Санітарні норми шуму на територіях різного господарського призначення

В боротьбі з комунальним шумом ефективними є такі заходи: розвантаження вулиць, які проходять через житлові квартали від шумних видів транспорту, будівництво шумних підприємств за межами житлових кварталів, насадження шумозахисних смуг з кущів і дерев, використання звукоізоляційних матеріалів в кімнатних перегородках, дотримання протишумового режиму, особливо в нічний час.

Окрім адміністративних постанов і контролю за дотриманням протишумового режиму з боку домоуправління, важливе значення має пропаганда знань про вплив різних рівнів звуку на організм людини (табл. 4.) і про шкоду шуму.

За розподіленням звукової енергії в часі розрізняють такі різновиди шуму: постійний, переривистий, непостійний і імпульсивний.

Постійним називають шум, рівні якого в часі змінюються не більше ніж на 5дБ. Це шум вентилятора, помпи. Переривчастим вважається шум, який переривається паузами (шум ліфта). Шум, рівень якого в часі змінюється більше ніж на 5 дБ, називається непос­тійним. Це транспортний шум. Імпульсним вважають шум, який сприймається у вигляді окремих ударів (шум відбійного молотка).

1.4. СВІТЛОТЕХНІЧНІ ЧИННИКИ ВИРОБНИЧОГО

СЕРЕДОВИЩА 1.4.1. Сонячна радіація

Сонце - газовий шар діаметром 1 500 000 км. До його складу входять розжаренні гази з температурою близько 6000°С. Віддаль Сонця від Землі 150 млн. км. Променева енергія Сонця є джерелом тепла на Землі. Якщо не враховувати ядерної енергії, то Сонце є джерелом 98% теплової енергії на Землі; лише 2% енергії забезпечуються геотернальною активністю. Завдяки сонячній енергії відбувається переміщення повітряних мас, випаровування та кругообіг води, синтез кисню, крохмалю, білків і жирів, формуються погода та клімат. Сонячні промені впливають на функціональний стан ЦНС, обмін речовин в організмі, на самопочуття, сон, апетит і працездатність людини. Сонячна радіація є важливим чинником нормального функціонування зорового аналізатора та регулятором біологічних ритмів організму, сприяє підтриманню природнього імунітету людини.

Промені сонячного спектра представлені хвилями малої довжини, які вимірюються в нанометрах (нм). Нанометр рівний 1/1000 мікрона або ж 1/1000000 міліметра.

Складовими оптичної області сонячного спектра є: корпускулярне випромінювання (протони, електрони, нейтрони тощо), у-випромінювання, ренгенівськс випромінювання, ультрафіолетові (УФ) промені, довжиною хвиль від 10 до 400 нм, видима частина спектра (400-760 нм) і невидимі носії теплової енергії - інфрачервоні промені (ЇЧП) з довжиною хвиль 760-4000 нм. Біля поверхні Землі 59% сонячної радіації приходиться на долю ІЧП, 40% - на долю видимих і близько 1% - на долю УФ-променів. Атмосферою Землі затриму­ється, насамперед, короткохвильова частина УФ-радіації.

Інфрачервона радіація здатна проникати в товщу шкіри на глибину від 0,1 до 40 мм, створюючи тут поверхневу теплову дію. За таких умов розширюються кровоносні судини, посилюється шкірне дихання, створюються сприятливі умови для виведення продуктів об­міну з потом. Інфрачервону радіацію використовують у фізіотерапії різних захворювань і

травматичних пошкоджень. Напруженість інфрачер­воного (теплового) випромінювання визначають ак­тинометрами (мал. 13.) або піранометрами. Для виз­начення рівня УФ випромінювання користуються ультрафіолстметром.

Видима радіація. Промені сонячного спектра, які ми бачимо дають відчуття білого кольору (при заломленні через трьохгранну призму вони дають сім кольорів). Видима радіація може сприйматися зоро­вим аналізатором і поверхнею шкіри - тепловий і фотохімічний ефекти. Ці ефекти можливі лише при наявності речовин, здатних поглинати випроміню­вання (фотосенсибілізатори). Під дією видимого світла відбувається збудження молекул фотосенси­білізаторів з утворенням біологічно активних речо­вин. Фотосенсибілізаторами можуть бути лікарські засоби, продукти нафтопереробки тощо. Під час ро­боти з речовинами, що мають фотосенсибілізаторні властивості (в умовах дії сонячної радіації) у праців­ників можуть виникати дерматити, екземи, пухлини.

