Шляхи економії паливно-енергетичних ресурсів

Процеси економічного зростання в Україні, раціоналізації її енергетичного балансу потребують значного технічного і технологічного переозброєння, структурних змін у господарських комплексах країни, зменшення залежності від імпорту ПЕР, зменшення фондомісткості, ресурсо- та енергоємності продукції. Одним із головних напрямків подолання енергетичної кризи, забезпечення оздоровлення економіки України і стійкого зростання ВВП є енергозбереження –дієвий шлях значної економії паливно-енергетичних ресурсів та виходу України з економічної кризи. Згідно із Законом України “Про енергозбереження”, енергозбереження – це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві та реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об'єктивна необхідність енергозбереження в Україні визначається значною залежністю від імпорту ПЕР, зменшенням запасів органічного палива, збільшенням капіталоємності енергетики, зменшенням витрат на заощадження ПЕР порівняно з їх видобутком, можливістю зменшення шкідливого впливу енергетичних об'єктів на довкілля. До суб'єктивного фактора слід віднести сформовану в минулі десятиріччя неприпустимо велику енергоємність народногосподарських комплексів. Насамперед це стосується чорної та кольорової металургії, хімії, нафтохімії, нафтопереробної та будівельної промисловостей, окремих підгалузей машинобудування.

У серпні 1994 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про енергозбереження», метою якого є регулювання відносин між суб'єктами господарчої діяльності, а також між ними і державою в галузях видобутку, переробки, транспортування, збереження та використання ПЕР, створення зацікавленості підприємств і громадян у збереженні енергії, впровадженні енергозберігаючих технологій, встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб за енергозбереження.

Згідно із Законом України «Про енергозбереження» основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

• створення державою економічних і правових умов зацікавленості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;

• здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно-технічних заходів управління;

• пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням ПЕР;

• обов'язковість енергетичної експертизи;

• вирішення проблем енергозбереження в поєднанні з реалізацією енергетичної програми України, а також на основі широкого міждержавного співробітництва тощо.

Проведення державної політики у сфері енергозбереження в Україні сьогодні здійснює Державний комітет з енергозбереження (Держкоменергозбереження) України, створений згідно з Указом Президента України від 26 липня 1995 р. № 666/95, та ряд відповідних державних органів.

Державне управління енергозбереженням в Україні передбачає взаємодію трьох основних напрямків:

• державного регулювання на основі правової нормативної бази (ціни, тарифи, сертифікація, експертиза, ліцензування, пільги, стандарти і нормативи);

• функціонального управління, яке виконується апаратом Держкоменергозбереження України, у тому числі державною інспекцією з енергозбереження

• регіонального управління та контролю за виконанням законів, використанням нормативної бази, а також організацією роботи з енергозбереження.

Державне управління здійснюється через відповідну систему елементів управління: розробку та проведення політики ціноутворення; сертифікацію обладнання та приладів; енергетичну експертизу проектів; ліцензування роботи консалтингових та аудиторських фірм; інвестиційну та інноваційну діяльність; вирішення питання надання податкових і кредитних пільг; розробку стандартів енергоспоживання. Система державного управління енергозбереженням є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств та організацій, які здійснюють державну енергозберігаючу політику.

У своїй діяльності Держкоменергозбереження України спирається на спеціально створені регіональні та галузеві органи управління енергозбереженням, державну експертизу з енергозбереження, Загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження, а також на відділи (відповідальних за впровадження заходів) з енергозбереження на підприємствах та в організаціях. Комітет тісно співпрацює з існуючими науково-виробничими структурами з енергозбереження на «місцях».

Основою для проведення енергозберігаючої політики в Україні є Комплексна державна програма енергозбереження (КДПЕ) України. Крім того, нормативно-правову базу енергозбереження в Україні додатково складають 6 законів, що стосуються енергозбереження, а також близько 50 підзаконних актів.

З огляду на стан енергозабезпечення та рівень ефективності використання ПЕР в Україні у квітні 1995 року Президент і Кабінет Міністрів України ухвалили рішення про заходи щодо розробки КДПЕ України. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада № 911 Державному комітету енергозбереження України разом з Міністерством економіки України було доручено розробити таку програму. КДПЕ була схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 1997 року № 148. Мета КДПЕ України: на основі аналізу існуючого стану та прогнозів розвитку економіки розробити основні напрямки державної політики енергозбереження, які передбачають створення нормативно-правової бази енергозбереження, формування сприятливого економічного середовища, створення цілісної та ефективної системи державного управління енергозбереженням. Стратегічною метою Програми є виведення України з енергетичної та економічної кризи і вихід на рівень передових країн в енергоспоживанні.

Головними завданнями КДПЕ є визначення загального існуючого та перспективного потенціалу енергозбереження, розробка основних напрямків його реалізації в матеріальному виробництві та сфері послуг, створення програми першочергових та перспективних заходів і завдань з підвищення енергоефективності та освоєння практичного потенціалу енергозбереження. Програма призначена для практичного використання на підприємствах та в організаціях, на місцевому, галузевому і державному рівнях; вона містить конкретні, найважливіші енергозберігаючі заходи, які при їх реалізації дадуть значний енергозберігаючий та економічний ефект.

