Органи державної влади, Автономної Республіки Крим, територіальні громади як органи публічно-правових утворень

3. Правові форми участі держави у цивільних відносинах.

Теоретичний матеріал для вивчення:

Як відомо, держава є багаторівневим утворенням, до складу якого входить як сама держава Україна, так і Автономна Республіка Крим та територіальні громади (муніципальні утворення) села, селища, міста. Водночас, незважаючи на те, що вказані публічно-правові утворення є рівноправними учасниками цивільних правовідносин у силу ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України, всі вони мають різну правосуб'єктність, яка повинна, безумовно, враховуватися при визначенні меж їх участі у цивільних правовідносинах.

За своєю юридичною конструкцією такі публічно-правові утворення як держава, Автономна Республіка Крим та територіальні утворення мають більшу схожість з юридичною особою, ніж з фізичною, оскільки вони являють собою штучний суб'єкт, не наділений якостями людини (фізичної особи) як природного суб'єкта права. У зв'язку з цим публічно-правові утворення не можуть безпосередньо формулювати свою волю, відчувати провину внаслідок того, що вони не наділені інтелектом, психікою, фізичним тілом тощо.

Правовий статус держави визначається спеціальною функцією, що обумовлена її участю у політичній системі суспільства, в якій держава виступає як політична організація, як суб'єкт політичних відносин, а також, одночасно, як спосіб організації влади. Тому саме в цій функціональній якості держава має більшу схожість з муніципальним утворенням, котре також є суб'єктом політичної системи і способом організації, але вже на місцевому рівні. Однак у межах політичної системи правовий статус держави та муніципального утворення суттєво різняться, враховуючи те, що через муніципальні утворення реалізується місцеве самоврядування, яке посідає проміжну позицію між громадянином та державою.

Публічно-правові утворення, за загальним правилом, не наділені загальною (універсальною) правоздатністю, оскільки нею наділені природні суб'єкти права - фізичні особи. Водночас публічно-правове утворення може наділити загальною правосуб'єктністю штучного суб'єкта (тобто себе або інших суб'єктів права - юридичних осіб).

Публічно-правові утворення хоч і не є особами у розумінні ч. 1 ст. 2 ЦК України, проте є учасниками цивільних відносин. Зазначений висновок вбачається можливим зробити виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 2 ЦК, в якій вказано про те, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. При цьому термін "особи", який у ч. 1 ст. 2 ЦК визначено щодо фізичних та юридичних осіб, не має застосовуватися до держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права, котрі є учасниками цивільних відносин.

Необхідність участі публічно-правового утворення у цивільних відносинах обумовлена тим, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади для досягнення мети (завдань), яка стоїть перед ними, безумовно потребують визнання можливості брати участь у майнових відносинах.

Держава та інші публічно-правові утворення мають виступати у цивільних правовідносинах на рівних засадах поряд з іншими учасниками і не можуть, крім встановлених законом випадків, використовувати свої публічно-владні повноваження щодо інших учасників цивільних правовідносин. За порушення встановлених цивільних обов'язків до публічно-правових утворень можуть бути застосовані у судовому порядку звичайні засоби відповідальності, оскільки у внутрішньодержавних цивільних правовідносинах публічно-правові утворення позбавлені судового імунітету.

Таким чином, убачається можливим говорити про те, що публічно-правові утворення, беручи участь у приватноправових відносинах на рівних засадах поряд з іншими учасниками таких відносин (статті 1, 2 ЦК), не втрачають своїх владних повноважень, залишаються одночасно носіями двох видів правосуб'єктності: адміністративної (публічної) та цивільно-правової (приватної).

Основними елементами цивільної правосуб'єктності держави є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Таким чином, у силу існуючої правоздатності держава має можливість набувати права та нести обов'язки. Правоздатністю визначається також і те, які саме права та обов'язки може мати держава. Водночас характер правоздатності держави суттєво відрізняється від правоздатності як фізичної, так і юридичної особи.

З огляду на це цивільна правосуб'єктність держави реалізується на підставі заходів, що характерні як для норм цивільного (приватного) права, так і для норм публічного права.

При розгляді правосуб'єктності держави слід також приділити увагу компетенції. За загальним правилом, компетенція розглядається як сукупність повноважень держави у тих чи інших сферах суспільного життя. Компетенція держави в основному закріплена у її Конституції, законах та інших нормативно-правових актах, і використовується державою у будь-яких правовідносинах, у тому числі й тих, де владні повноваження держави взагалі не фігурують. Отже, компетенція держави та її владні повноваження є різними правовими категоріями. А оскільки компетенція охоплює можливість здійснення як владних повноважень, так і повноважень невладного характеру, то, з огляду на це, вбачається, що владні повноваження, які входять до складу компетенції держави, надають такий само владний характер участі держави у цивільних правовідносинах.

Беручи до уваги вищевикладене можна зробити висновок про те, що правосуб'єктність держави є особливою, яка складається з таких елементів як цивільно-правова правосуб'єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність) та адміністративно-правова правосуб'єктність (компетенція).