Міжнародною одиницею освітленості є люкс (лк) - освітленість 1 м² поверхні, на яку падає і рівно­мірно розподіляється світловий потік в 1 люмен (оди­ниця світлового потоку). Визначають освітленість за допомогою люксметра (мал. 14.)

Інтенсивність сонячної радіації зменшується в

міру віддалення від екватора до полюсів. В горах вона більш висока ніж на рівні моря. В середніх широтах максимум сонячної енергії приходиться на травень, протягом дня - на обідню пору.

Склад сонячної радіації в обідню пору з 11 до 15 год. приблизно однорідний. В другій половині дня дещо зростає рівень УФ-променів. Загальний потік сонячної радіації, окрім прямих променів, містить в собі промені, розсіяні від молекул повітря, хмар і дрібних пилинок різного походження. Розсіюються переважно УФ, фіолетові і голубі промені. Цим, зокрема, обумовлений голубий колір неба при ясній погоді.

Напруження розсіяної радіації Сонця в цілому не велике, але наявність в ній великої кількості УФ променів робить її біологічно високоактивною. В ясні літні дні в сумарному УФ випромінюванні, прямі промені переважають над розсіяними лише в обідню пору, в інші години дня розсіяне УФ випромінювання переважає над прямим. Отже для загартування доцільно використовувати не лише пряму сонячну радіацію, але й розсіяну.

Значення сонячної радіації для людини. Практично значимим щодо впливу природ-нього середовища на організм людини є такий причинно-зумовлений ланцюг: сонячна актив­ність - збурення магнітосфери та іоносфери - зростання напруги електромагнітного поля Землі - реакція організму.

Сонячна активність лежить в основі фізико-хімічних процесів, які спричиняють коливання атмосферного тиску, температури, вологості повітря. Ці метеочинники виявляють суттєвий вплив на самопочуття людини, зокрема на стан серцево-судинної та нервової систем. Перша згадка про вплив Сонця на розвиток епідемій була зроблена В.Моозе ще в 1886 році. Дослідженнями О.Л.Чижевського (1976) встановлено ряд закономірностей перебігу епідемій чуми, холери, дизентерії, грипу та інших захворювань, пов'язаних з підвищенням вірулентності збудника інфекції внаслідок зміни активності Сонця.

Існує взаємозв'язок між сонячною активністю, народжуваністю та смертністю людей. Із виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, пору­шується ритм життя. У цей період реєструються підвищення захворюваності, зростає частота загострень хронічних хвороб, особливо серцево-судинних та нервових, зростає дорожній травматизм. При аналізі таких явищ особливу увагу вчені звертають на одинадцятирічний цикл сонячної активності, піки якого відчуває не тільки все живе на Землі, але й сама планета (землетруси, селі, рух льодовиків та айсбергів, повені, виверження вулканів, циклони та антициклони, тайфуни, геологічні катаклізми, посухи та інші стихійні прояви).

УФ-радіація - біологічно найактивніша частина сонячного спектра. Дія УФ-радіації на організм людини залежить від довжини хвилі окремих ділянок УФ-спектра (315-400 нм - довгохвильова ділянка, 280-315 - середньохвильова, 10-280 - короткохвильова). Основ­ними проявами біологічної дії УФ-радіаці є вітамінотворний, пігментотворний, загально-стимулюючий і бактерицидний.

Під дією УФ променів сонячного спектру в шкірі активізуються процеси розпаду клітинних білків з утворенням таких біологічно активних речовин, як гістамін, аденозин, ацетилхолін і ін. Переходячи в кров ці речовини через симпато-адреналову та парасимпа­тичну нервову систему впливають на функції окремих органів і тканин (загальностимулююча дія УФ-радіації). За таких умов посилюється гемоглобіноутворення, стимулюються процеси репарації в тканинах, активізуються процеси антитілогенезу та фагоцитозу; оптимальні дози УФ-радіаці сприяють росту волосся, нігтів та кісткової тканини.

