Заміна сторін у зобов`язані

У зобов'язанні може відбутися заміна сторін. Інститут заміни сторін у зобов'язанні існував ще в римському праві, сформувавшись майже в такому ж вигляді, в якому він існує в сучасному законодавстві. У законі передбачена можливість як заміни боржника, так і заміни кредитора. При цьому предмет і зміст зобов'язання не змінюються, а права та обов'язки сторони, яка з нього вибуває, переходять до особи, яка замість неї вступає до зобов'язання.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні встановлено у ст. 512 ЦК. Провідне місце серед них посідає відступлення права вимоги (в юридичній літературі цесія), що являє собою договірну передачу первісним кредитором (цедентом) своїх прав у зобов'язанні новому кредитору (цесіонарію). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин, за яким новому кредиторові передається право вимоги первісного кредитора, характеризується як двосторонній, консенсуальний, абстрактний та розпорядчий. Він може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Предметом відступлення виступає зобов'язальне право вимоги, яке є дійсним, належним чином індивідуалізованим та правомірним. Воно може ґрунтуватися на договорі або мати недоговірний характер. Правові норми щодо заміни кредитора у зобов'язанні на підставі правочину (статті 512-519 ЦК) поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення. Тому предметом відступлення може бути право вимоги в будь-якому зобов'язанні. Однак не всі цивільні права можуть передаватися в порядку цесії. Це стосується права власності, інших речових прав, прав інтелектуальної власності, а також інших прав, які не містять ознак зобов'язальних прав вимоги. Вони передаються за допомогою інших правових механізмів, у тому числі разом з відповідним майном.

Предметом відступлення може бути право вимоги, яке не існує на момент передачі, але виникне у кредитора в майбутньому. Індивідуалізація права вимоги, що виникне в майбутньому, може здійснюватися за допомогою будь-яких засобів та ознак, які дозволять визначити підставу виникнення вимоги, її характер, обсяг, особу боржника тощо.

За загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, що належали первісному кредитору у зобов'язанні. Однак договором або законом може бути визначено інший обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні (ст. 514 ЦК). Отже, закон не виключає можливості відступлення частини права вимоги. У разі переходу до нового кредитора лише частини прав на стороні кредитора створюється, за загальним правилом, часткова множинність осіб. Наприклад, кредитор може відступити частину права вимоги особі, яка має право вимоги до нього в іншому зобов'язанні як до боржника, у розмірі, що відповідає його боргу. Внаслідок цього кредитор, що відступив частину свого права вимоги іншій особі, залишається кредитором у тій частині, що не була відступлена, а інша особа вступає до цього зобов'язання як співкредитор відповідно відступленої їй частини права вимоги.

Нині відступлення права вимоги втілюється переважно у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу, інші, у тому числі непойменовані договори. Відповідних змін зі спливом часу зазнавали і погляди на правову природу цесії у вітчизняній цивілістиці. У науці цивільного права цесію характеризували як: а) спеціальний самостійний договір, за яким первісний кредитор передає своє право вимоги третій особі; б) акт передачі права, заснований зазвичай на договорі; в) правовий результат правочину (договору) про передачу прав. Еволюція поглядів на правову природу цесії багато в чому пов'язана з відмінностями у різні періоди в економічному розвитку й особливостями регулювання законодавством відносин, пов'язаних із права вимоги.

Положення Цивільного кодексу України закріплюють можливість обороту майнових прав (статті 177, 190, 316 ЦК), зокрема їх купівлі-продажу й дарування. Це усунуло необхідність конструювання цесії як самостійного договору. Зміст загальних правил про відступлення права вимоги водночас ставить під сумнів доцільність розгляду цесії як акта передачі вимоги. Положення про заміну осіб у зобов'язанні регулюють відносини не тільки між боржником і цедентом, а й між боржником і цесіонарієм і лише почасти відносини між цедентом і цесіонарієм, у зв'язку з чим виникає необхідність додаткового регулювання відносин між цедентом і цесіонарієм за допомогою застосування норм про купівлю-продаж, про дарування тощо. Тому в системі договорів недоцільно виокремлювати самостійний договір цесії. Отже, підставою переходу прав кредитора за правочином є не цесія як спеціальний правочин, а правочин, що лежить в основі цесії (наприклад, договір купівлі-продажу або дарування права вимоги, договір факторингу тощо). У той же час відступлення права вимоги (цесія) є результатом заснованої на правочині передачі прав кредитора.