Представлені в програмі розробки щодо створення системи державного управління енергозбереженням, його нормативно-правової бази, стосовно формування економічного середовища, сприятливого для підвищення ефективного використання ПЕР, фактично створили підґрунтя та сформували засади економічних механізмів у сфері енергозбереження. Розробки виконані таким чином, що на їх основі можуть бути створені та сформульовані серії відповідних законів і підзаконних актів, у тому числі й такі, які необхідні для реалізації та функціонування Закону України «Про енергозбереження». КДПЕ також заклала основи освіти, навчання та підготовки кадрів з енергозбереження, популяризації знань у цій сфері.

Програма розроблена на період до 2010 року з урахуванням головних положень і принципів, прийнятих у Національній енергетичній програмі України (НЕП), «Глобальній стратегії енергозбереження для України», «Державній програмі розвитку гірничо-металургійного комплексу України», Національній програмі «Нафта і газ України до 2010 року», програмах розвитку галузей промисловості, інших секторів економіки та соціальної сфери, а також Концептуального варіанта комплексної програми енергозбереження. КДПЕ узагальнює та об'єднує галузеві програми і розробки з підвищення енергоефективності та енергозбереження; відносно галузевих програм енергозбереження вона є програмою вищого рівня.

За оцінками КДПЕ загальні потреби в ПЕР на 2010 рік мають становити 320-330 млн т у.п. порівняно з фактично використаними в 1995 році 226,3 млнт у.п., тобто приріст становить 42-46%. Однак ця потреба складає лише 91-93% від максимального рівня споживання, якого було досягнуто в 1990 році. Найбільшу питому вагу в структурі потенціалу енергозбереження має промисловість - 58-59%, за нею йдуть паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – 19-20%, комунально-побутове господарство - 11—12%, транспорт – 7-7,7%, сільське господарство – 3-3,5%. Інвестиції, необхідні для реалізації потенціалу енергозбереження до 2010 року, становлять близько 6 млрд дол. США. Забезпеченість національної економіки України власними ПЕР за період 1995-2010 років має збільшитись від 47 до 65,2%, або в 1,38 раза.

Проте, як свідчить реальність, завдання КДПЕ виконуються вкрай незадовільно. При розробці програми було застосовано три сценарії розвитку економіки країни на період до 2010 року (оптимістичний, цільовий (вірогідний) та песимістичний). Однак реальний економічний розвиток виявився навіть гіршим, ніж передбачуваний за песимістичним сценарієм, і це суттєво вплинуло на виконання наміченої енергозберігаючої програми. Нижчі за прогнозовані обсяги виробництва призвели до зменшення обсягів споживання палива та енергії в усіх галузях економіки (порівняно з прогнозом), адже від меншої абсолютної величини енергоспоживання можна досягти і меншої абсолютної величини економії енергоресурсів.

Слід зазначити, що заходи з енергозбереження промислові та інші підприємства виконують переважно за власний рахунок, а установи й організації бюджетної сфери – за рахунок коштів, що асигнуються на енергозабезпечення. З місцевих бюджетів на виконання інвестиційних проектів з енергозбереження виділяються незначні кошти.

Аналіз реалізації енергозберігаючої політики в Україні показує причини, що призвели до істотного відставання у виконанні завдань КДПЕ України. Серед головних – загальна криза економіки, нерозвиненість ринкових відносин, бартеризація міжгосподарських відносин, низька платоспроможність споживачів енергоресурсів, відсутність дієвого економічного механізму стимулювання інвестування та впровадження енергоефективних заходів, недостатня ефективність державного управління та регулювання у сфері енергозбереження, особливо на регіональному та місцевому рівнях, а також недостатня увага питанню до залучення основних верств суспільства (господарські управлінці, дрібні та середні підприємці, робітники та службовці тощо) до процесів енергозбереження.

Для успішної реалізації енергозберігаючої політики в Україні необхідно й надалі розвивати інституційні засади енергозбереження, вдосконалювати його нормативно-правову базу, формувати розуміння економічної та соціальної значущості енергозбереження, широко залучати всі соціальні групи до процесів ухвалення рішень і реалізації політики енергозбереження.

Разом із використанням власних і позикових коштів підприємств та організацій, коштів фондів енергозбереження і бюджетів різних рівнів, іноземних кредитів та інвестицій можна було б ширше залучати до заходів з енергозбереження кошти споживачів енергоресурсів, застосовуючи гнучкі механізми їх акумулювання та використання. Серед інших форм отримання інвестиційних коштів є випуск енергозберігаючих облігацій та продаж квот на викиди парникових газів.

Значну увагу варто приділити подальшому розгортанню в Україні діяльності енергозберігаючих сервісних компаній як суб'єктів ефективного забезпечення виконання енергозберігаючих заходів і проектів.