Одиницею випромінювання еритемного потоку є ер: 1 ер - це потік монохроматичного випромінювання при довжині хвилі 297 нм і потужності 1 Вт. Для забезпечення профілак­тичного ефекту УФ-проміння достатньо 1 /8 його еритемної (загальностимулюючої) дози, тобто 100 мкер/(см³х год.). У ясний сонячний день природне УФ-опромінення становить 18-20 мкер/ см² за 1 хв. Тобто для профілактичного ефекту влітку достатньо перебувати під дією прямих сонячних променів протягом 5-6 хв., а в затінку на відкритому повітрі - 15-20 хв. (І.І.Нікберг, 2001). Високі дози УФ-радіації (гіперінсоляція) можуть призвести до хронічних захворювань, розвитку фотодерматитів. пухлинних новоутворень шкіри, фотоофтальмії.

Ультрафіолетові промені володіють сильною бактерицидною дією, сприяють пігментації шкіри (загар). Загар є наслідком утворення у шкірі пігменту меланіну, який утворюється в організ­мі людини головним чином з амінокислоти тирозину. Цс захисна реакція організму від надмір­ної дії сонячних променів. Швидка стійка пігментація шкіри є побічним свідченням високої за­гальної та імунної реактивності організму. Проте належить пам'ятати, що позитивний біологічний та профілактичний ефекти не обов'язково пов'язані з наявністю загару. Не менш виразний ефект можна отримати і опроміненням в дозах, які не сприяють виразній пігментації шкіри.

Недостаток УФ-омінювання викликає в організмі комплекс несприятливих змін, пов'язаних з Д-вітамінною недостатністю (вітамінотворна дія УФ-радіації). При Д-гіповіта-

мінозі порушується обмін фосфору і кальцію (остеопороз кісток), у дітей розвивається системне захворювання - рахіт. Для створення повноцінного УФ клімату в класах першо­класників вікна склять увіолевим склом, яке не затримує УФ-промені.

Сприяючи розслабленню гладеньких м'язів шкіри, УФ-промсні активізують функції потових і сальних залоз, прискорюють виділення продуктів обміну. Під дією сонячних про­менів в крові збільшується вміст еритроцитів і гемоглобіну, зростає фагоцитарна активність лейкоцитів, підвищується загальний імунітет і бар'єрна функція шкіри, швидше загоюються рани. Розширення капілярів шкіри і підшкірної клітковини, викликане сонячною енергією, посилює місцевий кровообіг.

Бактерицидна дія УФ-радіації найбільш характерна сонячним промінням довжиною хвиль 180-280 нм. Короткохвильова УФ-радіація згубно діє на всі види мікроорганізмів, а також на віруси і гриби.

Одиницею бактерицидної дії УФ-радіації є бакт. Один бакт - бактерицидна ефктив-ність променів довжиною 255,5 нм і потужністю 1 Вт. Для знищення спороносних форм бактерій потрібна доза опромінення 100-150 мкбакт/см², для знищення кишкової палички - 50 мкбакт/см².

Інтенсивність короткохвильової УФ-радіації в приміщенні знижується залежно від відстанні до вікон. Тому відстань до протилежної стіни од вікон (глибина приміщення) не повинна перевищувати 6 м.

Для забезпечення організму необхідною дозою УФ-опромінсння (проживання на Півно­чі, вагітність, тривала імобілізація, праця під землею тощо) може бути здійснене шляхом вико­ристання штучних джерел УФ-радіації - ртутно-кварцевих ламп (еритемних і бактерицидних).

При забрудненні атмосфери пилом, димом і газами, при хмарності і тумані відбувається затримання сонячної радіації. У великих промислових містах втрати УФ променів становлять більше 40%. Інтенсивність УФ радіації в горах більш висока ніж на рівні моря.

