Особливості професійного самовизначення в сучасних умовах

Основи вибору професії

Системи зовнішнього впливу	Процес, який відбувається у свідомості людини
Профпропаганда Профінформація Профконсультація Профуправління Медико-психологічне дослідження	Профбажання Профінтереси Схильність до професії Профмотивація Профперспективи Рішення обрати професію Вибір професії

До основних методів керування профорієнтацією належать:

· Програмно-цільовий метод (визначення головної мети профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму керування по реалізації програми).

· Метод прогнозування (урахування сучасних і перспективних вимог до різних працівників, тенденцій науково-технічного прогресу, а також прогноз кадрової політики на перспективу в цілому по госпкомплексу держави).

· Метод моделювання (побудова моделей управління профорієнтацією на підприємстві, в об'єднанні, галузі, регіоні).

· Організаційно-розпорядчий метод (підготовка відповідних документів – наказів, розпоряджень, положень, стандартів, які регламентують порядок функціонування системи профорієнта­ційної роботи, контроль за їх виконанням).

Профорієнтація стане ефективною, якщо вона буде єдиною, усталеною й динамічною системою. Значною мірою цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямів керування нею.

Уся робота по професійній орієнтації передбачає здійснення двох головних напрямків:

1) формування у молоді особистісних орієнтацій та інтересів із урахуванням потреб суспільного виробництва;

2) приведення у відповідність особистісних орієнтацій молоді з можливостями їх суспільної реалізації.

На цій основі визначається мета системи професійної орієн­тації – знаходження оптимального поєднання особистісних ба­жань майбутніх працівників і суспільних потреб.

Правильність вибору індивідом професії полягає в знаходженні відповідності його психофізіологічних даних, нахилів та інтересів до вимог професії, обраного виду трудової діяльності та інтересів суспільства.

Важливим фактором, який визначає сьогодні процес професійного самовизначення особистості, є комерціалізація відносин у суспільстві. По суті відбувається заміна професіональної кар'єри на комерційну. А це не дає можливості людині знайти себе у професійній діяльності. І це викликає тривогу. Перехідний стан економіки зумовив відхилення у системі професіональних цінностей: сучасна людина (особливо молода) з її особистісними особливостями, яка вступає у ринкові відносини, прагне добитися матеріального благополуччя найкоротшим шляхом. Необхідність виживання змушує зрадити своє покликання та обрати таку професію, оволодіння якою принесе більші матеріальні можливості. Тобто існує сильна мотивація оволодіння «прибутковою» професією, але, буває, у молодої людини немає необхідних для цього особистісних якостей.

Спостерігається також протиріччя між мотивацією вибору професії та можливістю оволодіти нею (елементарний брак коштів на навчання).

Важливий також і рівень інформованості старшокласників як про майбутню професію, так і про самих себе. Юнаки та дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, власні можливості, що робить їх вибір переважно випадковим.

У контексті розгляду нашої теми важливо розуміти теоретико-методологічні основи професійного самовизначення.

Науковий підхід до вивчення будь-якого явища вимагає, насампе­ред, чіткого визначення змісту використовуваних понять. Уже в само­му введенні нами згадувалися такі розповсюджені в психологічній лі­тературі терміни як професійне самовизначення, профконсультація, профдобір, профвідбір й інші, без точного розуміння змісту яких просто неможливо вести мову про науково обґрунтовану організацію профорієнтаційної роботи й професійне самовизначення особистості.

Відомо, що психологи виділяють кілька видів самовизначення: про­фесійне, соціальне, індивідуальне, сімейне, життєве й ін. Ряд дослідників розглядають професійне самовизначення як важливий компонент роз­витку всієї особистості. Логічне співвідношення згаданих понять із ура­хуванням збільшення значимості й ступені їхнього впливу на професійне самовизначення особистості зображене на рис. 1, а їхній конкретний зміст докладно буде нами розглядатися в подальших розділах посібника по мірі розкриття структури й суті системи профорієнтаційної роботи [8].

Рис. 1. Співвідношення основних понять профорієнтаційної роботи

З малюнка стає ясно, що в ході профорієнтаційної роботи для успішного професійного самовизначення особистості людина може неодноразово проходити професійну консультацію, профпідбір (прфдобір) або профвідбір. З огляду на те, що, в остаточному підсумку, головною метою профорієнтаційної роботи є самовизначення особистості саме в про­фесійному плані, необхідно уточнити, що ж у психологічній науці розуміється під професійним самовизначенням.

На наш погляд, дуже точне й повне тлумачення цього поняття дав академік Є.Клімов, що розкриває його зміст так: «Професійне самовизначення – це діяльність людини, що при­ймає той або інший зміст, це, насамперед, образи бажаного майбут­нього, особливості усвідомлення себе й свого місця в системі ділових міжособистісних відносин» [8, с. 74]

З наведеного визначення випливають наступні дуже важливі в методологічному відношенні висновки. По-перше, професійне самовизначення є не пасивним психологічним процесом, а пов'язане з певною діяльністю людини. По-друге, для його реалізації у лю­дини повинні бути сформовані образи бажаного майбутнього, тобто особистість повинна усвідомити своє «хочу». По-третє, людина по­винна усвідомити саму себе, свої особистісні можливості й обме­ження, тобто зрозуміти власне «можу». По-четверте, оскільки мова йде про пошук власного місця в системі міжособистісних відносин, виходить, людині необхідно зрозуміти, що ж конкретному соціуму, у якому вона перебуває, необхідно тепер, тобто «треба».

Отже, про вдале професійне самовизначення можна вести мову тільки в тому випадку, якщо людина буде враховувати всі три факто­ри: свої професійні бажання (хочу), особисті психофізіологічні мож­ливості (можу) і потреби кадрового ринку праці того регіону, де він проживає (треба).

Тільки при правильному розумінні співвідношення й значимості цих компонентів професійного самовизначення можлива науково обґрунтована організація стрункої системи профорієнтаційної роботи. Логічна структура співвідношення цих розглянутих понять представ­лена на рис. 2.

Рис. 2. Основні фактори вибору професії

У завдання організації професійної орієнтації й входить сполу­чення всіхрозглянутих моментів з метою забезпечення найбільшо­го їхнього збігу. Вислів «вдало вибрав професію» у психологічному плані и означає вміння людини «потрапити» у зону, що перекриваєте ся всіма трьома факторами.

