Прогноз і планування кар'єри як завдання профорієнтаційної роботи

Вибір професії і зокрема планування кар'єри – важлива ланка у життєвому та професійному становленні людини. Саме вона надає можливість працівникові задовольнити свої основні потреби, реалізувати себе як особистість. Кар'єрою вважається як успішне просування у певному виді діяльності, так і досягнення визнання та слави. Психологи використовують поняття кар'єри в третьому значенні. Кар'єра тут трактується як діяльність, за допомогою якої людина реалізує (продає) свої здібності. У цьому визначенні ключове поняття «продає», яке для однієї людини включає кар'єру для іншої це може бути хобі. Якщо ви, наприклад, займаєтесь практичною психологією виключно заради задоволення, то це ваше хобі, а не кар'єра. Однак якщо ви організовуєте продаж своїх послуг із психологічної допомоги, то ви близькі до того, щоб зробити свої заняття кар'єрою. Вибір кар'єри – одна з найважчих проблем нашого життя. Вона визначає коло наших друзів і статус у суспільстві. Крім того, вибрана нами справа має сильний вплив на нашу Я-концепцію і самооцінку. Наше місце проживання може бути також обумовлене вибором кар'єри. Погодьтеся, тяжко займатися фермерством, проживаючи у Києві, або бути гідробіологом, перебуваючи у Харкові.

Проблема вибору кар'єри постає не тільки перед випускниками шкіл і коледжів. Безумовно вибрана в юності професія здебільшого зумовлює майбутню трудову кар'єру людини. Але дуже часто людині доводиться перенавчатися, набувати нову спеціальність і починати все спочатку в зовсім новій галузі діяльності: люди змінюють роботу в 20, 30, 40, 50-ти літньому віці, а деякі, вийшовши на пенсію, починають займатися новою справою.

Незалежно від віку, в якому людина вибирає кар'єру, цей вибір має значний вплив на весь уклад її життя. Тому не треба здійснювати цей вибір поспішно або під тиском оточуючих, інакше ви опинитесь у безвихідному становищі. Кращий спосіб уникнути цього – детальний самоаналіз й аналіз різних видів діяльності, лише тоді можна сподіватися, що вибрана кар'єра буде відповідати вашим потребам й інтересам. Починати треба з аналізу ситуації. Розпочинати розмову з питання про заробітну плату може свідчити про нехороший тон, але саме з цього варто починати, оскільки здебільшого вибір кар'єри визначається фінансовими можливостями людини. Якщо ваші родичі забезпечені люди й хочуть прийняти участь у вашій майбутній долі, або ви самі накопичили достатню кількість грошей, то ваш вибір буде обмежений тільки вашими здібностями й інтересами. Але якщо вам доводиться позичати гроші, або ваші збереження недостатньо великі, то вам доведеться задуматись про вартість освіти, і ви швидше за все виберете той навчальний заклад, який пропонує студентам стипендію або організацію, яка пропонує навчання за місцем праці, або значні знижки за навчання. Сам диплом випускника ВНЗ не є гарантією успіху вашої кар'єри. Кар'єра буває успішною лише у тому випадку, коли вона відповідає здібностям й інтересам людини.

Наступний крок – оцінювання здібностей. Найдоступніший спосіб визначення здібностей – пригадування всіх власних успіхів й невдач.

Психологи розробили спеціальні тести для визначення здібностей. Це тести, які найчастіше використовують у практиці професійного консультування, їх можна поділити на три типи: 1) інтелектуальних здібностей; 2) досягнень; 3) спеціальних здібностей. Тести інтелектуальних здібностей визначають загальні розумові здібності людини (Векслера, Амптхауера, Матриці Равена, КОТ). Тести досягнень визначають рівень досягнень, причому переважно в академічних дисциплінах. Тести спеціальних здібностей використовуються для прогнозування успішності або неуспішності в конкретних сферах діяльності людини. Вони визначають рівень розвитку окремих аспектів інтелекту та психомоторних функцій. На основі вимірювання різних груп здібностей: моторних, технічних, художніх, музичних, літературних тощо – здійснюється прогнозування успішності оволодіння людиною різними видами професійної діяльності, тобто прогноз придатності людини до тієї чи іншої професії (лікаря, юриста, економіста, педагога, психолога, інженера).

Після цього етапу – визначення власних цінностей й інтересів. Якщо з допомогою тестів ви можна визначити свої загальні й спеціальні здібності, то, використовуючи спеціальні особистісні запитальники можна визначити свої цінності й інтереси. Найпоширенішим за кордоном є запитальник інтересів «Стронга-Кембела», в українській психології використовують запитальники «Карта інтересів», а також «Запитальник інтересів Хенінга», «Диференційно-діагностичний запитальник нахилів особистості».

При правильному визначенні власних інтересів більша ймовірність вибору тієї роботи, яка буде приносити задоволення. Але потрібно пам'ятати, сам лише інтерес до тої чи іншої спеціальності ще не доводить ваших здібностей або придатності до неї. Можна проявляти цікавість до дизайну інтер'єрів, але не мати художніх нахилів, тому не далеко просунетесь у цій діяльності. У людини можуть бути й невдачі у виборі професії, умов і місця роботи. Це дуже яскраво видно з характерних симптомів: а) незадоволеність працівника обраною професією; б) роботою, яку йому доводиться виконувати; в) наявністю бажання змінити свою професію; г) низькі результати в роботі.

Яку конкретну допомогу психолог може надати тому, хто звернувся за допомогою? Перш за все потрібно зрозуміти, що можливості надання реальної повноцінної допомоги з такого питання вже дорослому клієнту обмежені. Це пов'язано з такими обставинами: По-перше, у наші дні, коли зростає безробіття, змінити свою професію дорослій людині, на таку, яка б була і престижною, І високооплачуваною досить важко. У сфері професійної діяльності існує висока конкуренція, і, крім того, немалі зусилля та кошти потрібні для того, щоб добитися у своїй професії успіху. По-друге, далеко не кожна людина за своїми реальними можливостями може отримати престижну та високооплачувану працю. Але навіть якщо вона цього цілком заслуговує, далеко не завжди зуміє отримати працю, яку хоче. Більшість питань, які в цьому випадку необхідно вирішувати, знаходяться за межами можливостей психолога.

