Забруднювачі повітря виробничих та житлових приміщень

Хімічними забруднювачами повітря можуть бути деревостружкові плити, особливо плити на основі сечовини та формальдегіду, інші клеєні деревинні матеріали, наприклад, деревинні проклеєні балки, матеріали для покриття підлоги чи килимових виробів, тек­стильні товари, піно ізоляційні матеріали. Виділяючи формальдегід, усі ці матеріали вияв­ляють негативний вплив на організм і особливо на кон'юнктиву ока та слизову оболонку дихальних шляхів.

Встановлена наявність потенційно шкідливого впливу радону на мешканців будинків, які споруджені із будівельних матеріалів, що містять цей елемент. Водогінна вода, природний

газ, грунт і грунтові води в деяких географічних зонах можуть виділяти значну частину радону в атмосферу приміщень. Внаслідок відкладання дочірніх сполук радону в таких регіонах відмічається підвищення частоти захворювань на бронхогенний рак легень.

Шкідливим для здоров'я людей є дихання повітрям з підвищеним вмістом азбесту. Азбест, який має ізоляційні та протипожежні властивості, широко використовують в якості електро- та термоізоляційних матеріалів, акустичних покрить, що напилюють на металеві сітки вогнегасників у вигляді азбоцементу, вініл азбестових покрить для підлог тощо. В процесі використання азбесту відбувається постійний вихід азбестових волокон у повітря приміщень. Надмірний вміст азбесту в повітрі спричинює захворювання - від азбестозу до бренхогенного раку легень, особливо у осіб, які палять.

Забруднювачі, які виділяються внаслідок різних видів трудової діяльності людини. СО₂ та водяна пара продукуються людиною і тваринами в процесі обміну речовин, в час дихання, терморегуляції, а також спалювання будь-чого у приміщенні. Суттєво збільшує вміст водяної пари в атмосфері приміщення вода, яку використовують для прибирання приміщень, миття та прання. Для людини з низьким рівнем рухової активності і за наявності нормальної термоізоляції одягу нормативною вважається температура повітря між 18 та 24°С. У цьому температурному інтервалі оптимальною для здоров'я людини є відносна вологість повітря від 30% до 70%.

Зниження вмісту водяної пари в повітрі приміщень з нормативною температурою (відносна вологість повітря менше 30%) може спричинювати сухість слизових оболонок, кон'юнктивіти та загальну сухість шкіри. За таких умов підвищується кількість гігроскопічних часток пилу, зростає статична електрика. У приміщенні з середньою та високою вологістю більш їдким стає тютюновий дим.

При високій відносній вологості повітря (більше 70%) починають розмножуватися плісень та бактерії, частіше зустрічаються пилові кліщі, підвищується вміст в повітрі патогенних бактерій.

Виробничий пил - це завислі у повітрі тверді частинки розміром від декількох долей мкм до 1 мкм, що повільно осідають. За походженням виробничий пил може бути органічним, неорганічним та змішаним. Органічний пил - це пил з дерева, бавовни, шерсті, гуми, смол, пластмас, барвників тощо; неорганічний пил може бути мінеральним (силікатний, азбестовий тощо) і металевим (свинцевий, цинковий, залізний тощо). Серед різних властивостей виробничого пилу з позицій гігієни найбільше значення мають такі як хімічний склад, форма частинок, розчинність, дисперсність, радіоактивність, вибухонебезпечність, електрозаряд-женість та форма. Головними пиловими захворюваннями легень професійного походження є пневмоконіози, хронічний бронхіт та захворювання верхніх дихальних шляхів.

Вплив механічних домішок повітря на організм людини проявляється в механічному подразненні слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і очей (розвиток катарів носоглотки та бронхів, хронічних кон'юнктивітів тощо). Гігієнічні заходи профілактики виникнення цих захворювань полягають у герметизації технологічних процесів, використанні індивідуальних засобів захисту, вологому прибиранні і провітрюванні приміщень тощо. Норма механічних домішок в повітрі міст і в повітрі житлових приміщень - не більше 0,15 мг/м³.

