Методологічні засади профорієнтаційної роботи

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Де можна отримати професію

Перелік закладів, умови прийому, об'яви, реклама і тому подібне.

Розвиток ринкових відносин в Україні, реформування та модернізація системи освіти, зокрема вищої школи, у контексті європейської інтеграції та приєднання до Болонського процесу – усе це сприяє оновленню ринку освітніх послуг та ринку праці, які перебувають у тісному взаємозв'язку. Зміни умов, змісту і засобів праці потребують функціонування довготривалої та динамічної системи професійної орієнтації, що виступає складовою неперервної освіти. У кінці XX – на початку XXI ст. при розбудові незалежної України з'явилася можливість по-новому підійти до проблеми підготовки особистості щодо професійного самовизначення, повною мірою враховуючи інтереси особистості й країни. Але високий рівень безробіття серед молоді на сучасному етапі, плинність кадрів, незадоволеність значної кількості людей своєю спеціальністю свідчать, що питання вибору професії підростаючим поколінням не можна вважати розв'язаним.

Роль про­фесійної орієнтації у формуванні ефективної зайнятості населення зумовлюєть­ся й тим, що науково обґрунтований і усвідомлений вибір громадянами профе­сії створює передумови для отримання максимальних результатів від трудової діяльності, професійна орієнтація сприяє також раціональній структурній пере­будові народного господарства з урахуванням реальної потреби в професіях (спеціальностях), є засобом запобігання стресовій поведінці людей, яким загро­жує безробіття.

Професійне становлення – це досить складний, тривалий і багатоплановий процес, у якому бажано виокремлювати чіткі стадії. І перша з них припадає на період навчання у школі, це – зародження і формування професійних намірів під впливом загального розвитку особистості й попереднього орієнтування в різних сферах трудової діяльності, у світі праці й професій.

Психологічним критерієм успішності проходження цієї стадії є відповідний до суспільних потреб (вимог ринку праці) й потреб самої особистості вибір професії або спеціальності. Тому профорієнтаційна робота має бути спрямована таким чином:

• по-перше, необхідно розширювати знання учнів про розмаїття світу професій (оскільки більшість молодих людей знайома тільки з невеликою кількістю професій, із якими зустрічається в своєму житті – лікар, учитель, водій, продавець, телевізійний ведучий тощо);

• по-друге, потрібно допомагати старшокласникам якомога конкретніше сформувати свій особистий професійний план (для цього необхідно здійснювати діагностику професійних переваг і діагностику особистісних якостей, тобто допомагати учням усвідомлювати свої потенціальні мож­ливості, перспективи особистісного та професійного зростання як пошук, творчість і можливість вибору). Така діагностика, як правило, принадне на 10-11-й класи – період уточнення соціально-професійного синусу учня. Комплексна профорієнтаційна робота передбачає також певні ор­ганізаційні форми: групову роботу з класом та індивідуальну роботу з кожним учнем.

Як зазначалося вище, у визначенні концептуальної сутності системи професійної орієнтації у фаховій літературі висвітлюється кілька підходів.

Згідно визначення російських науковців (Е.Зєєр, Н.Садовнікова, А.Павлова, 2004 р.), професійна орієнтація – це науково обґрунтоване розподілення людей по різних видах професійної діяльності у зв'язку із потребами суспільства у різних професіях та здібностями індивідів до відповідних видів діяльності. «... У рамках профорієнтації може бути передбачена також спеціальна система психолого-педагогічних впливів, спрямованих на активі­зацію людини у формуванні... якостей, що визначають успішність у тій чи іншій професії» [51, с. 22].

Згідно такого підходу на основі визначення первинності у профорієнтаційному процесі потреб суспільного виробництва врахування спрямованості особистості оптанта продовжує розгля­датися з позиції її другорядності. Також видно, що в такій системі заходів психолого-педагогічна складова роботи з розвитку особис­тості може і не передбачатися у рамках профорієнтаційних завдань. У подібному підході така необов'язковість зосередження уваги в системі профорієнтації на пріоритеті розвитку психологічної струк­тури самої особистості та її уявлень про себе, про свою роль у світі праці означає дотримання точки зору щодо вторинності особистісних пріоритетів оптанта в ході процесу його професійного самовизначення.

На інших засадах розглядається підготовка до професійної діяльності у контексті розвитку особистості у працях вітчизняних дослідників. Маючи в основі принципи пріоритетності розвитку особистості, особистісного підходу в процесі підготовки молоді до оволодіння професіями, особистісно-орієнтованої освіти, диференціації навчання, гуманізації освіти (Г.Балл [110; 136], Ю.Гільбух [25], Н.Ничкало, Н.Побірченко [114; 115], В.Рибалка [110; 141; 142], Б.Федоришин [106; 124; 166] та ін.), система профорієнтації зосереджується на самому індивіді, на його особистісному розвиткові у ході професійного становлення.