Для того, щоб реально допомогти працівникові, психолог у такій ситуації може діяти так: по-перше, допомогти клієнту об'єктивно розібратись в ситуації і, враховуючи всі обставини визначити, яке рішення є найбільш ефективним; по-друге, для реалізації прийнятого рішення допомогти накреслити і практично реалізувати продуманий план необхідних заходів і кроків, які приведуть до оптимального розв'язання проблемної ситуації. Цей план зокрема повинен містити відповіді на такі запитання:

1. Чому працівника не влаштовує попередньо отримана професія, умови й місце праці?

2. Чи практично можливо усунути причини незадоволеності клієнта, щоб радикально змінити стан справ?

3. Якою новою професією працівник хотів би оволодіти?

4. Які умови праці та яке місце роботи його б влаштували?

5. Що може дати працівникові нова професія?

6. Які додаткові проблеми у клієнта можуть виникнути?

7. Чи зможе працівник успішно подолати труднощі, які знову виникнуть?

8. Якою ціною працівникові це обійдеться?

9. Що для працівника вигідніше: постаратися поліпшити умови та місце праці, чи спробувати освоїти нову професію, нові умови та місце роботи?

Детальні, обґрунтовані відповіді на всі ці запитання, отримані спільно психологом і працівником, їх аналіз, зважування «за» і «проти», рішення, яке приймається, дозволять працівникові звести до мінімуму ймовірні помилки.

Наступний крок психологічної допомоги з цієї проблеми може полягати в проведенні різностороннього психодіагностичного обстеження працівника, яке розраховане на те, щоб з'ясувати, чи є у нього необхідні задатки та здібності для освоєння нової професії, зміни умов і місця праці. Після опрацювання результатів психологічного тестування працівника, психолог повідомляє свій висновок разом з відповідними рекомендаціями відносно того, чи варто або не варто змінювати професію, умови і місце роботи.

Вибираючи кар'єру, необхідно оцінити можливості майбутнього працевлаштування. Далеко не кожен може стати керівником престижної фірми, президентом держави. Навіть ті спеціальності, які в цей час користуються хорошим попитом, у майбутньому з розвитком технологій можуть стати непотрібними.

За оцінками спеціалістів, у найближчі декілька років більшість працівників повинні працювати з комп'ютером.

Вибір кар'єри – один із вирішальних факторів успіху та щастя. Тільки чесно оцінивши свої здібності і можливо варіанти кар'єри ви не помилитеся у виборі своєї справи. Стереотипи, які склалися стосовно тієї чи іншої професії, часто бувають неправильними. Детальний аналіз ситуації – заняття доволі втомлююче, але воно варте того!

Якщо ви вибрали професію і переконались, що відповідаєте вимогам, які пред'являють до спеціалістів цього профілю, приступайте до пошуків роботи. Є багато джерел інформації, які допоможуть вам дізнатись про вакантні місця праці. Ви можете знайти цю інформацію у газетах та професійних виданнях відповідного профілю. Ви можете також скористатись послугами спеціального агентства з працевлаштування, державного чи приватного. Однак не забувайте, що приватні агентства беруть гонорар за свої послуги; інколи їм платить ваш майбутній працедавець, але ви при цьому позбавляєтесь частини власної майбутньої платні. Зібравши декілька пропозицій і вибравши з них найбільш перспективні, ви можете приступати до розсилання аплікаційних листів і резюме.

Наступний етап – підготовка до співбесіди. Співбесіда, або інтерв'ю переважно триває не більше 30 хв., але саме за цей час роботодавець формує свої міркування про кандидата і приймає рішення. Можна з певністю стверджувати, скільки роботодавців – стільки різновидів інтерв'ю. Кожний роботодавець, проводячи бесіду з претендентом на посаду, привносить у бесіду щось своє. Однак кожне інтерв'ю може належати до однієї з трьох категорій: 1) неформальне; 2) типове; 3) ситуативне. Між ними є суттєві відмінності.

Неформальне – це неструктуроване інтерв'ю, форму якого завчасно не планувалась. Характер і послідовність діалогу або не планується зовсім, або постійно порушується. Працедавець і претендент просто ведуть бесіду, обмінюються питаннями та відповідями. Різним претендентам задаються різні питання відповідно до напряму бесіди. Такі інтерв'ю частіше практикуються для попередньої оцінки претендентів, ніж для збирання інформації про них. За результатами такого інтерв'ю, досить нелегко провести порівняння між декількома претендентами, оскільки кожному задавались різні питання.

Типове інтерв'ю. Тут кожному з претендентів задається той самий набір питань. Працедавець може почати бесіду неформально, для того, щоб претендент відчув себе вільно, Але згодом переходить до методичного та детального опитування з метою виявлення всіх деталей трудового й освітнього досвіду претендента.

Ситуативне інтерв'ю. Такий вид інтерв'ю практикується у великих організаціях при відборі претендентів на керівні посади. Багато з таких установ мають окремі підрозділи для відбору кандидатів. Претендента вводять у детально сплановану ситуацію, і роботодавець має можливість спостерігати за його поведінкою. Один із різновидів ситуативного інтерв'ю є стресове інтерв'ю, при якому претендент стикається з подіями, які викликають тривогу або стурбованість. Такий тип інтерв'ю збоку може видатись потішним, але не для клієнта. Претендента можуть посадити на стілець із зламаною ніжкою, щоб спостерігати за його реакцією, як він впаде на підлогу. Набір подій, які трапляються при стресовому інтерв'ю, практично необмежений і цілком залежить від фантазії інтерв'юерів.

