Розділ 2. Сучасне поняття урбаністики загалом вживається як синонім плану-вання просторового розташування різних функцій на окресленій території

Сучасне поняття урбаністики загалом вживається як синонім плану-вання просторового розташування різних функцій на окресленій території, що охоплює групи міст, окреме місто або його визначену частину (загальноміський центр, сельбищна територія, виробнича територія, ландшафтно-рекреаційна територія тощо).

Будування.

Урбаністика – наука про виникнення та історичний розвиток, засади

розпланування та забудови груп поселень (міст і сіл), окремих поселень та їх частин. В українській мові в аналогічному значенні поширений термін місто-

Сучасне наукове поняття урбаністики встановилося на зламі ХІХ–ХХ ст. у зв’язку з початком цілеспрямованого освоєння для господарського використання великих територій, потреби раціональної організації простору міст у зв’язку з швидким розвитком міських функцій і поширення міської культури та міського способу життя.

Урбаністика як галузь науки вивчає процеси урбанізації,тобто виникнення ірозвиток міського розселення у всіх його просторових проявах, які охоплюють розвиток існуючих поселень та формування нових.

Сучасна урбаністика як наукова галузь синтезує в собі різноманітні знання. Це і традиційні знання з галузей географії, екології та суспільних наук, але й такі, що бурхливо розвиваються останнім часом – науки про управління і ефективність діяльності (менеджмент), використання новітньої комп’ютерної техніки у процесі накопичення інформації та безпосередньо проектування розпланування і облаш-тування території.

Об’єктивно існує необхідність поєднання науки і практики у вирішенні сучасних та перспективних проблем розвитку територій та міських поселень. Опрацювання урбаністичних проектів вимагає співпраці фахівців з різних галузей знань і наукових дисциплін (окрім архітектури): історії, географії, демографії, еко-номіки, екології, соціології, будівельних дисциплін та ін.

Урбаністика загалом стосується різних масштабів діяльності суспільства у географічному просторі і різних часових періодів.

Урбаністичне планування стосується складання прогнозів та концепційгосподарювання на великих територіях всієї країни або її окремого регіону (області, району) і охоплює довготривалі періоди.

Урбаністичне проектування оперує переважно територією регіону(вУкраїні це переважно група адміністративних областей, окрема область, адмініст-ративний район) або територією поселення (міста, селища, села) і опрацьовує концепцію та проекти розпланування і забудови цієї території загалом чи її фрагмента (дільниці, частини міста, селища, села).

Предметом планування і проектування в сучасній урбаніcтиці (містобу-дуванні) є також групи поселень, що утворюють міські агломерації та урбанізовані зони різної величини і складності просторової організації.

У європейській цивілізації окремі поняття і постулати урбаністики були сформульовані ще в античній Греції та в Римі. Їх можна знайти у творах давньогрецьких філософів Платона (427–347 рр. до н. е.) Арістотеля (384–322 рр. до н. е.), та давньоримського архітектора Вітрувія (близько 70–20 рр. до н. е.).

Підвалини урбаністики у розумінні, близькому до сучасного, були закладені в епоху Відродження у ХV ст. в Італії з огляду на передові позиції країни у тогочасному економічному і культурному розвитку Європи. Тоді опубліковано трактати Л. Альберті, А. Філарете, Мартіні. Протягом ХV–ХVII ст. проблемами урбаністики займалися Леонардо да Вінчі, В. Перуцці, В. Скамоцці в Італії, Ж. Шамбері у Франції, А. Дюрер у Німеччині, тоді ж була сформульована кон-цепція т. зв. “ідеального міста”.

Тоді значна частина території сучасної України входила до складу Польського Королівства. З цієї причини справами урбаністики на українських землях займалися польські магнати, зокрема брати К. та Л. Опаліньскі. Вони опуб-лікували у 1648 р. трактат, у якому обґрунтовували цілеспрямоване формування

мережі поселень на колонізованих землях правобережної України. Вони сформу-лювали концепцію сполучення Балтійського та Чорного морів мережею каналів Дніпро – Березина – Вілія – Німан з будівництвом великого порту в Очакові.

Значний практичний внесок у розвиток мережі міст України протягом 1630– 1647 рр. зробив французький архітектор і картограф Г. де Боплан, який займався будівництвом фортець та укріплень, а також опублікував у Франції у 1660 р. “Опис України” з доволі докладною картою тогочасних міських поселень.

Визначально вплинули на формування сучасної урбаністики в Європі на зламі XIX і XX ст. праці Е. Говарда в Англії та Т. Гарньє у Франції, С. Мата в Іспанії. Основи теорії районного розпланування опрацювали у першій чверті XX ст. Р. Шмідт у Німеччині та П. Аберкромбі в Англії.