У кожної професії своє співвідношення цих факторів, що у профорі­єнтації одержало назву «Професійного трикутника»: Під професійним трикутником розуміється графічне зображення геометричної фігури у ви­гляді трикутника, величина сторін якого вибирається не випадково, а має певне змістове значення. Сторони такого трикутника відбивають співвід­ношення понять «хочу», «можу» й «треба» стосовно до конкретної про­фесії. Так, якщо професія користується підвищеним попитом, і в засобах масової інформації систематично з'являються оголошення про прийом на роботу фахівців або робітників даної професії, то характеристиці «тре­ба» буде відповідати на її трикутнику найбільша сторона. Якщо для здо­буття якоїсь професії необхідно пройти профвідбір або спеціальну медич­ну комісію, що передбачає певні, заздалегідь визначені вимоги до рівня розвитку деяких особистісних якостей, то на професійному трикутнику характеристиці «можу» буде відповідати найменша його сторона.

Професії, які відрізняються підвищеним попитом і престижністю, не вимагають підвищених вимог до психофізіологічних якостей особистості, зображуються у вигляді рівнобедрених трикутників. Для прикладу на рис. 3 зображені професійні трикутники стосовно професій «Педагог», «Менеджер з продажу» і «Космонавт».

Відомо, що професійний інтерес до тих або інших видів професійної діяльності у людини починає формуватися ще в початковий період шкільного навчання. У міру дорослішання він коректується й конкретизується. Психологи встановили, що найбільш сенситивним для розвитку професійного інтересу й ознайомлення з світом професій є підлітковий вік. Однак у цей період вибір підлітків базується, головним чином, на емоційному рівні.

треба треба можу

1. Професія «Педагог» 2. Професія «Менеджер з продажу» 3. Професія «Космонавт»

Рис. 3. Приклади професійних трикутників

При виборі професійних переваг вони керуються, насамперед, таким фактором, як «хочу», і їх зовсім не цікавлять інші. Властива цьому вікові підвищена допитливість штовхає їх «спробувати» якнайбільше професій. Така швидка зміна інтересів підлітків іноді викликає навіть підвищене з непокоєння батьків і педагогів. Однак, як свідчить практика, найчастіше такі побоювання необґрунтовані. І ось чому. Із чим більшою кількістю професій людина встигне стикнутися впритул у підлітковому віці, тим більше обґрунтованим і безпомилковим буде його вибір надалі. Адже, на жаль, дуже часто доводиться стикатися з тил що, уже закінчуючи вищий навчальний заклад, юнак починає ш чувати себе «не у своїй тарілці» і чітко усвідомлювати, що вибирає зовсім не ту сферу діяльності, де буде охоче трудитися після одержання диплома. Можливість попередження таких помилок значно більше, якщо в загальноосвітній школі створені умови для трудової навчання школярів, а для молоді організована широка мережа поза­шкільних закладів типу дитячих технічних станцій, юнацьких фло­тилій, різних спортивних секцій, гуртків самодіяльності тощо. Саме раніше виявлення й формування професійних інтересів молоді ство­рює сприятливі умови для самовизначення особистості й успішного проведення профорієнтаційної роботи.

Таким чином, під профорієнтаційною роботоюварто розуміти спеціально організовану, керовану діяльність різних державних, приватних і громадських організацій, підприємств, фірм і родини, спря­мовану на оптимізацію професійного й соціального самовизначення людини з урахуванням більш повного поєднання інтересів суспіль­ства й особистості.

Правильний вибір напрямку професійного навчання пов'язаний не тільки з підвищенням ступеня особистого задоволення від навчан­ня й трудової діяльності. Позитивні результати вдалого професійно­го самовизначення людини є набагато глибшими й різнобічними [8].

Особливості професійного самовизначення в сучасних умовах. Професійне самовизначення розглядається як вибір і реалізація способу взаємодії з оточуючим світом та пошуком сенсу у цій діяльності. Сучасному суспільству потрібен професіонал, який знає свою справу, може самостійно приймати рішення та відповідати за них, за себе, за інших, за країну.

Результати масових опитувань з метою професійних намірів показують, що учнів можна поділити на чотири групи по ступеню сформованості їх професійних планів.

1. Школярі, які уже визначили своє майбутнє покликання і мають потребу в основному в тому, щоб їм були показані шляхи подальшої освіти, отримати інформацію про навчальні заклади де можна отримати дану спеціальність, перспективи професійного росту. Інколи необхідно підказати шляхи самовиховання, самоосвіти, підготовки себе до оволодіння майбутньою професією.

2. Школярі, які не знають куди піти вчитися або працювати, не мають конкретних життєвих професійних планів. Ця категорія потребує в основному роботи по професійній освіті. Знайомство з різними професіями і спеціальностями допоможе їм визначити своє майбутнє. З даним контингентом можна достатньо ефективно використовувати анкети на виявлення інтересів, результати яких можуть бути як би першопоштовхом до наступного самовизначення, допоможе школяру звузити спектр вибору і зорієнтуватися у виборі професії.

3. Школярі, які вибрали свою майбутню професію, але в зв’язку з певними протипоказаннями (стан здоров’я, явно завищений рівень домагань, неадекватна самооцінка) оволодіння даною професією або істотно обмежено, або зовсім неможливо. У даному випадку необхідна робота з метою переорієнтації. У завдання діяльності шкільного психолога, соціального педагога, вчителів, батьків входить система заходів педагогічних і психологічних впливів на даного школяра з метою його переорієнтації на іншу професію чи спеціальність. Переорієнтація передбачає вирішення підлітком достатньо складного протиріччя між власним бажанням з одного боку і неможливістю (або обмеженістю)займатися даною діяльністю – з іншого. В окремих випадках доцільно використовувати коригуючи тренування.

4. Школярі, які вибрали зразу кілька професій, часто зовсім протилежного характеру. Це сама численна група. Її складають учні, котрі при визначенні свого професійного вибору орієнтується виключно на поради і думки товаришів і інших людей, які їх оточують, не задумуючись ні про свої можливості ні про переваги тієї чи іншої професії. В зв’язку з тим що різні думки і поради бувають досить суперечливі, професійне самовизначення даних школярів стає надзвичайно складним. Такі учні, на думку І.Дубровіної, в найбільшій мірі потребують допомоги з боку шкільного психолога.

У зв'язку з формуванням в Україні ринкових відносин відбувається переорієнтація економіки на ринкові механізми господарювання, реформування економічної, соціальної та політичної сфер. Проходить розвиток конкурентного середовища, закладаються основи подальшого демократичного розвитку країни.

Світовий досвід свідчить про те, що будь-які реформи потребують висококваліфікованих фахівців у різних галузях економічної діяльності. Саме тому сьогодні реформування системи освіти набуває особливої актуальності.