Засоби професійної орієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієн­таційної діяльності й через це до самопізнання, самокорекції і само­розвитку зі спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб'єктивних та об'єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти.

При такому підході професійна орієнтація, як зазначає Б.Федоришин, визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення [106, с. 52].

За цим визначенням особистість посідає центральне місце в процесі професійної орієнтації, стає суб'єктом професійної діяльності використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до того власного й самостійного професійного самовизначення. Обіймаючи позицію суб'єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції об'єкта впливу з боку суспільства і державних організацій щодо вирішення своєї професійної долі, перестає бути об'єктом програмування ззовні. Суспільство в даному разі має сприяти пошуковій діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність вирішенням замовного завдання.

Через таке визначення професійної орієнтації змінюються підходи до характеристики її структури, змісту та методів, а звідси й до системи її практичного втілення. Спрямованість профорієнтації на вирішення господарських проблем суспільства за рахунок особистості змінюється спрямованістю на виявлення, корекцію, розвиток і задоволення інтересів та потреб особистості, що, в кінцевому рахунку, не протистоїть інтересам і потребам суспільства, а гармонійно узгоджується з ними [110, с. 52].

Як вказує Б.Федоришин спрямованість профорієнтації на вирішення господарських проблем суспільства за рахунок особистості змінюється спрямованістю на виявлення, корекцію, розвиток і задоволення інтересів та потреб особистості, що, в кінцевому рахунку, не протистоїть інтересам і потребам суспільства, а гармонійно узгоджується з ними [106, с. 52]. виокремлення критеріїв ефективності профорієнтаційного впливу має неабияке значення. Це дозволяє в профорієнтаційній роботі моніторити певні стани професійного самовизначення підростаючого покоління.

Н.Побірченко вважає, що професійна орієнтація повинна відповідати як інтересам і потребам самої особистості, так й інтересам і потребам суспільства. На її думку, «організація професійної орієнтації має забезпечувати сприятливі умови для особистості у виявленні й оцінці нею рівня своїх базових знань у співвіднесенні з професійно значущими якостями, психологічними структурами різних видів професійної діяльності (психограми різних професій)», а «методи і комплекти психодіагностичного матеріалу профорієнтаційної роботи з учнями мають бути доступними і посильними для практичного використання психологічно підготовленим вчителем (класним керівником), практичним психологом, працівниками постійно діючих в школі профорієнтаційних кабінетів [113, с. 585].

Т.Блажкун на підставі роботи з незайнятим населенням і дослідженням процесу професійної орієнтації учнів 9-х, 11 -х класів Вінницької області, в якому взяли участь 424 респондента, робить кілька важливих висновків:

1) визначає основні фактори, що впливають на вибір професії: а) поради батьків, б) інформація з преси і радіо, в) поради фахівців відповідної сфери діяльності, г) поради друзів, г) поради спеціаліста з питань профорієнтації, д) поради вчителів;

2) виділяє основні мотиви вибору професії: а) інтерес до праці, б) матеріальна забезпеченість, в) престижність професії, г) відповідність змісту роботи характеру, ґ) сприятливі умови праці, д) відповідність здібностей професії, е) праця разом з друзями, родичами, є) суспільно корисна праця, ж) близькість до місця проживання, з) доступність, нетривале навчання, і) потреби у спеціалістах цього профілю;

3) виокремлює основні причини, які заважають зробити старшокласникам вибір: а) недоступність професії, яка цікавить, б) погана поінформованість, в) труднощі вибору із багатьох привабливих варіантів, г) невміння оцінити власні можливості; 4) доводить, що входження людини в певний професійний світ пов'язано з професійним становленням особистості [13, 227-232].

О.Мельником та В.Романчуком була розроблена експериментальна програма «Основи вибору професії» для учнів 9-х класів, яка мала на меті підготовку учнів старших класів до самостійного вибору професії, тобто: «ознайомити учнів із змістом і структурою світу професій; дати інформацію щодо власних індивідуальних особливостей, які необхідно врахувати при виборі професії; навчати аналізувати професію, виділяти в ній позитивні і негативні сторони; сформувати вміння самостійно зіставляти власні індивідуальні особливості з вимогами професії та самостійно приймати рішення щодо майбутньої професійної діяльності; проінформувати про шляхи оволодіння професією та джерела отримання інформації щодо цього питання» [88, с. 12]. В.Моргун для допомоги підростаючому поколінню у виборі майбутнього профілю освіти та професії пропонує модифікований варіант методики безтестового профілювання та профорієнтації учня, яка була створена педагогом І.П. Волковим. Як зазначає автор, «психологічний сенс цього методу полягає у виявленні інтересів і здібностей (а разом – нахилів) учнів за допомогою фіксації, накопичення та професіографічного аналізу їх спонтанних досягнень протягом навчання в школі» [95, с. 5].

