3) продаж державної власності громадянам і не державним юридичним особам.

Приватизація – це етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам права власності на частину засобів виробництва або продаж їх в приватну власність.

Способи приватизації:

1) викуп об’єктів малої приватизації – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Даний спосіб не передбачає конкуренцію серед покупців;

2) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.

3) викуп державного майна, зданого в оренду – спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

4) продаж на аукціоні та за конкурсом – спосіб, за яким власником майна стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі – найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найвищу ціну;

5) продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб, за яким власником акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умова.

Рекомендована література

1. Закон України «Про власність». – К.: Парламентське вид–во, 1998. –

2. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича, В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська. – [7 вид]. – К.: Знання–Прес, 2008. – 719 с.

4. Грішнова О А. Економіка праці та соціально–трудові відносини: підручник / О А. Грішнова К.: Знання, 2004. – 535 с.

5. Гэлбрейт Дж.К. Новое индустриальное общество. – М., 1969.

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича.– К.:Знання, 2006. – С.13–57

7. Иноземцев В. А. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. пособие / В. А. Иноземцев. — М.: Логос, 2000. –

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Нідп. ред. Г.Н. Климко. – [5–те вид., випр.[ – К.: Знання–Прес, 2004. – Розд. 4, 5. –

9. Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. — К.: Юрінкомінтер, 2000. –

10. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Л.: Світ, 1993. -

11. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб / А.С.Філіпенко. – К.: Знання, 2000. – 174 с.

12. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А. А. Чухно – К.: Логос, 2003. –

Дата добавления: 2014-10-17