Однак реформи освіти, розпочаті в Україні з середини 90-х років XX ст., ще не дали очікуваних результатів:

• не закінчилася структурна перебудова навчальних закладів;

• не до кінця сформовано освітньо-кваліфікаційні програми підготовки фахівців;

• якість підготовки фахівців ще не відповідає міжнародним стандартам. Освітня реформа здебільшого була зорієнтована на структурну перебудову, і основний її недолік полягає в тому, що вона не стосувалася молоді, яка незабаром буде включена в механізм соціально-економічних перетворень в Україні.

Разом з тим у даний час вибір майбутньої професії, професійне самовизначення відбувається в умовах нестабільної ситуації в країні, коли підлітки стикаються з найбільш непривабливими сторонами життя власних батьків, що нагадують «гонки на виживання», – постійною утомою, роздратованістю, байдужістю до проблем дітей, переживанням своєї безпорадності, тривоги за завтрашній день. Нестабільність і невизначеність життя, неясність перспектив соціального розвитку суспільства, матеріальні труднощі ведуть до того, що багато молодих людей із тривогою і побоюванням дивляться в завтрашній день, не можуть самостійно вирішити, чого вони хочуть від життя.

Необхідно мати на увазі також наступні моменти. Світ професій надзвичайно динамічний і мінливий. У нашій країні фахівці нараховують більш 7000 професій. Щороку з'являються близько 500 видів професій. Однак дійсність така, що за останні роки з'явилося безліч нових професій, отже процес відновлення видів праці відбувається ще швидше. Складається суперечлива ситуація, пов'язана з порівняно тривалим періодом оволодіння професійною майстерністю та швидким відновленням і зміною видів професійної праці.

Особливістю сучасного світу професій є поліпрофесіоналізм, тобто людині треба прагнути опановувати не однією професією, а декількома суміжними. Таким чином, професійне самовизначення стає усе більш безперервним процесом.

Ця об'єктивно суперечлива ситуація нерідко стає причиною падіння в учнів інтересу до вибору професії, виникнення почуття тривоги, невпевненості в можливості вибрати справу, якій людина могла б присвятити себе більш повно. Відношення до цієї ситуації умовно виражається підлітками словами типу «навіщо старатись, якщо все одно прийдеться перевчатись; скільки не вчись, не встигнути».

Крім того, в особистому досвіді підлітка, як правило, відсутнє переживання успіху, як особистої перемоги, досягнутої завдяки власній активності.

Усе це призводить до того, що учні або знаходяться в стані невизначеності, або зробили свій сумнівний і примітивний професійний вибір. Адекватність же вибору і рівень освоєння професії впливають на всі сторони і загальну якість життя. Тому так важливо для людини, яка вступає у світ професій, зробити правильний вибір. У виборі професії велике значення має професійна консультація, яка є у багатьох містах нашої країни.

Людство живе у XXI столітті. Суспільству потрібний професіонал, який знає свою справу, здатний самостійно приймати рішення, нести відповідальність за них, за себе, за інших, за країну, який вміє ризикувати, шукати, діяти, творити. А для того, щоб стати таким професіоналом, багатьом молодим людям на стадії вибору професії потрібна психологічна допомога. Все сказане дозволяє зробити висновок про актуальність спеціальної психологічної роботи з програми професійного самовизначення.

Говорять, що японці, які вміють домагатися свого, 95% часу витрачають на планування і лише 5% – власне на реалізацію. Це виявляється є вигідним. Важливо, щоб професійний вибір приносив почуття радості, досконалості.

Відомо, що в умовах жорсткого ринку праці не всі робітники будуть мати постійну роботу протягом усього трудового життя, тим більше, пов'язану з однією і тією самою професією, спеціальністю, посадою. Це викличе необхідність не тільки удосконалюватися у професії, а й бути психологічно готовим до вибору іншого виду професійної діяльності, виявляючи економічну активність, здатність до професійного самовизначення, навички до самореалізації.

Молодь найменш підготовлена до сучасних вимог політичної, соціально-економічної та кадрової ситуації. У результаті відбувається поширення таких негативних тенденцій, як: бездуховність, максималізм, конформізм, агресивність, користолюбство, нещирість.

Серйозному перекручуванню піддалася система уявлень молоді про престижність освіти, праці. Знижуються уявлення нових поколінь про рівень професіоналізму та культури праці. Переоцінюються такі негативні явища, як спекуляція, рекет.

За результатами опитування, проведеного вченими [45] серед випускників шкіл міст Києва (200 учнів), Луганська (150 учнів), Харкова (100 учнів), маємо таку картину:

• 62% випускників загальноосвітніх шкіл не мають чітких уявлень щодо своєї майбутньої професійної кар'єри;

• у 84% старшокласників, що вже обрали професію, домінує мотив «хочу»:

• майже 75% випускників гімназій і ліцеїв орієнтуються на смаки та можливості своїх батьків, а не на свої сили й здібності;

• 61% учнів випускних класів із поглибленою профільною підготовкою і 52 % учнів коледжів не змогли правильно визначити мету та предмет праці в обраній ними професії, але це не з вини навчальних закладів, проблема має глибокі корені.

З наведених вище даних можна зробити такий висновок: вибір майбутньої сфери професійної діяльності у більшості старшокласників ґрунтується на:

• обмежених знаннях і поверховій уяві про себе і світ професій, праці;

• рекомендаціях і матеріальних можливостях батьків;

• впливі засобів мас-медіа, рекламних кампаній, що не враховують принципів та підходів професійного самовизначення особистості.

Результати, які отримали вчені [45] у ході дослідно-експериментальної роботи, переконливо свідчать:

1. Проблема підготовки учнів до усвідомленого вибору професії є нині актуальною. Це вимагає введення в навчально-виховний процес шкіл спеціального курсу з професійного самовизначення особистості.

2. Процес професійного самовизначення старшокласників має суперечливий, довгостроковий характер, кінцевим результатом якого є розвиток здатності старшокласників до професійного самовизначення.

Таким чином, складна соціально-економічна ситуація в суспільстві негативно впливає на молодіжну політику, особливо у сфері професійного самовизначення старшокласників, що і визначає необхідність розробки нових підходів та технологій до вирішення даної проблеми.

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого життя. Поняття «психологічної готовності» передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському житті, майбутньому сімейному житті. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, які відбуваються у сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду, по-третє, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів – центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Відомо, що ідентичність – це результат самоусвідомлення та самовизначення свого «Я». А кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе. У науковій літературі пропонуються, зокрема, такі визначення:

«Самоусвідомлення – це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті». Самооцінка – це є «певне ставлення до себе: своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил» [87, 26]. Самооцінка – це особистісне судження про особисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові [16; 172]. Отже, самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до сфери його «Я». Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.

Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Для юнацького віку є актуальним порівняння себе з іншими людьми. Групи однолітків відіграють в дитинстві та юності дуже важливу роль, особливо для розвитку ідентифікації та формування установок. Вважається, що підлітки значно легше ідентифікують себе з іншими підлітками, ніж зі старшими людьми. Періодом виникнення свідомого «Я», як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий та ранній юнацький вік. Зростання самосвідомості та інтересу до особистого «Я» у старших підлітків обумовлює зміни в характері.

Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення юності як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людини як унікальної особистості, як досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою людиною.

Дослідженню юнацького віку в сучасній психології присвячено багато праць. Серед науковців існують розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності меж та головних новоутворень цього періоду життя людини. Однак практично всі психологи визначають ранню юність як критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку.

Умовно можна виділити наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве і особистісне. На вищих рівнях свого прояву ці типи майже взаємопроникають. Наприклад, професіонал, який зрозумів, що в роботі головний сенс всього його життя, безперечно, реалізує себе і як особа. У іншому випадку чоловік в своєму хобі, наприклад при написанні віршів, досягає таких висот, яким міг би позаздрити інший професіонал, таку людину називають «справжнім поетом».

Основними відмінностями (особливими, специфічними ознаками) цих типів самовизначення можуть бути наступні.

Для професійного самовизначення характерні:

1) велика формалізація (професіоналізм відображається в дипломах і сертифікатах, в трудовій книжці, в результатах праці і тому подібне);

2) наявність сприятливих умов (соціальний запит, відповідні організації, устаткування і тому подібне).

Для життєвого самовизначення характерні:

1) глобальність, всеохопність того образу і стилю життя, які специфічні для того соціокультурного середовища, в якому мешкає дана людина;

2) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;

3) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших «об’єктивних» чинників, що визначають життя даної соціальної і професійної групи.

Для особистісного самовизначення характерні:

1) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості (як вже зазначалось, важко уявити собі, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що «власник даного документа є особистістю»);

2) не «сприятливі» в буденних умовах, а навпаки, складні обставини і проблеми, які не тільки дозволяють виявитися в важких умовах кращим особистісним якостям людини, але часто і сприяють розвитку таких якостей.

Недаремно герої з'являються переважно в важкі, перехідні суспільно-історичні періоди. Правда, в «сприятливі» епохи у людини також є можливість все-таки знайти для себе гідну проблему і постаратися вирішити її, а не просто «насолоджуватися життям», як це роблять більшість обивателів. Таке самовизначення в «сприятливі» епохи, повні «спокус» і вульгарності, може бути навіть більш важливим, ніж геройство під час війни і інших очевидних лих, коли людині іноді просто доводиться бути особистістю.

У науковій літературі виділяють кілька видів самовизначення. Так, А.Маркова [85] визначає такі його види: життєве, особистісне, соціальне, професійне, індивідуальне, сімейне. Всі ці види є самовизначенням стосовно сформованих в суспільстві і прийнятих конкретною людиною критеріїв. Критерії різні щодо різного виду: для життєвого самовизначення – це загальнолюдські критерії сенсу життя, для особистісного – критерії становлення особистості, для соціального – критерії належності до певних сфер соціальних стосунків. Тому можна зробити висновок, що професійне самовизначення – це самовизначення згідно вироблених суспільством критеріїв професіоналізму, тобто, певно мірою воно зводиться до відповіді на запитання: «Хто я як людина, особистість, професіонал?»

У молодшому віці (15 – 17 років), у рамках становлення нового рівня самосвідомості, відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе. До 16 – 17 років виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном самовизначення. Цій проблемі присвячено чимало досліджень сучасних психологів. Вони концентрують увагу_; в основному, на двох групах питань. У роботах Б. Ананьєва [2;3; 4;], Л.Божович [16; 17], О.Леонтьєва [80], С.Рубінштейна [148;149], А.Спіркіна, [154] В.Століна [156], І.Честякової [170] в загальнотеоретичному та методологічному аспектах проаналізовано проблеми становлення самосвідомості в контексті загальної проблеми розвитку особистості. В іншій групі досліджень розглядаються спеціальні питання, в першу чергу пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язок з оцінюванням оточуючих. Роботи Л.Божович [16; 17] дають багато для розуміння психологічної природи самовизначення. По-перше, вона показує, що потреба у самовизначенні виникає на певному етапі життя – на межі старшого підліткового віку і ранньої юності, і обґрунтовує необхідність виникнення цієї потреби логікою особистісного та соціального розвитку підлітка. По-друге, потреба у самовизначенні розглядається як потреба у формуванні певної смислової системи, в якій об'єднуються уявлення про світ і самого себе, формування цієї смислової системи передбачає пошук відповіді на одвічну проблему смислу свого особистого існування; по-третє, самовизначення нерозривно пов'язане з такою важливою характеристикою старшого підліткового та раннього юнацького віку, як спрямування у майбутнє; і, нарешті, по-четверте, самовизначення передбачає вибір професії. Водночас поняття самовизначення у Л.Божович залишається досить розпливчастим, нерозчленованим, не розглянуто й механізмів самовизначення.

І.Дубровіна вносить уточнення в проблему самовизначення як центрального моменту раннього юнацького віку. Результати досліджень [39] дозволяють їй стверджувати, що основним психологічним новоутворенням раннього юнацького віку слід вважати не самовизначення як таке (особисте. професіональне, ширше – життєве), а психологічну готовність до самовизначення, яка передбачає:

а) сформованість на високому рівні психологічних структур, в першу чергу самосвідомості;

б) розвиненість потреб, які забезпечують змістовну наповненість особистості, серед яких центральне місце посідають моральні засади, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи;

в) становлення чинників індивідуальності, як результат розвитку і усвідомлення своїх здібностей та інтересів кожним старшокласником.

Водночас психологічна готовність увійти в доросле життя і зайняти в ньому гідне місце передбачає незавершені в своєму формуванні психологічні структури і якості, а визначену зрілість особистості, тобто у старшокласника сформовані психологічні утворення і механізми, які забезпечують йому можливість (психологічну готовність) безперервного зростання його особистості як тепер, так і в майбутньому.

Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

Коли особистість самовизначилася? У нормативному плані це – соціально дозріла, стійка особистість, здатна адекватно розуміти і здійснювати свої права й обов'язки. Цей підхід позбавлений суб'єктивної сторони самосвідомості – усвідомлення свого «Я». Однією з фундаментальних для психології розвитку є категорія віку (Л.Виготський, Д.Ельконін. Л.Божович і ін.). Період вибору професії хронологічно збігається з підлітковим і юнацьким віком. Характерні для цього періоду життя становлення нового рівня розвитку самосвідомості, формування власного світогляду, визначення позиції в житті активізують процеси особистісного самовизначення і самопізнання, проектування себе в професії.

