Земельна реформа в Україні

Форми власності на землю.

Від того, кому належить земля, залежить характер земельних відносин, який визначається тими правами, які мають особи, кот­рі обробляють землю. Право на землю може надаватись у таких формах як володіння, користування, розпорядження та власність.

Володіння означає таке користування землею, при якому її володар мав право її обробляти і користуватися результатами своєї праці, хоч і не в повній мірі, тому що він не обов'язково є її власником.

Право користування землею може здійснюватися на основі звичаїв, що склалися або у встановленому законом порядку. Воно означає, що особа, яка має таке право, може використовувати зе­мельну ділянку в своїх інтересах. Але користування ще не дає права власності на землю. Користувач одержує землю в її влас­ника на основі договору оренди, в якому визначаються умови ко­ристування. Власність на землю виражається у праві власника володіти, розпоряджатися й користуватися землею та вирощеною на ній продукцією. Разом з тим, треба мати на увазі, що право власності на землю може мати певні обмеження. Це може вияв­лятися в обмеженні розмірів земельних ділянок власника. Окрім того, в цивілізованих країнах діють закони, що охороняють зем­лю від дій користувачів й землевласників, які можуть завдати їй шкоди і знизити родючі якості.

Власність на землю може бути індивідуальною, колективною і державною. Це зумовлює різні форми господарювання на землі.

Індивідуальна, або приватна, власність на землю є виробничою основою для ведення різних форм фермерського господарства.

Колективна власність на землю реалізується у різноманітних формах кооперативних господарств.

Прикладом державної форми власності можуть бути такі гос­подарства як радгоспи, які в результаті роздержавлення і прива­тизації можуть перетворюватися в інші форми власності та ве­дення господарства.

Різноманітність форм власності й форм господарювання зумо­влює різні комбінації індивідуальних, колективних і державних господарств.

Викладений вище порядок землекористування є вихідною ос­новою проведення земельної реформи в Україні.

Земельна реформа є складовою економічної реформи, що здійснюється в Україні у зв'язку з її переходом до ринкових від­носин. Завдання цієї реформи — перерозподіл земель з одночас­ним наданням їх у власність громадянам, колективним господар­ствам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвит­ку різних форм господарювання на землі, формування багатоук­ладної економіки, раціонального здійснення охорони земель.

Основні положення реформи визначаються Земельним ксом України. Розглянемо статті кодексу, які визначають з користування з сільськогосподарською метою. Главу 7 “Використання земель” присвячено землям сільськогосподарського призначення. Спочатку визначається коло осіб, підприємств та організацій, яким можуть надаватися землі сільськогосподарського призначення у власність і користування. І можуть бути:

— громадяни, яким надаються землі для ведення особи підсобного господарства, індивідуального садівництва та градарства;

— кооперативи громадян — для колективного садівниі городництва.

Крім того, землі надаються:

— громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосп ським державним, кооперативним, громадським підприємст та організаціям — для ведення товарного сільського господар

— сільськогосподарським науково-дослідним установам, чальним та іншим закладам, сільським виробничо-техніч училищам і загальноосвітнім школам — для дослідництва, паганди передового досвіду та для ведення сільського господарства;

— несільськогосподарським підприємствам, установам та о нізаціям, релігійним організаціям — для ведення підсоби сільського господарства.

Громадянам України, які виявили бажання вести сільське господарство, що базується переважно на особистій І II праці членів їхніх сімей, надаються за їхнім бажанням власність або оренду земельні ділянки, у т. ч. й присадибний.

Крім того, земельні ділянки можуть передаватися у власність чи надаватися у користування членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідницьких господарств), якщо у них з’явилося бажання вийти з їхнього складу і особисто вести СФГ. їм надаються ділянки, які вилучаються із земель зазначених колгоспів, кооперативів та рпідприємств.

Іншим громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки надаються із земель запасу. Земельні ділянки виділяються громадянам, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями. Розміри ділянок, виділених для ведення СФГ (фермерського) господарства, не повинні перевищува- |ІІ гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель

Для ведення особистого підсобного господарства земельні ділянки не можуть перевищувати 2 гектари, а для ведення колективного садівництва — не більш 0,12 гектарів на одного члена кооперативу.У таких же розмірах надаються ділянки для індивідуального садівництва. Для індивідуального городництва надаються ділянки не більше 0,15 гектара, для сінокосу та випасу худоби — 1 га. Землі сільськогосподарського підприємства належать йому за правомколективної власності. Право сільськогосподарських підприємств на землю зберігається при вступі до складу агропромислових об’єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Відповідно до Земельного кодексу власники землі та землекористувачі зобов’язані дбати про охорону земель, що використовуються. Для цього вони повинні здійснювати раціональну організацію використання і збереження території, послід впроваджувати заходи, спрямовані на збільшення родючості грунтів, захист земель від водної та вітрової ерозії, від забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами, захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками та дрібноліссям, інші заходи з охорони та збільшенії дючості грунтів.

Дата добавления: 2014-10-17