Тарифи на електроенергію

Економічні взаємовідносини між виробником електроенергії, електроенергетичними системами і споживачами регулюються за допомогою встановлення відповідних орієнтованих на вирішення комплексу певних завдань тарифів на електроенергію. Основними функціями тарифів на електроенергію слід вважати:

1) відшкодування реальних витрат на виробництво, передачу і розподіл електроенергії, а також одержання справедливого прибутку енергопостачальними компаніями;

2) стимулювання споживачів до роботи в різних режимах електроспоживання в інтересах роботи енергосистеми;

3) забезпечення охорони навколишнього середовища і створення умов для поліпшення екологічного становища;

4) стимулювання споживача до участі в зниженні дефіциту потужності в енергосистемі;

5) стимулювання енергозбереження в споживача.

У промислово розвинених країнах широко застосовуються три основні концепції формування тарифних ставок.

1. Тариф розраховується виходячи з необхідного доходу, достатнього для покриття витрат протягом періоду експлуатації енергоджерела і одержання певного прибутку. Ця концепція побудови тарифів близька до системи тарифів, що використовувалася в колишньому СРСР, а також в Україні. Аналогічний підхід до кінця 50-х років XX ст. років широко застосовувався в більшості зарубіжних країн, зокрема в США, Швейцарії, Греції, Італії, Фінляндії, Німеччині.

Основними недоліками зазначеної концепції є те, що вона орієнтована на окупність уже вкладених коштів і не враховує потребу в коштах для розвитку енергетики. Отже, такі тарифи, побудовані на визначенні середніх повних витрат, не враховують нелінійного характеру зміни витрат на виробництво електроенергії зі збільшенням її обсягу. Крім того, в умовах великої інфляції витрати на відновлення основних фондів енергосистеми можуть значно перевищувати амортизаційні відрахування.

2. На основі розрахунку короткочасних граничних (маржинальних) витрат установлюються диференційовані за часом тарифи (добові, сезонні), які відбивають зміну навантаження і пов'язаних із цим витрат енергокомпаній на маневрування. Це дозволяє збалансувати попит і пропозицію на ринку електроенергії.

Основною проблемою встановлення таких тарифів є складність прогнозування зміни попиту на електроенергію. Тому найчастіше тарифи, побудовані на основі короткострокових витрат, частково відповідають реальним витратам енергосистеми, крім того, такі тарифи не є стабільними в часі. Починаючи з 60-х років, тарифи на електроенергію, побудовані за такою концепцією, застосовувалися у Великобританії, США, а починаючи із середини 1980-х у цих же країнах з'явилися так звані тарифи реального часу (гнучкі), які змінюються щогодини.

3. Ціна на електроенергію встановлюється на основі довгострокових граничних витрат, які враховують витрати на спорудження та введення в експлуатацію нових електрогенеруючих потужностей.

Тарифи, побудовані на основі цієї концепції, використовувалися починаючи з 60-х XX ст. років у Франції та Швейцарії. Перевагою таких тарифів є їх стабільність у часі, отже, доцільним є їх застосування в разі потреби покриття дефіциту потужності в енергосистемі.

Граничні відпускні ціни і сам процес формування цін на електроенергію суворо контролюються відповідними організаціями на державному і місцевому рівнях. У більшості країн є законодавчі і нормативні акти, що визначають принципи і порядок формування тарифів. Однак у 80-х роках середній рівень цін на електроенергію мав тенденцію до зростання. Це пояснювалося в основному інфляцією, різким зростанням (до 1986 року) цін на паливо, збільшенням платежів за відсотками, підвищенням експлуатаційних витрат, більш високими витратами на будівництво, у тому числі у зв'язку з необхідністю впровадження устаткування природоохоронного призначення тощо.

Найбільш важливими показниками для розрахунку тарифних ставок є:

- обсяг споживання електроенергії;

- потужність устаткування, що приєднується;

- участь споживача в максимальному використанні потужності енергосистеми;

- характер використання потужності в часі (базова або пікова);

- кількість годин використання навантаження;

- безупинне або дискретне електроспоживання;

- рівень напруги (менше чи більше 1000 В) струму, який одержують споживачі тощо.

Узявши за основу зазначені характеристики споживачів, можна виділити такі найбільш характерні для більшості розвинених країн види тарифів на електроенергію:

- добові;

- сезонні;

- за категоріями споживачів (промисловий, сільськогосподарський, тощо);

- за надійністю електропостачання (для споживачів, які згодні на перерви в електропостачанні або істотне зниження обсягу електроспоживання в період максимальних навантажень);

- соціально орієнтовані.