Існує прямий взаємозв'язок між вмістом в повітрі механічних домішок з одного боку, та бактерій з іншого; чим більше механічних домішок, тим більше мікроорганізмів. Отже, боротьба з механічними домішками одночасно направлена і на боротьбу з мікроорганізмами.

1.5.3. Іонізація повітря (ІІІ)

Ш - це розщеплення газових молекул і атомів під дією так званих іонізаторів. Вибитий електрон приєднується до нейтрального атома або молекули. При цьому утворюється негативно заряджений іон; атоми і молекули, що залишились стають позитивними іонами. Утворені таким чином іони приєднують до себе інші молекули і утворюють стійкі сполуки з електричним зарядом - легкі або швидкі іони. З'єднуючись в повітрі з пилинками і краплинами води легкі іони утворюють малорухливі середні і важкі іони. Цей процес має важливе гігієнічне значення. В забрудненому повітрі легких іонів завжди менше, ніж в чистому, а важких, навпаки, більше. Кількість важких іонів істотно збільшується під кінець занять в спортивних залах, класах і навчальних аудиторіях.

Штучна іонізація повітря (інгаляція негативних іонів) використовується в медицині як засіб лікування бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, катарів верхніх дихальних шляхів, безсонні, неврозах, а також в спортивній практиці з метою прискорення перебігу відновних процесів після змагальних і тренувальних навантажень, для підвищення фізіологічної реактивності і працездатності спортсменів.

В нижніх шарах атмосфери під дією електричних розрядів і ультра-фіолетових променів в процесі випаровування води утворюється ізомер кисню - озон (О₃). Легко розпадаючись, з виділенням одного атома кисню (О₂), озон діє як сильний окислювач. Високі бактерицидні властивості озону використовуються для знезараження води, руйнації неприємних запахів. З цією метою в туалетах і курильних приміщеннях ставлять озонатори. Озон швидко окислює органічні речовини, а тому в повітрі великих міст, в приміщеннях його майже немає. Наявність озону в повітрі - ознака його чистоти. Тому так легко дихається біля моря, в горах, в хвойних лісах і в час дощу.

Причини руйнування озонового шару повітря. Озоновий шар повітря, який знаходить­ся на висоті 18-50 км над поверхнею Землі, являє собою своєрідний екран, що захищає живі організми планети (біосферу) від шкідливого впливу короткохвильового УФ випромінюван­ня Сонця (хвиль довжиною менше 280 нм). Потрапляючи до стратосфери стабільні хлоро­вані і фторовані вуглеводні та галогени антропогенного походження вступають у реакцію з О₃, виснажуючи озоновий шар.

Озон (О_}) - газ синього кольору, з різким запахом, температура кипіння - 112°С. При великій концентрації озон розкладається із вибухом.

Природні концентрації озону (до 0,0001мг/л), які характерні для курортних зон та морського узбережжя, виявляють цілющу дію - стимулюють дихання, поліпшують діяльність серця, нормалізують артеріальний тиск і сон, покращують апетит.

Дія короткохвильового ультрафіолетового діапазону сонячної радіації подібна до дії іонізуючого випромінювання. Поглинання УФ-проміння нуклеїновими кислотами та іншими сполуками призводить до генетичних мутацій, збільшує кількість злоякісних утворень - раку, саркоми, лейкозу. При зниженні щільності озонового шару на ] % кількість випадків пухлин (насамперед раку шкіри), катаракти (помутніння кришталика) зростає з 0,5 до 7%. Тому однією з цілей скоохоронної стратегії науковців і державних працівників розвинутих країн світу є розв'язання проблеми озонового екрану нашої планети, який продовжує руйнуватися.

Представниками країн членів ООН, підписано конвенцію про запобігання руйнуванню озонового шару, про скорочення викиду в атмосферу речовин, зокрема фреонів, які руйнують

цей шар. Проблема озонового шару і клімату є глобальними проблемами, оскільки визначають існування людства і життя на Землі.