Слушно зазначає Н.Кондратова, що «професійна підготовка фахівців, профорієнтаційна робота мають відповідати сучасним соціокультурним реаліям» (67, с. 53-54]. Наголошуючи на сучасних тенденціях у системі профорієнтації, дослідниця констатує: «якщо раніше профорієнтація розглядалась як система допомоги у професійному самовизначенні особистості, причому аспект робився на одноразове самовизначення у юнацькому віці, то тепер профорієнтація має озброїти людину умінням обирати професію, оволодівати професією, адаптуватися в професії, змінювати професію тобто профорієнтація повинна надати людині ідеологію, методологію і технологію планування і здійснення свого професійного і кар'єрного розвитку» [67, с. 54]. Вона також зазначає, що «в ході профконсультації на основі детального психодіагностичного вивчення особистості відбувається розробка особистого професійного плану (вибір професії і шляхів її отримання) або обговорення обґрунтованості такого плану, якщо він був сформований самостійно» [67, с. 55-56].

Можна виділити наступні основні суб'єкти профорієнтації [130].

Конкретна особа, що самовизначається (підліток, дорослий безробітний, будь-який дорослий фахівець, який планує свої професіональні і життєві перспективи, і тому подібне). Зазначимо, що кожна людина якоюсь мірою представляє певні соціальні групи населення з їх специфічними установками, поглядами на життя і на успіх. Тому вивчення кожної можливої людини як суб’єкта професійного самовизначення припускає попередні дослідження буденної свідомості в різних соціальних (суспільних) групах.

Сім'я. Відомо, що для будь-якої сім'ї, де виховується дитина, головне завдання – підготувати її до самостійного життя, зорієнтувати її на життєвий (перш за все, кар'єрний) успіх. Навіть тоді, коли в сім'ї немає дитини, вона також орієнтована на успіх (на створення образу «щасливої сім'ї», яка не гірша, ніж інші сім'ї), що дозволяє навіть говорити про варіант «сімейної кар'єри». Розгляд сім'ї як особливого суб'єкта профорієнтації припускає вивчення певних релігійних традицій, різних трудових династій і всього, що так чи інакше примушує сім'ю певним чином якось вирішувати кар'єрні питання.

Психолого-педагогічна наука в особі конкретних учених і викладачів, які розробляють проблематику профорієнтації і готують фахівців – профконсультантів і педагогів для даної роботи. Відразу зазначимо, що в учених і викладачів може бути свій погляд на справжню (повноцінну) профорієнтацію, відмінну від поглядів клієнтів, що самовизначаються, їх батьків і інших людей, погано знайомих з сучасною психологією і педагогікою. При цьому хороші учені завжди готові вивчати і узагальнювати цінний досвід вирішення проблем профорієнтацій у різних людей, які не мають психолого-педагогічної підготовки, адже «життєва психологія» – теж реальність, яку треба врахувати.

Різноманітні психологічні центри і служби, де здійснюється практична допомога людям професійно самовизначитися (Центри профорієнтації молоді, Центри зайнятості і тому подібне). Профконсультанти-практики також можуть мати власне уявлення про повноцінну і неповноцінну профорієнтацію, що іноді відрізняється від того, що говорять їх колеги-учені (або викладачі у вузах, лише частково зближені із справжньою, реальною практикою). Відповідно і тут можливо цінне взаємозбагачення досвідом і ідеями.

Освітні установи, перш за все школа (в особі викладачів і вихователів). Тут також головне завдання – підготувати учня (а потім і випускника школи) до вибору і реалізацій подальшого варіанту продовження освіти і до подальшого професіонального самовизначення. Той факт, що реально школа дуже мало приділяє уваги вирішенню цього найважливішого завдання, не означає, що школа виключається з системи профорієнтації, адже ми розглядаємо систему, якою вона повинна бути, а не те, що ми поки маємо.

Професійні освітні заклади, де фактично вже здійснюється професійна підготовка, але залишається ще безліч невирішених проблем профорієнтації. Наприклад, проблема працевлаштування випускників, вибір спеціальності і спеціалізації, переосмислення і корекція раніше зроблених виборів і тому подібне.

Фірми, організації, підприємства, де працюють різні професіонали і де продовжується вирішення різноманітних кар'єрних питань (просування по службі, профвідбір, перехід в іншу організацію тощо).

Органи управління на рівні крупних міських районів, міст, районів і регіонів в особі різноманітних державних чиновників. Благополуччя кожного району і міста неабиякою мірою залежить від того, наскільки грамотно організована робота з населенням. Чи існують психолого-педагогічні центри допомоги населенню в працевлаштуванні з урахуванням місцевого ринку праці, наскільки добре організована робота профорієнтації з молоддю і тому подібне. Природно, відповідати за все це якраз і повинні місцеві начальники.