Основні характеристики особистісного самовизначення полягають у наступному:

1) потреба в особистісному самовизначенні являє собою потребу у формуванні значеннєвої системи, у якій поєднанні уявлення про себе і про світ;

2) особистісне самовизначення орієнтоване на майбутнє:

3) особистісне самовизначення пов'язане з вибором професії.

Із суб'єктивної точки зору, самовизначення характеризується усвідомленням себе як члена суспільства і конкретизується в новій суспільно значимій позиції. Воно виникає тоді, коли людина стоїть перед необхідністю вирішувати проблему свого майбутнього. Самовизначення відрізняється від простого прогнозування свого майбутнього, від мрій, пов'язаних з майбутнім. Воно ґрунтується на вже стійко сформованих інтересах і прагненнях суб'єкта, припускає врахування своїх можливостей і зовнішніх обставин, воно спирається на світогляд підлітка, що формується, і пов'язано з вибором професії.

У психологічному плані особистість, яка самовизначилася – це суб'єкт, що усвідомив, чого він хоче (мета, життєві плани, ідеали), хто він є (свої особистісні і фізичні властивості), що він може (свої можливості), що від нього хоче або чекає колектив, суспільство, – це суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин.

Особистісне самовизначення є більш широким поняттям, але це не означає, що професійне самовизначення цілком включається в особистісне.

Професійне самовизначення в порівнянні з особистісним часто припускає більш конкретну діяльність, зумовлену специфічним предметом, умовами, засобами праці, а також специфікою міжособистісних стосунків і відповідальності за дану роботу, що пов'язано із самим визначенням професії як обмеженого виду діяльності. Реально, допомога людині в професійному самовизначенні здійснюється більш цілеспрямовано (різними навчальними закладами і фахівцями), тоді як допомога в особистісному самовизначенні проходить досить хаотично, тому що «навчити бути особистістю» набагато складніше.

Професійне й особистісне самовизначення мають дуже багато спільного, а у вищих проявах майже зливаються. При спробі розділити їх можна виділити дві принципові відмінності.

Професійне самовизначення – більш конкретне поняття, його простіше оформити офіційно (одержати диплом тощо); особистісне самовизначення – це більш складне поняття, оформити офіційно його неможливо.

Професійне самовизначення залежить від зовнішніх, найчастіше сприятливих умов; особистісне самовизначення залежить від самої людини.

На Заході розповсюджене поняття «кар'єра» (наприклад, у США профорієнтація часто взагалі називається психологією кар'єри).

У нас існує своя традиція вживання цього слова, що припускає успіх у певній діяльності, але з деяким негативним відтінком (типу «кар'єризм»). Професійний вибір, на відміну від професійного самовизначення (за Є.Головахою), – «це рішення, що стосується лише найближчої життєвої перспективи школяра». Він може бути здійснений «як з урахуванням, так і без урахування віддалених наслідків прийнятого рішення», і «в останньому випадку вибір професії як конкретний життєвий план не буде опосередкований віддаленими життєвими цілями». Дж.Сьюпер вважає, що протягом життя (кар'єри) людина змушена робити безліч виборів.

Поняття «самовизначення» цілком співвідноситься з такими «модними» нині поняттями, як «самоактуалізація», «самореалізація», «самотрансценденція»... При цьому багато мислителів пов'язують ці поняття з трудовою діяльністю. Наприклад, А.Маслоу вважає, що самоактуалізація виявляє себе «через захопленість значимою роботою».

І.Кон говорить, що самореалізація виявляється через працю, роботу і спілкування; П.Щедровицький зазначає, що сутність самовизначення – у здатності людини творити саму себе, свою індивідуальну історію, в умінні постійно переосмислювати власну сутність.

На думку Є.Клімова [63], професійне самовизначення, що розуміється як один з найважливіших проявів суб'єкта діяльності, може розглядатися принаймні на двох взаємозалежних, але помітних рівнях:

1) гностичному (у формі перебудови свідомості, включаючи самосвідомість);

2) практичному (у формі реальних змін соціального статусу, місця людини в системі меж людських відносин).

Самовизначення припускає не тільки «самореалізацію», а й розширення своїх споконвічних можливостей – «самотрансценденцію» (за В.Франклом): «...повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність, тобто здатність «виходити за рамки самого себе», а головне – в умінні людини знаходити нові змісти в конкретній справі і у всьому своєму житті...» [168]. Таким чином, саме зміст визначає сутність самовизначення, самоздійснення і самотрансценденції.

3 більш творчого підходу до життя сам зміст створюється людиною заново. У цьому випадку людина перетворюється на справжнього суб'єкта самовизначення, а не просто виступає як провідник якихось «вищих» змістів.

В зарубіжній психології як аналог поняття «особистісне самовизначення» виступає категорія «психосоціальна ідентичність» розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Еріком Еріксоном [183]. Ідентичність – психосоціальна тотожність – дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Ідентичність – умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається «втраченою». Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є «нормативна криза ідентичності». Термін «криза» використовується тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли паралельно загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості. Вона опиняється перед двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша – до негативного напрямку. Слово «нормативний» означає, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з оточуючим світом, а все разом визначає почуття ідентичності.

Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, на думку Е.Еріксона, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнак повинен відповісти на питання «Хто Я?» і «Який мій подальший шлях?» У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей. Цей процес пов'язаний також з усвідомленням особистої цінності і компетентності.

Важливим механізмом формування ідентичності стають, як стверджує Е.Еріксон, послідовні ідентифікації дитини з дорослими, які складають необхідну базу розвитку психосоціальної ідентичності в підлітковому віці. Почуття ідентичності формується у підлітка поступово; його джерелом слугують різні ідентифікації, корені яких ведуть в дитинство. Підліток вже намагається виробити єдину картину світосприйняття, в якій всі ці цінності, оцінки повинні синтезуватися. В ранній юності індивід прагне до переоцінки самого себе у відносинах з близькими людьми, суспільством в цілому – в фізичному, соціальному та емоціональному планах. Він напружено працює, щоб висвітлити різні грані своєї Я-концепції і стати, нарешті, самим собою, бо всі попередні способи самовизначення видаються йому непридатними.

Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення цієї проблеми полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування та моральних пошуків починають просуватися в напрямку певної цілі. Інші зовсім можуть оминути кризу ідентичності. До таких відносяться ті, хто беззаперечно сприймає цінності своєї сім'ї і обирає шлях, визначений батьками. Деякі молоді люди у пошуках ідентичності зустрічають значні труднощі. Нерідко ідентичність здобувається лиш після тривалих випробувань, численних спроб і помилок.

