Суть підприємництва. Форми підприємництва. Перспективи розвитку підприємництва в Україні

Ринкова система господарювання, як уже зазначалося, – це насамперед система підприємництва, яку прийнято характеризувати словом „вільне", тобто система вільного підприємництва. Підприємництво в усіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, але лише у ХХ ст. воно стало розглядатися як фактор (ресурс) виробництва.

Вперше поняття „підприємець" і „підприємництво" ввів у науковий оборот перший теоретик бізнесу, французький учений Р. Кантільйон (XVII ст.), який трактував ці поняття саме так як було сказано вище.

Інший французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. вперше підійшов до характеристики підприємництва як до багатофункціональної діяльності. Він визначив, що підприємець виконує такі важливі функції як поєднання і координація факторів виробництва, організація виробничого процесу.

Ці погляди знайшли широкий відгук і розвиток в економічній науці. Зокрема, австрійський і американський економіст Й. Шумпетер у 30–40–х роках ХХ ст. запропонував систематизовану концепцію, згідно якої підприємець – це „економічний лідер", „новатор", діяльність якого знаходиться в основі будь–якого розвитку. Тут підприємець виступає уже як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу і реалізації різноманітних ринкових можливостей, втілення новаторських ідей.

Згідно сучасного трактування підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати і вести якусь вигідну справу, який шукає і втілює у життя раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку – у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер прикладання капіталу.

Відповідно підприємництво визначається як господарська діяльність суб'єкту з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господарювання (економічної поведінки), що визначається новаторством, знаходженням все більш ефективних способів використання ресурсів, відкритістю до нових перспектив, готовністю ризикувати тощо.

В основі будь–якого підприємництва знаходиться, без всякого сумніву, особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство

Отже, підприємець є суб'єктом підприємництва, а підприємницька діяльність – об'єктом підприємництва.

Підприємництво за своїм змістом розглядається з різних сторін: як категорія економічної науки, як метод господарювання і як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає певні відносини, що складаються між учасниками суспільного виробництва (суб'єктами господарювання).

Як метод господарюванняпідприємництво характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідальністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принципах: саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво виконує три основних функції:

1) мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

2) організації виробництва, збуту, реклами продукції, маркетингу, управління ними;

3)новаторства, діяльності з генерування, розробки і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

В Україні в 1992 р. було прийнято закон „Про підприємництво", в якому воно визначається як самостійна ініціатива, на власний ризик, виробнича і комерційна діяльність, виконання робіт, надання послуг з метою одержання доходу (прибутку). Визначені і принципи організації підприємництва: вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання; самостійність у формуванні програми діяльності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні; право вільного розпорядження власним доходом; свобода зовнішньоекономічних зв'язків, свобода у наймі робочої сили. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед населення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захищеності).

У 1991–1992 роках в Україні було прийнято ряд законів „Про підприємництво (7 лютого 1991 року), „Про цінні папери і фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про приватизацію майна державних підприємств", „Про іноземні інвестиції".

В Україні створена організаційно–правова база для підприємницької діяльності, але підприємництво наштовхується на цілий ряд перешкод об'єктивного і суб'єктивного характеру:

- нестабільність державної економічної політики щодо підтримки підприємництва;

- податкова система України впродовж багатьох років не стимулювала вітчизняних підприємців до ділової активності, відштовхувала потенційних іноземних інвесторів. Непомірні податки часто підштовхували підприємців до порушення законів. І хоча, в останній час, внесені деякі зміни у податкове законодавство, все ж в цілому воно залишається недосконалим.

Перепоною на шляху становлення підприємництва в Україні є також нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність позитивного психологічного клімату серед населення.

Для розвитку ринкової інфраструктури в Україні необхідно вдосконалити діяльність товарних і фондових бірж, ярмарків, торгово– посередницьких фірм; розширити мережу лізингових послуг, установ фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності.

Підприємництво вимагає прискореного розвитку інформаційного забезпечення, від якості та обсягу якого залежить правильність прийнятого рішення.

Підприємницька діяльність завжди виступає в певних організаційних формах, що включають її суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки підприємців. Організаційні основи підприємництва в Україні встановлюються, насамперед, такими чинними законодавчими актами, як Господарський кодекс України, Закон "Про підприємництво" та ін. Цими актами визначені суб'єкти підприємництва.

Це громадяни України, іноземні громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи, зареєстровані як в Україні, так і в інших державах. Фізичні особи виступають суб'єктами підприємницької діяльності як організатори індивідуального виробництва, що здійснюється на основі їх власного майна та праці, або як організатори виробництва, що базується на приватному капіталі та найманій праці. Юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зайняті у тих господарських одиницях, що функ ціонують на приватній, змішаній або державній формах власності на фактори виробництва і характеризуються значними обсягами виробництва.

Господарський кодекс України визначає коло тих осіб, які не можуть бути суб'єктами підприємництва. До них належать такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Заборонено здійснення підприємництва органам державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Організація підприємництва охоплює і його об'єкти. Ними виступають різні види діяльності, результатом яких є продукти, роботи або послуги. Водночас, чинне законодавство визначає коло тих видів діяльності, які через особливу роль їх результатів у житті людей і суспільства потребують особливого контролю з боку держави. Серед них виділяють ті, здійснювати які може тільки держава. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотиків, грошових знаків. Другу групу видів діяльності становлять ті, що можуть здійснюватися недержавними суб'єктами, але вимагають дозволу держави на їх здійснення у виді ліцензій. Чинним законодавством України до них віднесено ви готовлення і реалізацію медикаментів та хімічних речовин, розробку і експлуатацію корисних копалин, виробництво пива, вина та лікеро–горілчаних напоїв, тютюнових виробів, медичну, ветеринарну та юридичну практику. Шляхом ліцензування цих видів діяльності держава має можливість посиленого контролю за такими видами підприємництва.

Залежно від форми власності та організації виділяють кілька видів підприємництва:

Рис. 7. 1. Види підприємництва

Дата добавления: 2014-10-17