Держава як специфічний суб’єкт профорієнтації (в особі вищого керівництва). Ще раз нагадаємо, що найважливішою умовою процвітання якого-небудь регіону і країни є створення таких умов, коли найбільш активна і творча частина населення максимально повноцінно реалізує свої таланти на загальне благо. І навпаки, фактичним «вироком» різним високопоставленим начальникам є ситуація, коли найталановитіші люди, не маючи можливості повноцінно реалізувати себе в існуючих умовах, реально йдуть в кримінал і всі свої здібності направляють проти суспільства.

Ще одним (особливим) суб'єктом профорієнтації є світова економіка (в особі керівників різних держав і їх представників в міжнародних організаціях). Як відомо, останнім часом різко посилилися міграційні потоки населення. Як правило, люди їдуть у пошуках більш оплачуваної, а іноді і цікавішої (перспективної) роботи. На жаль, ці потоки погано вивчені і відповідно погано керовані. Ці міграційні потоки регулюються або на рівні різноманітних заборон, або на рівні «легкого спокушання» талановитих фахівців високої кваліфікації, коли вони погоджуються виїхати в багатшу країну ради більшого заробітку.

У кожного суб'єкта можуть бути свої специфічні цілі, а також засоби (можливості) реалізації цілей, своє бачення ефектів (результатів) профорієнтації, а також свої критерії ефективності реалізації професійних і життєвих планів (критерії успіху).

Відомі фахівці (О.Пряжнікова, М.Пряжніков) виділяють наступні критерії ефективності профорієнтаційної роботи [131]:

1) повнота врахування основних чинників вибору професії. Тут за основу можна узяти «три кита» профорієнтації – врахування бажань (хочу), можливостей (можу) і потреб ринку (треба) або вісім основних чинників вибору професії (по Є.Клімову);

2) усвідомленість планування особистих професійних перспектив (ОПП). Це припускає грамотну і обдуману побудову всіх компонентів ОПП і їх логічну несуперечність;

3) самостійність при плануванні і реалізації ОПП. Тут важливо продемонструвати готовність зробити перші, найбільш важкі самостійні кроки по реалізації своїх планів і перспектив;

4) відносна стійкість професійних перспектив, особливо на відповідальних етапах кар'єри. Наприклад, у момент вступу до вже вибраного інституту. Це припускає готовність протистояти різним зовнішнім і внутрішнім діям, які можуть внести сум'яття в дії і конкретної людини, і сім'ї, і керівників, які вирішують кар'єрні питання своїх співробітників;

5) реалістичність і гнучкість професійних перспектив, коли людина (бажано ще на етапі підготовки до професійних виборів) враховує всі зміни на ринку праці (або на ринку освітніх послуг) і своєчасно вносить корективи в свої професійні наміри;

6) перспективність ОПП, орієнтація на успіх (за свій рахунок). Це припускає побудову образу життєвого і професійного успіху з урахуванням реальностей навколишнього світу. Без урахування соціально-економічних, політичних і навіть ідеологічних реальностей важко розраховувати на те, що кар'єрні зусилля даної людини (або школи) будуть по гідності оцінені більшістю тих, що оточують. Це складний критерій ефективності, оскільки самі образи успіху можуть бути різними і навіть суперечливими, а конкретному суб'єкту самовизначення доводиться робити свій вибір;

7) етична спроможність професійних виборів. Вона може розглядатися на рівні нормативно-правовому, моральному і на рівні ціннісно-смисловому (з урахуванням етичної зрілості і совісті конкретного суб'єкта самовизначення). Це також один з найбільш складних і спірних критеріїв ефективності профорієнтації. Тут навряд чи можливі чіткі математичні вимірювання етичної спроможності. Етична оцінка професійних виборів краще здійснюється на рівні здорового глузду (життєвої і професійної інтуїції) або з урахуванням досвіду культури, де вироблені свої етичні критерії оцінки різних героїв міфів, казок і кращих творів літератури і кіно;

8) оптимізм по відношенню до свого професійного майбутнього. Суб'єкт профорієнтації, не дивлячись на проблеми і складнощі, все-таки вірить, що знайде своє місце в світі (або в рамках даної організації).

Український вчений І.Баклицький з цього приводу вказує: «Як на національному рівні, так і на рівні окремих закладів постійну оцінку ефективності служби орієнтації та статистичний облік треба проводити так:

а) вести особові справи з освіти кожного, хто навчається, а також зробити записи, які відображають трудову діяльність;

б) визначити системи оцінок якості роботи персоналу, методи, які використовують для того, щоб зробити зміни або покращити умови там, де це потрібно» [7, с. 233].

Профорієнтаційна робота в найбільш повному обсязі здійснюється підрозді­лами державної служби зайнятості. Окремі її елементи застосовуються в дошкі­льних, загальноосвітніх, професійних та вищих навчальних закладах, системі післядипломного навчання та військкоматах. На стадії суспільного усвідомлення перебуває організація професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю.

У дошкільних навчально-виховних закладах здійснюється попереднє вибірко­ве інформування малят про світ професій, їх ігрове засвоєння.