Виникає питання щодо співвідношення норм Цивільного кодексу України про відступлення права вимоги та норм, які регулюють окремі види договорів, за якими первісний кредитор може відступити своє право вимоги новому кредитору (договір купівлі-продажу або дарування права вимоги, договір факторингу тощо). Як здається, зазначені норми не можуть розглядатися виключно як загальні та спеціальні, їх співвідношення має більш складний характер. Можна вважати, що норми про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК) містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про право-чин (договір), за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. Хоча норми про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК) містяться в розділі І книги п'ятої ЦК (Загальні положення про зобов'язання), вони безпосередньо застосовуються до регулювання відносин щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (зокрема, договором купівлі-продажу або дарування), оскільки глави ЦК, що містять положення щодо окремих видів договорів (купівля-продаж, дарування), самі по собі не розраховані та самостійно не є придатними для регулювання відносин щодо відступлення права вимоги. Інша ситуація складається щодо договору факторингу, положення про який прямо передбачають фінансування під відступлення права грошової вимоги. Тому норми про договір факторингу (гл. 73 ЦК) становлять виняток і можуть вважатися спеціальними відносно норм про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК). Для регулювання відносин щодо фінансування під відступлення права грошової вимоги застосування норм статей 512-519 ЦК потрібне тільки в крайніх випадках.

Заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватися також за іншими підставами, а саме в разі настання обставин, встановлених законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Очевидно, у даному випадку мається на увазі тільки універсальне право наступництво, коли до правонаступника переходять усі права та обов'язки первісного кредитора як у разі, наприклад, спадкування (ст. 1218 ЦК), перетворення юридичної особи (ч. 2 ст. 108 ЦК) тощо. У свою чергу сингулярне правонаступництво має місце при заміні кредитора у зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги за договором (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), оскільки до нового кредитора переходить тільки певне право первісного кредитора.

Заміна кредитора у зобов'язанні відбувається у випадку виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (п. З ч. 1 ст. 512 ЦК). До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК). У частині переходу прав кредитора у зобов'язанні до поручителя, який виконав обов'язок за боржника, вказана норма існувала і в попередній кодифікації цивільного законодавства. Новелою Цивільного кодексу України є її друга частина, яка стосується виконання обов'язку боржника майновим поручителем. У договорі застави на стороні заставодавця може виступати не тільки боржник, а й третя особа, яка отримала назву майнового поручителя (ч. 1 ст. 583 ЦК). У разі виконання майновим поручителем обов'язку боржника до нього переходять права кредитора у зобов'язанні, забезпеченому заставою. Це правило, встановлене у ст. 20 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.1, вперше отримало закріплення на рівні кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Зазначена норма також є новелою цивільного законодавства. Обов'язок боржника може бути виконаний третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, за його згодою або без такої. Третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на його майно (ч. З ст. 528 ЦК). Наприклад, наймач може здійснити оплату чергового платежу за договором купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу за наймодавця, що виступає покупцем (боржником) у цьому договорі, побоюючись втратити право оренди щодо квартири. Таке виконання обов'язку боржника третьою особою матиме наслідком її вступ у зобов'язання замість первісного кредитора - суброгацію.

Суброгацію слід відрізняти від регрес його зобов'язання. По-перше, при суброгації відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, яке вже існує, на момент вступу до нього третьої особи замість первісного кредитора. У свою чергу регресне зобов'язання виникає в результаті припинення основного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою за боржника або через його вину. При цьому третя особа первісно стає кредитором у регресному зобов'язанні. Тобто в другому випадку заміна кредитора як така взагалі не відбувається, оскільки основне зобов'язання на момент виникнення регресного вже припинене. По-друге, при суброгації до третьої особи переходить вже існуюче право первісного кредитора, тобто право, яке у первісного кредитора виникло раніше. У той час як регрес є правом зворотної вимоги, яке виникає вперше саме у третьої особи, що виконала обов'язок боржника замість нього або через його вину.

Перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, закріплений у ч. 1 ст. 512 ЦК, не є вичерпним. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 512 ЦК). Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу співвласником своєї частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі на іншого співвласника можуть бути переведені права та обов'язки покупця на підставі судового рішення. Також відповідно до ч. 1 ст. 822 ЦК у разі відмови наймодавця від укладення договору найму на новий строк і укладення ним протягом одного року договору найму житла з іншою особою на колишнього наймача можуть бути переведені права та обов'язки наймача на підставі судового рішення тощо. Заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватися й за іншими передбаченими в законі підставами.

