Східні слов’яни в І – ІХ ст. Основні теорії етногенезу слов’ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою

Північніше кочовиків, у смузі лісостепу, Важливою для країни історії є питання про походження її народу. Протягом ХІХ-ХХ ст. сформувалося декілька теорій слов’янського етногенезу. Дунайську теорію започаткував ще легендарний літописець Нестор у “Повісті минулих літ”: “... Довго по тому сіли слов’яни по Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми...”. Вісло-дніпровську теорію на базі повідомлень античних авторів про венедів, що заселяли південні Карпати та верхів’я Вісли, сформували на початку ХХ ст. чеські дослідники Л. Нідерле та П. Шафарик. Погляди цих дослідників підтримали багато вчених, у тому числі і М.С. Грушевський. Мовознавець О.О. Шахматов обґрунтував південно-прибалтійську теорію, за якою з балто-слов’янської спільності під тиском готських племен виділилися власне слов’янські. Дніпро-одерську теорію розробили радянські науковці Б.О. Рибаков, М.І. Артамонов та П.М. Третьяков у 50-60-х рр., через висновок про необхідність значно розширити ареал зародження слов’янського етносу. Сучасні українські археологи В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський виділили в етногенезі слов’ян кілька послідовних етапів, що складаються у Вісло-волинську концепцію.

Слов’янська етнічна спільнота стає самостійним учасником історичного процесу на початку І тис. н.е. Після 451 року розпадається могутня гунська імперія і слов’яни без перешкод починають міграції у візантійські землі, доходячи до Малої Азії та Пелопонесу. Більшість вчених пов’язує початок історії праукраїнського етносу з розселенням антів та склавинів. Відома гіпотеза, що іранська назва “анти” означає “край”, “кінець”. Тоді анти – жителі пограниччя, окраїни, тобто українці. Проте, остаточної відповіді це питання не має.

Господарство слов’ян ґрунтувалося головним чином на землеробстві при допоміжній ролі скотарства та промислів. У VІІ-ІХ ст. поширюються залізні знаряддя, вдосконалюється техніка землеробства, розширюється асортимент культурних рослин. Поширюються ремесла – гончарне, залізоробне, ювелірне та ін. Товарне виробництво сприяло розширенню зовнішньої торгівлі з Візантією, Болгарією, Хазарією та іншими країнами. Звичаї слов’ян спиралися на язичницьку систему вірувань.

Майнове розшарування населення викликало соціальну диференціацію, розклад родово-общинного ладу та формування феодальної системи. З іншого боку, набирає силу процес об’єднання окремих племен. Виникають державні утворення – племінні князівства. Поступово народні збори втрачають силу, на передній план виходить князівська влада, спочатку виборна, а далі – і спадкова. Вже в VІІІ-ІХ ст. існували три осередки східнослов’янської державності: Куявія, Славія та Артанія. Перше з них, на думку фахівців, стало територіальним і політичним ядром, навколо якого зростає Давньоруська держава.

Дата добавления: 2014-10-17