Профорієнтаційна робота в загальноосвітніх школах зводиться в основному до предметно-навчальної орієнтації, її здійснюють учителі-предметники та клас­ні керівники, а координацію – завідуючі кабінетами профорієнтації. Проте ця робота в більшості шкіл провадиться формально.

Розширення диференціації навчання, мережі шкіл і класів з поглибленим навчанням предметів, формування мережі навчальних закладів нового типу (лі­цеїв, гімназій, коледжів) та навчально-виховних комплексів (НВК) створюють умови для впровадження профільного навчання і розвитку професійних інтересів і здібностей учнів.

У «Концепції профільного навчання в старшій школі», затвердженої у вересні 2003р., визначено, що така організація навчання у старших класах буде створювати сприятливі умови для обліку індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування в школярів орієнтації на той або інший вид майбутньої професійної діяльності.

Основна мета профільного навчання − розвантажити шкільні програми й надати школярам можливість поглибленого вивчення тих предметів, які його більше захоплюють і будуть необхідні для його подальших життєвих планів.

Принцип індивідуалізації в профільних класах припускає:

ü тривалу підготовку засобами освіти до широкого вибору учнями старших класів типу профільної освіти;

ü реальну можливість зміни ними профілю на будь-якому етапі профільного навчання;

ü самостійне визначення цілей і завдань своєї базової, варіативної й профільної освіти з урахуванням своїх (і родини) можливостей і виявлених здібностей, змін життєвих і професійних планів.

Сьогодні ситуація склалася так, що підлітки часто здійснюють змушений вибір профілю подальшого навчання,при комп­лектуванні класів з поглибленим вивченням окремих дисциплін недостатньо враховуються індивідуальні особливості учнів, їх відбір прова­диться без належного психологічного обґрунтування.

Дуже повільно створюються психологічні служби в школах, а там, де вони існують, профорієнтаційній роботі приділяється недостатня увага.

У школах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах останнім часом дає про себе знати тенденція до згортання навчально-виробничої бази трудового, професійного навчання та професійної орієнтації, підприємства зменшують свою допомогу навчальним закладам у її створенні.

У системі професійної освіти здійснюється перехід від практики профагітації до конкурсного відбору учнів. Вступ до вищої школи здійснюється на основі незалежного тестування.

Спільна робота щодо професійної орієнтації, яку повинні вести соціальні служби для молоді, професійні та вищі навчальні заклади і відповідні підрозді­ли Державної служби зайнятості, не відповідає сучасним вимогам і не регламен­тується відповідними документами.

Важливою умовою залучення до праці осіб з обмеженою працездатністю є організація професійної орієнтації цих груп громадян у державній службі зайнятості, установах охорони здоров'я та соціального захисту населення. Однак внаслідок організаційної недосконалості існуючих структур і через відсутність необхідних джерел фінансування профорієнтаційну роботу з зазначеними група­ми населення досі не організовано на належному рівні.

Найбільш повно основні напрями профорієнтаційної роботи з незайнятим та зайнятим населенням регламентується державною програмою зайнятості і реалі­зується в діяльності відповідних структурних підрозділів державної служби зай­нятості. У системі державної служби зайнятості створено мережу центрів про­фесійної орієнтації населення та.

Центри професійної орієнтації і профконсультаційних пунктів мають у своєму розпорядженні певні інформаційно-методичні та матеріально-технічні засоби, але їх кількість і діагно­стичні можливості недостатні і потребують методичної та процедурної уніфіка­ції. Профорієнтаційні підрозділи не забезпечені необхідними виробничими при­міщеннями, що ускладнює проведення профконсультування та профдіагностичних обстежень у повному обсязі. Існують також певні труднощі у доборі спеціа­лістів з відповідною базовою освітою і практичним досвідом роботи. Потребує зміцнення і розвитку поліграфічна база. Усе це істотно звужує профорієнтацій­ну роботу з незайнятим населенням, вивільнюваними працівниками та військо­вослужбовцями, які звільнюються в запас у зв'язку із скороченням Збройних Сил та за станом здоров'я.

Результативність профорієнтаційної роботи знижується також через відсут­ність повної і своєчасної інформації про структурні та професійно-кваліфікаційні кадрові зміни в галузях народногосподарського комплексу. Більшість підпри­ємств різних форм власності взагалі ігнорують профорієнтаційну роботу з зай­нятим населенням. Намітилась тенденція до скорочення кількості підприємств, що мають служби соціального розвитку, обов'язком яких була б ця робота. Усе це негативно впливає па соціально-економічну ситуацію в Україні.

Професійна орієнтація є соціально-економічною категорією за походженням, сутністю й показниками оцінки ефективності. За методами вирішення професій­на орієнтація – це соціально-економічна, медико-фізіологічна та психолого-педа­гогічна проблема. Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвитко­ві здібностей і таланту людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним з найважливіших елементів державної політики в сфері соціального захисту та зайнятості населення.

Професійна орієнтація забезпечує ефективне використання трудового потен­ціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіг­рає значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні захо­ди стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.

