Методи державного регулювання енергетики

Державна регулятивна політика в енергетичній сфері України поєднує методи прямого та непрямого регулювання і здійснюється з урахуванням двох важливих обставин:

а) світової тенденції поступової лібералізації внутрішніх ринків енергоносіїв та обмеження адміністративного втручання держави в діяльність суб'єктів енергоринків;

б) існування в умовах становлення ринкової економіки нерозвиненого конкурентного середовища, недосконалих механізмів підприємницької діяльності, неповної (і суперечливої) законодавчої бази, що зумовлює необхідність активного регулювання економічних відносин з боку держави.

До методів прямого регулювання державою діяльності суб'єктів енергоринків належать ліцензування окремих видів діяльності, контроль за дотриманням технічних та екологічних стандартів, вимог безпеки функціонування енергетичних об'єктів, регулювання умов конкуренції на енергоринку.

Методи непрямого впливу спрямовані на зміну параметрів ринкового середовища і передбачають регулювання цін, тарифів, рівнів податків і мита, кредитних ставок тощо.

Істотний вплив на функціонування та розвиток паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) здійснюється за допомогою важелів загального макроекономічного регулювання (обмінний курс гривні, облікові ставки та резервні вимоги Національного банку України, курси цінних паперів на фондовому ринку), а також зовнішні чинники — механізми ціноутворення на світових ринках енергоносіїв, форми міжнародних розрахунків, механізми та умови доступу до міжнародних кредитних ресурсів тощо.

Регулювання шляхом ліцензування зобов'язує суб'єктів господарювання дотримуватися певних умов і правил діяльності (ліцензійних умов). Розробляючи ліцензійні умови та контролюючи їх дотримання, державний регулюючий орган має можливість суттєво впливати на поведінку ліцензіата, включаючи дотримання ним технічних, екологічних та інших вимог, що визначають рівень безпеки енергетичних об'єктів, охорони праці на підприємствах ПЕК, відтворення ресурсної бази.

Цінове регулювання є важливою складовою державного регулювання, але сфера його застосування в ПЕК помітно вужча, ніж сфера ліцензування. Головними завданнями цінового регулювання енергоринків є попередження необґрунтованого підвищення цін і тарифів на паливо та енергію підприємствами-монополістами; захист прав споживачів енергопродукції; запобігання перехресному субсидуванню одних видів діяльності в енергетиці за рахунок інших.

Податкове регулювання, крім виконання фіскальних функцій, має сприяти ефективному функціонуванню та розвитку енергоринків, у т.ч. підвищенню конкурентоспроможності підприємств, стимулюванню енергозбереження, інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання. Податкові регулятори використовуються також і для оперативного регулювання структури виробництва та споживання в ПЕК, однак при цьому вони мають залишатися відносно стабільними й забезпечувати незмінність основних «правил гри» на енергоринку.

Митне регулювання виконує подібні до податкових фіскальні функції. Водночас воно має особливе завдання регулювання структури імпорту з метою стимулювання імпорту дефіцитних для України видів ресурсів (сирої нафти, природного газу, ядерного палива, сучасного енергетичного обладнання, новітніх технологій); обмеження імпорту товарів, виробництво яких (у достатніх обсягах) можливе на вітчизняних підприємствах, як-от: продуктів нафтопереробки, окремих сортів вугілля, більшості видів енергетичного обладнання.

Важливим важелем державного регулювання енергетичної сфери є також формування та реалізація державних програм розвитку ПЕК або окремих його галузей.

В умовах становлення ринку енергоносіїв завдання держави полягає у створенні таких економічних і правових засад, які б сприяли розвитку конкуренції та враховували (і узгоджували) інтереси всіх його учасників, у тому числі споживачів.

Таким чином, на сучасному етапі державна регулятивна політика у сфері енергетики має концентруватися на:

• удосконаленні системи регулювання діяльності природних монополій (включаючи регулювання цін і тарифів);

• встановленні нормативних та організаційних засад діяльності ПЕК;

• поступовому обмеженні регулювання цін і тарифів на товари (послуги) інших суб'єктів господарювання, у т.ч. монопольних утворень, що не мають природного характеру.

Питання до теми

1. Охарактеризуйте склад державних органів регулювання паливно-енергетичного комплексу України. З'ясуйте сферу їх повноважень і функції кожного з них.

2. У чому полягають особливості методів прямого впливу та непрямого регулювання ПЕК державою?

3.Як здійснюється державне регулювання окремих галузей ПЕК України?

4. Розкрийте суть економічних методів регулювання ПЕК.

Список літератури

1. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» № 183/98-ВР від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради. - 16 вересня 1998 р. - № 35. - Ст. 237.

2. Конституція України. - К.: Інститут законодавства, 2002.

3.Постанова Кабінету Міністрів України «Питання інспекції з енергозбереження» № 1039 від 29 червня 2000 р.