Лекція 1. Особливості розвитку і місце сучасної енергетики в структурі господарства країни.

1.1. Вступ. Зміст та завдання вивчення дисципліни.

1.2. Сучасні тенденції розвитку світової енергетики.

1.3. Особливості енергетичної галузі.

СРС: Основні показники енергетичного розвитку розвинених країн і України.

1.1. Вступ. Зміст та завдання вивчення дисципліни.

Розвиток економіки окремих країн світу і світового господарства в цілому значною мірою залежить від того, наскільки повно задовольняються їхні потреби у вихідній сировині, насамперед енергетичній. Це обумовлено тим, що в процесі суспільного виробництва енергія використовується як оборотний елемент засобів виробництва, як засіб особистого споживання, багато в чому визначаючи продуктивність суспільної праці та вартість робочої сили.

Достатнє й доступне енергозабезпечення є основою функціонування людської цивілізації. Зв'язок між рівнем цивілізованого життя та енергозабезпеченням добре відомий: щоб виготовити будь-який предмет, необхідно виконати роботу, а отже, витратити енергію. На початкових етапах розвитку людського суспільства, заснованого на використанні найпростіших знарядь праці, енергія, витрачена людиною, майже дорівнювала виробленій нею енергії. З винаходом нових способів перетворення енергії кількість вивільненої енергії в декілька разів перевищила ті обсяги, які могли б бути вироблені мускульною силою людини. Таким чином, розвиток економіки та зростання матеріального добробуту дуже тісно пов'язані з виробництвом енергії.

Роль енергетики в розвитку матеріальної культури визначає взаємозалежність між споживанням енергії та економічним розвитком. Більш високе економічне зростання спричиняє підвищення видобутку та споживання енергоресурсів, у свою чергу, збільшення пропозиції енергоресурсів прискорює економічне зростання. Зокрема, при зростанні валового внутрішнього продукту в 1950-2000 pp. у 6,4 раза споживання паливно-енергетичних ресурсів зросло в 4,9 раза. Таким чином, без перебільшення можна стверджувати, що сьогодні енергетика набуває найважливішого значення для розвитку всіх галузей народного господарства, забезпечення ефективності їх функціонування.

З іншого боку, сталий розвиток економіки будь-якої країни неможливий без здійснення ефективного управління енергетичним комплексом, досягнення ним високих економічних показників. У зв'язку з цим метою вивчення дисципліни «Економіка енергетики» є вивчення основних економічних закономірностей і тенденцій розвитку енергетичної галузі, механізмів оптимального управління процесами видобутку та використання наявної енергії.

Економіка енергетики є галуззю економічної науки, яка вивчає ту галузь господарства, що охоплює енергетичні ресурси, вироблення, перетворення, передачу і використання різних видів енергії.

Основними завданнями дисципліни є вивчення:

• методів техніко-економічного обґрунтування планових і проектних рішень у сфері енергетики;

• наукових основ підвищення ефективності енергетики та всього паливно-енергетичного комплексу на базі раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, шляхів прискорення соціально-економічного розвитку енергетичних підприємств;

• механізму управління та державного регулювання енергетичного комплексу, принципів і напрямків удосконалення планування та управління енергетикою на основі ринкових відносин;

• економічних основ науково-технічного прогресу на підприємствах енергетики, методів удосконалення економічного аналізу, оптимізаційних розрахунків, прогнозування, планування та управління енерговиробництвом.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

• завдання та умови розвитку енергетики, форми прояву дії економічних законів в енергетичній галузі;

• господарський механізм управління енергетичним підприємством та його особливості, основні економічні завдання, що вирішуються на енергетичному підприємстві;

• напрямки та методи підвищення ступеня використання енергетичних потужностей, випуску продукції, продуктивності праці, зниження собівартості тощо;

• методи прогнозування та планування основних економічних показників енергетичного виробництва; економічні питання екологічних проблем енергетики, які сьогодні набули особливої актуальності внаслідок підвищення вимог до охорони навколишнього середовища від різних видів антропогенних забруднень (відходів від виробництва енергії).

Студент повинен уміти:

• використовувати господарський механізм управління енергетичним підприємством з метою активізації науково-технічного прогресу і підвищення ефективності виробництва в умовах переходу економіки України до ринкових відносин;

• виконувати розрахунки з оцінки економічної ефективності господарських заходів;

• розраховувати основні показники для здійснення економічного аналізу енергетичного виробництва та використовувати їх у своїй практичній діяльності;

• виявляти внутрішньогосподарські резерви та шляхи їх використання із розробленням конкретних виробничих заходів;

• здійснювати прогнозування та планування основних показників діяльності енергетичного підприємства на перспективу;

• економічно обґрунтовувати вибір оптимального варіанта розвитку енергетичного підприємства (галузі) серед багатьох альтернатив за допомогою економіко-математичних, балансових методів.

Дата добавления: 2014-10-17