Отже, професійна орієнтація – це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовиз­начення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності.

Професійна орієнтація включає такі елементи: професійна інформація, про­фесійна консультація, професійний добір, професійний відбір та професійна адаптація.

Основними науково-методичними засобами, що використовуються у профе­сійній орієнтації, є професіографія (інформаційна, діагностична, коригуюча, формуюча) та професійна діагностика (комплекс психологічних, психофізіоло­гічних, медичних та інших методів вивчення особи).

Основним об'єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте на­селення, у тому числі молодь, що навчається, вивільнювані працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Головною метою профорієнтаційної роботи є ознайомлення учнів з професіями та правилами вибору професії; виховання в молоді спрямування на самопізнання і власну активність; формування вміння об’єктивної самооцінки індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, та кон’юнктурою ринку; забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості; сприяння специфічними мето­дами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досяг­нення ефективної зайнятості населення.

В основу профорієнтаційної роботи покладено такі принципи:

ü комплексний характер профорієнтаційних послуг;

ü узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;

ü діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

ü рівні можливості отриманих профорієнтаційних послуг громадянами України та громадянами іноземних держав, з якими Україна має відповідні угоди, незалежно від місця роботи чи навчання, віку, статі, національності, релігійних переконань;

ü доступність професійної та іншої інформації стосовно можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання і працевлаштування;

ü добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних послуг усі­ма групами населення на гарантованому державному рівні;

ü конфіденційний та рекомендуючий характер висновків профконсультацій та профдобору додержання працівниками профорієнтаційних служб норм про­фесійної етики;

ü взаємозв'язок школи, сім'ї, виробництва і громадськості у здійсненні профорієнтаційних заходів;

ü систематичність і наступність у профорієнтації: необхідність проведення профорієнтаційної роботи з першого класу і включно по випускний клас школи, за умови обов'язкової наступності цієї роботи з класу в клас.

Кожний з перелічених нами принципів передбачає вирішення також і певних задач:

• диференційований та індивідуальний підхід до учнів у залежності від віку і рівня сформованості їхніх професійних інтересів, від розходжень у ціннісних орієнтаціях і життєвих планах, від рівня успішності. Диференціація учнів по групах дозволяє точніше визначати і засоби впливу, що, будучи ефективними в одній групі, можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює також умови для реалізації індивідуального підходу;

• оптимальне поєднання масових, групових та індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями та їх батьками, що створює необхідність використання різноманітних форм, їх збалансованості та поєднання;

• відповідність змісту, форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам конкретного району (міста, регіону) у кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації.

Щоб краще і глибше усвідомити й зрозуміти принципи професійної орієнтації, потрібно зупинитися більш детально на методологічних питаннях профорієнтаційної роботи.

Під методологією професійної орієнтації мають на увазі вчення про основні положення, структуру і методи дослідження наукових проблем професійного самовизначення, про удосконалення практичних методів впливу на молодь з метою оптимізації інтересів особистості та суспільства в питаннях вибору професії.

До основних положень, що істотно впливають на проведення всієї профорієнтаційної роботи, відносяться ідеї концептуального характеру. Одна з них – ідея організації профорієнтаційної роботи, заснованої на діагностичному дослідженні особистості, ретельному врахуванні інтересів і здібностей, необхідних для правильного вибору професії (так звана діагностична концепція, де широко використовувалися тести). А також «виховна концепція» – де виховання є домінуючим напрямком практичної роботи з профорієнтації учнів.

До проблеми методологічного характеру відноситься ідея диференційованого підходу до проведення профорієнтаційної роботи з учнями. Вона передбачає попередню класифікацію учнів по групах у залежності від їх життєвих і професійних планів і відповідну роботу в цих групах. Диференційований підхід дозволяє проводити профорієнтаційну роботу більш цілеспрямовано й ефективно.

У соціології одержала поширення ідея соціально-професійної орієнтації, що пояснює обумовленість вибору професії не стільки орієнтацією на ту або іншу професію, скільки спрямованістю особистості на бажаний для себе соціальний статус у суспільстві і пошук шляхів його досягнення за допомогою вибору професії. Таким чином, якщо професійна орієнтація визначається коротко як діяльність з підготовки молоді до вибору професії, то соціально-професійну орієнтацію можна також коротко визначити як підготовку молоді до вибору професії і свого місця в суспільстві.

До методологічних питань профорієнтації відносяться також питання визначення і розвитку системи профорієнтації. Але, перш ніж сформулювати загальне визначення системи профорієнтації, розглянемо низку вихідних положень:

1. Профорієнтація представляє собою системну діяльність, що включає цільові настанови, задачі, принципи, форми, методи, критерії ефективності, рівні, напрями, аспекти й інші системо- та структуроутворюючі елементи.

2. Система профорієнтації школярів є підсистемою загальної системи їх трудової та професійної підготовки.