У багатьох випадках людині так і не вдається досягнути міцного відчуття особистої ідентичності. Головна небезпека, яку, на переконання Е.Еріксона, повинна уникнути молода людина в цей період, є розмивання відчуття свого «Я» внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямувати своє життя в потрібне русло.

Канадський психолог Ж.Марша встановив чотири типових варіанти формування ідентичності [Див.22, 234-235]:

1. Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність.

2. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку».

3. Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність.

4. Реалізована або «зріла ідентичність».

Перший варіант означає, що молода людина не пройшла через випробування, пов'язані з самовизначенням; другий варіант передбачає, що індивід раніше визначеного терміну включився у «дорослу» систему взаємин, зробивши це під чужим впливом, – це розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості У третьому випадку юнак знаходиться у процесі інтенсивного пошуку себе; «зріла ідентичність» свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації. Вказані варіанти формування ідентичності виступають в двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися й на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, з стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, – завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Різноманіття різних концептуальних підходів у розгляді проблеми професійного самовизначення викликано не тільки складністю даного питання, але і культурно-історичною обумовленістю реалізації самовизначення більшості людей, що проживають у конкретній країні або в конкретних регіонах однієї і тієї ж країни, а також неоднорідністю населення конкретних країн і регіонів. Усе це робить проблему професійного самовизначення різною по способах розгляду і вирішення. Можна також припустити, що «правильність» способу рішення цієї проблеми, у першу чергу, буде залежати від особливостей конкретного підлітка і загального рівня розвитку самого психолога-профконсультанта.

В цілому можна виділити наступні етапи розвитку проблематики професіонального самовизначення:

Конкретно-адаптаційний етап. Головне завдання – допомогти клієнтам «працевлаштуватися»; характерне для періодів соціально-економічних лих і масового безробіття; на жаль, для сучасної Росії це й досі актуально.

Діагностико-рекомендаційний етап. В основі – «трьохфакторна модель» Ф.Парсонса: вивчення вимог професії до людини – перший фактор, вивчення якостей людини за допомогою тестів – другий фактор, зіставлення вимог з якостями людини і надання рекомендації про придатність або непридатність до даної професії – третій фактор. При цьому якості людини і вимоги професії розглядаються як відносно стабільні, що і служить основою для «об'єктивного» вибору.

Штучна «підгонка» людини до професії. Можливі варіанти: обман, маніпуляція, агітація на непривабливі професії (були поширені в 1960 – 1980-ті рр. в СРСР); вдала продажі себе на ринку праці (це, скоріше за все, вже обман підприємств і держави в цілому із боку клієнтів, що пройшли підготовку на різних консультаціях і тренінгах; наприклад, зараз в багатьох магазинах є маса посібників з «ефективної побудови кар’єри», заснованої на «вдалій продажі себе роботодавцеві»); розробка методик з елементами маніпуляції (наприклад, після обстеження у багатьох раптом виявляється інтерес до необхідних професій) або такий варіант, коли «психологи-шабашники» на прохання директорів шкіл, що їм довірилися, проводять вельми сумнівні обстеження старшокласників і після двох-трьох занять видають усьому класу рекомендації про вибір професії.

Останній варіант, з однією сторони, є компенсацією майже повної відсутності профорієнтаційної роботи в багатьох школах (за принципом: «Краще така допомога, ніж ніяка»), з іншою боку, головне завдання таких психологів-шабашників – це заробити гроші, адже з учнів і їх батьків збираються немалі гонорари, і, щоб відпрацювати їх, краще просто підігнати результати тестових обстежень під очікування підлітків, їх вчителів і батьків.

Діагностико-корегуюча, діагностико-розвиваюча профконсультація. На відміну від діагностико-рекомендаційної моделі профорієнтаційної допомоги, заснованої на незмінності якостей і вимог професії, тут все засновано на статистиці змін у професіях, які людина обирає, на вимогах до людини, а також на статистиці змінного клієнта (оптанта). Важливою особливістю такого роду допомоги є можливість щось поліпшити в своїй ситуації і постійно корегувати свої вибори залежно від зміни вимог професії і від змін своїх власних здібностей (за Є.Борисовою і К.Гуревичем).

Профорієнтаційна діяльність має проводитись з урахуванням змін, що відбуваються у суспільстві. До професій і людини, що змінюються водночас, необхідно враховувати динаміку суспільних процесів. Сама професія все більше починає розглядатися як засіб для побудови свого життєвого успіху, а також як засіб для знаходження з допомогою професії свого місця в даному суспільстві. Основні поняття, характерні для даного рівня розвитку профорієнтації: «професіональний і життєвий успіх», «кар'єра», «спосіб життя». Головна проблема тут – зрозуміти, в якому суспільстві ми живемо, зорієнтуватися в даному соціокультурному просторі, що в умовах сучасної Росії зробити вельми непросто.

Врахування зміни (розвитку) «ціннісно-етичного, смислового ядра» людини, що самовизначається. На даному рівні профорієнтаційної допомоги враховується зміна уявлень людини, що самовизначається, про смисл його професіонального вибору. Також враховується не просто «успіх», але і «моральна ціна» за такий успіх. Основними поняттями тут стають: «совість», «відчуття власної гідності», «смисл життя і вибраної професійної діяльності», а також ідеал особистісного і професіонального самовизначення». Пошук ідеалу свого розвитку – одна з найвідповідальніших і складних проблем молодої людини, що самовизначається. Недаремно Е.Еріксон писав, що головна проблема підлітка – це «пошук аристократії і ідеології»[183], і якщо молода людина не зможе для себе в цьому розібратися, то він легко стає» здобиччю всяких пройдисвітів, у тому числі і політичних пройдисвітів; далі Е.Еріксон міркує про фашизм і відзначає, що «Німеччина капітулювала перед юнацтвом, що втратило свою ідентичність [183].

Вихід на вищі (і складніші) рівні розвитку профорієнтації породжує особливі проблеми, зокрема:

- неясності вектора розвитку (зміни) суспільства. У такому «невизначеному» (або краще сказати «недосамовизначеному») суспільстві складно визначити і своє місце. У такій ситуації важливо формувати у клієнта готовність до різних варіантів самовизначення, а також готовність не тільки орієнтуватися в реальному суспільстві, але і робити хоч якісь спроби прогнозувати (по-своєму) зміну суспільства;

- неясність з ідеалами особистісного і професіонального самовизначення (до чого прагнути, з кого брати приклад). Це перш за все болюча для багатьох психологів проблема «еліти» (елітарних орієнтацій). Хоча, як вже зазначалося, ще Е.Еріксон писав, що для підлітка дуже важливо визначити для себе «аристократію» (зразок «кращих людей») і «ідеологію», щоб обґрунтувати свої життєві вибори.

