Наукова комунікація. Наукова школа

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнан­ня. її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки.

Наукова інформація поширюється в часі та просторі пев­ними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комуніка­ція (НК) – обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. Сучасні автори теорії комунікації К. Шеннон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: «Це всі дії, коли один розум впли­ває на інший».

У процесі НК виділяють п’ять основних елементів:

1) комунікант – відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).

2) комунікат – повідомлення (фіксована чи нефіксована наукова інформація, закодована певним чином за допо­могою символів, знаків, кодів).

3) канал (спосіб передачі наукової інформації).

4) реципієнт – отримувач повідомлення (особа, якій при­значена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реа­гує на неї).

5) зворотний зв’язок – реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Елементарна модель наукової комунікації подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Модель наукової комунікації

Вивчення комунікаційних процесів та інформаційних по­токів у науковій галузі здійснюють фахівці в галузі науко­вих комунікацій і бібліометрії. Бібліометрія – наукова дис­ципліна, яка використовує статистичні методи для аналізу наукової літератури з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного впли­ву публікацій. Бібліометричні зв’язки, такі як цитування, взаємне цитування і взаємні посилання, авторське співцитування і колективне авторство, забезпечують документне підтвердження комунікацій у межах наукових галузей і між ними.

Наукова комунікація починається з комуніканта, який генерує наукову ідею чи концепцію. Це можуть бути як окремі вчені, так і колективи авторів, такі як дослідницькі групи, наукові школи, установи, інститути, регіони чи країни. За­лежно від наукового статусу установи, наявності наукового ступеня, вченого звання, кількості публікацій, стажу науко­вої роботи визначається науковий статус комуніканта, рівень його впливу на НК. Особливу роль у комунікації відіграють видатні вчені.

Сформулювавши наукову ідею, автор безпосередньо ділить­ся нею з колегами, науковим керівником, котрі допомагають визначити подальший напрям її розвитку. Потім інформа­ція поширюється серед широкого кола фахівців у формі нау­кової доповіді (повідомлення) на конференціях, симпозіумах, оформляється у вигляді наукового звіту, препринта чи статті (в письмовому чи електронному вигляді).

Документована і (або) недокументована наукова інформа­ція – це те, що передається, тобто комунікат. Наукові по­відомлення найчастіше передаються за допомогою мови, зоб­ражень, дії. Зображення використовують як доповнення до мовних комунікацій (графіки, плакати). Дії підтверджують словесні висновки науковця.

Найчастіше інформація передається за допомогою мови – природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів кодів, а реципієнт декодує (роз­шифровує, перекладає) інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлен­ня зрозуміла реципієнту. Часто дослідники не можуть вико­ристати іншомовну публікацію, не володіючи відповідною мовою. Читацька аудиторія буває досить обмеженою, якщо праці видаються недостатньо поширеною мовою. У цьому випадку допомагають переклади.

Між комунікантом та реципієнтом встановлюється ка­нал комунікації, без якого неможливий зв’язок (спосіб об­міну, передачі інформації). Це – зустрічі, конференції, радіо, телебачення, Internet, видавництво, редакція журналу, бібліо­тека та інші канали, що забезпечують можливість безпосе­редньої чи опосередкованої наукової комунікації.

Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існу­вання зворотного зв’язку – реакції реципієнта на отрима­не повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від бага­тьох чинників: мають значення зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мова, рівень і стиль публікації. Проявами зво­ротного зв’язку реципієнта можуть бути цитування, поси­лання, відгук, рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін.

Одним з основних показників значення наукового резуль­тату є індекс цитування, який визначає кількість посилань на ту чи іншу статтю, автора, журнал, установу, країну. Чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є автор, тим ви­щий його науковий рейтинг. Посилання свідчать про рівень поширення ідеї, її наукове і практичне значення, зростання людських знань, реальне здійснення наукової комунікації.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації. Її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов’язує здобувача з представниками нау­кової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ науко­вих комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв’язок.

Формальна НК – обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це – видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними – від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюєть­ся формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визна­чається кількістю та якістю опублікованих наукових резуль­татів.

Неформальна НК – це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отриму­вачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, теле­фонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визна­чається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевид­ними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК – комунікація, опосередкована науко­вим документом, побудована на обміні документованою інфор­мацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий до­кумент – це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науков­цями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матері­альному носієві наукову інформацію для передачі її в про­сторі і часі.

У системі НК науковий документ набуває статусу комуніката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про НДР, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передава­тися у формі книги, брошури, журналу, дискети та ін. Пере­ваги таких комунікацій:

· добре збереження наукової інформації;

· можливість вивчення, багаторазового перечитування інформації;

· ґрунтовність підготовки;

· можливість доведення до багатьох реципієнтів;

· можливість встановлення права інтелектуальної влас­ності.