Другий різновид інтерв'ю отримав назву «інтерв'ю з корзиною»: перед кожним претендентом ставиться корзина з різноманітними інструкціями, наказами, розпорядженнями. За відповідний, чітко обмежений час претенденти повинні розібрати купу документів і, користуючись ними, прийняти певне рішення. Експериментатори, спостерігаючи за претендентами, фіксують наскільки кожний з них систематичний у своєму підході, обдумано діє чи навмання, виконує завдання самостійно чи прагне доручити частину своєї роботи іншому. Після завершення роботи кожний претендент повинен пояснити й обґрунтувати свої дії.

Групове інтерв'ю – це один вид ситуативного інтерв'ю. Групі з 6-12 претендентів дається завдання спільно знайти вирішення конкретної виробничої проблеми. Група має лиш висхідну інформацію з певної проблеми, яка доповнюється і оновлюється в процесі роботи. У момент, коли група близька до того, щоб прийняти важливе рішення, їй подається нова інформація, яка заперечує рішення, що хотіли прийняти. Експериментатори, спостерігаючи за роботою групи, фіксують, хто з претендентів бере на себе функції лідера та реакцію кожного претендента на груповий тиск.

Перед співбесідою зберіть якомога більше інформації про компанію, яка вас цікавить. Будучи проінформованим, ви зможете виявити більшу зацікавленість і зумієте задати більш конкретні питання. Крім того, інтерв'ю, як всяка стресова ситуація викликає у людини тривогу, і тільки попередня підготовка допоможе вам уникнути хвилювання.

Після того, як співбесіда залишається позаду і людина отримує роботу, вона переважно відчуває полегшення. Однак у більшості організацій новому працівникові назначається випробувальний термін. Він може продовжуватися від одного тижня до півроку. В цей час адміністрація уважно спостерігає за роботою новачка і може змінити своє рішення. Саме в цей період ви повинні довести, що відповідаєте посаді, на яку претендували. А для цього ви повинні ефективно організовувати свій час і визначити основні пріоритети.

Важливе значення в житті людини має задоволеність роботою. Нині не лише психологи, а й керівники організацій починають розуміти, що міра задоволеності роботою впливає на всі аспекти ставлення людини до життя. Незадоволеність роботою може дати відбиток навіть на її здоров'я. Люди в юності недостатньо виважено підходять до вибору кар'єри, тому у них частіше трапляються невдачі. Невдачі цього типу можуть бути викликані найрізноманітнішими чинниками.

Деякі з причин мають об'єктивний характер і не можуть бути повністю усунуті з допомогою психологічних засобів впливу, тоді виникає питання зміни роботи. Інші причини є наслідком суб'єктивних факторів, і тут психологічне консультування може дати конструктивну підтримку працівникам.

Які можуть бути причини і як треба практично діяти психологу в кожному конкретному випадку. Найрозповсюдженіші психологічні чинники невдач просування службою:

а) незнання працівником умов, з причини яких він може або не може реально претендувати на службове просування;

б) нездатність працівника справляти сприятливе враження на тих людей, від яких залежить його кар'єрний ріст;

в) завищений рівень домагань працівника, який не повністю відповідає його здібностям і реальним можливостям. Це той випадок, коли працівник загалом нормально просувається по службі, але як це відбувається, його не цілком влаштовує.

Першу з названих причин порівняно легко усунути в результаті особистої бесіди психолога з працівником. Для цього достатньо задати працівникові такі запитання:

а) чи знаєте ви те, від чого залежить ваше просування по службі?

б) чи відповідають ваші можливості таким умовам?

в) яким умовам вказаним вище ви повністю відповідаєте і не відповідаєте?

г) на чому ґрунтуються ваші відповіді на попередні питання?

У тому випадку, якщо клієнт чітко, швидко і досить легко відповість на усі ці питання, можна буде зробити висновок про те, що основна причина його невдач просування по службі непов'язана зі знанням умов такого рости.

Якщо проблема незадовільного просування по службі хоч частково пов'язана з незнанням працівником цих умов, то її можна діагностувати за такими ознаками:

а) якщо працівник не відповів на перше зі сформульованих вище запитань, то цілком ймовірно, що його відповіді на решту запитань не зовсім достовірні;

б) швидше за все працівник не знає реальних умов свого успішного просування по службі.

У нашому суспільстві робота – найважливіша цінність, тому неможливість працевлаштування викликає почуття провини. Найгірше – безробітних не поважають. Більшість людей сприймають їх як лінивих. Тому втрата роботи є серйозним випробуванням для людини. Як свідчать дослідження [7;105], останнім часом серед безробітних простежується збільшення кількості самогубств, психічних розладів, алкоголізму, серцевих і ниркових захворювань.

Отже, якщо ви точно виконаєте названі кроки, то зможете сказати, що зробили все від вас залежне для того, щоб бути щасливим, мати улюблену роботу.

4. ОСНОВНІ ФОРМИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Важлива особливість профорієнтаційної роботи полягає в то­му, що в її змісті тісно переплітаються питання психології, соціології, педагогіки, медицини, економіки, виробництва й управління. Такий комплексний характер цього напрямку роботи, що доводиться вико­нувати практичним психологам, визначає розмаїтість використовува­них форм у її організації й проведенні.

У загальному виді професійне самовизначення можна розгля­дати як різновид освітнього процесу, спрямованого на забезпечення людині можливості придбання науково обґрунтованої інформації, необхідної йому для правильної орієнтації у світі професій. Тому під формами профорієнтаційної роботи варто розуміти спеціально організовану сукупність діяльності різних установ й осіб, завдяки якій людині створюються умови для кращого використання своїх особистісних якостей стосовно до особливостей характеру й змісту пра­ці освоюваної професії.

Система профорієнтаційної роботи включає в себе такі форми роботи: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний добір, професійний відбір, професійну адаптацію.

При цьому, як вказує І.Баклицький, широко використовують: а) вивчення особистих досьє, відгуків і характеристик педагогів, членів сім'ї, знайомих; б) інтерв'ювання для виявлення інтересів, нахилів і можливостей індивіда; в) анкетування для виявлення інтересів і нахилів; г) тестування для визначення здібностей, нахилів і професійної придатності; д) медичне обстеження для профконсультування і профвідбору [7, с. 233].

