Організаційні структури підтримки інноваційного підприємництва

У створенні інновацій та їх практичному застосуванні важливу роль відіграє малий бізнес. Завдяки гнучкості і мобільності малі фірми надзвичайно сприйнятливі до інновацій. Однак через невеликі масштаби діяльності вони часто не спроможні реалізувати перспективну підприємницьку ідею самотужки, оскільки не мають відповідних коштів. Обмеженість фінансових ресурсів ускладнює і залучення малими підприємствами технологічних інновацій.

У багатьох країнах для підтримання підприємницьких структур на етапі їх становлення створюють бізнес-інкубатори і центри трансферу технологій.

Бізнес-інкубатори. З'явилися вони наприкінці 50-х років XX ст. у США як інституції для «вирощування» малих підприємств.

Бізнес-інкубатор — організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підпри-ємств через надання їм певних послуг і ресурсів.

Започаткував цей бізнес, на перший погляд, не дуже серйозний проект одного американського соціолога: він орендував за безцінь нікому не потрібний старий вокзал, поділив його на невеличкі кімнатки, найняв кваліфікованих юриста та економіста і дуже дешево здавав офіси для початківців малого бізнесу. Результати перевершили сподівання. Якщо за звичайних умов із 100 бізнесменів-початківців на ринку залишалося 10—12, то в цьому бізнес-інкубаторі майже 30% їх успішно перейшло з малого в середній бізнес, а значна кількість успішно заволоділа певною ринковою нішею. Нині бізнес-інкубатори поширені не лише в США, а й у Європі.

Бізнес-інкубатори надають різноманітні ділові послуги:

— оренда площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);

— технічно-адміністративне обслуговування (пошта, Інтернет, телефон, факс, ксерокс, офіс-секретар тощо);

— консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань);

— економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, економіста, маркетолога, менеджера);

— інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування новостворених компаній, створення кредитних союзів);

— науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових продуктів);

— навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання за програмою загального менеджменту й інших економічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу);

— презентаційні (виставки, конкурси, конференції);

— інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, що можуть використовуватися у бізнесі, Інтернет-центри і мережі);

— видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх методичних розробок тощо);

— працевлаштування (пошук роботи, внесення до бази даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями тощо).

У процесі організації бізнес-інкубатора важливим є створення мережі організацій, установ і суб'єктів господарювання різних форм власності, які можуть впливати на економічний розвиток регіону. Об'єднання можна здійснювати по-різному: від пайової участі при створенні бізнес-інкубатора як юридичної особи до участі в консультаційній раді або співробітництві на договірній основі.

Партнерами бізнес-інкубатора є:

— місцеві органи влади, які можуть сприяти його організації, надати йому статусу бізнес-інкубатора, забезпечити необхідну підтримку, якщо з'являються бюрократичні перешкоди;

— об'єднання підприємців регіону (союзи, гільдії, асоціації, фонди), що мають авторитет у підприємницьких колах, впливають на формування економічної політики, визначають пріоритети та перспективи розвитку регіону;

— банки та інші кредитні установи, що можуть стати джерелом залучення інвестицій для новостворених підприємств через бізнес-інкубатор;

— наукові установи та вищі навчальні заклади, що можуть сприяти залученню нових підприємців, висококваліфікованих фахівців — менеджерів, фінансистів, економістів, інженерів, розробників ноу-хау, технічних і технологічних новацій, а також базові установи для проведення навчання і перепідготовки (тренінгу) працівників компанії, для налагодження ділових контактів, обміну досвідом, знаннями, відшукування ніш ринків та ін.

Залежно від мети, особливостей регіону і можливостей організаторів створюють різні типи бізнес-інкубаторів:

1) ті, які підтримують нові, інноваційні види бізнесу;

2) ті, які зорієнтовані на створення нових фірм, компаній;

3) ті, що об'єднують мережу існуючих перспективних фірм різних форм власності;

4) комбіновані бізнес-інкубатори, що спеціалізуються на різних формах діяльності.

Створюючи бізнес-інкубатор, важливо виважено підбирати його учасників. Критеріями підбору можуть бути: інноваційний характер діяльності створюваних фірм; потреба в консультуванні з питань загального менеджменту; наявність необхідного потенціалу розвитку фірми в регіоні; наявність необхідних ресурсів у бізнес-інкубаторі для реалізації визначеної учасником цілі (площа під оренду, оснащення); взаємна зацікавленість у послугах з боку інфраструктури бізнес-інкубатора та окремих бізнес-структур; взаємне доповнення і можливість ефекту синергії.

Крім новостворених, у бізнес-інкубатор можуть входити на певний термін і фірми, які успішно функціонують, якщо відповідають хоча б одній із таких вимог:

— стабільність, прибутковість, здатність забезпечити надходження коштів у бізнес-інкубатор за надані послуги;

— досвід фірми, що може бути корисним для інших учасників бізнес-інкубатора;

— товари (послуги), які можуть використати учасники даного бізнес-інкубатора.

Добираючи учасників бізнес-інкубаторів, важливо правильно оцінити складові їх майбутнього успіху: бізнес-ідеї, команди і ринкового потенціалу фірми.

