Історія розвитку макроекономічної науки

Основні функції макроекономіки

Макроекономіка, як наука виконує такі функції:

1) Теоретико-пізнавальна – пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Вона дає змогу зрозуміти чому одні країни швидко розвиваються, а інші відстають; чому в одних періодах ціни відносно стабільні, а в інших простежуються високі темпи інфляції; чому усі країни стикаються зі спадами та депресіями. Макроекономіку, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію називають позитивною.

2) Практична функція. Суть її полягає в тому, що макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики. Макроекономіка допомагає державним діячам розв’язувати чимало складних питань, які постають перед ними. Наприклад, таких: чи варто підвищувати податки, аби справитись із дефіцитом Державного бюджету; чи доцільно підвищувати мінімальну заробітну плату; чи повинен уряд трохи жорсткіше контролювати діяльність комерційних банків; чи варто підтримувати курс гривні, а чи може, більші вигоди національній економіці забезпечити її знецінення. Макроекономіку, яка виконує практичну функцію називають нормативною.

3) Світоглядно-виховна функція. Її змістом є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей. Щоб оцінити важливість цієї функції, достатньо прочитати газету або прослухати випуск новин. У засобах масової інформації ми часто стикаємось з такими заголовками: «ВВП України в 2000 році почав зростати», «Відсутність чистих інвестицій у нафтогазовому комплексі». Якщо нам не знайома мова макроекономіки, то ці заголовки здадуться нісенітницею. Вивчення макроекономіки дає змогу розуміти цю мову, яка потрібна усім членам суспільства. Макроекономіка допомагає формувати нову економічну культуру, яка відповідає реаліям ринкової економіки. Її основні риси – прагнення до заощадження, економічне господарювання, дисциплінованість, відповідальність за результати своєї діяльності.

4) Методологічна функція формує наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Проте свій початок макроекономічна наука бере ще в XVI ст., коли француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Макроекономічну спрямованість мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану «Економічну таблицю». Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому.

Головний недолік «Економічної таблиці» Ф. Кене полягав у тому, що вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. Він розглядає дві ціни:

• природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку;

• ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар зможе продатися на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий, ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб'єктів переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього, то капітал вилучають із цієї галузі.

Такі переміщення капіталу забезпечують рівновагу в економіці, тобто розподіл ресурсів між галузями, який відповідає суспільним потребам. Кожний, дбаючи лише про власні інтереси, забезпечує дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила основного постулату класичної теорії — здатності ринкової економіки до швидкого саморегулювання. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 рік), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, на такі, зокрема, як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та інші, може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

У цей час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і практики, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнец, американський вчений А. Джильберт, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обґрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких, як національний продукт, доход і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XXст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат.

На цьому тлі як реакція на недоліки кейнсіанської почала інтенсивно розвиватися «неокласична» теорія. Вона включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них виділяється монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та інші. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обґрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Дата добавления: 2014-10-17