Процедури синтезування одиничних та групових показників, способи їх оцінки

Показники ділової та економічної активності, що потребують особливої уваги на різних етапах ЖЦКПП

Показники	Показники ліквідності	Показники фінансового стану	Показники обіговості	Показники рентабельності
Етапи ЖЦКПП	Рентабельність капіталу	Рентабельність продажу
Зародження
Прискорення зростання
Гальмування зростання
Зрілість
Спад

Отож, належне вивчення показників ділової та фінансової активності підприємства надасть змогу швидко відреагувати на первістки кризового стану.

У ринкових умовах господарювання особливої важливості набуває об’єктив­на оцінка фінансового стану підприємства. Для її визначення розроблено вели­ку кількість методик поглибленого аналізу та експрес-аналізу, що базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу ви­являти проблемні напрями у діяльності підприємства й досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають можливості зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан у цілому. Водночас виникає багато ситуацій, коли бажа­ною є інтегральна оцінка фінансового стану підприємства: при аналізі кредитоспроможності та інвестиційної привабливості, прогнозуванні кризових явищ і банкрутства тощо.

Для виконання у повному обсязі всіх своїх функцій інтегральна оцінка повинна відповідати таким вимогам:

– розробленню інтегрального показника повинен передувати ретельний аналіз і вибір найважливіших показників, які характеризують усі аспекти фінансового стану підприємства. Для цього можуть застосовуватися статис­тичні методи або експертні оцінки;

– окремі показники, відібрані до включення в інтегральну оцінку, не мають дублювати один одного, бо це дублювання не тільки ускладнює економічне обґрунтування отриманих результатів, а й може викривити їх;

– усі показники слід привести до однакових одиниць виміру, що забезпечує можливість їх математичного об’єднання;

– якщо методика призначена для зовнішніх користувачів (кредиторів, інвесторів), усі показники мають обчислюватися на базі інформації фінансової звітності підприємства.

Для проведення інтегральної оцінки фінансового стану підприємства про­понується методика, якою передбачається декілька етапів.

Перший етап – визначення основних напрямів оцінки. На нашу думку, до таких напрямів доцільно віднести платоспроможність підприємства, його фінансову незалежність і якість активів, оскільки вони у сукупності з різних точок зору характеризують фінансовий стан підприємства. Як відомо, за плато­спроможністю можна оцінювати здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов’язання. Фінансова незалежність характеризує, яким чином, за рахунок яких джерел і в якому співвідношенні підприємство формує свої ре­сурси, і дає змогу оцінити якість пасивів. Якість активів свідчить про ступінь раціональності використання підприємством коштів.

Другий етап – вибір окремих фінансових коефіцієнтів за кожним з аналітичних напрямів. За рівнем платоспроможності має оцінюватися можливість виконання підприємством своїх поточних фінансових зобов’язань за рахунок різних щодо ліквідності видів активів. Для цього доцільно викорис­товувати такі показники:

– коефіцієнт покриття, який характеризує співвідношення оборотних активів підприємства з його поточними зобов’язаннями;

– коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує здатність підприємства виконувати поточні зобов’язання за рахунок ліквідної частини оборотних активів (коштів та їхніх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебітор­ської заборгованості);

– коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу оцінити можливість «мит­тєвого» виконання зобов’язань.

Для оцінки фінансової незалежності підприємства використовуються коефіцієнти автономії, фінансової стабільності й маневреності власного капіталу. Вони характеризують здатність підприємства фінансувати свою діяльність за рахунок власних і надійних джерел.

Найважливішою характеристикою фінансової незалежності підприємства є оцінка співвідношення власного і запозиченого капіталу. На нашу думку, найприйнятніший для такої характеристики коефіцієнт автономії, який оцінює частку власного капіталу у сукупному капіталі підприємства. Замість нього можуть бути використані інші показники, які характеризують структуру капіта­лу: коефіцієнт заборгованості (відношення запозиченого капіталу до сукупного капіталу) або коефіцієнт фінансування (співвідношення запозиченого й власного капіталу). Коефіцієнт фінансової стабільності свідчить, якою мірою діяльність підприємства фінансується за рахунок стабільних джерел: власного капіталу й довгострокових зобов’язань. Коефіцієнт маневреності характеризує частину власного капіталу, який набирає швидкообертової та ліквідної форми – форми оборотних активів.

Велике значення при оцінці фінансової стійкості підприємства має якість його активів. Рівень ліквідності активів підприємства характеризується часткою високоліквідних активів. Якість оборотних активів з урахуванням джерел їх фінансування оцінюється за допомогою коефіцієнта чистих оборотних активів. Чисті оборотні активи розраховуються як різниця між оборотними активами й поточними фінансовими зобов’язаннями підприємства. У зв’язку з великою дебіторською заборгованістю у багатьох вітчизняних підприємств доцільно оцінювати її якість. Із цією метою до складу показників слід включити «коефіцієнт якості дебіторської заборгованості». Він обчислюється як відношення дебіторської заборгованості, строк сплати якої не настав, до її загальної суми.

