Цифри і факти. Так, якщо в 1990 році питома вага енергоємних галузей становила 57% промислового виробництва, то у 2000 р

Так, якщо в 1990 році питома вага енергоємних галузей становила 57% промислового виробництва, то у 2000 р. - майже 80%. Причому частка найенергоємнішого виробництва (електроенергетики та металургії) зросла з 3,2 і 11,0 % до 12,4 і 28,3% відповідно. З 1997 року в структурі економіки з'явилася позитивна динаміка: при подальшому скороченні частки промисловості в структурі ВВП почала зростати питома вага легкої промисловості та інших галузей, виробництво яких є менш енергоємним. Як результат - загальна енергоємність ВВП почала дещо зменшуватися. Проте кардинального поліпшення галузевої структури промисловості, що дозволило провідним країнам світу досягти майже 40-відсоткового скорочення енергоємності, в Україні не спостерігалося (Жовтянський, 2000; Забезпечення, 2003; Ковалко та ін.₍ 1998).

Таким чином, протягом 1990-2003 років була збережена орієнтація на енергоємну структуру національного виробництва, що й обумовило зростання енергоємності ВВП країни.

Важливою причиною зростання енергоємності є спрацювання зносу основних виробничих фондів підприємств паливно-енергетичного комплексу та енергоємних галузей. Спрацювання основних фондів у галузях промисловості України до середини 1990 років у середньому перевищило 65% (із тенденцією до подальшого погіршення ситуації), причому темпи вибуття основних фондів у 6-8 разів повільніші, ніж у розвинених країнах (Веклич, 2000; Щепець, 1996; Яцков, 1994).

Що стосується підприємств паливно-енергетичного комплексу, то вже на кінець 2002 року 95,2% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. год.), а 53,8% енергоблоків експлуатувалися більше 200 тис. год., що перевищує визнану у світовій практиці межу фізичного і морального старіння. У 2005-2006 роках кількість енергетичного устаткування з строком експлуатації ЗО і більше років становитиме 80% (Стратегія, 2004). Середній ККД ТЕС України становить 28-32%, що є порівняно низьким показником. Використання палива непроектної якості, велика кількість пусків, низьке середнє навантаження енергоблоків обумовили зростання частки електричної енергії, яка використовується на власні потреби теплоелектростанцій. У другій половині 90-х років XX ст. вона перевищувала в деяких випадках на 30-45% проектні значення. Вимушене зменшення обсягів поточних і капітальних ремонтів, обумовлене відсутністю коштів у підприємств унаслідок кризи неплатежів за поставлену енергію, призвело до абсолютного збільшення питомих витрат умовного палива на відпуск електроенергії в 1996-1999 роках з 365,4 до 378,8 г/кВт / год або в 1,034 раза при загальному зниженні виробництва електроенергії з 181,7 до 171,5 млн кВт • год за той самий період. Загальні втрати електроенергії зросли у 2001 році порівняно з 1990 р. майже на 56%, при цьому частка витрат у загальному обсязі виробленої електроенергії зросла з 7,3 до 19,7%.

Глибина переробки нафти на українських НПЗ на 15-20% нижча за показники європейських НПЗ. Відсутність високоманеврових генеруючих потужностей у складі енергосистеми України обумовлює труднощі підтримання постійної частоти струму. Відхилення частоти від вимог стандартів призводить до зниження продуктивності та економічності роботи обладнання. Через те що тривалий час фактична частота в Україні становить 49,3 Гц, річні збитки, за підрахунками експертів Міністерства палива та енергетики, оцінюються в 1,5-2 млрд дол.

Таким чином, використання морально і фізично зношеного устаткування обумовило збільшення питомих витрат палива на виробництво кінцевої продукції. Висока капіталоємність енергетичного виробництва та існуючий дефіцит фінансових коштів свідчать, що ситуація не змінилася на краще навіть дотепер.

Природний дефіцит власних ПЕР та необхідність закупівлі споживаних Україною ПЕР за світовими цінами після розпаду Радянського Союзу обумовили стрімке зростання енергоємності ВВП країни у вартісному вираженні. Сьогодні Україна змушена імпортувати до 60-65% необхідних енергетичних ресурсів, витрачаючи щорічно 17 млрд грн (понад 25% ВВП). Енергетичні витрати у собівартості кінцевої продукції українських виробників сягають 35-70%, практично виключаючи можливість нагромадження коштів для відновлення основних фондів підприємств, і забезпечують подальше зростання енергоємності ВВП.

Дата добавления: 2014-10-17