Оцінювання бізнес-ідеї. Ґрунтується воно на комерційному (підприємницькому) підході до сутності ідеї, який визначається такими критеріями:

— попит на товари (послуги), що пропонуються до виробництва (величина абсолютного попиту, можлива частка ринку, ступінь задоволення попиту тощо);

— наявність необхідних ресурсів (доступність ресурсів, загальна вартість, величина стартового капіталу);

— рівень конкуренції (норма прибутку в області, регіоні; умови входження на ринок, кількість конкурентів);

— ступінь інтеграції в структуру регіону (розміщення постачальників і споживачів, географічні умови, національні традиції);

— потенціал розвитку бізнес-ідеї (перспективи зростання ринків збуту, тривалість життєвого циклу товару, цінова політика);

— кількість і структура новостворених робочих місць порівняно з іншими проектами (рівень оплати праці персоналу, потреба у кадрах високої кваліфікації).

Оцінювання команди. Оцінювання ініціативної групи і кожного ініціатора бізнес-проекту здійснюється за такими критеріями:

— професійні та ділові якості;

— особисті психологічні характеристики;

— накопичений досвід;

— цілі та прагнення особистості;

— універсальність і компетентність команди;

— злагодженість у діях команди.

Оцінювання ринкового потенціалу фірми. Основними для нього є такі критерії:

— етап життєвого циклу фірми (етап становлення);

— потенціал зростання (темпи реальні і прогнозні);

— досягнуті результати (частка ринку, рівень якості продукції, фінансові показники). Цей критерій важливий у разі залучення до бізнес-інкубатора вже існуючої фірми з метою підвищення його іміджу і життєздатності.

Функціонування бізнес-інкубаторів приносить користь не тільки тим, хто набуває підприємницького досвіду в їх складі, а й регіону, в якому вони створені. Як правило, тривалість перебування фірми в складі інкубатора обмежується трьома роками. Вважають, що після виходу з бізнес-інкубатора фірма має досягти такого рівня самостійності, який забезпечить їй ефективне функціонування.

За допомогою бізнес-інкубаторів регіони розв'язують чимало своїх проблем: зростає кількість робочих місць та зайнятість населення; скорочуються витрати місцевого бюджету, пов'язані з безробіттям; збільшуються надходження до місцевого бюджету; розвивається "регіональна інфраструктура; підвищується рівень життя населення тощо.

У бізнес-інкубаторі можуть співпрацювати великі компанії і малі фірми. Частина великих підприємств стикається з труднощами, пов'язаними з неефективністю виробництва і реалізації виробничої продукції. Часто причиною цього є відставання технології, неефективність використання виробничих потужностей, нездатність переорієнтуватися на випуск нової продукції, що зумовлено інертністю великого бізнесу. Малі підприємства значно мобільніші, але у них не вистачає приміщень і устаткування. Створення на базі великих підприємств і за їх підтримки виробничо-технологічних центрів, де будуть інкубуватися малі підприємства, сприяє розв'язанню таких завдань:

— розвиток нових технологій для великих підприємств;

— виконання субпідрядних робіт;

— надання маркетингових і консалтингових послуг;

— надання сервісних послуг;

— створення нових виробництв і нових робочих місць.

Поєднання підприємницького чуття малих підпри-ємств із менеджментом, комерційними і технічними на-вичками великих компаній створює синергічний ефект, реалізує потенційні можливості обох сторін. Перспективність бізнес-інкубаторів в Україні зумовлена тим, що:

1) невпинно зростає попит підприємницьких структурна нові технології навчання, консалтинг та інформаційне забезпечення;

2) потенційні інвестори вимагають від фірм не тільки підтверджень стійкого матеріального і фінансового стану, а й доказів уміння розпорядитися наданими їм капіталовкладеннями;

3) кредитна політика банків не дає змоги фірмам брати кредити на придбання основних засобів, особливо будинків, приміщень, офісної та іншої техніки, що призводить до збільшення їх витрат і зменшення оборотних коштів;

4) ринок, що практично вже сформувався, збільшує конкуренцію і змушує підприємців більше часу займатися поточною реалізацією товарів (послуг), приділяти менше уваги питанням функціонального менеджменту і стратегічного маркетингу;

5) фірмам, що починають свій бізнес, в умовах фіскальної політики держави потрібен час для становлення і пристосування до ринку.

Незважаючи на те що бізнес-інкубатори можуть принести значну користь, поки що реальних результатів у їх створенні досягли тільки деякі регіони України. Зумовлено це здебільшого відсутністю реальної підтримки їх розвитку державою.

