Типові помилки при підготовці публікацій і доповідей

ВСТУП

Зразок структури реферату

Реферат

Дослідник часто стикається з необхідністю написання ре­ферату.

Реферати складають студенти вищих навчальних закладів, їх пишуть аспіранти і ті, хто готується до складання канди­датських іспитів з філософії, іноземної мови, спеціальності (якщо немає публікацій).

Реферат (лат. геfеrrе – доповідати, повідомляти) – ко­роткий виклад змісту одного або декількох документів з пев­ної теми.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500-2500 знаків до 20-24 сторінок.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають спра­ву з інформативними і розширеними, або зведеними, рефе­ратами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст до­кумента, містить основні фактичні та теоретичні відомості. В такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характери­стики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформацій­ний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журна­ли і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікова­них і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв’язного тексту.

РОЗДІЛ І. Історія та теорія питання.

РОЗДІЛ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Реферат починається з викладу сутності проблеми. Слід уникати зайвих фраз.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особли­вості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяль­ності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експеримен­тальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених мину­лого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визнача­ються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або про­цесу, який вивчається. Наводиться перелік основних змісто­вих аспектів проблеми, які розглядалися вченими. Визнача­ються недостатньо досліджені питання, з’ясовуються причи­ни їх слабкої розробленості.

У розділі II дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим ме­тодикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми. У цьому розділі подається аналіз практики. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, дум­ки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переваж­но останніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і нау­ковим керівником. Тема має допомогти дипломнику та аспі­ранту у визначенні методології свого дослідження.

Обсяг розширеного реферату – 20-24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стис­лим. Слід використовувати синтаксичні конструкції, власти­ві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термі­нологію, уникати незвичних термінів і символів або поясню­вати їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зро­зуміле з контексту.

Реферат рецензується і оцінюється, за умови позитивного відгуку здобувач (студент) допускається до іспиту.

Рецензія (відгук) на реферат має об’єктивно оцінювати по­зитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння поставити проблему, обґрунтува­ти її соціальне значення; розуміння автором співвідношен­ня між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел, глибину їх аналі­зу, володіння методами збору, аналізу та інтерпретації емпі­ричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомен­дацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принципо­вим. Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу («студент поставив..., розкрив..., довів...»; до самої роботи – в теперішньому часі («реферат містить..., розкриває...» та ін.).

Рецензію не слід завершувати оцінкою; вона має виплива­ти зі змісту документа.

9. Доповідь (повідомлення)

Найбільш поширеною формою усного оприлюднення нау­кових результатів є доповідь та повідомлення.

Доповідь – документ, у якому викладаються певні пи­тання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

1) звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за пев­ний час);

2) поточні (інформація про хід роботи);

3) на наукові теми.

Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлен­ня, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, пи­тання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті.

Структура тексту доповіді:

I. Вступ. Зазначають підстави, причини, проблемну ситу­ацію, що зумовили необхідність написання доповіді.

II. Основна частина, де аналізується нинішній стан проб­леми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея (ідеї) автора.

III. Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній кон­ференції є дещо іншою, ніж статті.

Є два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, пов’язаний з повним написан­ням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомлен­ням з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді за­лежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу має суттєві відмінності від дру­кованого змісту і форми. При написанні доповіді слід зважа­ти на те, що суттєва частина матеріалу опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається на плака­тах (слайдах, моніторі комп’ютера, схемах, діаграмах, табли­цях та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зро­бивши посилання на опубліковані тези. Це дозволить на 20-40 % скоротити доповідь. Добре коли доповідач реагує на попередні виступи науковців з теми своєї доповіді. Доціль­ним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хви­лин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтер­вали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хви­лин). Якщо доповідь складається з 4-6 сторінок, вона нази­вається повідомленням.

Доповідь – це одна з багатьох форм оприлюднення ре­зультатів наукової роботи, можливостей за короткий термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї роботи.

1. Неточні, розпливчасті формулювання назви або мети статті чи доповіді.

2. Немає чіткого визначення особистого внеску науковця.

3. У публікаціях, вказаних в авторефераті, не викладені зміст та основні результати дисертаційного дослідження.

4. Дисертацію опубліковано у виданнях, що не входять до переліку наукових фахових видань, затверджених МОН України.

5. Порушено вимогу МОН України щодо мінімальної кіль­кості та обсягу публікацій на тему дисертаційного дослід­ження.

6. Більшість праць здобувача опубліковано у співавторстві, зокрема з науковим керівником.

7. Не подано рекомендацію вченої ради установи на пуб­лікацію монографії та вихідних даних друкарні.

8. Текст монографії тотожний тексту дисертації.

9. Публікації суттєво дублюють одна одну.

10.Основні результати дисертації оприлюднені в надто короткий термін (1-2 роки).

Дата добавления: 2014-10-17