Частина сонячної радіації відбивається від поверхні, на яку вона падає. Відбивна влас­тивість різних предметів (альбедо) залежить від їх природи, кольору і стану. Найбільше альбедо характерне для снігу, який відбиває до 85% загальної променевої енергії і до 80% УФ-променів. Цим пояснюється комфортне самопочуття лижників (відсутність темпера­турного дискомфорту) в горах. Жовтий пісок відбиває 35% сонячної радіації, чорнозем -14%, поверхня води - 2%.

1.4.2. Радіаційний фон і його вплив на організм людини

В звичайних умовах людина постійно знаходиться під дією певних доз іонізуючого випромінювання. Іонізуюче випромінювання формують космічні випромінювання, радіо­активні елементи земної кори, будівельні матеріали, вода, повітря, продукти харчування, а також радіоактивні елементи, які входять до складу тканин живих організмів (інкорпоровані радіонукліди). Іонізуючим називається будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем, що опромінюється, викликає розпад нейтральних атомів і молекул на частинки іонів, які несуть на собі електричний заряд.

Розрізняють корпускулярні іонізуючі випромінювання - елементарні частинки та інші частинки матерії, маса спокою яких відмінна від нуля (а-частинки, р-частинки, протони, ней­трони та ін. елементарні частинки) та електромагнітні іонізуючі випромінювання - у- та рент­генівське випромінювання, короткохвильові ультрафіолетові та деякі інші випромінювання.

Різновиди одного і того ж елемента, які мають різну атомну масу, але є ідентичними за хімічними властивостями, називають Ізотопами. За своїми фізичними властивостями ізотопи поділяють на стабільні і такі, що розпадаються (радіоактивні). Радіоактивним ізотопам притаманні внутрішньоядерні перетворення з виходом корпускулярних частинок і променів, які здатні іонізувати об'єкти навколишнього середовища. Основні властивості іонізуючих випромінювань подані у таблиці 5.

Таблиця 5 Основні властивості іонізуючих випромінювань

Випромінювання від природніх джерел космічного і земного походження, а також від штучних радіонуклідів, які з'явились в біосфері внаслідок діяльності людини, формують радіаційний фон (РФ). РФ діє на все населення земної кулі і має відносно постійний рівень. Природній радіаційний фон (ПРФ) являє собою іонізуюче випромінювання, що діє на людину на поверхні Землі від природних джерел космічного та земного походження -радіоактивних ізотопів, які розсіяні в літосфері, гідросфері, атмосфері, космосі.

Забруднення довкілля відбувається з причин іонізуючого випромінювання від природ­ніх джерел, які зазнали певних змін внаслідок діяльності людини, наприклад, випроміню­вання від природніх радіонуклідів, які потрапляють у біосферу разом з піднятими з надр на поверхню Землі корисними копалинами. Джерелом радіоактивного забруднення можуть бути продукти згоряння органічного палива, випромінювання в помешканнях, збудованих з матеріалів, які містять природні радіонукліди, а також радон, який виділяється поверхневим шаром Землі.

Фоновому опромінюванню люди піддавались завжди, ймовірно тому внаслідок при-роднього відбору вони пристосувались до ПРФ. Що ж до корисності (шкідливості) цієї радіації для людини серед вчених не має однієї спільної думки. Звичайно, ПРФ є чинником, який стимулює синтез захисних антирадіаційних речовин і обумовлює перебіг процесів, які забезпечують репарацію генетичних пошкоджень. Разом з тим природна радіоактивність, викликаючи мутації, може розглядатися і як негативний чинник. На земній кулі є місця, де

ПРФ сягає 1-2 бер на рік. Дослідженнями не виявлено негативного впливу такої дози радіації на здоров'я місцевих жителів. Доза радіації, що подвоює спонтанні мутації людини, зна­ходиться в межах 10-100 бер.

Випромінювання, що зумовлене розсіюванням у біосфері штучних радіонуклідів, яв­ляє собою штучний радіаційний фон. Штучні радіонукліди є наслідком переробки та транспортування радіоактивних руд, а також аварій на відповідних заводах. Особливу небез­пеку становлять радіонукліди, які попадають в біосферу Землі внаслідок випробовування ядерної зброї та ядерних пристроїв, аварій на атомних човнах, космічних кораблях (в час їх запуску та приземлення), атомних електростанціях.