1.5.4. Санітарно-гігієнічні аспекти охорони атмосферного повітря

Проблема забруднення атмосферного повітря виникла у зв'язку з розвитком промис­лового виробництва. Якщо на початку XX ст. у промисловому виробництві використову­вали 19 хімічних елементів, то в середині століття - близько 50, а в 70-тих роках - уже по­над 100. Ці зміни у промисловому виробництві, зрозуміло, відбилися на складі промислових викидів: істотно зростали темпи забруднення атмосферного повітря аерозолями важких і рідкісних металів. Поряд з новими забрудниками природного характеру в навколишньому середовищі з'явилися синтетичні сполуки нових галузей хімічної промисловості, які пов'я­зані з розвитком органічного синтезу.

Найбільш істотно на стан атмосферного повітря впливає паливно-енергетичний комплекс. За 10 минулих років споживання газу збільшилося на 32%, нафти - на 34%, спо­живання вугілля дещо зменшилося.

Понад 40% оксид вуглецю (CO) і близько 30% оксидів азоту від загальної кількості цих речовин, які потрапляють в атмосферу, припадає на транспорт. Викиди автотранспорту в нашій країні сьогодні становлять близько 40% від усього обсягу викидів забруднюючих речовин по Україні. На території України експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів та близько 2,5 млн. легкових. Кожен автомобіль в середньому за рік використовує близько 2000 л палива і за одну годину роботи викидає в атмосферу 6 м³ оксиду вуглецю. Шкідливим для здоров'я людини є оксид азоту, альдегіди, сірчані гази. Крім цього бензинові двигуни виділяють в довкілля речовини, до складу яких входить свинець, хлор, бром, канцерогенні агенти, а дизельні - значну кількість сажі, оксиду вуглецю. Проблемою є також і резиновий пил, який утворюється внаслідок стирання покришок коліс автомобілів і літаків. Протягом року один автомобіль дає близько 10 кг резинового пилу.

Токсичні властивості оксиду вуглецю пов'язані з його дією на гемоглобін еритроцитів крові людей і теплокровних ТВарИН. ПрОНЖаЮЧИ 3 легень В крОВ, Оксид вуглецю утворює комплексну стійку сполуку з гемоглобіном - карбоксигемоглобін. Наслідком отруєння окси­дом вуглецю є гіпоксія і пов'язані з нею порушення функцій ЦНС, дихальної системи, функцій зорового аналізатора та ін. Збільшення CO в атмосферному повітрі до 10-15 мг/м³ повітря сприяє зростанню смертності людей, які страждають серцево-судинними захворюваннями.

Тема 2. ПОВІТРЯНО-ТЕПЛОВИЙ І СВІТЛОВИЙ РЕЖИМ В НАВЧАЛЬНИХ ПРИМІЩЕННЯХ І СПОРТИВНИХ ЗАЛАХ

Перший обов 'язок того, хто хоче бути здоровим, - очистити навколо себе повітря.

Р.Ролан

2.1. ХІМІЧНИЙ СКЛАД ПОВІТРЯ В ШКІЛЬНИХ ПРИМІЩЕННЯХ

В міру перебування людей в приміщені в повітрі нагромаджуються леткі продукти обміну речовин: СО₂, летючі солі жирних кислот, продукти розпаду поту, сполуки аміаку, скатолу, індолу тощо. Усі ці речовини {антропотоксини) надають повітрю неприємного запаху ("сперте" повітря). У людини, яка тривалий час дихає таким повітрям, порушується функціональний стан нервової системи (головні болі, сонливість, апатія), погіршується самопочуття, знижується увага, виникає нудота, можлива непритомність.

Контроль за хімічним складом повітря в умовах школи здійснюють шляхом визначення концентрації СО₂. Його гранично допустима концентрація (ГДК) в класі - 0,1%. Сама по собі така концентрація СО₂ в повітрі для учнів не шкідлива, але вона є тестовим показником наявності в ньому інших продуктів життєдіяльності людини, які змінюють склад, темпера­туру і вологість повітря. Основні показники чистоти повітря житлових (громадських) приміщень подані в таблиці 8.