У зарубіжних країнах бізнес-інкубатори є переважно неприбутковими організаціями, які існують на кошти му-ніципалітетів чи спонсорів. Вони можуть бути самоокупними лише на 10—60%. Тому держава надає їм реальну фінансову підтримку. Джерелами фінансування бізнес-ін-кубаторів в Україні найчастіше є міжнародні фонди та грантові програми і лише незначною мірою — місцеві адміністрації та спонсори. Для сприяння розвитку вітчизняних бізнес-інкубаторів створено Українську асоціацію бізнес-ін-кубаторів та інноваційних центрів. Вона зареєстрована Міністерством юстиції України 15 жовтня 1998 року як міжнародна благодійна організація, її місією є сприяння практичній реалізації загальнодержавних, регіональних, місцевих і міжнародних програм, спрямованих на розвиток підприємництва шляхом створення і підтримки діяльності бізнес-інкубаторів, технопарків, центрів підтримки підприємництва й інших інноваційних структур, а також осіб, що займаються наданням послуг у сфері підприємництва.

Центри трансферу технологій (інноваційні центри). Вони зорієнтовані на підтримку інноваційного розвитку підприємництва через надання допомоги у придбанні нових технологій. Особливо популярні у країнах Східної Європи, є актуальними і для України.

Для малих і середніх підприємств процес залучення сучасних технологій складний і потребує кваліфікованого обґрунтування не лише вибору технології, а й способу її придбання.

Центр трансферу технологій — організація, що надає інформаційні та консультативні послуги з вибору технології для підприємницької діяльності, розробляє стратегію її трансферу і здійснює юридичну підтримку про-цесу її передавання від розробника до користувача.

Об'єктами трансферу технології є основні її складові, які найповніше відображають суть технології і які можна без зниження ефективності передати від власника технології до її покупця. Це сама технологія, додаткова науково-технічна інформація (ноу-хау), обладнання, ліцензії, документація тощо. Для придбання технології потенцій-ним покупцям важливо мати повну і достовірну інформацію про її характеристики, особливості застосування та умови передавання (трансферу).

Трансфер технологій здійснюють у різних організаційних формах: за договором купівлі-продажу, ліцензуванням, франчайзингом, лізингом, через утворення спільного підприємства або придбання підприємства-інноватора. Для малого і середнього бізнесу, який має обмежені фінансові можливості, важливо обрати таку форму трансферу, яка б забезпечувала оптимальне співвідношення між вартістю технології і тими перевагами, які отримає підприємство від її використання.

Процес трансферу технологій, незалежно від його організаційної форми, здійснюється в кілька етапів:

— пошук технології;

— налагодження переддоговірних відносин;

— укладання угоди про передавання технології;

— експлуатація технології;

— позадоговірний етап.

На кожному з етапів важливу роль для потенційного покупця технології відіграє наявність інформації і щодо самої технології та її характеристик, і щодо умов її передачі та експлуатації, особливо якщо технологія залучається не як цілісна система, а як окремий елемент існуючого технологічного комплексу. До того ж покупець технології має бути впевнений, що завдяки її використанню можна розширити частку ринку, що нова технологія є ефективною і доцільною не лише для випуску затребуваних на даному етапі товарів, а й тих, що формуватимуть нові потреби споживачів у майбутньому. Усе це передбачає кваліфікований аналіз кон'юнктури ринку, що зазвичай дрібному підприємцю не під силу.

Послуги центрів трансферу технологій мають бути кваліфікованими, а рівень обґрунтування їх рекомендацій — високим, тому їх створюють зазвичай на базі провідних університетів регіону. Функціонування таких центрів корисне і для університету, що має значний потенціал створення технологічних інновацій, і для малих підприємств, яким необхідні нові технології у виробництві та веденні бізнесу.

Невід'ємною складовою трансферу технологій є нові знання і вміння, необхідні людям, що працюватимуть з інновацією. Вони виступають запорукою ефективності її передавання. Центр трансферу технологій здатний суттєво поліпшити процес комплексного передавання технології, наприклад, організувавши навчання персоналу підприємства, розкриваючи всі можливості нової технології ще до прийняття рішення про її придбання і впливаючи у такий спосіб на позитивне її сприйняття підприємцями.

Важливими завданнями центрів трансферу технологій є також участь у плануванні та координації регіональної інноваційної політики; створення умов для обміну науково-технічною інформацією та передовими технологіями в регіоні і поза його межами; інноваційний менеджмент науково-технологічних доробок, напрацьованих науковцями регіону. Діяльність центрів зорієнтована на те, щоб підтримувати впровадження лише перспективних у ринковому плані та екологічно безпечних інновацій.

Отже, функціонування центрів трансферу технологій забезпечує інформаційну, організаційно-економічну та правову підтримку впровадження виробничих технологій і сприяє активізації підприємницької діяльності в регіоні, визначенню стратегії подальшого розвитку як окремих фірм, так і регіону загалом.

Внесок організаційних структур підтримки малого бізнесу в розвиток інноваційних процесів значний. Проте часто їх інноваційний продукт не вирізняється високим ступенем новизни, що спричинено відсутністю належної матеріальної бази для його створення. Розвиток бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів підвищує їх здатність втілювати підприємницькі ідеї у життя, створює необхідні умови для успішного їх становлення. Однак масштабні інноваційні проекти не можуть бути реалізовані силами малого бізнесу. Для цього у практиці управління інноваційною діяльністю використовують інші організаційні форми — регіональні науково-технологічні центри, технопарки і технополіси.

Дата добавления: 2014-10-22