4.1. Професійна інформація

Головне завдання цієї форми роботи зводиться до організацій комплексного інформування населення регіону (й у першу чергу, молодь) про різні професії, їхні ролі й значення для суспільства, потреб у таких кадрах, умови їхньої праці й вимоги, пропоновані цими професіями до психофізіологічних якостей особистості.

Професійна інформація – документовані або публічно оголошувані відомості про трудову діяльність та її роль в професійному самовизначенні особи, інформація про стан, потребу і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння ними, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар'єри, що спрямована на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи [186].

Професійна інформація як окремий, відносно самостійний елемент професійної просвіти та профорієнтації в цілому являє собою систему організації та проведення навчально-виховної роботи, націленої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, психологічні та психофізіологічні умови правильності вибору професії. Система профінформаційної роботи включає такі елементи:

=> профорієнтаційний урок, завданнями якого є: активізація інтересу в учнів до вивчення та вибору професій; виховання у підлітків відповідального й активного ставлення до свідомого вибору професії; виявлення та формування правильної мотивації вибору професійної діяльності; сприяння розвиткові пізнавальної активності та самостійності учнів; стимулювання до самовиховання професійно значущих якостей для професійного самовизначення й становлення особистості. Профінформаційні уроки проводяться в межах програми профінформаційного курсу «Основи вибору професії»;

=> професіографічна зустріч є одним із шляхів вивчення професій учнями і являє собою зустріч представника певної професії з школярами. Упродовж професіографічної зустрічі учні разом із представником професії проводять психологічний аналіз змісту професійної праці, описують вимоги професії до психологічної сфери особистості. За допомогою учнів представник професії розкриває соціально-економічні й технологічні аспекти професійної діяльності, а також психологічну структуру своєї професії, та аналізує себе як спеціаліста, для чого відповідає на поставлені ним же запитання:

а) чому йому подобається професія;

б) завдяки чому йому вдається досягти високої продуктивності в праці;

в) чому ця професія подобається не кожній людині;

г) чому у цьому виді професійної праці деякі люди не можуть виконати окремі завдання чи виконують їх погано;

=> професіографічна екскурсія, завдання якої полягає в тому, щоб, з одного боку, ознайомити учнів із структурою сучасного виробництва, його технікою, технологією, організацією праці, з будовою та принципом дії машин, із застосуванням і використанням в технології виробництва знань про різні природні закономірності, а з іншого – навчити їх самостійно аналізувати професії в проф­орієнтаційних цілях. Інакше кажучи, професіографічна екскурсія – це форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка спрямована на отримання та аналіз професіографічної інформації безпосередньо в конкретних умовах професійної діяльності людей;

=> професіографічне дослідження базується на організації самостійної діяльності учнів і передбачає самостійне добування інформації про дану професію визначеними групами школярів з метою укладання профорієнтаційної характеристики даного виду професійної діяльності. Професія вивчається за п’ятьма аспектами,відповідно до яких учні поділяються на п’ять груп, кожна з яких досліджує(вивчає):

1- загальні відомості про професію;

2- характеристику процесу праці;

3- санітарно-гігієнічні умови праці;

4- вимога професії до фізичної та психологічної сфери людини;

5- вимоги до професійної підготовки.

Окрім викладених вище форм профорієнтаційної роботи існують також інші. До них належать: диспути на теми «Яким я уявляю сучасного робітника?», «Що таке творча праця?» та ін.; тематичні вечори, усні журнали, конкурси тощо; перегляд та обговорення кінофільмів і телевізійних передач профорієнтаційного змісту; підготовка рефератів, альбомів, фотомонтажів про професії; вечори техніки, конкурси «Кращий за професією»; клуби майбутніх фахівців, гуртки технічної творчості, підліткові виробничо-госпрозрахункові об'єднання, шкільні ферми, трудові об'єднання старшокласників та ін.

Важливу роль в організації та проведенні профорієнтаційної роботи з учнями відіграють навчально-методичні кабінети профорієнтації в школах, профтехучилищах (ПТУ), міжшкільних навчально-виробничих комбінатах (МНВК). До змісту роботи кабінету професійної орієнтації входить:

> інформування учнів про різні галузі народного господарства,ознайомлення з найбільш поширеними професіями;

> виявлення та розвиток професійних інтересів, нахилів,здібностей учнів до певних видів трудової діяльності;

> формування у них професійних намірів, що відповідають психофізіологічним якостям особистості та враховують потреби суспільства в кадрах;

> організація консультацій для учнів з питань вибору професії,працевлаштування та продовження освіти;

> проведення роботи з учителями та батьками учнів (збори,лекції, зустрічі, індивідуальні консультації);

> вивчення та узагальнення передового досвіду з профорієнтації школярів;

>налагодження зв'язків з трудовими колективами та громад­ськістю з питань професійної орієнтації.

По суті справи, професійну інформацію можна розглядали як складову частину професійної освіти, що повинна починатися в загальноосвітній школі. «Часом намагаються представити окремо шкільні цикли як «незручні «для профорієнтації, – записано в енци­клопедії професійної освіти, – але причина полягає в тому, що вчитель не знає, як співвіднести навчальний матеріал з життям». І далі відзначається, що саме вчителеві належить провідна роль у професійній орієнтації учнів, їхній психологічній підготовці до майбутньої професійної діяльності. Тому саме урок є основним методом й організаційною формою проведення профінформації в школі.

Інший ефективний метод – організація цільових екскурсій шко­лярів на різні підприємства, у районні або міські центри зайнятості й працевлаштування населення, де функціонують кабінети профорієнтації.

Значне місце в методах професійної освіти школярів грають бесіди й тематичні зустрічі, які проводять класні керівники, вчителі-предметники із запрошенням представників різних професій. При цьому тематика таких бесід і зустрічей повинна враховувати вікові особливості школярів й охоплювати коло питань, що цікавлять самих учнів.