3. Система професійної орієнтації – це частина загальної системи соціальної орієнтації особистості у сформованій структурі продуктивних сил і виробничих відносин на сучасному етапі розвитку.

4. Профорієнтація відноситься до соціальних систем, які функціонують у суспільстві, вона торкається різних проблем і в тому числі пов'язана з розвитком людського фактора в суспільному виробництві; вже з однієї лише цієї причини профорієнтацію можна вважати суспільною проблемою.

5. На ефективність профорієнтації впливає безліч різних об'єктивних і суб'єктивних факторів. Ця система важко піддається організації й керуванню. Ці й інші причини дозволяють назвати систему профорієнтації складною.

У психолого-педагогічній літературі досить докладно розглянуті наукові принципи побудови й керування системою профорієнтацій­ної роботи й професійного самовизначення. Різні автори й учені ви­діляють від п'яти до п'ятнадцяти основних теоретичних положень, на яких повинна базуватися така робота. Розглянемо коротко хоча б деякі з них, які дають уявлення про сутність і деякі особливості про­форієнтації як окремого напрямку практичної психології.

Принцип відповідності й конкретності. Він виражається в тому, що, вибираючи професію, людина не може керуватися тільки власни­ми інтересами. Для науково обґрунтованого вибору сфери професій­ної діяльності суб'єкт повинен мати об'єктивну інформацію не тіль­ки про свої особистісні особливості й можливості, про ті вимоги, які пред'являються виконавцям цієї діяльності, але й мати конкретні відомості про те, наскільки затребувана дана діяльність на ринку пра­ці в регіоні його проживання й навіть у міжнародному масштабі. Порушення цього принципу в сучасних умовах дуже часто приводить до катастрофи планів по працевлаштуванню й професійному самовизначенню людини.

Принцип комплексності. Дотримання цього положення спрямо­вано на урахування якомога більшої кількості факторів, які впливають на ефективність вибору конкретним суб'єктом сфери професійної діяльності. Це забезпечується через врахування інтересів особистості, її статевовікових характеристик, соціального статусу, матеріальної економічної забезпеченості, стану здоров'я тощо.

Принцип системності. Суть цього положення складається в необхідності переходу від разового або випадкового консультування людини, пов'язаного з необхідністю його працевлаштування, до систематичного інформаційно-методичного супроводу на всіх етапах професійної кар'єри людини.

Принцип інтеграції. Він означає, що профорієнтаційна робота не повинна обмежуватися тільки видачею рекомендацій з вибору сфери про­фесійної діяльності, але й забезпечувати людині можливості для най­швидшого освоєння професій, що рекомендують, шляхом організації або сприяння його цільовому професійному навчанню. Дотримання цьо­го принципу може здійснюватися шляхом погодженого організаційного, методичного й економічного співробітництва центрів зайнятості й пра­цевлаштування населення, кадрових агентств, навчальних закладів різ­ного типу, а також служб по роботі з персоналом підприємств і фірм.

Принцип подальшого розвитку. Він відображує ідею вибору такої професії, що давала б можливість особистості в міру нагрома­дження досвіду для подальшого підвищення своєї кваліфікації, збіль­шення заробітку тощо.

Принцип зворотного зв'язку. Він базується на обов'язковому одержанні, нагромадженні й обробці інформації, що характеризує ступінь результативності профконсультацій, що проводяться, виданих рекомендацій і заходів, виконуваних для здійснення цільового професійного навчання осіб, що звернулися для розв'язання своїх проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням.

На сучасному етапі виявлено низку принципів профорієнтації, що діляться на три категорії:

1. Загально-педагогічні принципи – доступність й усвідом­лення в профорієнтації передбачає глибоко усвідомлене ознайом­лення школярів на різних етапах навчання зі світом професій,психофізіологічними вимогами, шляхами оволодіння професією,оплатою праці, житлово-побутовими умовами.

2. Врахування вікових особливостей у профорієнтації дає змогу здійснювати професійне самовизначення школяра посту­пово, у відповідності з його віком.

3. Принцип комплексності профорієнтації включає органі­зацію цієї роботи в соціально-економічному, психофізіологічному,медичному, правовому і професійному напрямках.

Разом з тим існують специфічні принципи профорієнтації. Серед них виділяють наступні:

1) принцип урахування перспективи і прогнозу розвитку особистості відповідно кадрової політики в країні, в умовах соці­ально-економічного розвитку. Реалізація цього принципу повинна базуватися на використанні довготривалих форм професійної орієнтації із включенням методів психологічної науки, що забезпечує виявлення і розвиток нахилів та здібностей молодих людей;

2) принцип урахування особистісних інтересів, нахилів і здібностей школярів та потреби країни в кваліфікованих кадрах. Він виражає завдання комплексного врахування особистих і суспільних інтересів;

3) принцип діяльно-активної спрямованості в профорієнтації. З одного боку, він передбачає професійне інформування учнів, вивчення їх в цілях профорієнтації, організацію для них профконсультації, а з іншого – він ставить завдання активного включення в сферу профорієнтації духовних і фізичних можливостей особистості [Цит. за 176].

