Проте перебудова (як і НЕП, хрущовська відлига, косигінські реформи 60-х) була приречена на поразку

Чому?:

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, а, образно кажучи, його прогнилі стіни і дах, потемнілу червону фарбу на світло-червону.

2. Перебудову почав правлячий клас – партократія в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження "єдиної, керівної і спрямовуючої – КПРС".

3. Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:

− ринок з централізованим плануванням;

− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;

− суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.

Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної імперії.

Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік:

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В.Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру.

Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.

Чи була б незалежність України без перебудови 1985–1991 рр.?

Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.

Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 року:

I етап – квітень 1985 – січень 1987 року, час визрівання політичного курсу перебудови.

У квітні 1985 р., нове партійне керівництво на чолі з М.Горбачовим висунуло стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку, наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.

Перші результати були досить обнадійливими: в 1985–1986 рр. темпи приросту промислової продукції України становили 4,3%, в сільському господарстві – 3,5% (в попередні роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці – "нове мислення", розгортання і зміцнення гласності.

Але поряд з цим появилися нові утопічні програми: житлова з її вирішенням до 2000 року, антиалкогольна кампанія, багато часу витрачено на організаційні, пропагандистські заходи.

II етап – січень 1987 – літо 1988 р. – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.

На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя.

В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці, звільняються перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського обкомів, багато секретарів обласних комітетів КПУ.

На цьому етапі визначено стратегічні завдання перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий 1987 р. пленум ЦК КПРС); демократизація усієї політичної структури.

Саме в цей час активно формується соціальна база перебудови – виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації.

III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

Вперше за роки радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи, створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.

КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, започатковується процес становлення багатопартійності в Україні.

IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.

Цей етап характерний активним стимулюванням, поглибленням процесу перебудови. У цей час набирає силу інтенсивне формування народних фронтів – перших незалежних організацій, які мали масовий характер.

Саме в цей період в Україні виникає Народний рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989 р.).

Монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом. Врешті, під тиском обставин лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ї статті Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи.

V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, “революційних” перетворень і одночасно радикалізація народних мас.

У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід відповідно зменшився на 3,6%. Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 0,1%, сільського господарства – 3,7%.

"Революція згори" (так планували перебудову) дедалі більше набувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу, в якому поштовхи "знизу" ставали все сильнішими і нерідно випереджали реакцію "ініціаторів перебудови" на хід подій.

Політичне життя в Україні на цьому етапі перебудови відзначалося активністю та інтенсивністю, а кризовий стан в КПУ все більше наростав. Так, якщо за 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25%, то за 1990 р. – на 10%.

VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил.

Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.

Важливою віхою цього етапу став березневий (1991 р.) референдум, суттю якого було питання про збереження існуючого СРСР.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України.

7.Економічний потенціал України на початку 90-х років.

На території України (604 тис.км²) могли б розміститись десять європейських держав таких як Австрія, Албанія, Болгарія, Данія, Ірландія, Голландія, Люксембург, Угорщина, Швейцарія, Португалія.

В кінці 80-х років Україна виробляла зерна по 1 тонні на кожного жителя, але якщо за 15 років виробництво зерна в УРСР зросло на 18%, то державні поставки в центр – на 30%. В той час як фондоозброєність праці в сільському господарстві УРСР становила 12,7 тис.крб., то в РРФСР – 19 тис.крб.

Україна володіла найпотужнішим економічним потенціалом серед радянських республік.

Порівняльний економічний потенціал України серед радянських республік виглядає так (в балах, максимум – 10 б.):

сільськогосподарське виробництво -10;

ступінь індустріалізації - 9;

мінеральні ресурси - 8;

інфраструктура - 8;

рівень забезпечення промтоварами - 7.

В 1989 р. виробництво цукрового буряка становило 1000 кг на душу населення, в Угорщині – 450 кг, Франції – 415 кг, Італії – 250 кг, Англії – 140 кг, США – 90 кг. Далеко попереду Україна і з виробництва цукру: в чотири рази більше, ніж у США і в п'ять разів, ніж в Англії. Щороку Україна вивозила за свої межі 4 млн.тонн цукру (на світовому ринку тонна цукру коштувала 340 доларів). Спеціалісти підрахували, що потреби України в мінеральній сировині задовольняються: щодо флюсів – на 110%, титанової руди - 140%, марганцевої руди – на 165%, самородної сірки – на 200%, ртуті – на 150%, графіту – на 700%.

За даними на 1990 рік Україна виробляла на душу населення 2100 кг залізної руди. Для порівняння: США – 220кг, Франція – 170кг, Китай – 150кг, Японія – 0,5кг.

З виробництва товарного вугілля на душу населення (близько 3 тонн) Україна поступалася лише США, ФРН та Польщі і випереджала Великобританію, Італію, Китай.

Україна виробляла у 1990 році 300 млрд. кіловат-годин електроенергії (теплові електростанції 68%, атомні – 25%). На душу населення це менше, ніж у США і ФРН, але більше, ніж у Великобританії й Італії.

В Україні живе у два з лишком рази більше людей, ніж у всіх п'яти країнах Північної Європи, разом узятих, – Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії й Ісландії. На тисячу чоловік припадає 170 вузів і середніх навчальних закладів. За цим показником Україна поступалася лише США і Канаді і випереджала всі європейські держави. 14 відсотків усього населення, зайнятого в народному господарстві, має вищу і середню спеціальну освіту.

Чому цей потужний економічний потенціал республіки не забезпечив високий рівень життя в Україні вже на початку 90-х років?

1. Найперше – український народ не почував себе господарем у рідному домі. Тоталітарна, командно-адміністративна система підірвала корені господаря-трудівника, власника.

2. Величезний потенціал України ішов на підтримку так званих "прокомуністичних режимів" у світі. До 25% потенціалу республіки йшло на мілітаризацію, ВПК.

3. Економіка СРСР і України була затратною, самоїдною, енерго- і трудомісткою.

Зокрема, втрати сільськогосподарської продукції становили до 50% (в більшості держав світу до 5%). Наприклад, із 19 млн.тонн вирощеної картоплі споживали лише 6 млн.тонн, а 13 млн.тонн пішло на смітник. За кордоном закуповували до 31 млн.тонн зерна, а втрачали у себе до 60 млн.тонн (30% вирощеного).

На одну одиницю національного доходу витрачали в 4,5 раза більше палива, ніж у США, і в 6,8 раза більше, ніж Японія.

Спосіб безперервного розливання сталі винайшли наші вчені, але японці закупили ліцензію і перевели заводи на безперервне розливання; якби ми своєчасно впровадили цей винахід в себе, то зберегли б стільки електроенергії, скільки виробляли всі атомні електростанції СРСР.

4. Вже в перші роки проголошення економічного і політичного суверенітету (1987–1991 рр.) потенціал України був пограбований, вивезений, розкрадений.

Взятий потенціал – природні і людські багатства України – за 70 років СРСР ніхто не повертав. Українські "човники" вивозили товар, продаючи його за гроші, які Росія одержувала за допомогою друкарського верстата.

Спритні ділки, ті, хто був ближче до державного і партійного "корита", величезні багатства вкрали, "прихватизували", вивели за межі України, вклали в іноземні банки.

Так просто і легко – через нашу тисячолітню бездержавність, через історичну безпам'ятність, через хлопську покірність і підданство ми неодноразово в своїй історії втрачали те, що нам дали Бог, природа і праця власного народу.

Розділ VI.

Україна – незалежна,соборна,суверенна держава та її місце в історичному процесі в кінці ХХ –початку ХХ1 століття.

Дата добавления: 2014-10-15