В останні роки усе більше поширення одержують такі методи професійної освіти, як розробка й випуск інформаційних телефільмів, ведення циклів телепередач по місцевих каналах, видання центрами зайнятості й працевлаштування спеціальних газет й інформа­ційних матеріалів, що розкривають характер і зміст праці найбільш масових професій конкретного регіону.

Як свідчить практика, ефективним методом професійної осві­ти є також розробка й видання професіограм, які є науковими опи­сами професій й основних джерел одержання об'єктивних відомос­тей про різні аспекти професійної діяльності. Професіографія навіть виділена в окрему галузь психологічної науки, що займається опи­сом професій й їхньою класифікацією по технологічним, економіч­ним, психолого-педагогічним і медико-фізіологічним критеріям. Однак точного визначення поняття «професіограма» психологічною наукою ще не розроблено. Тому існує кілька підходів до тлумачення змісту цього терміну. Так, у навчальному посібнику «Основи професіографії», виданому в МАУПі, відзначається, що професіограму можна визначити як обумовлену змістом праці систему інформації про соціально-психологічні, психофізіологічні, особистісні і соціально-економічні особливості й якості особистості, які є необхідни­ми й достатніми для успішного оволодіння професійною діяльністю її удосконалення в ній [106].

Слід зазначити, що таке широке розуміння професіограми стирає різницю між професіограмою і психограмою. На наш погляд, професіограми носять більше інформаційний характер, а психограми – ді­агностичний. Тому в педагогічній і психологічній практиці розрізня­ють наступні типи професіограм залежно від їхнього призначення: інформаційні, діагностичні, конструктивні й методичні. У профорієнтаційній роботі найчастіше використовуються професіограми ін­формаційного характеру. їхня структура й зміст повинні відповідати наступним вимогам:

1. Назва професії має вказуватися у точній відповідності з діючим державним класифікатором.

2. У професіограмі має приводитись коротка історична довідка про появу професії й перспективи її розвитку.

3. У ній вказуються типові предмети й знаряддя праці, технологічні особливості роботи, організації й обслуговування робочих місць, характерні для даної професії.

4. У тексті професіограми коротко описується нормативна документація, на основі якої ведеться робота, і критерії, по яких оцінюються її результативність й якість.

5. Даються відомості про зміст й обсяг теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для успішного оволодіння професією або вимоги до рівня освіти.

6. Професіограма обов'язково має містити фізіологічні вимоги й обмеження по даній професії, які представляються в узагальненому вигляді без зазначення конкретних кількісних показників.

Ось як, наприклад, виглядає фрагмент даного роз ділу із професіограми збирача корпусів металевих судів «Хороший судноскладальник повинен точно визначати прямолінійність і паралельність ліній. Для цього потрібно мати добре розвинений просторовий і лінійний окомір, який поєднується з хорошою просторовою уявою, що дозволяє швид­ко й грамотно читати креслення й схеми, бачити в об'ємі де­талі й вузли, накреслені на папері. Він повинен уміти легко переключатися з одного виду робіт на інший, при цьому він по­винен мати значну фізичну силу й витривалість,тому що його робота пов'язана з використанням важкого інструмента, при­строїв і оснащення. Оскільки судноскладальники працюють тільки колективно, то їм важливо мати здатності погоджувати свої дії, свій ритм роботи з напарниками й товаришами по лан­ці або бригаді».

7. У професіограмі повинні вказуватися навчальні заклади для при­дбання даної професії, адреси їхнього розташування, строки на­вчання й рівень кваліфікації, одержуваний після завершення про­фесійної підготовки.

8. У ній також приводиться література, що рекомендує для отри­мання більш поглибленої інформації про професії.

9. Порядок розміщення цього матеріалу в професіограмі й повнота його викладу можуть бути різними й визначаються розроблювачами. Але мова й стиль їхнього написання повинні бути не перевантаженими науковою й технічною термінологією, ясними й зрозумілими для ма­сового читача.

Зазвичай, найчастіше приводиться така структурна план-схема професіограми, що складається із чотирьох основних розділів і ви­користовується з метою профорієнтації:

1. Загальні дані про професії:

а) історія виникнення професії;

б) зміни, які відбулися в професійній діяльності під впливом науково-технічного прогресу;

в) соціально-економічне значення професії;

г) перспективи розвитку професії;

д) поділ професії на спеціальності в різних галузях.

2. Характеристика процесу праці:

а) сфера діяльності й вид праці (ручне, механізоване, автоматизоване, одиничне виробництво, масове, конвеєрне й т. ін.);

б) типова продукція;

в) основні знаряддя праці;

г) основні виробничі операції, професійні обов'язки, опис робочого місця;

д) основна робоча поза;

є) використовувані технічні пристрої;

ж) види труднощів, типові помилки, причини можливих аварій з вини працюючого;

з) організація праці й характер соціальних зв'язків (праця індивідуальна або бригадна, діяльність виконавська або керівна й т. ін.).

3. Санітарно-гігієнічні умови праці:

а) мікрокліматичні умови: робота в приміщенні або на відкри­тому повітрі, характеристики по шуму, запиленості, освітленості, температурі;

б) режим і ритм праці: змінність, темп (заданий або вільний), монотонність, тривалість відпустки);

в) типові професійні захворювання;

г) медичні протипоказання.

4. Психологічні вимоги професії до працівника:

а) характеристика видів сприйняття інформації (гострота й точність зорового й слухового сприйняття, точність тактильних сприйняттів й об'єктів, що рухаються тощо);

б) моторні дії: сила, точність, швидкість, координація рухів, швидкість реакції;

в) інтелектуальна сфера: особливості уваги, характеристик мислення, особливості пам'яті тощо;

г) емоційно-вольові якості особистості: самовладання в екстремальних ситуаціях, стійкість психологічна й фізична урівноваженість, рішучість й ін.;

д) ділові якості: ініціативність, енергійність, допитливість, самостійність, комунікабельність тощо;

є) моральні якості особистості: справедливість, чесність, чуй­ність, дбайливість й ін.

