Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне, роль в економічному розвитку суспільства

Історично перша форма суспільного розвитку – це натуральне виробництво. За цією формою, продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, для задоволення власних потреб в середині господарства, що їх виробило. Тобто вироблений продукт не набуває товарної форми, а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника. Усі докапіталістичні формації мали саме натуральну форму виробництва. Основні риси натуральної форми виробництва:

1) замкнутий кругообіг продукту, який, як правило, не виходить за межі господарства;

2) кожна господарська одиниця повністю відокремлена та незалежна як у виробництві, так і у споживанні. Через це споживання кожного господарства залежало лише від власного виробництва;

3) суспільний поділ праці в натуральній формі розвинутий слабо;

4) слабко виражений суспільний характер виробництва.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання.

Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відособленість виробників; 3) еквівалентність відносин; 4) ринковий зв’язок між виробниками і споживачами; 5) визнання суспільного характеру праці через ринок; 6) здійснення економічних процесів у товарно–грошових формах шляхом купівлі продажу; 7) виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція; 8) відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обміну.

Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг. Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По–перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Витіснення натурального господарства відбувається на основі товарообміну окремих суб'єктів шляхом поглиблення спеціалізації праці, що означало спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Таким чином, матеріальною основою виникнення відносин обміну їх речовим змістом є суспільний поділ праці. Спеціалізація праці на виготовленні окремих продуктів або на окремих трудових операціях робила необхідним обмін між спеціалізованими виробниками.

Людство знає три великих суспільних поділи праці. Перший відбувся багато тисяч років тому. Це було відокремлення скотарських племен від землеробських. Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від сільського господарства. Третій суспільний поділ праці полягав у виділенні класу купців. Він свідчить про уже розвинений обмін товарами, якщо на ньому спеціалізується цілий клас людей. Сучасна економічна теорія виділяє четвертий великий суспільний поділ праці, який відбувся в розвинутих країнах світу в ХХ ст. Це – відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва.

Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії робочого часу, і веде до зростання продуктивності праці, збільшення обсягу виробленого продукту.

Таким чином, суспільний поділ праці, за якого відбувається спеціалізація виробництва, є необхідною умовою виникнення товарного виробництва. Безпосередньою причиною цього є економічне відокремлення виробниківяк власників засобів виробництва і виробленого продукту.

- Товарне виробництво – це така форма організації суспільного виробництва, при якій економічні відносини між відокремленими виробниками виявляються через купівлю–продаж на ринку продуктів їх праці – товарів.

В економічній теорії розрізняють просте і розширене (капіталістичне) товарне виробництво. Просте товарне виробництво є дрібним, розрізненим і має такі характерні особливості: 1) базується на власній праці (виробники для виробництва товарів застосовують засоби виробництва, які їм особисто належать); 2) розміри підприємств незначні; 3) у ньому не існує одиничного поділу праці; 4) має обмежений характер, тому що частина продуктів йде на задоволення особистих потреб і лише частина – на ринок; 5) створений продукт належить виробнику; 6) кінцева мета – задоволення особистих потреб.

Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, їх експлуатацію, характеризується антагонізмом між безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва, привласненням створеного продукту капіталістом і має такі риси: 1) застосовується наймана праця; 2) розміри підприємств значні, значним є і обсяг продукту, виробленого для обміну; 3) суспільний характер виробництва виявляється через кооперацію праці на окремих підприємствах; 4) товарні відносини носять загальний характер; 5) мета виробництва – отримання прибутку (доходу) капіталістом.

Хоча просте товарне виробництво характерне, насамперед, для періоду становлення товарного виробництва, але його залишки зберігаються і сьогодні у формі дрібних селянських господарств, сімейних ферм, ремісничих майстерень. Сфера його існування обмежується галузями виробництва з низькою нормою прибутку і великим господарським ризиком. Просте товарне виробництво має обмежений характер, а капіталістичне – загальний.

Слід відзначити, що чим ширше і глибше економіка охоплюється товарними відносинами, тим гостріше перед суспільством постає завдання узгодження дій та інтересів учасників (агентів) процесу обміну – виробників і споживачів товару. Товаровиробник не має гарантії, що його товар знайде споживача, і при зміні структури суспільних потреб він постійно повинен реагувати на потребу ринку зміною свого виробництва.

Але це побоювання втратити свого споживача і є тим позитивним чинником, що спонукає виробника посилено працювати, здійснювати безперервний пошук, вміло ризикувати, а в кінцевому підсумку – розвивати виробництво.

Рекомендована література

1. Ален Р. Г. Пересмотр теорий ценности // Ален Р. Г., Хикс Дж. Теория потребительского поведения и спроса. – СПб.: Экон. шк., 1993. –

2. Батура А., Головата І. Теорія цінності в оцінках українських економістів на рубежі 19-20 ст. / А. Батура, І. Головата // Економіка України. – 2002. – № 7. –

3. Бем–Баверк Э. Основы теории ценности хозяйственных благ / Э. Бем–Баверк. – М., 1992. –

4. Винер Дж. Концепция полезности в теории ценности и ее критики / Дж.Винер; Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1993. –

5. Гриценко А. Еволюція вартості // Економіка України. – 2001. – № 4. –

6. Дмитриченко Л. И., Дмитриченко Л. А., Химченко А. Н. Экономическая теория (Политическая экономия): Учебное пособие / под. ред. проф.Дмитриченко Л.И. – Донецк: каштан, 2009. –

7. ЗлупкоС. Новаторські теорії українських економістів: роль в розвитку світової економічної науки //Економіка України. – 2002. – № 9. – 10.

8. Економічна теорія:Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича. – К.:Знання, 2006. – С.135–150.

9. Маршалл А. Принципы политической экономии. – М.: Экономика, 1992.

10. Маркс К. Капитал. – М., 1951. – Т. 1. – Гл. 1: Товар.

11. Менгер К. Основания политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. – М., 1992. –

12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4–те вид., випр. — К.: Знання–Прес, 2002.

13. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. акад. HAH України A.A. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — Розд. 4.

14. Павлишенко М. Модернізація вартості товару // Економіка України. — 2001. — № 7.

15. Покритан НА. Про еволюцію товарної форми продукту // Економіка України. — 2001. — № 11.

16. Рикардо Д. Начала политэкономии и налогообложения // Соч. — М., 1991. — Т. 1. — Гл. 1: О стоимости.

17. Самуэльсон П. Экономика. — М.: НПО "Алкон", 1994.

18. Туган–Барановсъкий М.І. Політична економія. — К.: Наук, думка, 1994.

Дата добавления: 2014-10-17