Недоліки документних НК: складність поновлення, об’єм­ність інформації.

Недокументна (усна) НК – передача наукової інфор­мації в незакріпленій на матеріальному носієві формі. Це – телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо. Позитив­ним аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між науковцями.

З розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних кана­лів комунікації можливості вільного дистанційного обміну науковими ідеями розширюються. Автор може сам ство­рити оригінальний рукопис в електронній формі, через мережу Internet передати його безпосередньо в редакцію жур­налу і відразу ж опублікувати його. Мережеві канали спри­яють оперативному формальному і неформальному обміну інформацією між ученими. Деякі електронні бази даних крім статей (рефератів) містять також адреси авторів. Це дозволяє звернутися безпосередньо до автора і встановити з ним контакт. Електронний журнал є місцем інтегрованої НК, в якій автори, редактори і видавці працюють в одній системі.

Науковець повинен знати переваги та недоліки кожної форми наукової комунікації, вміти відшукати оптимальні шляхи її використання та уникати можливих проблем.

Наукова школа (НШ) – неформальний творчий колек­тив дослідників різних поколінь, об’єднаних загальною про­грамою і стилем дослідницької роботи, які діють під керів­ництвом визнаного лідера. Це об’єднання однодумців, що розробляє життєво важливі для суспільства проблеми під керівництвом відомого в певній галузі дослідника, має значні теоретичні і практичні результати своєї діяльності, визнані у наукових колах і сфері виробництва.

У діяльності наукової школи реалізуються такі основні функції:

· виробництво наукових знань (дослідження і навчання);

· поширення наукових знань (комунікація);

· підготовка обдарованих вихованців (відтворення).

Науковій школі властива сукупність ознак, які дають змогу ідентифікувати таке творче об’єднання дослідників.

Головною ознакою НШ є ефективне засвоєння і досліджен­ня її членами актуальних проблем з висунутих керівником наукових напрямів. Мінімальний цикл, що дає підстави фіксу­вати існування школи, становлять три покоління дослідників: засновник школи – його послідовник – учні послідовника.

Ключова фігура НШ – її лідер, ім’ям якого названо шко­лу. Це — видатний, авторитетний учений, котрий розробляє фундаментальні та загальні питання науки, продукує ідеї, нові напрями досліджень, здатний об’єднати навколо себе колек­тив однодумців.

Серед інших ознак НШ виділяють такі:

· багаторічна наукова продуктивність, що характеризуєть­ся як кількісними (кількість публікацій, посилань), так і якісними показниками (лідер і члени НШ е авторами фунда­ментальних наукових праць, членами редколегій провідних професійних журналів і збірників);

· широта проблемно-тематичного, географічного, хроноло­гічного діапазонів функціонування НШ;

· збереження традицій і цінностей НШ на всіх етапах її становлення та розвитку, забезпечення спадкоємності в на­прямах наукових досліджень, стилю наукової роботи;

· розвиток атмосфери творчості, новаторства, відкритості для наукових дискусій як у професійній пресі, так і в спілку­ванні;

· об’єднання в НШ певного кола талановитих учених, постійне її поновлення обдарованими вихованцями – по­слідовниками лідера, здатними до самостійного пошуку;

· постійні комунікаційні зв’язки (горизонтальні і верти­кальні) між учителем та учнями, рядовими членами школи;

· активна педагогічна діяльність (кількість здобувачів, аспірантів, докторантів, підручників, навчальних посібників, розробка нових курсів);

· офіційне визнання державою (науковою спільнотою) важливості наукових досліджень НШ (число академіків, док­торів, кандидатів наук, професорів, доцентів, заслужених діячів і працівників).

Вважається, що лідером НШ є переважно доктор наук. У її складі має бути не менше трьох докторів наук за спеці­альністю. Проблематика наукових досліджень учнів обов’яз­ково має бути пов’язана з тематикою вчителя – лідера шко­ли. Інколи вказують на географічну дислокацію як одну з ознак школи. Ця формальна ознака може бути використана як додаткова в процесі ідентифікації НШ.

Найпоширенішим методом ідентифікації НШ є вивчення потоку кандидатських і докторських дисертацій науковців, які входять до цього неформального колективу. Такий підхід правомірний, оскільки виявляє взаємовідносини «вчитель – учень», що є особливо суттєвим для НШ. Він є ефективним, оскільки дає змогу отримати конкретні результати, що базу­ються на кількісних даних про захищені під керівництвом того чи іншого вченого дисертації, свідчить про відповідність тематики дисертацій учнів проблематиці дисертації лідера. Цей метод простий, оскільки зводить завдання ідентифікації до встановлення формальних показників. Виявленням документних потоків методом контент-аналізу можна дослі­дити змістовну єдність проблематики НШ. Бібліометричні методи допомагають вивчити частоту цитування праць керів­ника його учнями.