На основі такого методологічного підходу до структури й зміс­ту професіограм групою київських психологів у складі Карпиловської С., Мительман Р., Синявського В. В., Ткаченко Є., Федо­ришина Б., Ящишиної О. був розроблений збірник професіограм по найбільш масових професіях.

4.2. Професійна консультація

Проблема професійного консультування з метою визначення професійної придатності у педагогічній теорії та практиці не нова. Як зазначає М.Дьяченко, вже у другій половині XIX століття у найбільш розвинених для того часу країнах було помічено, що частина морських, залізничних, трамвайних катастроф викликалася невмінням рульових, машиністів, стрілочників і водіїв відрізняти зелені кольори сигналів від червоних, через що було встановлено, що дуже необхідно проводити рекомендації щодо обрання ним у майбутньому певного виду трудової діяльності чи навчання» [40,11].

Профконсультація – (від лат. professіo – рід занять, consultatіo – нарада), науково організоване інформування про професії, призначене головним чином для молоді, що закінчує загальноосвітню школу, з метою практичної допомоги у виборі професії з урахуванням схильностей, інтересів і здібностей, що сформувалися, а також потреб суспільства. Профконсультація повинна мати відомості про роль і перспективи кожної професії, потребу в кадрах, зміст трудової діяльності, соціально-економічний і санітарно-гігієнічний статус професій. Вона володіє інформацією про можливі шляхи професійного навчання, з одного боку, і про ті вимоги, що пред'являє професія до людини, з іншого.

Професійна консультація спеціалізується на допомозі людям при виборі професії, а також плануванні професійної кар'єри відповідно до можливостей, що надає особистості суспільство з урахуванням її індивідуальних якостей. Професійна консультація – складова частина системи професійної орієнтації, що проводиться з урахуванням фізичних і психологічних особливостей респондента, його загальних і професійних інтересів, схильностей і здібностей, загальної і професійної підготовки, медичних і психологічних вимог до працівника даної професії, а також зведених даних про попит на робочу силу, можливості працевлаштування і навчання за тими чи іншими професіями і спеціальностями.

У багатьох державах система профорієнтації молоді містить у собі психологічну професійну консультацію. Психологічна консультація звичайно проводиться у формі бесіди клієнта з психологом (Дод. Б, Дот. Г).

Однією із важливих форм професійного консультування є надання психологічної допомоги у виборі професії відповідно до індивідуальних здібностей і особливостей індивіда, а також із можливостями, які надає людині суспільство.

Усі етапи професійного консультування вибору життєвого шляху будуються таким чином, щоб з діагностичних вони перетворилися в діагностично-корекційні. Тому всі етапи консультації вибору життєвого шляху клієнта повинні слугувати єдиній меті – активізувати його, формувати у нього ставлення до самостійного вибору професії з урахуванням психодіагностичних даних про себе, свої здібності та перспективи їх розвитку.

Перш за все, зафіксувати, на якій стадії формування професійного плану перебуває клієнт. Після цього здійснити діагностичне обстеження, яке включає вивчення зацікавлень, аналіз бібліотечних формулярів, журналів, які читає клієнт, нахилів, здібностей, типологічних особливостей.

Наступний крок – оцінити зібрані дані та окреслити план підготовки до професійного вибору (це може бути ознайомлення із світом професій, конкретними професіями, формування професійних намірів, план корекційних заходів тощо).

Наступний вид роботи – підготовка для клієнта індивідуальної системи для заходів самовиховання, розвитку необхідних якостей. Потім налагодження контролю за тим, як здійснюється план підготовки до професій. І, нарешті, завершальна бесіда з обговоренням усієї проведеної роботи, формулювання своїх рекомендацій, прийняття рішень про продовження виконання накресленого плану, або про перегляд раніше вибраних сфер діяльності, коректування професійних намірів, зміна їх, переорієнтація на іншу професію. Таким чином, цей підхід уникає головних недоліків директивної консультації: він не виключає активності самого суб'єкта з процесу вирішення життєво важливого завдання, а розглядає як основний фактор правильного вибору [7, 245].

Н.Захаров зазначає, що метою професійного консультування є встановлення відповідності індивідуальних психологічних і особистісних властивостей і специфічним вимогам тієї чи іншої професії. На його думку, професійне консультування проводиться у таких формах:

1) довідкова консультація, у ході якої учням повідомляється про канали працевлаштування, вимоги до прийому на роботу і навчання, можливості освоєння різноманітних професій, терміни підготовки, системи оплати праці, перспективи професійного зростання;

2) діагностична консультація, спрямована на вивчення особистості учня, його інтересів, нахилів, здібностей з метою виявлення їх відповідності обраній чи близької до неї професії;

3) формуюча профконсультація, що має на меті керівництво вибором учнем професії, корекцію цього вибору; вона розрахована на тривалий період часу, передбачає систематичну реєстрацію змін особистості школяра по відношенню до професійного самовизначення;

4) медична профконсультація, спрямована на виявлення стану здоров'я школяра, його психофізіологічних властивостей у відношенні до професії, що обирається; його переорієнтацію (якщо необхідно) на іншу чи близьку до обраної сферу діяльності, якій будуть більше відповідати його психофізіологічні дані [49, 69-70].

Інші автори пропонують такі форми професійної консультації:

· довідкова (профінформація) – повідомлення інформації про наявний попит на робочу силу і можливості професійного навчання; умови прийому до професійних навчальних закладів; особливості окремих професій (зміст і умови праці, вимоги, що висуваються до працівника, галузі застосування професії, можливості подальшого підвищення кваліфікації і просування, умов оплати і т.д.);

· найпростіша (наприклад, у школі – практичні поради вчителів, бесіди з батьками);

· визначення професійної придатності на основі психологічного вивчення особистості. Ця форма професійної консультації найбільш відповідальна і повинна проводитися тільки фахівцями.

