Ландшафти та фізико-географічне районування

Обґрунтування необхідно комплексного районування зони рисосіяння

РОЗДІЛ 2. РАЙОНУВАННЯ ЗОНИ РИСОСІЯННЯ УКРАЇНИ

Природа наділила Україну певними агрокліматичними ресурсами, які виходячи з загальної оцінки, можна характеризувати як сприятливі. До їх сукупності входять земельні, водні (річки, озера та моря) ресурси, клімат, рослинність, рельєф і т.п. [3, с. 35].

Природні ресурси виступають важливим фактором соціально-економічного піднесення. Від їх запасів, якості та окремих техніко-економічних характеристик залежить господарська самодостатність країни і її регіонів. Особливо це актуально на даному етапі розвитку національної економіки, коли поглиблення процесів глобалізації та регіоналізації вимагає максимально можливого використання потенціалу конкурентних переваг, який має місце й у сфері природокористування [2, с. 47].

Як зазначають В.І. Бойко та інші, "…природно-ресурсний потенціал відіграє ключову роль у системі виробничих відносин і соціально-економічному розвитку будь-якого суспільства. Особливо це стало відчутним у зв'язку з антропогенним навантаженням на природу, що відбувається із зростаючою інтенсивністю " [3, с. 34].

Таким чином, раціональне ведення сільськогосподарського виробництва можливе тільки за умови найповнішого використання природно-ресурсного потенціалу території. Це зумовлює необхідність мати об’єктивну інформацію щодо природно-економічних умов і природних ресурсів, які знаходяться у певних географічних межах. Для розв'язання існуючої проблеми ефективного використання природно-ресурсного потенціалу традиційної території рисосіяння починати слід з того, що необхідно провести комплексне районування зони рисосіяння України.

В основу ландшафтного районування покладено загальний ландшафтно-генетичний принцип, який полягає в тому, що в будові й формуванні ландшафтів основне значення належить рельєфу, літолого-тектонічній основі, клімату, водам, ґрунтам, рослинності й тваринному світу, які, перебуваючи у постійній взаємодії і взаємозв'язку, зумовлюють процеси формування ландшафтів. На сучасні природні ландшафти значно впливають антропогенні фактори. Ландшафти відповідно до закономірностей формування природно-територіальних комплексів та їхньої просторової диференціації згруповані у класи, типи, роди і види (табл. 2.1).

Класи ландшафтів виділяють на основі великих морфоструктур – платформно-рівнинних, які відповідають рівнинам, що характеризуються широтною зональністю ландшафтів і гірських територій, для яких властива вертикальна поясність ландшафтів [6, с. 220]. Класи ландшафтів поділяють на зональні типи за балансом тепла та вологи й за відповідної літогенної основи поверхневих відкладів характеризуються спільним зональним ґрунтово-рослинним покривом.

Типи й підтипи складаються з родів ландшафтів, основною ознакою яких є морфологія рельєфу та його літогенна основа. Нижчою типологічною одиницею є види ландшафтів, які характеризуються будовою й походженням рельєфу, видами ґрунтів і природною рослинністю.

Морфологічними одиницями ландшафту є: ландшафтна місцевість, урочище й фація. Внаслідок тривалого, інтенсивного і не завжди раціонального використання природних ландшафтів та їхніх ресурсів вони зазнали значних змін під впливом людської діяльності та стихійних природних явищ. Зокрема, це відбувається внаслідок щорічного розорювання земель, випалювання й вирубування лісів, промислового, гідротехнічного й транспортного будівництва, меліорації земель, військових подій та ін. [6, с. 220].

Таблиця 2.1

Ландшафти зони рисосіяння України *

Адміністративно-територіальна одиниця	Фізико - географічні країни	Класи ландшафтів	Природні зони	Ландшафтні типи і види
Область/ АРК	Адміністративні райони	Тип	Вид
Автономна Республіка Крим	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський	Східноєвропейська рівнина (південно-західна частина)	Рівнинні	Степова	Південно-степові полиново-злакові	Приморські низовини з антропогеновим покривом на неогенових відкладах
Степові кримські ландшафти	Низовини з антропогеновим покривом на неогенових піщано-глинистих відкладах
Одеська	Ізмаїльський Кілійський	Південно-степові полиново-злакові	Приморські низовини з антропогеновим покривом на неогенових відкладах
Херсонська	Голопристанський Каланчацький Скадовський

* сформовано на основі [6; 8].