де: Ф СО₂ - фактична кількість літрів СО₂, яку видихає людина за 1 год. при спокійній роботі сидячи (для дорослого - 22,5 л, для учня - стільки літрів, скільки років учневі); МД СО₂ -

При відсутності приладів для визначення вмісту СО₂ в повітрі, придатність повітря для дихання оцінюють непрямими розрахунками - антракометричними методами. Обсяг повітря, який людина здатна змінити ("зіпсувати") за І год. називається "обсягом вентиляції"' (ОВ):

максимально допустима концентрація СО₂ (0,1%); А СО₂ - концентрація СО₂ в атмосфері (для міст - 0,04%).

Проведені за даною формулою розрахунки показують, що для дорослої людини обсяг вентиляції в середньому становить 38 м³, для першокласника- 10-12 м³, для старшокласників

- 25-30 м³. Така величина обсягу вентиляції потрібна людині для нормального газообміну,
а отже для доброго самопочуття і високої працездатності.

Фактичний обсяг повітря, що приходиться на одну людину в приміщенні позначається терміном "повітряний" куб. Він визначається відношенням загального обсягу приміщення до кількості осіб в ньому. В приміщенні з площею в 50 м² (висота - 3,4 м, кількості учнів в класі - 35 осіб), повітряний куб становитиме - 5 м³ (50 м² х 3,4: 35).

Для нормальної роботи учнів в даному класі (норма вентиляції - 10 м³ за годину) необхідний газообмін, інтенсивність якого визначається відношенням між обсягом вентиляції і повітряним кубом (необхідна кратність газообміну). Оскільки норма вентиляції для першокласників становить 10 м³ за годину, то в класі з повітряним кубом 5 м³ протягом уроку повітря повинно обновитися 2 рази (10 м³ за год.: 5 м³). У випускних класах, при середній нормі обсягу вентиляції 25 м³ на годину, в приміщенні з повітряним кубом 5 м³ кратність обсягу вентиляції становитиме - 5 (25 м³ на год.: 5 м³).

2.2. ГІГІЄНІЧНІ НОРМАТИВИ ТЕМПЕРАТУРИ ПОВІТРЯ, РУХУ ПОВІТРЯ І ВЕНТИЛЯЦІЇ В ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕННЯХ,

УЧБОВИХ КЛАСАХ І СПОРТИВНИХ ЗАЛАХ

Гігієнічні нормативи температури повітря для житлових приміщень і спортивних залів. В житлових приміщеннях з врахуванням кліматичних умов оптимальною вважається така температура повітря: для холодної зони - 22°С; помірної - 18-20°С; теплої - 18-19°С; жаркої - 17-18°С. Різниця в температурі повітря від стіни з вікнами до протилежної сторони повинна бути не більшою 2°С, а від рівня підлоги до рівня голови людини середнього зросту

- 2,5°С.

Температура повітря в спортивних залах повинна встановлюватись з врахуванням виду спорту, рівня кваліфікації спортсменів, що тут тренуються, інтенсивності занять тощо. В залах для спортивних ігор оптимальною вважається температура повітря - 14-16°С, для єдиноборств - 16-18°С, для гімнастики - 16-20°С, в критих спортивних стадіонах - 17°С.

Щоб опалення було достатнім, на кожні 30-60 м³ приміщення повинно бути не менше 1 м² поверхні нагрівальних приладів. В спортивних приміщеннях теплові радіатори необ­хідно розташовувати біля зовнішніх потоків повітря (під вікнами), закриваючи їх захисними решітками. Між радіаторами і підлогою повинна бути відстань 10-15 см.

Прогресивною різновидністю центрального опалення є радіаційне (променеве опалення). В якості нагрівальних приладів при такому опаленні використовують панелі з нагрівальними елементами, влаштованими в стіни, підлогу чи стелю (панельна або панельно-променева система опалення).

Нормативні величини швидкості руху повітря і вентиляції в житлових приміщеннях,учбових класах і спортивних залах. Гігієнічне значення руху повітря полягає в його участі в процесах теплообміну (віддача тепла шляхом конвекції). При невеликій вологості повітря вітер виявляє охолоджуючу дію за рахунок посилення процесів віддачі тепла конвекцією і випаровуванням (підвищення швидкості руху повітря на 1 м/с спричиняє

пониження температури тіла приблизно на 2°С).