Професійна консультація як максимально реальна і максимально конкретна форма профорієнтаційної роботи може принести реальну користь молодій людині тоді, коли виходить з її інтересів. Слушною є думка О.Вітковської про те, що «профконсультація, як найбільш індивідуалізована форма профорієнтаційної роботи, є таким психологічним середовищем, у якому проблеми професійного самовизначення особистості розкривається повно і різнобічне з точки зору психологічного змісту» [23, 57].

Проблему професійного консультування як основного напрямку професійної орієнтації ґрунтовно досліджував Б.Федоришин, який запропонував цілий комплекс методик профконсультаційної психодіагностики особистості. За його визначенням, професійна консультація – це «система психологічного вивчення особистості з метою надання їй науково обґрунтованих порад щодо найбільш оптимальних для неї напрямів і засобів професійного самовизначення» [164, 126]. Виділяючи основні задачі та конкретні завдання професійної консультації, він багато уваги приділяє психологічним аспектам. Згідно з підходом Б.Федоришина, профконсультація має здійснювати психологічну допомогу у виборі професії, що стає можливою лише за умов особистісного підходу до людини. У своїх рекомендаціях щодо проведення профконсультаційної роботи психолог спирається на аналіз інтересів особистості. Для цього він пропонує виявлення взаємозв'язку професійних інтересів із ставленнями особистості до трудової діяльності, а також зв'язку професійних інтересів із загальними здібностями особистості [163, 164]. Однак, як слушно зазначає О.Федоришин, «навіть аналіз психічних процесів перестає прислуговуватись цілям професійної консультації, якщо не знайдені шляхи і способи його співставлення із особистісними властивостями і якостями [164, 134]. До досягнень Б.Федоришина слід віднести виділення ним задач і завдань теоретичної та практичної професійної консультації, відокремлення профконсультаційної роботи школи від роботи профконсультаційної лабораторії, виділення особистісного підходу в професійному консультуванні молоді, опис питань етики професійної консультації, розробку груп методик профконсультаційної психодіагностики: методики виявлення й оцінки загальних інтересів особистості (учбових, побутових, спортивних, педагогічних тощо), професійних інтересів, спрямованості намірів особистості, її комунікативних і організаторських схильностей.

Також у своїх розробках Б.Федоришин та М.Руденко виділяють три важливих аспекти професійної консультації як однієї з трьох складових профорієнтації: а) психологічний аналіз індивідуальнихпсихологічних і психофізіологічних рис особистості, б) ознайомлення учня з вимогами професії (професій) і зіставлення психологічної структурийого особистості і певної професії (професій), в) визначення подальших шляхів розвитку особистості і способів цілеспрямованої допомоги їй у цьому [165,с. 232-234]. Уваги заслуговує дисертаційне дослідження О.Вітковської, у якому підкреслена важливість розробки методів профконсультаційної і профорієнтації роботи з людьми, орієнтованих на особистість, а саме, клієнтоорієнтованої профконсультації. На думку автора, «така консультація прямує за внутрішньою логікою процесів, що відбивають психологічну реальність особистості, тому психологічний зміст професійного самовизначення розкривається повно і різнобічно» [23, 6]. Отже, вітчизняною наукою на сучасному етапі зроблені значні кроки у розв'язанні проблеми професійного консультування: розроблені нові профконсультаційні методики та підходи; створено новий категоріальний апарат відповідно до сучасних реалій українського незалежного суспільства; продовжується робота над розробкою методик до нових професій (менеджер, супервайзер, тощо).

Л.Куліненко та С.Кулікова досліджують проблему консультативної допомоги у професійному самовизначенні особистості. Так, Л.Куліненко застерігає від діагностичного обстеження особистості, в процесі якого одержувана картина актуального стану розвитку професійно важливих якостей і здібностей особистості не може бути надійною основою для вибору професії в силу її мінливості та динамічності. Важливим компонентом профорієнтаційної консультативної роботи вона вважає вивчення фахових намірів і фахових планів школярів, для чого можуть бути застосовані такі методичні прийоми, як анкети, бесіди, твори на тему про вибір професії [75, 300-301]. А С.Кулікова для дослідження особливостей і факторів професійного самовизначення пропонує розроблену анкету «Я обираю професію», в якій використовуються запитання, спрямовані на уточнення особливостей професійного самовизначення школярів, і запитання фільтруючого характеру, що призначаються для відсіву некомпетентних відповідей [75, 233]. Важливо те, що заповнення даної анкети вже активізує процес професійного самовизначення школяра тим, що примушує його зробити самоаналіз і співставлення своїх нахилів, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей з вимогами обраної професії.

М.Пряжніков пропонує метод «активізуючої профконсультаційної взаємодії», який окрім допомоги у конкретному виборі професії включає допомогу у цілісному особистісному самовизначенні молодої людини.

Під поняттям «активізуючи профконсультація» він розуміє «включення учня у процес прогнозування і планування свого майбутнього так, щоб цей процес був цікавим і особистісно-значущим для школяра і забезпечив його засобами для самостійного і осмисленого розв’язання своїх проблем, пов’язаних з професійним самовизначенням» [23, с. 55]. Активізуючи профконсультація, крім діагностичних та інформаційних функцій і функцій допомоги у конкретному виборі, включає здійснення морально-емоційної підтримки людини, сприяє формуванню у неї оптимістичного ставлення до свого професійного майбутньої [103].

Вдосконалення методів профконсультаційної роботи з учнівською молоддю, а також пошук методів оцінки ефективності такої роботи є метою експериментального дослідження Г.Євдокимової. В його рамках розроблено психодинамічний підхід до профорієнтації та підібрано блок психодіагностичних методик, що дозволяє здійснити прогностичну та розвиваючу функцію профконсультації. «Наш підхід, – зазначає Г.Євдокимова, – дозволяє активізувати розвиваючу функцію прафконсультації: дати поштовх до самопізнання, саморозвитку, самореалізації через надання суб'єкту відомостей про найбільш сталі, базові, природно обумовлені, до того ж зрозумілі і усвідомлені його властивості, скоректувати самооцінку» [43, 169].