Іонізуюче випромінювання є особливо небезпечним чинником виробничого середо­вища, оскільки воно не виявляється органами відчуття, здатне проникати через вікна і двері приміщення і не викликає больових відчуттів навіть при дії небезпечних для життя доз. Разом з тим джерела іонізуючого випромінювання знайшли широке застосування в медицині (рентгенодіагностика, терапія радієм тощо), науці і народному господарстві, зокрема в машино- і приладобудівних галузях (для контролю технологічних операцій, визначення рівня зношення деталей, якості зварювальних швів, структури металу тощо).

Джерела радіоактивних випромінювань поділяють на закриті і відкриті. При закритих випромінюваннях (рентгенівський апарат, гамма-випромінювач, бетатрон і ін.) навколишнє середовище не забруднюється радіонуклідами; при відкритих радіоактивних випроміню­ваннях (безпосередня дія радіонуклідів) - забруднюється.

Рівень вмісту радіоактивних ізотонів у рослинних і тваринних організмах залежить від їх концентрації в довкіллі. Головним джерелом радіоактивних елементів, що надходять до організму людини, є харчові продукти.

Спеціалістами радіаційної генетики встановлено, що доза, яка подвоює спонтанні (при­родні) мутації людини в останній час знизилася до максимально допустимої дози (див. 1.4.3).

Шляхи надходження радіонуклідів в організм людини. Допустимий вміст радіоак­тивних речовин в організмі визначається їх радіотоксичністю і залежить від рівня безпеки радіоактивних елементів при їх надходженні в організм.

Радіотоксичність ізотопів (властивість радіоактивних ізотопів викликати патологічні зміни при надходженні їх до організму людини), залежить від виду радіоактивного перетво­рення, середньої енергії одного акту розпаду, схеми радіоактивного розпаду, шляхів надход­ження радіоактивних речовин до організму та їх розподілу в органах і системах, часу перебу­вання радіонуклідів в організмі, тривалості надходження радіоактивних речовин тощо.

З існуючих шляхів надходження радіоактивних речовин в організм (з їжею, вдихуваним повітрям, через шкіру) найнебезпечнішим є легеневий. Цс зумовлено великим обсягом ле­геневої вентиляції. Частинки пилу, на яких збираються радіоактивні ізотопи, під час вдиха­ння повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у ділянці носоглотки. Звідси пил потрапляє в шлунок, в легені. Чим менший розмір аерозолів, тим більша величина їх затримання. Гази швидко всмоктуються із вдихуваного повітря через сльозові оболонки верхніх дихальних шляхів і альвеоли у внутрішнє середовище. При надходженні всередину найбільш небезпечними є альфа-випромінювання, оскільки вони здатні створювати іонізації найбільшої щільності.

Рух рідких та твердих радіоактивних речовини в організмі залежить від їхніх фізико-хімічних властивостей. Частина їх відкладається в органах дихання, частина видихається.

Надходження радіоактивних речовин в організм через неушкоджену шкіру в 200-300 разів менш суттєве, ніж через травний канал. Виняток становить ізотоп водню - тритій, який легко потрапляє в організм через шкіру, розчиняючись у жирі шкіри.

Незалежно від шляху надходження радіоактивних речовин до організму вже через декіль­ка хвилин їх виявляють у крові. При одноразовому надходженні концентрація радіоактивних речовин спочатку зростає до максимуму, тоді протягом 15-20 діб поступово знижується.

За характером розподілу в організмі людини радіоактивні речовини поділяють на три групи: радіонукліди, що відкладаються в кістках - кальцій, стронцій, барій, радій; радіонукліди, що концентруються в печінці (до 60%) - цезій, плутоній; радіонукліди, що рівномірно розподіляються по всьому організму - кисень, водень, залізо, полоній. Особливе місце посідає радіоактивний йод. Він селективно накопичується в щитовидній залозі.