4.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження статуту Національної акціонерної компанії «Надра України» № 1460 від 27 вересня 2000 р.

5.Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Національної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» № 1268 від 17 жовтня 1996 р.

6.Постанова Кабінету Міністрів України «Про урядові комітети» № 339 від 7 лютого 2000 р.

7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 747 від 25 травня 1998 р.

8.Система державного управління ПЕК України // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 2. - С. 24-29.

9.Указ Президента України «Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки» № 1303 від 5 грудня 2000 р.

10.Указ Президента України «Про заходи забезпечення діяльності Національної комісії регулювання електроенергетики України» № 213 від 14 березня 1995 р.

11.Указ Президента України «Про Міністерство палива та енергетики України» № 598 від 14 квітня 2000 р.

Указ Президента України «Про положення про Державний комітет України з енергозбереження» № 918 від 6 жовтня 1995 р.

Практичне заняття №1.

Варіант 1.

1. Сучасні тенденції розвитку світової енергетики.

2. Методи державного регулювання енергетики

Практичне заняття №1.

Варіант 2.

1. Особливості енергетичної галузі.

2. Урядовий комітет з питань промислової політики та паливно-енергетичного комплексу, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Державний комітет ядерного регулювання України, Міністерство палива та енергетики України: їх завдання і функції.

Лекція 3. Основний капітал в енергетиці

3.1. Сутність капіталу підприємства та його виробничих фондів.

3.2. Оцінка основних фондів.

3.3. Структура основних фондів.

СРС: Амортизація та відтворення основних виробничих фондів.

СРС: Нематеріальні та довгострокові фінансові активи.

Сутність капіталу підприємства та його виробничих фондів.

Кожне підприємство здійснює виробничий процес, використовуючи взаємодію праці людини та засобів виробництва, що складаються з засобів праці та предметів праці. Засоби праці (будівлі, споруди, устаткування) беруть участь у створенні продукції протягом багатьох виробничих циклів. При цьому вони зберігають свою форму і втрачають частку своєї вартості, яка переноситься на вартість виготовленої продукції. Предмети праці (сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби) беруть участь лише у одному виробничому циклі, змінюють чи повністю втрачають свою початкову форму і повністю переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції.

Такий фактор виробництва як “капітал” визначають як інвестиційні ресурси, що використовують у виробництві товарів та послуг. А під інвестуванням розуміють перетворення грошового капіталу у реальний, виробничий капітал. Саме цей реальний (матеріалізований) капітал і ототожнюють з виробничими фондами, які є матеріально-речовим складом засобів виробництва.

Капітал, що інвестується у засоби виробництва, поділяється на основний та оборотний. Відповідно, виробничі фонди підприємства поділяють на основні та оборотні залежно від ролі у процесі виробництва та перенесенні вартості на виготовлений продукт.

Основний капітал – це частина виробничого капіталу, що інвестується у засоби праці та складається з їхньої вартості. Він бере участь у багатьох виробничих циклах і переносить свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику в міру реалізації готової продукції або послуг. основні активи не беруть участі в безпосередньому обороті коштів. Звідси ще дві їх назви: «необоротні», або «позаоборотні» активи.

Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції (рис.1).

Натурально-речовий склад основних фондів.

До складу входять основних фондів включають:

1. будівлі;

2. споруди;

3. передавальні пристрої (електромережі, тепломережі, трубопроводи, системи зв’язку);

4. силові машини та устаткування (турбіни, парові котли, двигуни);

5. робочі машини та устаткування;

6. вимірювальні прилади та пристосування;

7. засоби автоматики, обчислювальна техніка, комп’ютери;

8. транспортні засоби;

9. інструменти та пристрої строком служби більше одного року;

10. виробничий інвентар;

11. господарський інвентар;

12. інші основні фонди (бібліотечні, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

Частина виробничого капіталу, що витрачається на придбання предметів праці, називається оборотним капіталом.

Оцінка основних фондів.

Облік і оцінка засобів праці здійснюються в натуральній і вартісній (грошовій) формах.

Натуральна оцінка основних фондів необхідна для:

– обліку і планування окремих груп основних фондів;

– розрахунку виробничих потужностей;

– розроблення балансів устаткування і визначення ступеня його використання тощо.

Можна навести такі приклади натуральних одиниць основних фондів:

• наявні одиниці (шт.);

• одиниці потужності або продуктивності (м, кг, м, л, м², м³, байт тощо; за одиницю часу: с, хв, год, добу, місяць, рік);

• одиниці, що характеризують розмір основних фондів (габарити, вага, об'єм/обсяг);

• одиниці, що характеризують величину негативної роботи, пов'язаної з порушенням природного середовища (викиди шкідливих речовин в атмосферу, воду або ґрунт, кількість порушених земель тощо).