Фізико-географічне районування – один із важливих методів комплексних географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про ландшафтні комплекси, їх просторову диференціацію.

Фізико-географічне районування відображає поділ території на об'єктивно наявні регіональні ландшафтні одиниці: зональні (пояс, зона, підзона) та азональні (країна, край, область, район). Усі зональні та азональні регіональні одиниці перебувають у взаємозв'язку і є супідрядними: кожна вища одиниця включає нижчі. Всі регіональні одиниці відрізняються своїми індивідуальними властивостями, типологією та структурою ландшафтів і створюють значне ландшафтне різноманіття України [6, с. 220].

Основою для проведення фізико-географічного районування зони рисосіяння України є ландшафтне районування за ландшафтно-генетичним принципом (табл. 2.2, рис. 2.1). При виділенні регіональних одиниць та аналізі їх властивостей враховується походження, історія розвитку природно - територіальних комплексів, взаємодія між компонентами природи та сучасні природні процеси. Кожна одиниця регіонального рангу має свої індивідуальні властивості і відрізняється від інших ландшафтною структурою.

Формування ландшафтних зон зумовлено головним чином балансом тепла й вологи та літогенною основою. Виділені зони відрізняються між собою відповідними типами ландшафтів і поділяються на краї, які виділяються за геолого-геоморфологічною будовою та кліматичними особливостями (зростанням континентальності в східному напрямку).

Краї поділяються на області, кожна з яких відрізняється структурою ландшафтів. Нижчою регіональною одиницею є фізико-географічний район, який має відносно однорідні ландшафтні місцевості та різну інтенсивність сучасних природних процесів.

Таблиця 2.2

Фізико-географічне районування зони рисосіяння України *

Адміністративно-територіальна одиниця	Фізико-географічне районування
Область/ АРК	Адміністративні райони	Країна	Зона	Під-зона	Край	Область	Район
Херсонська	Голопристансь-кий	Східноєвропейська рівнина (південно-західна частина)	Степова	Південностепова (сухостепова)	Причорно-морсько-Приазовський	Нижньодніпров-ська терасово-дельтова низовинна	Краснознам'янсько-Лазурненський
Скадовський	Скадовсько-Новокаховський
Каланчацький	Присивасько-Приазовська низовинна	Чаплинсько-Чонгарський
Автономна Республіка Крим	Джанкойський Красноперекоп-ський Нижньогірський	Кримський степовий	Присивасько -Кримська низовинна	Північносиваський
Красноперекопський Роздольненський	Роздольненсько-Ішунський
Джанкойський Нижньогірський	Новокримсько-Джанкойський
Совєтський	Південносиваський
Одеська	Ізмаїльський	Середньостепова	Причорно-морський середньостеповий	Задністровсько-Причорноморська низовинна	Ренійсько-Кілійський
Кілійський

* сформовано на основі [6; 8].

Рис. 2.1. Фізико-географічне районування

Примітка. Сформовано на основі [6, 8].

Карти ландшафтів та фізико-географічного районування мають важливе наукове і прикладне значення для вирішення проблем раціонального природокористування, розв'язання екосередовищних проблем, збереження та охорони ландшафтного різноманіття. Вони мають широке застосування в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, проектуванні транспортних та інженерних об'єктів, у геологічних і медико-геохімічних дослідженнях [6, с. 220].

Таким чином, основою для проведення фізико-географічного районування зони рисосіяння України є ландшафтне районування за ландшафтно-генетичним принципом. При виділенні регіональних одиниць та аналізі їх властивостей враховується генезис, історія розвитку природно-територіальних комплексів, взаємодія між компонентами природи та сучасні природно-господарські процеси. Кожна одиниця регіонального рангу має свої індивідуальні властивості і відрізняється від інших ландшафтною структурою.

Дата добавления: 2014-10-17