Час перебування радіонуклідів в організмі визначає тривалість опромінювання тканин, в яких він локалізований. Цей час залежить від періоду напіврозпаду ізотопу і швидкості його виведення з організму (період напіввиведення - проміжок часу, протягом якого з організму виводиться половина введеної радіоактивної речовини). Час, протягом якого актив­ність ізотопу в організмі зменшується вдвічі, триває від декількох годин (ізотопи натрію, міді) до декількох днів (йод, фосфор, сірка) і навіть до десятків років (радій, стронцій). У разі хронічного надходження ізотопу до організму можливе накопичення небезпечної (навіть смертельної) його кількості.

Радіонукліди активно включаються в біологічні цикли і надходять до організму за такими харчовими ланцюгами: 1) атмосфера —> грунт —> рослини (через кореневу систему) —»молоко —> м'ясо —»людина; 2) атмосфера —> рослина (затримання на листках і поглинання листками) —> молоко —> м'ясо —> людина; 3) атмосфера —» рослина —»людина. Найістотні­шим джерелом надходження стронцію в організм людини є м'ясні продукти (до 34%), хлібопродукти і молочні вироби (31%).

1.4.3. Вплив великих доз іонізуючого випромінювання на організм людини

Виділяють два тили ефектів впливу іонізуючої радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження) і соматостохастичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення трива­лості життя, генетичні мутації, хромосомні аберації). Ці захворювання носять імовірнісний характер. Так, ймовірність виникнення лейкозів становить близько двох випадків на рік на 1 млн. населення при опромінюванні всієї популяції дозою 1x10² Зв.

Для осіб, які обслуговують джерела радіоактивних випромінювань (категорія А), та для осіб (обмежена частина населення), які за умовами проживання або розміщення робочих місць можуть піддаватись дії джерел радіації антропогенної природи (категорія Б), вста­новлені максимально допустимі дози (МДД - це така доза радіоактивного опромінювання, яка не призводить до значного ушкодження організму людини) опромінювання (табл. 6).

Для зниження дози опромінювання всього населення за рахунок антропогенних дже­рел іонізуючого випромінювання проводять заходи по охороні довкілля від забруднень радіо­активними відходами атомної промисловості; значну увагу приділяють вдосконаленню рентгенодіагностичної апаратури.

Існують суттєві відмінності в чутливості тканин і органів до дії випромінювання. Най-чутливішими до опромінювання є менш диференційовані молоді клітини, які розмножу­ються. Найвищу радіочутливість мають яєчка, яєчники, лімфатична тканина, кістковий мозок, кришталики зорового аналізатора. Серед органів травлення найбільш чутливою є тонка киш­ка, найменш - печінка.

Деякі радіонукліди мають високу вибірковість розподілу в організмі; накопичуючись у великих концентраціях в певних органах чи тканинах, вони зумовлюють високі дози опро­мінювання (накопичення йоду в щитовидній залозі, стронцію і радію - в кістковій тканині тощо).

Пряма дія іонізуючого випромінювання може спричиняти розщеплення молекул білка. Згодом в клітині виникають морфофункціональні зміни, які підпорядковуються вже біологічним законам життя клітин.

Згідно з основними положеннями радіаційної генетики в дії радіації на спадкові струк­тури не існує генетично неефективних доз. Навіть мала доза радіації може спричинити гене­тичний ефект і в залежності від умов життя людини - спадкову патологію. Вражаюча дія раді­ації на плід людини (тератогенний ефект) проявляється при дозі опромінювання більше 20-25 бер. Допустима максимальна разова доза для чоловіка становить 2,5 бер, для жінки - 1,3 бер.

Спостереження за ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС показали значний вплив радіаційного опромінювання на швидкість старіння організму. Встановлено пряму залежність величини біологічного віку від ступенів опромінювання, яку оцінюють за проміжком часу від початку роботи в зоні ЧАЕС. Підвищення дози радіації більшою мірою впливає на швидкість старіння осіб зрілого віку (до 50 років). Жінки більш чутливі до опромінювання, ніж чоловіки.