Найбільш сприятливою швидкістю руху повітря влітку вважається величина 1-4 м/с, в житлових приміщеннях - 0,1 -0,3 м/с, в спортивних залах - до 0,5 м/с, для залів з басейнами для плавання - до 0,2 м/с.

Окрім впливу на процеси тепловіддачі, через подразнення рецепторів шкіри, вітер рефлекторно посилює процеси теплоутворення. Взимку, у вітряну погоду, збільшується ймовірність переохолодження і обмороження, особливо відкритих ділянок тіла. У безвітряну погоду мороз в 40°С переноситься легше, ніж холод в 15°С при слабкому вітрі.

В спортивних залах влаштовують проточно-витяжну вентиляцію. В душових і санвузлах повинна бути лише витяжна вентиляція з 10-кратним обміном повітря, норма витяжки в санвузлах - 100 м³ за годину на один унітаз.

Норма повітряного кубу для спортивних приміщень - 30 м³, обсяг вентиляції (кількість повітря, яка необхідна одній людині на одну годину) - 90 м7год. Отже при повітряному кубі 30 м³ повітря в залі протягом кожної години повинно змінюватись 3 рази (кратність обміну повітря).

Розрізняють природну і штучну вентиляцію повітря. Природна вентиляція здійснюється завдяки різниці температур в середині приміщення і ззовні. Природна вентиляція здійснюється через вікна (кватирки, фрамуги), двері, щілини і частково через пори в будівельних конструкціях ("дихання стін"). Через, щілини і пори приміщення відбувається приблизно однократний обмін повітря. Цього звичайно не достатньо. Тому в класах відкривають кватирки і фрамуги. Проте поблизу відкритих кватирок створюються досить сильні вихрові потоки повітря, що може спричинити простуду учнів, які сидять поблизу вікна. Більш ефективним у вирішенні проблеми природної вентиляції класів є відкриття фрамуг. Фрамуги забезпечують подачу повітря спочатку у верхню зону приміщення (де воно зігрівається), а тоді в зону дихання. Цим попереджаються простудні захворювання.

Для посилення природної вентиляції у внутрішніх стінах будинків влаштовують витяжні канали, які виводяться на дах. Внаслідок різниці тисків тепле, насичене СО₂ повітря з приміщення виходить на зовні. Чим нижча температура повітря на вулиці, тим більша різниця тисків, а отже і вища ефективність вентиляції приміщення.

Штучна вентиляція може бути проточною, коли з допомогою вентиляторів в приміщення подається свіже повітря, витяжною, коли з приміщення виводять "погане" повітря і змішаною {проточио-витяжною). Взимку ліпше влаштовувати проточну вентиляцію, пропускаючи холодне повітря через калорифер.

Для підтримання належного повітряного режиму в навчальному приміщенні під час уроків двері бажано тримати дещо привідкритими, а під час перерви максимально провітрю­вати клас. При відсутності дітей в приміщенні ефективним є провітрювання з відкриванням вікон і дверей (створення протягів).

2.3. ОСВІТЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ І ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ

З допомогою зорової сенсорної системи людина отримує близько 80-90% інформації з довкілля. Оптимальне за величиною природне (інсоляція) і штучне освітлення житлових і виробничих приміщень є важливою передумовою нормальної життєдіяльності людини. При цьому світло не лише забезпечує нормальне функціонування органів і систем організ­му, але й визначає його тонус і ритм життя. Добре освітлення покращує функцію зорового

аналізатора, підвищує життєвий тонус і працездатність, сприяє підтриманню приміщень у доброму санітарному стані.

Освітленість - це щільність світлового потоку на освітленій поверхні. Вона виражається в люксах (лк). Освітленість приміщень сонячним світлом є важливим завданням гігієни житла і робочого приміщення. Освітленість сонячним світлом відкритих спортивних майданчиків в ясні літні дні становить 25000-50000 лк, в похмурі дні 700-1500 лк, в приміщеннях - близько 0,5-1% від зовнішньої.

Природне освітлення створюється природнім джерелом світла (Сонцем). Воно залежить від світлового клімату даної місцевості, орієнтації вікон, якості і вмісту віконного скла, кольору стін, глибини приміщення, розмірів світлової поверхні вікон тощо.

