Які події привели до розпаду радянської імперії

в серпні-грудні 1991 р.?

Імперські сили готові були піти на все, аби зберегти союз і свої привілеї.

На літо 1991 року довіряти дальший хід подій Горбачову вони вже не відважувалися, бо він і без того пішов на більші поступки, ніж дозволяла тоталітарна система. За традиційним сценарієм (як із Микитою Хрущовим в 1964 році) Горбачова було ізольовано під час чергового відпочинку в Криму.

Остання спроба врятувати імперію відбулася 19–21 серпня 1991 року. Це була "спроба приречених", які хотіли встановити диктатуру військової хунти, відновити старі порядки, повністю знищити паростки демократії і гласності, повернутися до сталінської репресивної машини.

Шлях путчистам перекрили демократичні сили, в т.ч. нове керівництво Росії на чолі з Б.Єльциним.

Будинок російського парламенту став символом захисту демократії та обраної народом влади. Серед захисників "Білого дому" було чимало українців.

Військово-диктаторська хунта планувала спочатку Україну нейтралізувати, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова та інших міст України і ліквідувати суверенітет республіки.

Представник Державного комітету по надзвичайному стану (ДКНС) генерал В.Варенников в ультимативній формі вимагав покірності Верховної Ради та уряду України, невтручання опозиційних сил, за непослух погрожував репресіями.

Цікаво проаналізувати ставлення різних гілок влади і посадових осіб в Україні до надзвичайної ситуації 19–24 серпня 1991р.:

- Голова Верховної Ради Л.Кравчук діяв стримано, зважено, хитро, непослідовно, намагався запобігти конфронтації і протистоянню, закликав зберігати витримку, дотримуватись Конституції.

- Президія Верховної Ради УРСР після дводенної дискусії опублікувала лише 22 серпня обтічну і невизначену заяву. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути загострення соціально-політичної ситуації, утриматись від страйків, мітингів і маніфестацій (як того вимагав ДКНС), хоча на вимогу представників Народної ради (О.Ємець, Д.Павличко, І.Юхновський) було внесено положення, що постанови ДКНС "не мають юридичної сили на території України".

- Представники Народної ради ще 19 серпня заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. НРУ теж уже в середині дня 19 серпня закликав громадян України до активного опору путчистам. Багато інших демократичних партій, спілок, об'єднань та рухів стали на захист суверенітету України.

- Серпневі події остаточно виявили антидемократичну, антинароду, антиукраїнську суть КПРС та її філії в Україні. Секретаріат ЦК КПУ того ж дня зобов'язав партійні комітети на місцях сприяти ДКНС, керуватися його документами. Хунту підтримали або лояльно поставились обкоми партій, облвиконкоми, де переважала партійно-радянська верхівка, догідницьки повелися українське телебачення, радіо, компартійні газети.

Після провалу комуністичного путчу в Москві уже 21–22 серпня, саморозпуску КПРС 24 серпня 1991 р. ситуація різко змінилася і в Україні. Компартійні структури повністю дискредитували себе в очах народу, фактично КПУ перестала існувати.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці і Акт незалежності України, затверджений конституційною більшістю депутатів – 346.

Це було торжество історичної справедливості, наслідок тисячолітньої боротьби за українську державність.

− Україна ставала незалежною, демократичною державою.

− Територія України оголошувалась неподільною і недоторканною.

− В Україні є чинними лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акта про незалежність України сесія вирішила провести 1 грудня 1991 року Всеукраїнський референдум. 30 серпня 1991 р. Л.Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності компартії України".

1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло 31 млн. 891 742 громадян (84,2% із тих, хто мав право голосу).

Підтвердили Акт незалежності України 29 млн. (90,35%) громадян. Проти було тільки 2,4 млн. (7,6%).

По окремих областях за незалежну Україну проголосувало:

Івано-Франківська, Львівська – 98%;

Черкаська – 97%; Харківська – 91%;

Донецька – 80%; Луганська – 72%;

Кримська АРСР – 56%.

Немає жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності.

Дата добавления: 2014-10-15