Таблиця 1.2

Найбільші міські агломерації світу (понад 10 млн. мешканців)

№		Агломерація	Головне
	Назва	населення.	місто	Країна
		2007 р.	населення.
		млн	млн
	Токіо	33,6	27,9	Японія
	Сеул	23,4	12,3	Південна Корея
	Мехіко	22,4	16,4	Мексика
	Нью-Йорк	21,9	16,6	США
	Мумбай	21,6	18,1	Індія
	Делі	21,5	11,7	Індія
	Сан-Паулу	20,6	17,8	Бразилія
	Лос-Анджелес	18,0	13,1	США
	Шанхай	17,5		Китай
	Осака	16,7	10,6	Японія
	Каїр	16,1	10,7	Єгипет
	Калькутта	15,7	12,7	Індія
	Маніла	15,6	10,8	Філіппіни
	Джакарта	15,1	14,1	Індонезія
	Карачі	15,1	12,1	Пакистан
	Гуанчжоу	14,7		Китай
	Буенос-Айрес	13,6	11,4	Аргентина
	Москва	13,5		Росія
	Пекін	12,8		Китай
	Дакка	12,6	10,2	Бангладеш
	Ріо-де-Жанейро	12,3	10,2	Бразилія
	Тегеран	12,1		Іран
	Лондон	12,0		Великобританія
	Стамбул	11,8		Туреччина
	Лагос	10,1		Нігерія
	Париж	10,0		Франція

Джерело: http/wikipedia.org

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми урба-нізації на початку XX ст., був професор Київського політехнічного інституту Г. Дубелір, він заклав “підвалини” подальших вітчизняних досліджень у галузі теорії міста. Протягом 1920–1930-х років у галузі теорії і практики урбаністики плідно працювали Д. Богорад, О. Ейнгорн, О. Касьянов, І. Малозьомов, О. Мали-шенко, А. Станіславський, Г. Шелейховський, П. Хаустов.

У другій половині XX ст. сформувалася українська школа теорії урба-ністики завдяки працям Ю.Білоконя,М.Дьоміна,Г.Заблоцького,М.Кушніренко,Г. Лаврика, Я. Новаківського, В. Нудельмана, І. Родічкіна, А. Рудницького, В. Тімо-хіна, Г. Фільварова, І. Фоміна, О. Хорхота. Урбаністичним плануванням і проекту-ванням тоді переважно займався Київський державний проектний інститут “Діпромісто” та його філії в обласних центрах України.

Таблиця 1.3

Найбільші міські агломерації Європи (понад 2 млн. мешканців)

№	Назва	Агломерація	Головне місто	Країна
Населення	Населення,
		2007 p.,
		млн. осіб
		млн. осіб
	Москва	15,8	8,5	Росія
	Лондон	12,0	7,2	Великобританія
	Париж	10,0	2,1	Франція
	Мадрид	5,95		Іспанія
	Регіон Руру	5,7	0,582	Німеччина
	Санкт-Петербург	5,8	4,775	Росія
	Берлін	4,25	3,2	Німеччина
	Барселона	4,175	1,5	Іспанія
	Афіни	3,735	0,76	Греція
	Київ	3,325	2,67	Україна
	Катовіце	2,85	0,327	Польща
	Штутгарт	2,65	0,59	Німеччина
	Гамбург	2,575	1,7	Німеччина
	Бірмінгем	2,55	0,971	Великобританія
	Манчестер	2,475	0,391	Великобританія
	Варшава	2,375	1,7	Польща
	Будапешт	2,275	1,7	Угорщина
	Лідс	2,125	0,417	Великобританія
	Бухарест	2,025	1,9	Румунія

Джерело: http/wikipedia.org

Рис. 1.1. Київ. Золоті ворота. ХІ ст. (за реконструкцією Є. Корж)

Рис. 1.2. Київ. Фрагмент карти-реконструкції міста Х–ХІІІ ст. (за О. Зоріним, О. Кутовим, В. Розенбергом. 1972 р.)

Рис. 1.3. Київ. Урбанізація 1970-х рр. (лінорит В. Куткіна. На Караваєвих дачах. 1970 р.)

Перенаселеність
		Поселення іммігрантів
прибережних районів
та деградація їх екосистем

Рис. 1.4. Модель можливих негативних екологічних і соціальних наслідків урбанізації (за В. Кучерявим)

А Б

Рис. 1.5. Європа. Сучасна урбанізація. Друга пол. ХХ ст. (за ARL-DATAR): А. Європа. Агломерації і осі розвитку урбанізації:

1 – значніше місто; 2 – агломерація середньої величини; 3 – велика моноцентрична агломерація; 4 – велика поліцентрична агломерація; 5 – найзначніша агломерація; 6 – осередок розвитку; 7 – головна вісь розвитку. Б. Європа. Модель розвитку урбанізації на зламі ХХ – ХХІ ст.:

1 – центральна зона; 2 – другорядна зона; 3 – вісь розвитку; 4 – південна зона (нова); 5 – центральноєвропейська зона; 6 – основна вісь розвитку; 7 – потенційна вісь розвитку; 8 – осередок урбанізації

Рис. 1.6. Україна і суміжні країни Європи. Просторова урбанізація (за Ю. Білоконем)

Рис. 1.7. Україна у європейському просторі (за І. Фоміним, Ю. Білоконем)

Рис. 1.8. Україна. Скупчення історичних міст (за НДТІАМ): 1 – групи історичних міст; 2 – історичні міста

Рис. 1.9. Україна. Типи областей за показниками територіального розвитку (за Ю. Білоконем): А. Наявність міських агломерацій.

Б. Урбанізація та концентрація населення. І–ІІІ – класифікаційні групи

Рис. 1.10. Львівська область.

Мережа розселення у другій половині ХХ ст. (за УРЕ)

^{XIV ст.} XVІІ ст.

XIХ ст. XХ ст.

Рис. 1.11. Львів. Територіальний розвиток міста. ХІV – ХХ ст.

Дата добавления: 2014-10-22