Природне освітлення приміщень може бути боковим (через вікна в зовнішніх стінах), верхнім (через світлові отвори, які розміщенні в перекриттях) і комбінованим - через вікна і світлові отвори. Природне освітлення в середині приміщень оцінюють коефіцієнтом природного освітлення (КПО):

де: О - освітлення горизонтальної поверхні в середині приміщень (лк); О - освітлення розсіяним світлом під відкритим небом (на тій самій горизонталі з захистом від прямих сонячних променів, лк).

Мінімальний КПО при верхньому і комбінованому освітленні повинен складати від 10 до 2%, при боковому освітленні - 3,5-0,5%. В найбільш віддаленій від вікон поверхні парти КПО повинен бути не менше 1,5%.

Штучну освітленість приміщень також визначають люксметром або розраховують сумарну потужність (ват) усіх ламп приміщення і співвідносять цю величину до площі підлоги (м²) - питома потужність. Помноживши питому потужність на коефіцієнт 10, при освітленні люмінесцентними лампами, отримуємо орієнтувальну освітленість в люксах; при освітленні лампами розжарювання - питому потужність множать на коефіцієнт 3.

Напруження зору спричинене писанням, читанням, кресленням, фізичним тренуванням учнів при недостатньому і нераціональному освітлені, є основною причиною втоми зорового аналізатора, зниження розумової і фізичної працездатності, підвищення травматизму.

Шкільні приміщення і спортивні зали необхідно освітлювати природним і штучним світлом. Освітленість повинна відповідати таким загальним вимогам як достатність, рівномірність, відсутність тіней на робочому місці тощо.

Достатність світла залежить від розмірів вікон і міжвіконних пройомів, орієнтації вікон щодо сторін світу, наявності і розміщення об'єктів, що створюють тінь, чистоти і якості скла, кількості і потужності джерел штучного освітлення.

Рівномірність освітлення залежить від розташування вікон, конфігурації класного чи спортивного приміщення, контрастності між кольором стін, обладнання і навчальних матеріалів, типу арматури (абажурів) світильників і їх розташування.

На робочому місці не повинно бути тіней. їх наявність залежить від сторони падіння світла; світло, що падає зліва, виключає тінь від працюючої правої руки. Практично не дає тіні верхнє світло.

Відсутність засліпленості залежить від наявності поверхні з високим коефіцієнтом відбиття (поліровані меблі, засклені поверхні тощо) і арматури світильників. Приміщення

не повинно перегріватися прямим сонячним промінням і лампами штучного освітлення.

Рівень денного (природного) освітлення залежить від заскленої площі вікон, від світлового клімату місцевості, глибини кімнати, величини небокраю, який видно через вікно, розташування вікон і орієнтації їх щодо сторін горизонту, кольору стелі і стін (коефіцієнт відбиття світла від поверхні, пофарбованої білою фарбою - 0,8, світло-жовтою - 0,6-0,7, жовтою - 0,4, сірою і зеленою - 0,3, темно-синьою - 0,1). Чим більший коефіцієнт відбиття, тим більша освітленість приміщення.

Найліпшою орієнтацією щодо сторін горизонту, особливо для дитячих кімнат є південно-східна і південна, допустима - східна і південно-західна. На північ орієнтують приміщення, в яких необхідно повністю попередити засліплюючу і перегріваючу дію прямих сонячних променів (операційні, приміщення для креслення, кухні тощо).

Основними показниками, які враховують дію вище зазначених чинників і які кількісно характеризують рівень освітлення є світловий коефіцієнт, кут падіння світла, кут отвору, коефіцієнт затінення.

Світловий коефіцієнт - відношення заскленої площі вікон (площа вікон без врахування площі рам) до площі підлоги. Нормативна величина світлового коефіцієнта для дитячих приміщень - 1:4-1:5 (не менше - 1:6-1:8), для класів і фізкультурних залів -1:5-1:6, для коридорів, проходів - 1:12-1:15,

Кут падіння світла (кут освітлення) - кут, під яким світло падає на робоче місце (мал. 15.). Він утворюється двома прямими: одна - від робочого місця до верхнього краю вікна, друга - від робочого місця по горизонталі до вікна (таких кутів стільки, скільки робочих місць в класі). Чим далі від вікна знаходиться робоче місце, тим цей кут менший і тим умови освітлення гірші. Тому нормою кута падіння світла в найбільш віддаленому від вікна робочому місці є кут не менше 27°.