1.4.4. Заходи захисту населення від іонізуючого випромінювання

При роботі з закритими радіоактивними джерелами випромінювання, обладнання яких виключає потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище в умовах застосування, працівник може зазнати лише зовнішнього опромінювання. Захист від такого опромінювання забезпечується:

• правильною організацією роботи;

• проведенням робіт по можливості з якнайменшим щодо інтенсивності джерелом
випромінювання (захист кількістю);

• обмеженням тривалості робочого дня, кількості виконаних за зміну процедур тощо;

• використанням інструментів з видовженими ручками, дистанційних маніпуляторів
тощо (захист віддаллю);

• використанням матеріалів з великою атомною масою хімічних елементів (захист
екрануванням).

Для захисту від бета-випромінювання використовують речовини, які містять велику кількість атомів водню (вода, парафін, бетон); для захисту від рентгенівського і гама-випромінювання використовують екрани з свинцю, сталі, суміші свинцю і скла, свинцю і резини. Альфа-частинки мають невелику довжину пробігу, тому шар повітря в декілька сантиметрів є достатнім захистом.

Захист від внутрішнього випромінювання передбачає виключення контакту з радіо­активними речовинами у відкритому вигляді, попередження попадання їх всередину орга­нізму, в повітря робочої зони, попередження радіоактивного забруднення рук, одягу тощо.

При роботі з відкритими джерелами максимально герметизують робочі процеси, виконують роботи у витяжних шафах, у повністю ізольованих захисних боксах, викорис­товують загальнообмінну і місцеву витяжну вентиляцію, покривають робочі поверхні і стіни приміщень матеріалами, які погано вбирають радіонукліди і добре очищуються від них (скло, нержавіюча сталь, поліетилен, полівін-хлорид тощо).

В якості засобів індивідуального захисту від альфа- і бета-випромінювання викорис­товують комбінезони, бавовняні халати, нарукавники, резинові рукавички, робоче взуття, захисні окуляри, респіратори з фільтруючою тканиною для затримки дрібнодисперсного аерозолю. Для захисту від радіонуклідів, які знаходяться в газоподібному стані, викорис­товують ізолюючі пневмокостюми (скафандри), в які з допомогою шлангів подають чисте атмосферне повітря.

Обов'язковим компонентом комплексу медико-санітарних заходів є санітарно-дози-мстричний контроль рівня забруднення повітря, робочих та інших поверхонь, визначення добової і тижневої дози опромінювання. Отримані з допомогою портативних дозиметрів дані порівнюють з нормативними величинами. Забруднення робочих поверхонь при роботі з альфа-активними нуклідами не повинно перевищувати 20 часток/см²х хв., а з бета-нукліда-ми - 2000; для поверхні спецодягу - відповідно 20 і 800, для шкіри людини в час роботи -1 і 100, а після роботи і санобробки - в 10 разів менше.

До роботи з джерелами радіоактивних випромінювань не допускаються особи молод­ші 9 років, вагітні жінки, особи, які страждають органічними враженнями нервової системи, лейкемією. До роботи допускаються особи, які пройшли інструктаж, мають певні знання по техніці радіаційної безпеки і особистої гігієни. Не менше одного разу на рік належить проводити медичні обстеження. Результати таких обстежень, а також дані дозиметричного контролю заносять в індивідуальну медичну картку.

1.5. ХІМІЧНИЙ СКЛАД ПОВІТРЯ І ЙОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Для оцінки рівня забруднення атмосферного повітря використовують такі показники: число частинок завислих речовин у визначеному об'ємі повітря, кількість осілого пилу на виміряну площу за той чи інший період, кількість газоподібної речовини, зв'язаної хімічним сорбентом тощо. Найбільш об'єктивним показником рівня забруднення атмосферного по­вітря є концентрація забруднювача, виражена в мг/м³, або в мкг/ м³.

З метою зменшення забруднення атмосферного повітря у виробничій практиці знайшли використання такі заходи:

• заміна шкідливих речовин у виробництві на нешкідливі або менш шкідливі;

• використання сировини без шкідливих домішок;

• заміна сухих способів переробки пилових матеріалів на нові;

• заміна відкритого полум'яного нагрівання на електричне;

• герметизація процесів використання гідро- та пневмотранспорту під час транспорту­
вання пилових матеріалів;

• заміна переривчастих процесів на безперервні.