У вітчизняній психології і педагогіці накопичений багатий досвід в галузі теорії професійного самовизначення, що багато в чому визначив сучасні підходи до даної проблеми. Особливістю всіх цих досліджень є усе більш посилена увага до особистісних аспектів професійного самовизначення [130].

Е.Клімов (1996) вважає, що обмірковування життєвого і, зокрема професійного, трудового шляху є неодмінно деяке зменшення невизначеності уявлень про майбутнє. Але зменшення невизначеності не слід розуміти як спорудження деяких огорож, що перешкоджають подальшому розвиткові. Залишаючи осторонь деякі можливості вибору, людина в той же час знаходить нові, недоступні раніше можливості професійного розвитку. Отже «самовизначення» не просто як «самообмеження», а як важливий прояв психічного розвитку, як активний пошук можливостей розвитку. «Професійне самовизначення», у розумінні Е.А. Клімова, це діяльність людини, що приймає той або інший зміст у залежності від етапу її розвитку як суб'єкта праці.

Цікавими є також роботи закордонних дослідників в галузі професійного самовизначення, психології праці і ролі профконсультанта. Американські дослідники показали, що вдало обрана професія підвищує самоповагу і позитивне уявлення людини про себе, скорочує кількість фізичних і психічних проблем, пов'язаних зі здоров'ям і підсилює задоволеність життям.

Можна сформулювати головну мету професіонального самовизначення і трохи інакше: поступове формування у клієнта готовності розглядати себе таким, що розвивається в рамках певного часу, простору і сенсу, постійно розширювати свої можливості і максимально їх реалізовувати (близько до «самотрансценденції» – за В.Франклом).

У профорієнтації традиційно виділяють професійні плани і професійні перспективи. Якщо професійна перспектива – це цілісна картина свого професійного майбутнього, то професійний план – це більш конкретна програма досягнення професійних цілей [27].

На сьогоднішній день планування життя часто уявляють як побудова певної послідовності подій. Події – це відносно компактні за часом зміни в житті людини, що мають для нього істотне значення, – звідси подієвий підхід. Відома методика Є.Головахи і A.Кроніка [28], що дозволяє оцінювати значимість певних відрізків життя людини. На аркуші паперу малюють горизонтальну лінію життя (іноді її для зручності поділяють на відрізки по п’ять років). На цій лінії виділяють справжній момент (точкою) і всі найбільш суттєві подію минулого і передбачуваного майбутнього. По вертикалі – рівень щастя даної людини. Після цього клієнт сам малює лінію свого щастя у відповідності з основними епохами і подіями життя. Якщо, наприклад, виявиться, що найбільше щастя було в минулому, то й психологічна допомога має бути відповідною.

Творчу людину зазвичай не дуже приваблює просте, безконфліктне життя, йому потрібні переживання і сюрпризи. Це потрібно враховувати при роботі з клієнтами, які збираються підходити до своїх життєвих перспектив творчо. При роботі з тими клієнтами, яких цілком влаштує і звичайне щастя (таке ж, як у більшості «нормальних» людей), профконсультант повинен займати більш реалістичну позицію. Але і з такими («нормальними») клієнтами важливо хоча б спробувати визначити для них інші (більш творчі) варіанти побудови своєї кар'єри, і навіть, якщо вони не зацікавляться цими варіантами, то профконсультант, принаймні, може бути задоволений тим, що дав їм повну систему орієнтирів при плануванні свого майбутнього. Можливо, в подальшому своєму житті, на інших етапах свого розвитку, коли відбувається переоцінка цінностей і смислів, ці вже змінені люди згадають про те, що можна будувати своє життя інакше, не так, як у всіх.

Усе це дозволяє зробити висновок про нерозривний зв'язок професійного самовизначення із самореалізацією людини в інших важливих сферах життя.

Насамперед необхідно розглянути загальні, найбільш суттєві ідеї або основні концептуальні положення проблеми розвитку здатності молоді до професійного самовизначення відповідно до завдань сучасної Доктрини освіти в Україні.

Аналіз накопиченого теоретичного та практичного матеріалу з проблеми професійного самовизначення особистості дає змогу визначити концептуальні положення. Професійне самовизначення є багатоаспектним процесом, який можна розглянути з точки зору різних підходів:

1) як систему завдань, які ставить суспільство перед особистістю (соціологічний підхід);

2) як процес поетапного прийняття рішень, завдяки яким індивід формує баланс між власними перевагами та потребами системи розподілу праці у суспільстві (соціально-психологічний підхід);

3) як процес формування індивідуального стилю життя, значною часткою якого є професійна діяльність (диференційно-психологічний підхід).

Професійне самовизначення передбачає формування суб'єкта конкретного виду праці – професії, спеціальності, посади, що характеризується високою мобільністю; вимагає широкої орієнтації у світі праці, не обмежуючи можливості розвитку і саморозвитку особистості [170].

З точки зору вищевказаних підходів професійне самовизначення особистості розглядається як «Я-концепція» індивіда, що відбиває його розуміння, переживання й наміри, предметні дії у професійній діяльності в конкретних соціальних умовах. Орієнтація молоді на професійну працю та вибір свого професійного майбутнього є невід'ємною часткою усього навчально-виховного процесу закладів освіти за умов обов'язкового його доповнення інформаційною і консультативною роботою, практичною діяльністю, спрямованою на розвиток нахилів і здібностей особистості.

Професійне самовизначення це процес і результат свідомого і самостійного вибору професії. Процес професійного самовизначення включає:

• розвиток самосвідомості;

• формування системи цінностей;

• моделювання свого майбутнього;

• побудова «ідеального образу» професіонала.

Процес професійного самовизначення має динамічний, усвідомлений характер і здійснюється протягом усього життя людини. Відповідно до сучасних загальновизнаних освітянських вимог існують такі його етапи:

1) емоційно-образний – характерний для дітей старшого дошкільного віку;

2) пропедевтичний – характерний для учнів молодшого шкільного віку (1-4 класи);

3) пошуково-зондуючий – характерний для молодших підлітків (4-7 класи);

4) період розвитку професійної самосвідомості (8-10 класи);

5) період уточнення соціально-професійного статусу (10-11 класи):

6) період входження в професійну діяльність (учні та студенти середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих закладів освіти);

7) саморозвиток фахівця безпосередньо у професійному середовищі [8;130;179].