Кут отвору (кут, під яким видно небо над дахом будинку, що знаходиться перед вікна­ми) характеризує вплив об'єктів, які роблять тінь на рівень природного освітлення. Кут от­вору утворюється прямою, що йде від робочого місці до проекції у вікні даху протилежно розташованого будинку. Нормативна величина кута отвору - 5° і більше.

Коефіцієнт затінення (КЗ) - відношення висоти протилежно розташованого будинку до відстані від нього до школи. Його норма - не більше 1:2. Ефекту затінення майже немає коли КЗ рівний 1:5. КЗ належить враховувати при озеленені пришкільної ділянки.

Загальний рівень освітленості можна визначити таким непрямим методом: якщо учень

з нормальним зором вільно читає дрібний шрифт книги на відстані 50 см від очей, то освітленість нормальна.

Для підтримання на належному рівні освітлення в класах і спортивних приміщеннях вчитель повинен слідкувати за чистотою та якістю скла (забруднені вікна затримують від 30 до 50% сонячних променів). Подвійна рама затримує 20-30% світла, скло, що замерзло - близько 80%, а тюлеві фіранки поглинають 40% світла. Тому весною необхідно знімати другі рами, а в теплу пору року тримати вікна відкритими, не затінювати кімнати фіранками, шторами і кімнатними квітами. Для скління вікон в початкових класах, особливо в північних кімнатах, використовують увіолеве скло, яке майже не затримує УФ променів.

Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб світлопройоми були вільними і учні час від часу могли дивитись в далину. Це знижує напруження механізму акомодації ока. На вікнах бажано мати напівпрозорі і непрозорі штори. Перші використовують коли необхідно знизити рівень інсоляції, другі - при використанні технічних засобів навчання.

Штучне освітлення приміщень школи і спортивних залів. Із збільшенням тривалості часу вечірніх занять і тренування учнів значно зростає значення штучного освітлення навчальних аудиторій і спортивних залів.

Штучне освітлення шкільних приміщень здійснюється в основному двома типами ламп: звичайними лампами розжарювання і люмінесцентними. Люмінесцентні лампи (ЛЛ) мають ряд переваг над звичайними:

• їхній спектр більш близький до природного, що створює оптимальні умови для роботи
зорового аналізатора;

• володіють меншою яскравістю і не дають різких тіней;

• мають менше тепловипромінювання, а тому не підвищують температуру повітря в
приміщені;

• при однаковому рівні освітленості більш економні;

• мають більший строк експлуатації (8-12 тис. год.).

Разом з тим ЛЛ мають два недоліки: високу до (35-65%) глибину пульсації (глибина пульсації звичайних ламп 5-15%), яке створює ефект стробоскопа і шумовий ефект. Ефект стробоскопа пов'язаний з непомітними для ока пульсаціями. При розгляданні предметів, що рухаються, виникають різні спотворення зорового сприйняття (великої кількості контурів зорового об'єкта, уявна зміна напрямку і швидкості руху). ЛЛ не варто встановлювати в ігрових спортзалах, тенісних кортах, тобто там де необхідно стежити за предметами, які швидко рухаються. Пульсація ЛЛ, як і створений ними шумовий ефект, виявляють негатив­ний вплив на функціональний стан ЦНС, спричиняють більш швидку втому. Тому для зоро­вої роботи в домашніх умовах більш підходять освітлювачі з лампами розжарювання.

Найбільш часто використовують три типи люмінесцентних ламп: ЛД, ЛБ і ЛТБ. Лам­пу денного (ЛД) світла використовують в приміщеннях, де вимагається чітке і правильне сприйняття (розрізнення) кольорів - приміщення для малювання, крамниці тканин тощо. Внаслідок переваги в спектрі світла таких ламп голубих променів виникає відчуття зміненого (в бік погіршення) кольору обличчя. Тому лампи денного світла не використовують в лікарнях, шкільних класах, спортивних залах.