Грошова (вартісна) оцінка основних фондів необхідна для розв'язання таких завдань:

• формування єдиної критеріальної основи порівняння різних форм основних фондів;

• визначення їх загального обсягу, динаміки і структури;

• оцінки розміру вартості, що переноситься на вартість готової продукції (амортизаційних відрахувань);

• визначення зміни розміру основних фондів в окремих галузях і підприємствах за певний період.

Використовуються такі види вартісної оцінки основних виробничих фондів.

1. Оцінка за первісною вартістю, тобто за фактичними витратами, які має підприємство у зв'язку зі створенням основних виробничих фондів, їх доставкою і монтажем, у цінах того року, у якому ці витрати були зроблені. Цей вид оцінки використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань.

2. Оцінка за відновною вартістю, тобто за вартістю відтворення основних виробничих фондів у сучасних умовах. Необхідність оцінки за відновною вартістю викликана тим, що у зв'язку з науково-технічним прогресом або інфляційними факторами ті самі види засобів праці (верстати, печі тощо), виготовлені в різні роки, мають різну вартісну оцінку. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів.

За базу для визначення відновної вартості, як правило, використовують ринкові ціни на ті чи інші елементи основних груп факторів:

• морального зношення основних фондів;

• зміни масштабу діючої грошової одиниці (наприклад, унаслідок інфляції);

• кон'юнктурного коливання цін на основні фонди (наприклад, унаслідок ажіотажного попиту або митної політики, яка застосовується державою).

Відновна вартість використовується в таких ситуаціях:

• при купівлі/продажу раніше придбаних основних фондів;

• при оцінці реальної вартості основних фондів, яка визначається під час інвентаризації; це може знадобитися при зміні форм власності, ліквідації підприємства або визначенні заставної вартості.

3. Оцінка за первісною або відновною вартістю з урахуванням зношення (за залишковою вартістю), тобто за існуючою вартістю, що ще не перенесена на готову продукцію. Первісна (відновна) вартість основних виробничих фондів з урахуванням зношення визначається за формулою: Ф_зал = Ф_{перв(відн)}× (1 – Н_а×Т/100)

Ф_{перв(відн)} ~ первісна або відновна вартість основних фондів, грн;

Н_а- норма амортизації на реновацію (повне відновлення), %;

Т- термін використання основних фондів (до моменту визначення залишкової вартості), років.

4. Ліквідаційна вартість - вартість реалізації об'єкта після закінчення терміну його корисного використання (експлуатації). Вона визначається за формулою: Ф_л = Ф_р- В_л,

де Ф_л - ліквідаційна вартість; Ф_р - ринкова ціна об'єкта; В_л - витрати, пов'язані з ліквідацією об'єкта.

Структура основних фондів.

Залежно від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва (котли, турбіни, генератори і т.д.); невиробничі - задовольняють побутові і культурні потреби працюючих. До них належать житлові будинки, дитячі садки і ясла, клуби, стадіони та їх оснащення, які є власністю підприємств та перебувають на їх балансі.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів. Структура основних виробничих фондів різних галузей і підприємств залежить від різних факторів: складності, конструктивно-технологічних особливостей продукції, типу виробництва, особливостей технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств галузі на території країни тощо. Характерною рисою структури основних фондів в енергетиці є значно вища, ніж у промисловості в цілому, питома вага силового обладнання і передавальних пристроїв.

Структура основних фондів енергетики значною мірою визначається видом використовуваного енергоресурсу, типом і призначенням об’єкта. На теплових станціях вартість силових машин та устаткування складає більше половини вартості основних фондів. Це обумовлюється тим, що котлотурбінне та електротехнічне устаткування є головним та водночас найбільш цінним елементом технологічної схеми ТЕС. Крім того, на ГЕС основна сума капітальних вкладень припадає на гідротехнічні споруди, тому частка активної частини в структурі основних фондів ГЕС значно нижча, ніж для ТЕС. В електричних мережах високої напруги структура основних фондів визначається рівнем напруги та довжиною мереж. У електромережах зі збільшенням рівня напруги та їх довжиною знижується питома вага передавальних пристроїв та зростає вартість устаткування підстанцій, обладнаних трансформаторами, синхронними компенсаторами та іншим дорогим устаткуванням.

Залежно від ступеня безпосереднього впливу на предмети праці основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. До активної частини основних виробничих фондів належать такі їх елементи (робочі машини та обладнання, інструменти), що безпосередньо діють на форму і властивості предметів праці, визначають продуктивність праці, обсяг випуску продукції. До пасивної частини основних фондів належать ті елементи (будівлі, споруди, передавальні пристрої), що створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів. Через те що активні елементи основних фондів визначають виробничі можливості галузей, об'єднань і підприємств, а також їх продуктивність і ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення частки активної частини основних виробничих фондів, тобто машин, обладнання, інструментів.

Дата добавления: 2014-10-17