На публічно-правові утворення як учасників цивільних відносин повною мірою розповсюджуються норми цивільного законодавства, які стосуються порядку їх участі у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, у тому числі вимоги із забезпечення юридичної рівності учасників таких правовідносин.

У силу особливого правового статусу держава, як і інші публічно-правові утворення, може реалізовувати свою правосуб'єктність як безпосередньо, так і опосередковано. Безпосередня реалізація правосуб'єктності держави здійснюється через органи державної влади, а опосередковано - через підприємства, установи, організації.

Незважаючи на те, що відповідно до ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, а також територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками таких відносин, вказані учасники не можуть безпосередньо брати участь у таких відносинах. У зв'язку з цим ЦК закріпив положення, згідно з яким держава, а також інші публічно-правові утворення (наприклад, Автономна Республіка Крим, територіальні громади) беруть участь у цивільно-правових відносинах через свої органи, у межах їхньої компетенції (статті 170, 171, 172 ЦК). За загальним правилом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України). Водночас органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є також учасниками відносин у сфері господарювання (ч. 1 ст. 2 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ЦК у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. На відміну від звичайного представництва, що, як правило, засноване на домовленості між представником і довірителем, представництво в межах ст. 173 ЦК не залежить від волевиявлення (погодження) органу державної влади, АРК, місцевого самоврядування України, зобов'язаного підпорядковуватися закону і вимогам вищестоящого органу державної влади.

Отже, є правові підстави говорити про те, що надання державному органу повноважень у силу нормативно-правового акта можна розглядати як постійне спеціальне доручення публічного утворення органу державної влади, АРК, місцевого самоврядування в силу його правового статусу, якщо це входить до компетенції такого органу. У той самий час надання публічно-правовим утворенням разового спеціального доручення на участь у цивільно-правових відносинах нічим, крім визначеного часового періоду для виконання спеціального доручення, не відрізняється від постійного виконання таким органом своїх повноважень у межах компетенції. Особливістю такого спеціального доручення є те, що воно може покладатися не тільки на орган державної або комунальної влади, а й на фізичних та юридичних осіб.

Розглядаючи вказане спеціальне доручення як цивільно-правове представництво можна говорити про його цивільно-правовий характер лише у тому випадку, якщо між органами публічно-правого утворення, які діють від імені публічно-правого утворення, та органами державної влади, АРК, територіальних громад, яким видається таке спеціальне доручення, відсутні відносини влади-підпорядкування. Так, директору державної установи може ути надано повноваження укладати адміністративні угоди з іншими установами (наприклад брати в оренду приміщення), в резулаьті яких він вступає в господарські або цивільні правовідносини (сплата орндної плати, виступ у суді у якості представника державної установи). В іншому випадку відмежувати відносини влади-підпорядкування (компетенції) від цивільно-правових відносин (доручення) буде складно.

У багатьох випадках органи публічно-правових утворень, будучи бюджетними установами, мають цивільну правосуб'єктність та є юридичними особами з обмеженим речовим правом на закріплене за ними майно.

Органи публічно-правових утворень, здійснюючи свої повноваження, можуть бути одночасно учасниками як публічно-правових, так і приватноправових відносин. У першому випадку такі органи публічно-правових утворень виступають від імені самого публічно-правового утворення. У другому органи публічно-правових утворень залежно від статусу можуть брати участь у приватноправових відносинах як від свого імені, так і від публічно-правового утворення, у тому числі й на підставі спеціального доручення.

До таких органів, зокрема, належать органи державної влади, органи влади АРК, територіальні громади, що в силу свого особливого становища не наділені статусом юридичної особи (наприклад, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АРК тощо), які діють від іменні відповідних публічно-правових утворень на постійній основі (статті 170, 171, 172 ЦК). Як вказує Ю. М. Андрєєв, у такому разі наявне "постійне представництво" відповідного публічно-правового утворення відповідному органу (особі) набувати та здійснювати цивільні права та обов'язки від імені такого публічно-правового утворення'.

Як справедливо зазначає Ю. М. Андрєєв, державний орган завжди діє від імені держави як складова частина державного механізму, з урахуванням відсутності понять "свій", "чужий", "недержавний інтерес". Його думка також повністю підтримується О. Ю. Усковим, який вказує на те, що у органів державної влади немає і не може бути "власних потреб" відмінних від потреб держави, так само, наприклад, не може бути "власних потреб" у органів юридичної особи.

Міністерства Кабінету Міністрів України, окрім того, що є центральними органами виконавчої влади, у тому числі є також юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Даний правовий статус закріпив за міністерствами Кабінет Міністрів України у відповідних положеннях щодо кожного з міністерств Кабінету Міністрів України.

Контрольні питання:

1.Визначте що таке правосуб’єктність держави і державних органів?

2.В чому полягає правоздатнісь, дієздатність та деліктоздатність державних органів?

3.Наведіть приклади де держава або державні органи, орагни АРК та територіальні шромади витупають стороною цивільного права.

Дата добавления: 2014-10-23