Відповідно до ч. З ст. 512 ЦК договором або законом може бути встановлено обмеження щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Такі обмеження умовно можна поділити на ті, що встановлені: а) договором і б) законом. Якщо сторони договору вкажуть у ньому на неможливість передачі прав і обов'язків за ним третій особі, то заміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги не може мати місце. Заборона щодо заміни кредитора у зобов'язанні може бути встановлена також законом. Так, відповідно до ст. 515 ЦК заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора не допускається також в інших зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, крім названих у вказаній нормі. Наприклад, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях щодо утримання. Відповідно до ст. 14 СК сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Заміна кредитора не допускається також у зобов'язаннях, які виникли внаслідок порушення особистих немайнових прав. Особисті права є тісно пов'язаними з фізичною особою (ч. З ст. 269 ЦК). У зобов'язаннях щодо відшкодування моральної шкоди заміна кредитора теж не допускається. Щодо останнього прикладу слід, однак, зауважити, що хоча зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди припиняється смертю кредитора, до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ч. 2 ст. 608, ч. З ст. 1230 ЦК).

Як видно, обмеження щодо заміни кредитора в першу чергу стосуються зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора. Втім такі обмеження можуть стосуватися також зобов'язань, які хоча не є нерозривно пов'язаними з особою кредитора, однак в яких особа кредитора має істотне значення для боржника. Так, особа кредитора має значення для боржника у фідуціарних договорах, що носять особисто-довірчий характер. У такому випадку заміна кредитора є можливою лише за згодою боржника. Наприклад, перехід прав за договором простого товариства до інших осіб допускається лише за згодою всіх його учасників, оскільки особа учасника договору має істотне значення для інших його учасників (гаї. 1-4 ч. 1 ст. 1141 ЦК).

Обмеження щодо заміни кредитора у зобов'язанні можуть бути встановлені стосовного певного кола суб'єктів та обумовлені їх статусом та/або специфікою діяльності. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Наприклад, суд у разі забезпечення позову може заборонити вчинення певних дій, включаючи відступлення права вимоги (п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК).

У Цивільному кодексі України також закріплено заборону відступлення переважного права купівлі частки у праві спільної власності. У частині 5 ст. 362 ЦК прямо вказано, що передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. Щодо інших переважних прав (зокрема, переважного права на придбання речі, переданої в найм, переважного права на укладання договору найму, оренди, комерційної концесії на новий строк), то заборони відступлення цих прав у законі не міститься. Проте, незважаючи на відсутність відповідних положень в законодавстві, можна припустити, що всі види переважних прав не можуть бути відступлені.

У законодавстві закріплено порядок заміни кредитора у зобов'язанні. За загальним правилом згода боржника при заміні кредитора у зобов'язанні не вимагається. Вважається, що боржнику однаково, на користь кого йому виконувати обов'язок. Згода боржника щодо заміни кредитора є необхідною, якщо вказівка про це міститься в законі або договорі (ч. 1 ст. 516 ЦК). У першу чергу це стосується зобов'язань, в яких особа кредитора має істотне значення для боржника (фідуціарні зобов'язання). Сторони також можуть встановити в договорі, що заміна кредитора здійснюється виключно за згодою боржника.

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні передбачає лише необхідність повідомлення про це боржника (ч. 2 ст. 516 ЦК). Вказане правило спрямоване на забезпечення прав нового кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язання. Ризик настання несприятливих наслідків у разі неповідомлення боржника про заміну кредитора, зокрема виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові, несе новий кредитор. При цьому виконання первісному кредиторові вважатиметься належним виконанням, що є підставою для припинення зобов'язання (ст. 599 ЦК). Хоча в законодавстві не зазначено, на кого з кредиторів (первісного чи нового) покладається обов'язок щодо повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, про це має потурбуватися насамперед новий кредитор, оскільки саме для нього в законі встановлено несприятливі наслідки на випадок неповідомлення про заміну боржника. Повідомлення може здійснюватися у простій письмовій формі, незалежно від форми право-чину, з якого випливає зобов'язання, а також форми правом и ну, за яким здійснюється передання прав новому кредиторові, якщо заміна кредитора відбувається внаслідок відступлення права вимоги. З одержанням боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, а також доказів прав нового кредитора у зобов'язанні в законі пов'язуються й інші правові наслідки (статті 517,518 ЦК).

Перехід прав кредитора слід відрізняти від переадресування виконання. Головна відмінність полягає в тому, що при заміні кредитора первісний кредитор усувається новим, який замінює первісного кредитора в зобов'язанні, а при переадресуванні кредитор залишається активним суб'єктом зобов'язання.

Дата добавления: 2014-10-23