Як і раніше, на даний час основними тарифними системами, що використовуються в більшості країн, є:

1. Одноставкова - як правило, застосовується в побуті та частково в промисловому секторі. При цьому можуть установлюватися (за згодою сторін):

- єдина постійна ставка за 1 кВт • год використаної електроенергії;

- ставка за одиницю часу незалежно від обсягу спожитої енергії;

- східчаста ставка, розмір якої змінюється пропорційно збільшенню обсягу електроспоживання;

- групова - з різною ціною 1 кВт • год залежно від кількості спожитої електроенергії або від потужності приєднаних установок.

Слід зазначити, що застосування одноставкової системи тарифів не дозволяє енергопостачальним компаніям достатньою мірою проводити економічне регулювання режимів електропостачання. Здебільшого застосування такої системи обумовлене недостатнім рівнем метрологічного оснащення споживача.

2. Двоставкова – використовується як для побутових (Франція), так і для промислових споживачів, проте в більшості країн застосовується саме для промислового сектору. Основна ставка залежить від величини приєднаної потужності, додаткова – забезпечує оплату фактично спожитої електроенергії.

Принцип двоставкового тарифу ґрунтується на тому, що деякі компоненти собівартості не залежать від виробництва електроенергії, а визначаються встановленою потужністю, виходячи з максимального навантаження з урахуванням резервів, та формують основну ставку тарифу. Іншими словами, ці компоненти є постійними витратами, які враховуються у формулі:

С_ел = В_зм ^пр. + В_пост / Т_вик

де С_ел – собівартість 1 кВт • год енергії;

В_зм ^пр – змінні витрати, тобто витрати, пропорційні розміру вироблюваної енергії;

В_пост – постійні витрати, зокрема амортизаційні відрахування, витрати на ремонт та інші, які залежать від встановленої потужності;

Т_вик – кількість годин використання встановленої потужності.

Таким чином, двоставковий тариф за спожиту 1 кВт • год енергії (Ц ) розраховується за формулою:

Ц = Ц_тр / Т_вик + Q_спож • ц

де Ц_тр – тариф за 1 кВ • А трансформаторів у споживача, коп. / (кВ • А) • год;

Т_вик – кількість годин використання трансформаторів у споживача;

Q_спож – кількість спожитої енергії, облікованої лічильником споживача;

ц – ставка за кожну спожиту 1 кВт • год, обліковану лічильником.

Сьогодні двоставкова система тарифів для більшості країн є базовою. Диференціація плати надає можливість постачальникам (виробникам), крім вирішення питань управління режимами споживання, виставляти рахунки споживачу на величину абонентської плати за електричну потужність.

3. Триставкова – споживач сплачує за загальний обсяг використаної електроенергії, за її споживання під час пікових навантажень енергосистеми і за приєднану потужність.

Крім того, застосовуються також складні тарифні системи на основі розрахунку декількох різних показників, а також індивідуальні – для великих одиночних споживачів, – які враховують час використання електроенергії, тривалість контракту та ін.

Починаючи з 1992 року, тарифи на електроенергію стали розроблятися в Україні. Було розроблено і затверджено ряд тимчасових методик і положень з розрахунку двоставкових і диференційованих за часом тарифів. Зокрема, у 1993 році було розроблено положення про державне регулювання тарифів на електро – і теплову енергію. Цим положенням передбачалося встановлення двоставкового тарифу, виходячи з таких міркувань:

• плата за спожиту електроенергію визначається на підставі вартості нормативних витрат палива на виробництво 1 кВт • год електроенергії;

• місячна плата за заявлену потужність покриває всі витрати на виробництво електроенергії, за винятком паливної складової, віднесеної до заявленої потужності споживачів.

Однією з методик з установлення диференційованих за часом тарифів, яка використовувалася донедавна, є «Тимчасова методика системи взаєморозрахунків за 3-зонним тарифом за фактичним сальдо перетоків електроенергії», затверджена Міненерго 2.11.1994 р. Відповідно до цієї методики диференціювання затвердженого тарифу на продаж (купівлю) за зонами доби здійснювалося за такими коефіцієнтами: ніч – 0,6; день – 1; пік – 1,8.

В Україні проводяться активні наукові дослідження у сфері вдосконалення як оптових, так і роздрібних тарифів на електроенергію, а також змін, що відбуваються в галузі на межі переходу до ринку електроенергії, створення нової організаційної структури енергетики. Результатами розробок, які були виконані за завданням Міненерго, національного диспетчерського центру, НКРЕ, стали запропонована концепція побудови багатофункціональної системи тарифів на електричну енергію для України, а також створення численних конкретних методик удосконалення існуючих оптових і роздрібних тарифів. Серед таких методик, зокрема, можна назвати: методику розрахунку роздрібних тарифів на електроенергію, диференційованих за рівнем напруги в споживача; методику встановлення знижок до тарифів на електроенергію за участь споживачів у зменшенні дефіциту електричної потужності в енергосистемі; методику встановлення знижок і надбавок за споживання реактивної потужності; методику встановлення екологічної складової до тарифів на електроенергію.

Дата добавления: 2014-10-17