Зупинимося детальніше на характеристиці 4-5 періодів, які безпосередньо відносяться до професійного самовизначення.

Період 4 (розвиток професійної самосвідомості) характеризується: сформованістю в учнів старших класів особистісного погляду на проблему вибору професії; умінням співвідносити суспільну спрямованість мети вибору сфери професійної діяльності зі своїм ідеалом; уявою про цінності та свої реальні можливості щодо майбутньої професії. Для цього учні оволодівають оптимальними знаннями, уміннями та навичками наукових основ вибору професії, яких набувають у процесі вивчення спеціальних курсів.

Період 5 – уточнення соціально-професійного статусу. На основі попереднього етапу навчання з учнями 10-11 класів здійснюється профорієнтаційна діяльність щодо поглибленого вивчення навчальних предметів та професійних занять, до яких у них виявлені стійкий інтерес та здібності. Значна увага приділяється розвитку професійно важливих якостей з обраного виду діяльності, контролю та корекції професійних планів. Проводиться ознайомлення із засобами результатів досягнень у професійній діяльності, самопідготовка до обраної професії. Цілеспрямовано здійснюється соціально-професійна адаптація. Відбувається формування не тільки професійно важливих знань, умінь та навичок, а й розвиток цінностей та норм конкретної поведінки щодо певного виду професійної діяльності.

У віковій психології професійне самовизначення розглядають як ряд етапів [22,с.235-236].

Перший етап – дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі, «програючи» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки.

Другий етап – підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку, – попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів підлітка («Я люблю читати художню літературу», «Стану філологом»), потім – з точки зору його здібностей («В мене гарні справи з математикою; може, зайнятися нею?») і, нарешті, з точки зору його системи цінностей («Хочу допомагати людям, стану юристом»).

Четвертий етап – практичне прийняття рішення, власне вибір професії включає в себе два головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності – багатоступеневий процес. Вже до кінця IX класу школярі повинні зробити вибір між трьома соціальними орієнтаціями: на загальну освіту (вступ у X клас), на професійну освіту (вступ в ПТУ або технікум), безпосередньо на роботу (з наступним завершенням або незавершенням освіти). Крім інтересів, здібностей та ціннісних орієнтацій, важливу роль у прийнятті рішення має оцінка своїх об'єктивних можливостей матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я тощо. Той, хто вибирає професійну, освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити соціальну орієнтацію професійною – куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення відкладається до закінчення XI класу, до того ж у одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників, вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка на вуз, спеціальну професійну освіту або роботу. Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій (в цілому) взагалі та можливості і вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси. І такої інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід – відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайні абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення – це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

Введення профільного навчання в старших класах відповідає структурі загальноосвітніх і життєвих установок більшості старшокласників. Багаторічна практика переконливо показала, що починаючи переважно з старшого підліткового віку (приблизно з 15 років), у системі освіти повинні бути створені умови для реалізації інтересів дітей, що, мають на меті навчатися, розвивати свої здібності та реалізовувати подальші життєві плани. Для цього потрібно знати які професійні здібності особистості домінують, як своєчасно визначити інтереси, нахили, спрямованості особистості.

Форми, методи та засоби професійного самовизначення. Розвиток здатності старшокласників до професійного самовизначення здійснюватиметься на основі таких форм, методів і засобів:

• форми: групові та індивідуальні професійні й медичні консультації, уроки, заняття; профорієнтаційні ігри, ситуації, тренінги, вправи; організація та проведення «Днів кар'єри», досліджень, бесід, лекцій, зустрічей тощо;

• методи: самоаналіз, аналіз професій, практична проба сил; інтерв'ювання, спостереження, анкетування; контроль знань, експертна оцінка; пошукові ситуації, лабораторно-практичні роботи, моделювання професійної діяльності, творчі завдання, експерименти;

• засоби: професійна інформація (робота зі спеціальною літературою) [87]:

– аудіо-візуальні, комп'ютерні (розвиток інтересів, задатків, здібностей);

– психодіагностика двох рівнів (корекція професійних планів та намірів). Результати: розвиток інтересів, нахилів до бажаного або обраного виду, роду професійної діяльності, професії; формування вміння усвідомленого вибору навчального закладу, пошуку роботи; соціально-професійна адаптація випускників до умов та потреб ринку праці.

Зазначені методи, форми і засоби складають логіко-змістовну основу системи такого впливу та структуру модифікованої українськими вченими програми з професійного самовизначення старшокласників «Людина і світ професій» [160, с. 28].

3. ОСОБИСТІСТЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У сучасних умовах провідними тенденціями в розвитку системи професійної освіти є демократизація, неперервність, інтегративність, стандартизація та індивідуалізація, що сприяють професійному становленню та самовдосконаленню особистості в процесі фахової підготовки.

З’ясовано, що професіоналізація особистості пов’язано з дослідженням професійної придатності, виявленням відповідності між функціональним і змістовим наповненням процесу професійної діяльності та особистісними характеристиками. У процесі фахової підготовки, індивідуальні особливості трансформуються у професійно значущі якості й зумовлюють успішну діяльність в обраній галузі. Цілісне становлення фахівця уособлюється у вищій формі вираження – особистісній компетентності, що розцінюється як чинник неперервного процесу самовдосконалення (О.Маркова).

У науковій літературі поняття «компетентність» розглядається як: спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу (Міжнародний департамент стандартів для навчання, досягнення та освіти); сума знань, умінь і навичок у широкому змісті, здобутих у процесі навчання (В.Чипанах); здатність впливати на «зовнішні» обмеження в процесі виконання цікавої для людини діяльності (Дж.Равен) тощо.

На основі аналізу зарубіжних джерел можна констатувати зміщення акцентів з формальних факторів освіти і кваліфікації до соціальних цінностей і особистісних параметрів (Н.Банько). В американській моделі «компетентного працівника» виокремлено комплекс індивідуально-психологічних якостей, що забезпечують саморозвиток особистості на основі сформованої здатності швидко адаптуватися до конкретних умов праці (Дж.Мерілл, І.Стевік).

Підготовка майбутніх фахівців у межах компетентнісного підходу (В.Аніскін, Дж.Равен, О.Добутько, С.Вишнякова) передбачає неперервний самоосвітній процес, що реалізується на соціальному й особистісному рівні.

Для правильної, постановки й проведення професійного самовизначення людини і її професійної орієнтації дуже важливо якомога раніше сформувати мотиви її діяльності і особистісну спрямованість. Саме ці два чинники впливають на процес формування професійного становлення особистості.

Дата добавления: 2014-10-23