Третій етап – визначення для кожного із коефіцієнтів критичного (норма­тивного) значення. Для більшості коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан підприємства, немає та й не може бути загальнорекомендованих нормати­вів. Наведені у літературі критичні значення деяких коефіцієнтів платоспро­можності й фінансової незалежності (коефіцієнт покриття – 2,0; коефіцієнт абсолютної ліквідності – 0,2 тощо) – дуже умовні орієнтири. Тому для забезпе­чення точності інтегральної оцінки критичні значення (нормативи) фінансових коефіцієнтів для конкретного підприємства в усіх напрямах мають розроблятися з урахуванням його галузевої належності й специфіки діяльності.

Четвертий етап – визначення вагомості окремих коефіцієнтів. Рівень ваго­мості, який характеризує важливість окремого коефіцієнта для об’єктивної оцін­ки фінансового стану, може суттєво відрізнятися залежно від виду діяльності під­приємства та інших його особливостей. Більше того, для одного й того самого підприємства у різні періоди вагомість окремих коефіцієнтів може змінюватися. Наприклад, у зв’язку зі скороченням частки бартерних розрахунків і давальниць­ких схем підвищується вагомість коефіцієнта абсолютної ліквідності. Тому для кожного підприємства на плановий період рекомендується визначати рівень ва­гомості окремих коефіцієнтів шляхом експертних оцінок фахівців.

П’ятий етап – формування узагальнюючих показників. Узагальнюючі по­казники розробляються за кожним із напрямів з урахуванням відібраних на дру­гому етапі окремих коефіцієнтів та їх вагомості. Для формування комплексного узагальнюючого показника за кожним із окремих коефіцієнтів визначається ступінь досягнення критичного рівня як відношення фактичного значення до критичного. Усі узагальнюючі показники розраховуються за єдиною методи­кою. При цьому можливе використання двох методів їх розрахунку: як середня геометрична величина ступеня досягнення коефіцієнтами, що характеризують окремий напрямок оцінки, їх критичних значень (1) або як середня арифметична зважена (2):

де КФ_і KH_і – відповідно фактичне й критичне значення і-того коефіцієнта;

а, – вагомість і-того коефіцієнта.

Слід зазначити, що в процесі аналізу можуть бути розраховані й використані два види таких узагальнюючих показників. Перший характеризує фактичний рівень за кожним напрямом оцінки. Він розраховується за формулою (1) або (2) без будь-яких обмежень. Значення такого показника може бути меншим чи більшим за одиницю або дорівнювати їй. Безумовно, його підвищення є свідченням кращого рівня фінансового стану підприємства.

Але при використанні такого узагальнюючого показника можуть мати місце деякі вади. Так, високе (більше за одиницю) його значення може бути досягнуто за рахунок суттєвого перевищення критичного значення одним або кількома коефіцієнтами за недостатнього рівня інших. Наприклад, при розрахунку рівня платоспроможності може мати місце підвищене значення коефіцієнта покриття за рахунок наднормативних запасів сировини й готової продукції. Водночас коефіцієнти поточної та абсолютної ліквідності знаходитимуться на значно нижчому за встановлені нормативи рівні. При цьому фактичний коефіцієнт платоспроможності може перевищувати одиницю, а підприємство не в змозі буде виконувати поточні зобов’язання через відсутність коштів.

Як виняток може розраховуватися так званий нормативний показник. При його визначенні висувається додаткова умова: співвідношення фактичного значення коефіцієнта і його критичного рівня не повинно перевищувати одиниці (3). Таким чином, це співвідношення береться без обмежень, якщо його рівень не перевищує одиниці. В іншому разі (тобто при перевищенні зазначеним співвідношенням одиниці) він дорівнює одиниці.

Розрахований таким чином узагальнюючий показник дає змогу оцінювати рівень досягнення усіх критичних значень. При використанні цього підходу кожний із показників, який входить до розрахункових формул (1) або (2), матиме значення менше за 1 чи таке, що дорівнює 1. Нормативний узагальнюючий показник дорівнюватиме одиниці, якщо усі коефіцієнти перебувають на рівні критичних значень або перевищують їх. У разі недосягнення хоча б одним коефіцієнтом необхідного рівня він буде менший за 1. Внаслідок цього нормативний рівень узагальнюючого показника має межі коливання від нуля до одиниці.

Дата добавления: 2014-10-17