Для очистки промислових викидів використовують різні конструкції очисних споруд, які відрізняються як за принципом роботи, так і за здатністю затримувати пил та гази. Очи­сні споруди для уловлення пилу умовно можна розділити на 4 види (відповідно до принципу їх роботи): сухі механічні пиловловлювачі, апарати фільтрації, електростатичні фільтри, апарати мокрої очистки.

1.5.1. Значення хімічного складу повітря для людини

Гігієнічне значення повітря зумовлене перш за все його участю в процесах дихання. В стані спокою людина споживає 250-300 мл. кисню. При виконанні фізичних вправ - 5-6 л/хв. Чисте повітря містить в собі 20,93% кисню, 0,03-0,04% вуглекислого газу, 78,1% азоту, інші гази повітря (їх близько 27) - 1%. У видихуваному повітрі міститься 17% кисню і 4,5% вугле­кислого газу. Повітря приміщень суттєво відрізняється від навколишнього (табл. 7).

Таблиця 7

Порівняльна характеристика деяких властивостей чистого атмосферного повітря і повітря приміщень (І.І.Нікберг, 2001)

Серед постійних компонентів повітря найважливішим є кисень, який необхідний для життя всіх живих істот. Кисень є обов'язковим компонентом для забезпечення процесів го­ріння, окислення енергосубстратів (вуглеводів, жирів та білків). У природі постійно здійсню­ються процеси використання (споживання) та відновлення кисню. Людина вдихає відносно велику кількість повітря (6-8 л/хв.). За таких умов навіть невеликі концентрації шкідливих речовин у повітрі стають суттєвою загрозою для здоров'я людини, зокрема для фізкультур­ників і спортсменів, легенева вентиляція яких становить 50-60 л/хв. і більше.

Повітря, яке вдихає людина, є практично єдиним постачальником О₂. Запас О₂в орга­нізмі людини досить обмежений - 2500-2700 мл. Він витрачається протягом декількох хви­лин, що призводить до смерті.

В школах і спортивних приміщеннях вміст кисню практично не змінюється. Це пояс­нюється його легкою дифузією через пори будівельних матеріалів і щілини у дверних проймах та вікнах. Виражені симптоми гіпоксії із зниженням працездатності та погіршен­ням самопочуття учнів виникають при зменшенні кисню в повітрі до 13-14%. Подальше зниження концентрації кисню (до 7-8%) спричиняє смерть. Дихання чистим киснем використовується спортсменами для прискорення перебігу відновних процесів після напружених тренувань (змагань).

Вирішальним чинником відновлення нормального вмісту кисню в атмосфері є фото­синтез. Тому так важлива роль рослин (особливо лісів) в покращенні складу атмосферного повітря на планеті Земля. Зелені насадження не тільки збагачують повітря киснем, вони виді­ляють речовини, які згубно діють на патогенні мікроорганізми, очищають повітря від пилу, знижують рівень шуму. На озеленених територіях запиленість повітря знижується на 40%, рівень шуму - на 20% (смуга дерев і кущів шириною 25 м знижує рівень звуку на 10-12 деци­бел, концентрацію вуглекислого газу - на 70%). Один гектар паркового насадження поглинає за рік 80 кг фтору і 200 кг сірчистого ангідриду, переосвоює з атмосфери до 70 кг промислово­го пилу. Досить стійкими до значних забруднень атмосфери є тополя, клен, бук, липа, горобина, береза. Рослинний фільтр є найбільш досконалим з усіх відомих фільтрів на Землі.

Нормативна величина вуглекислого газу (СО₃) в житлових приміщеннях, спортивних залах і навчальних лабораторіях - не більше 0,1%. Наявність в повітрі 3-4% вуглекислого газу спричиняє запаморочення, загальну слабкість, задуху, прискорення ЧСС; при концентрації СО₂ 8-10% людина втрачає свідомість, в організмі проходять незворотні зміни.

Вміст вуглекислого газу в житлових, службових (навчальних) та спортивних примі­щеннях є тестовим показником забрудненості повітря, тому його визначення є важливою передумовою раціоналізації оздоровчого тренування школярів.

Дата добавления: 2014-10-15