Наукові школи є головною неформальною структурою на­уки, роблять значний внесок у її розвиток. їх представники, як правило, досягають значних наукових результатів.

4. Науково-дослідницька діяльність студентів

Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників під­готовки висококваліфікованих кадрів відповідного профілю.

Поняття «науково-дослідницька діяльність студентів» вклю­чає в себе два взаємопов’язаних елементи:

· навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

· наукові дослідження, що здійснюють студенти під керів­ництвом професорів і викладачів.

Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної ро­боти, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та позанавчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяль­ності протягом усього періоду навчання, тісно пов’язану як із науково-дослідницькою діяльністю, що проводиться підроз­ділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального про­цесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, нави­чок у процесі виконання ними наукової роботи. Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів за­безпечує вирішення таких основних завдань:

· формування наукового світогляду, оволодіння методо­логією і методами наукового дослідження;

· надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

· розвиток творчого мислення та індивідуальних здібно­стей студентів у вирішенні практичних завдань;

· прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності;

· розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення най здібніших студентів до розв’язання наукових проблем, що мають суттє­ве значення для науки і практики;

· необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

· розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

· створення та розвиток наукових шкіл, творчих колек­тивів, виховання у стінах вищого навчального закладу резер­ву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів – це систем­не утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

У вищих навчальних закладах склалася певна структу­ра НДДС: проректор з наукової роботи – рада НДДС інституту – рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету (факультетів), СНТТ кафедри (кафедр) (див. рис. 1.3).

Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керів­ником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призна­чаються і затверджуються наказом ректора по інституту. Рада СНТТ вузу:

· створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Органі­зовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.;

· інформує громадськість інституту про роботу СНТТ;

· щорічно організовує підсумкові студентські наукові кон­ференції;

· організовує і проводить внутрівузівський конкурс сту­дентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах;

· організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів;

· забезпечує участь студентів у регіональних та всеукраїн­ських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах;

· сприяє широкому впровадженню результатів студент­ських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках;

· організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін.

· морально та матеріально заохочує студентів, які ефек­тивно здійснюють науково-дослідницьку діяльність.

Рада СНТТ інституту працює в тісному зв’язку з СНТТ факультетів і кафедр.

Залучення студентів до науково-дослідницької діяльності здійснюється через академічну групу. На початку навчаль­ного року на стаціонарі, під час настановної сесії на заочно­му відділенні в групах, на курсах і факультетах проводяться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюють­ся найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подаєть­ся докладна інформація щодо запланованої наукової тема­тики інституту, факультетів, кафедр.

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального за­кладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керів­ництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ.

Зміст і характер НДДС визначаються:

а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма про­фільними для ВНЗ установами та організаціями;

в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп’ютерної техніки, Internet; за­безпеченням НДДС науковим керівництвом та ін.

Рис. 1.3. Структура СНТТ вищого навчального закладу

Науково-дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійсню­ється за трьома основними напрямами:

· науково-дослідницька робота, що є невід’ємним еле­ментом навчального процесу і входить до календарно-тема­тичних та навчальних планів, навчальних програм як обо­в’язкова для всіх студентів;

· науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ – у гуртках, проблем­них групах (лабораторіях), перекладацьких та інформацій­них студіях, фольклорних експедиціях та ін.;

· науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах на­вчального процесу є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

· написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціаль­них дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

· виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елемен­ти проблемного пошуку;

· виконання нетипових завдань дослідницького харак­теру в період виробничої практики, на замовлення підпри­ємств, установ, організацій, закладів культури тощо;

· розробка методичних матеріалів з використанням до­слідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і мето­дик соціологічних досліджень тощо);

· підготовка і захист курсових та дипломних робіт, по­в’язаних з проблематикою наукових досліджень спеціаль­них кафедр.

Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і ма­теріально-технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп’ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально-дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно-ліцензійної діяльності.

Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчаль­них дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивіду­альність, сформувати власну думку щодо кожної дисциплі­ни. При цьому особлива увага приділяється залученню сту­дентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практично­го досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчаль­ним процесом є одним із найважливіших засобів формуван­ня висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

· участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

· участь студентів у виконанні держбюджетних або госп­розрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у ме­жах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп’ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

· робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

· рекламна, лекторська діяльність та ін.;

· написання статей, тез доповідей, інших публікацій; най­поширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10-15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими те­мами, за планами, що складаються на семестр або навчаль­ний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеці­альності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівниц­тво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інсти­тутів культури в таких формах:

· робота у творчих секціях і студіях (літературній, ком­позиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

· участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

· виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

· розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв’язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвіл­ля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студент­ської молоді.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослідницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установле­ного терміну навчання. Студенти-науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК та СНТТ інституту можуть бути рекомен­довані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

Дата добавления: 2014-10-17