Женевські Конвенції про захист цивільного населення і об'єктів в надзвичайних ситуаціях

Основною вимогою Женевських Конвенцій є те, що під час воєн людина повинна дотримуватися певних норм гуманного відношення до ворогів. Ці норми викладені в чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і в Додаткових Протоколах від 8 червня 1977 р.

За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості. Конвенціями пропонуються вимоги, щоб особи, які не беруть безпосередньої участі у військових діях, а також особи недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон або по іншій причині, - поважалися, їм надавався захист від наслідків війни, усім їм забезпечувалась необхідна допомога або необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист розповсюджується на кожного, кого торкнув воєнний конфлікт. Крім цього, сторонам, які беруть участь в конфлікті і комбатантам ставиться в зобов'язання утримуватися від нападу на цивільне населення і цивільні об'єкти. Війну можливо вести тільки по законам гуманності.

Всі Женевські Конвенції і Додаткові Протоколи направлені на захист жертв війни, але кожний з цих документів має свою сферу, своє застосування.

I-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях" і II-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію з складу збройних сил на морі", забезпечують захист пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію на морі. На вимоги цих Конвенцій забороняється посягати на життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в найкоротші терміни медичну допомогу.

У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил кожна з сторін зобов'язана забезпечувати їм такий самий догляд, як за своїми пораненими.

Жодне тіло вмерлого не повинно бути поховано у землі /морі або спалено/ без належного пізнавання і констатації факту смерті.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями зобов'язане відноситися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і не допускати актів насильства над ними. Цивільним особам дозволяється підбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх не повинні карати і переслідувати.

Крім питань захисту хворих і поранених I та II Женевські Конвенції визначають велику увагу питанням захисту медичного і духовного персоналу, їх обладнання, а також інших осіб /адміністраторів, водіїв, кухарів та ін./, які використовуються постійно або тимчасово для адміністративно-господарських потреб.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу медичного або духовного персоналу, повинні мати можливість продовжувати виконувати свої функції по догляду за пораненими і хворими. Цей персонал, згідно з Конвенціями, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченням. Він може мати форму, зброю для самозахисту або захисту поранених і хворих.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, повинні підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не є військовополоненими і повинні користуватися при виконанні своїх обов'язків пільгами.

III-я Женевська Конвенція - "Про поводження з військовополоненими" - визначає статус комбатанта і військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи які входять, до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, є комбатанти /крім медичного і духовного персоналу. Будь-який комбатант, який попадає під владу противника стає військовополоненим.

Військовополонені зобов'язані бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави противника, а не окремих осіб або військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з всіма військовополоненими обходитись однаково. Привілеї можуть бути встановлені виключно в залежності від стану здоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.

Держава, яка тримає військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірше умов праці громадян держави. Однак, їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують їх здоров'ю або принижують їх гідність.

Військовополонені повинні мати можливість повідомити про себе свою сім'ю, а також Центральне агентство пошуку МКЧХ.

Військовополонені, які важко хворі або важко поранилися, повинні бути репатрійовані. Після закінчення військових дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійовані.

Текст Конвенцій повинен бути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати їм можливість в будь-який час ознайомитися зі своїми правами та обов'язками.

IV Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" проголошує деякі норми захисту осіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, на якій людина проживає.

Виходячи з цього, повинні дозволятися операції по наданню допомоги, забезпеченню харчами, медикаментами, одягом та ін.

Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм повинні забезпечувати захист від будь-яких непристойних посягань.

Особливу увагу ІУ Конвенція приділяє цивільним особам, які знаходяться під владою противника, що поділяються на дві категорії:

- цивільні особи, які знаходяться у країні противника;

- населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі примусові заходи.

Велика увага приділяється питанню захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячена ІІІ глава Протоколу.

Всі об’єкти, які не є військовими об’єктами, відносяться до цивільних об’єктів і вони не повинні бути об’єктами нападу та репресій.

Окремо оговорюється захист природного середовища.

Ці питання розглянуті у статті 55: "Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від великих тривалих та серйозних пошкоджень. Такий захист передбачає заборону використання методів і засобів ведення війни з метою причинити, чи які можуть причинити такі збитки і тим самим зашкодити здоров’ю та виживанню населення".

Ще раз треба звернути увагу на статтю 56 "Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили". Згідно Протоколу до них відносяться греблі, дамби і атомні електростанції, і вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі та важкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії, або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Ці головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади особисто, а й кожен громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

Якщо, завдяки великій просвітницькій діяльності МКЧХ ми, в цілому, маємо уяву про статут, завдання та сфери діяльності Червоного Хреста, то стосовно цивільної оборони у більшості ці знання химерні.

Закон України і Положення “Про Цивільну оборону України”

У лютому 1993 року (3.02.93г.) Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про Цивільну оборону України", а 24.03.99г, 29.05.01г, 3.02.04г внесені зміни і доповнення до нього.

Цей закон є правовим актом, що проголошує право громадян України на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, і стихійних бід.

Закон вимагає реалізації цього права від Кабінету Міністрів України і інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

10 травня 1994 року Ухвалою Кабінету Міністрів затверджено Положення "Про Цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення, викладені в Законі "Про Цивільну оборону України".

У Законі і Положенні викладено визначення цивільної оборони, розкриті її зміст і організаційна структура, визначені функціональні обов'язки керівного складу всіх рангів, склад сил цивільної оборони, і їх функції, викладена організація підготовки сил цивільної оборони, навчання населення всіх категорій, а також порядок здійснення матеріального, транспортного, технічного і фінансового забезпечення.

1.5ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

1. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і проведення заходів щодо зменшення збитку і втрат у разі аварій, катастроф, великих пожеж і стихійних бід.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації в мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних бід, а у воєнний час, від застосування засобів поразки.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійної біди і у воєнний час.

5. Організація і проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в районах біди і в осередках ураження.

6. Створення системи аналізу і прогнозування, управління, оповіщення, зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх в готовності до надійного функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

7. Підготовка та перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління і сил, навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях та умінню застосовувати засоби індивідуального захисту /ЗІЗ/.

Дата добавления: 2014-10-17