Спектр лампи ЛБ насичений жовтими променями, що сприяє "збереженню" кольору обличчя. Такі лампи використовують в школах, аудиторіях, житлових приміщеннях, палатах лікарень. При освітленні лампами ЛТБ, спектр яких багатий жовтими і рожевими променями,

дещо знижується працездатність очей, але виникає ефект кольорового освіження лиця. Лампи ЛТБ використовуються для освітлення вокзалів, вестибулів, кінотеатрів, приміщень метро тощо.

Найліпша освітленість досягається при одночасному використанні як загального освітлення кімнати, так і місцевого освітлення робочого місця з допомогою настільної лампи. Для наближення джерела світла до освітленої поверхні, на якій працюють використовують спеціальні освітлювачі, спущені з стелі.

Для захисту очей від шкідливої засліпляючої дії прямих променів штучних освіт-

лювачів, використовують світлову арматуру (абажур) і підвішують світильники на такій висоті, щоб вони знаходились за межами поля зору людини (мал. 16.).

В практиці широко використовують освітлювальну арматуру прямого, відбитого, напівідбитого і розсіяного світла. Направля­ючи близько 90% світла лампи на освітлю-

ване місце арматура прямого світла, утворює різкі тіні. Таке освітлення не викликає засліплю­ваної дії світла, а тому ЇЇ використовують лише для освітлення допоміжних приміщень і санітарних вузлів.

Найбільш гігієнічним, щодо впливу на організм людини, є використання відбитого світла. Абажур відбитого світла направляє промені від лампи на стелю і верхню частину стін. Відбиваючись від них, світлові промені рівномірно розподіляються по приміщенню, освітлюючи його м'яким розсіяним світлом. Недоліком відбитого освітлення є його низька економічність. При такому освітленні втрачається близько 50-60% світла.

Більш економічною є арматура напіввідбитого і розсіяного світла. Вона використову­ється для освітлення житлових приміщень, класів, спортивних залів, приміщень лікарень. При такому освітленні одна частина променів надходить в приміщення, проходячи через матове скло, а друга частина - після відбиття від стелі і стін.

З мстою знезараження повітря в приміщенні використовують природні УФ промені, а також промені бактерицидних ламп, наприклад, побутового опромінювача повітря ВББ-92. Зниженню кількості мікроорганізмів в повітрі сприяє періодичне провітрювання приміщення і вологе прибирання.

З штучних способів освітлення самим досконалим сьогодні вважається галогенне освітлення (ГО). ГО має спектр видимої частини сонячного світла, його використання усуває світловий голод, знижує зорову втому, підвищує працездатність. Окрім того ГО характеризується високою економічністю, відсутністю стробоскопного ефекту.

Нормативна доза штучного освітлення - 10-12 Вт на 1 м² підлоги, тобто для кімнати площею 15 м² необхідна лампа 150 Вт. Норма освітленості на робочому місці в класі для звичайних ламп - 150 лк, спортивному залі - 100 лк, для ЛЛ ці цифри становлять відповідно 300 лк і 200 лк. Норма питомої потужності світлового потоку для звичайних ламп в класі -40-50 Вт/м², в спортивному залі 32-36 Вт/м², для ЛЛ ці цифри становлять 20-24 Вт/м² і 16-18 Вт/м² відповідно для шкільних класів і спортзалів. При подальшому збільшенні освіт­леності гострота зору збільшується не суттєво, але значно зростає втома очей і підвищується напруження нервової системи.

Потрібну потужність пампи визначають за формулою:

де: Р_л - потужність однієї лампи (Вт); Р - питома потужність (Вт/м²); S - площа приміщення (м²); п - число світильників.

В навчальних приміщеннях парти і столи розміщують так, щоб світло падало з лівої сторони від учнів; висота підвіски світильників - не менше 2,5 м.

Нормативи освітленості житлових, громадських та службових приміщень подано в табл. 9.

Таблиця 9

Дата добавления: 2014-10-15