У кожного суб'єкта профорієнтації можуть бути специфічні цілі, засоби (методи, можливості), а також відповідні обмеження досягнення своїх цілей:

ü егоїстичні (корисливі) орієнтовані цілі, коли досягається якийсь результат (отримується якесь благо) в збиток інтересам інших людей (або інших груп людей). Зазначимо, що ідея постійного суперництва, змагання, де є свої переможці і переможені, є важливим постулатом кар'єрного успіху для багатьох сучасних людей і культивується на рівні трудових колективів і організацій. Тут мається на увазі особистий успіх, який інколи ділиться з найближчими людьми (наприклад, коли чоловік все робить для улюбленої дружини або для улюбленої внучки);

ü цілі, орієнтовані на безкорисливе служіння людям або якійсь ідеї. Це рідкісні цілі, але іноді в періоди духовного підйому такими ідеями можуть надихнути широкі маси (наприклад, в періоди воїн або післявоєнного будівництва);

ü цілі, орієнтовані на справу (на якесь спільне досягнення) або на сам процес праці. Це характерний для так званої «групоцентричної орієнтації» (за Б.Братусь), коли людина піклується навіть не про власну вигоду, а про вигоду своєї групи (колективу), перебуванням в якому дуже гордиться. Але іноді успіх цієї групи досягається за рахунок інтересів безлічі інших людей (наприклад, конкурентів або навіть споживачів);

ü цілі, орієнтовані на спілкування, коли людина приходить на роботу, щоб приємно провести час (поспілкуватися, «потусуватися»), Тут часто робота є своєрідною ширмою (прикриттям) для такого спілкування, і процвітає це в тих організаціях, де праця надмірно формалізована, забюрократизована, де майже не залишається місця для особистої ініціативи або де просто слабке керівництво. На рівні окремої людини як суб'єкта профорієнтації це може бути прагнення до самодемонстрації, нарцисизм або ж, навпаки, слабкість характеру, коли хочеться компенсувати це ілюзією різноманітних контактів на роботі;

ü цілі, пов'язані з саморозвитком. Проблема лише в тому, як кожна людина розуміє свій розвиток в праці. Нагадаємо, що не всі професії в рівній мірі дають можливості для розвитку в праці, так що вибирати і тут доводиться, і не тільки конкретній людині, яка самовизначається;

ü цілі, орієнтовані на самозбереження, на підтримку статусу і тому подібне. Наприклад, якщо всі в сім'ї мають вищу освіту, то батьки роблять все, щоб і дитина поступила у вуз, хоча самій дитині цікаві інші, не вузівські спеціальності;

ü цілі, пов'язані з підвищенням свого статусу в очах оточуючих, тобто те, що ми назвали б «елітарними орієнтаціями», коли кар'єра розглядається як варіант переміщення «з грязі в князі»;

ü спостерігаючі цілі, характерні для пасивних людей. У цьому випадку конкретна людина (або його батьки, вихователі, керівники і тому подібне) не робить реальних зусиль для планування і реалізації кар'єрних цілей. Все робиться в режимі очікування і спостереження за принципом: «А що зі мною створить доля (або батьки, або начальники)?» Правда, тут все ж таки можлива певна рефлексія, що відбувається, тому це також може бути метою суб'єкта (індивідуального або групового).

Тут важливо відзначити, що саме виділення і використання цих засобів припускають певну відповідальність і компетентність кожного суб'єкта. Системний аналіз припускає виділення всього можливого переліку таких засобів і співвідношення їх з реальними суб’єктами, які досягають конкретних цілей профорієнтацій.

Отже, як слушно зазначає І.Баклицький: «Орієнтація повинна ґрунтуватися на:

а) знанні конкретної людини, враховувати соціальні та сімейні фактори, які впливають на її особисті погляди;

б) інформації, яку одержали після об'єктивної оцінки результатів тестів, враховуючи перевірку здібностей;

в) знанні його успішності в навчанні і (або) досягненнях у роботі;

г) інформованості про можливості зайнятості і службового просування, а також задоволеності роботою в тому професійному секторі, в якому людина працює, її запити;

ґ) медичних даних, які свідчать про те, чи придатний учень за своїм фізичним станом для роботи з цієї професії» [7, с. 233].

Науково-практичний аналіз даної проблеми дає можливість розглядати професійну орієнтацію: як складне і багатопланове явище, яке поєднує економічні процеси з соціальними, освітянські з психологічними; як сукупність виховних і навчальних впливів, що забезпечують самостійність та свідомість у виборі, оволодінні та реалізації кожним членом суспільства такої професійної діяльності, яка відповідає загальним потребам країни і дає змогу максимально реалізувати здібності та нахили особистості.

Дата добавления: 2014-10-23