Професійна психологічна консультація зазвичай ґрунтується на таких принципах:

1) добровільність участі клієнта в консультації;

2) його активність в ухваленні рішення;

3) конфіденційність діагностичної інформації;

4) багатоваріантність вибору.

З огляду на сказане вище неважко збагнути, наскільки реальним є дотримання перелічених принципів в умовах профільної школи. По-перше, добровільність участі не дозволить поставити профорієнтаційний процес на рівень узгодженого механізму із зворотнім обміном даними між школою та ринком праці, крім того, вибіркова статистика перешкоджатиме відпрацюванню антикризових моделей. По-друге, конфіденційність діагностичної інформації формуватиме вакуум для дії допоміжних сил професійної орієнтації та професійного становлення (батьки, вчителі, викладачі закладів профосвіти). Особливої актуальності питання набуває при невідповідності отриманих даних з навчальним профілем учня, що при своєчасній поінформованості підлягає перегляду з боку вчителів та адміністрації школи. Тому отримані дані після обробки кваліфікованого спеціаліста (психолога) можуть стати могутньою зброєю у боротьбі з невідповідність та дезорієнтацією.

Принципи активності в ухваленні рішень та багатоваріантності вибору можна зберегти за умови достатньої методичної та матеріально-технічної бази школи, високого рівня підготовки педагогічних кадрів та обслуговуючого персоналу. Адже аргументувати свій вибір та визначитися у світі професій учень може лише за умови отримання вичерпної інформації, джерелами якої є словники професій, профкарти, довідники, методичні посібники, Iнтернет.

I.Шелест та О.Корчевна визначають такі завдання профконсультації [174, 7-8]:

1) визначення психологічного запиту клієнта;

2) всебічне вивчення особистості клієнта (його бажань, можливостей, соціальних, індивідуально-психологічних, психо­фізіологічних особливостей, індивідуального плану розвитку професійної кар'єри) з використанням діагностичних методів обстеження, вивченням відповідної документації;

3) систематизування отриманої інформації;

4) аналіз і узагальнення отриманої інформації з метою виявлення відповідності професійної спрямованості та індивідуальних якостей клієнта;

5) формулювання висновків стосовно виявлених особливостей клієнта і відповідності їх вимогам майбутньої професійної діяльності;

6) надання обґрунтованих рекомендацій стосовно професійного плану клієнта – розробка в разі його відсутності, корекція у разі невідповідності його можливостям клієнта, підтвердження його в разі відповідності можливостям клієнта; визначення шляхів реалізації професійного плану (працевлаштування, вибір або перевибір професії, навчання або перенавчання, компенсація, розвиток тих якостей, які недостатньо розвинені для професії, але піддаються тренуванню, корекція небажаних для професії якостей).

При проведенні профконсультаційної роботи найчастіше використовуються такі методи:

1. Індивідуальне консультування. Воно ведеться шляхом вивчення особистих інтересів, схильностей, мотивів вибору бажаних ви­дів професійної діяльності й загальних психофізіологічних ха­рактеристик оптанта. Індивідуальне консультування зви­чайно проводиться шкільними психологами з учнями старших класів. Базою для виявлення схильностей й інтересів особистос­ті в такому випадку є результати аналізу успішності по різних предметах за роки навчання, успіхи в позашкільній діяльності (робота в гуртках, самодіяльних колективах, спортивних сек­ціях, результати участі в змаганнях, конкурсах). А базою для виявлення психофізіологічних особливостей – результати тестування, що проводилося протягом навчання в даній школі, результати врахування медичних обстежень школярів і стану їх­нього здоров'я.

Психолог, що проводить індивідуальне консультування школярів, повинен володіти так само інформацією про матеріально-еконо­мічний стан родини, у якій проживають учні. Ці відомості необ­хідні для більш обґрунтованих рекомендацій з вибору навчаль­них закладів після закінчення школи. Тому бажано підсумковий висновок по такій консультації готувати із залученням батьків. Залежно від цілей, змісту, основної спрямованості й етапів про­ведення розрізняють три види профорієнтаційних консультацій: підготовчі, завершальні й уточнюючі.

Підготовча профконсультація проводиться протягом усього пе­ріоду шкільного навчання і її основною метою є підведення учнів до усвідомленого вибору сфери професійної діяльності на основі результатів трудового навчання, тих знань і досвіду, які вони здобули за роки перебування в школі.

Завершальна профконсультація проводиться у випускних кла­сах фахівцями, відповідальними за здійснення цієї роботи, із за­лученням учителів і батьків. Ціль такої консультації – знайти оптимальні шляхи для професійного самовизначення школярів після закінчення 8-го або 11-го класів.

Уточнююча профконсультація найчастіше проводиться за меж­ами загальноосвітньої школи. Її метою є уточнення професійних планів і намірів випускників шкіл при виборі й конкретизації на­прямку навчання в ПТУ, технікумах і ВНЗ.

Різновидом уточнюючого профконсультування є консульта­ції, проведені в Центрах зайнятості й працевлаштування, у різ­них кадрових агентствах і службах, які надають платні послуги по пошуку роботи й працевлаштуванню населення.

2. Групове або колективне консультування. Найчастіше воно про­водиться при організації «Відкритих днів» або інших подібних за­ходів у різних навчальних закладах, коли батькам й абітурієнтам надається можливість ознайомитися з учбово-матеріальною базою, умовами навчання й праці по конкретних професіях.

3. Професійне консультування з використанням сучасних інформаційних технологій. Під впливом науково-технічного прогресу в різні сфери психологічної практики усе ширше й ширше впроваджується комп'ютерна техніка. У зв'язку зі створенням державних Центрів зайнятості, різних приватних кадрових агентств й інтенсивним розвитком мережі Інтернет в останні роки усе більше поширення в професійному консультуванні одержують комп'ютерні технології. Великі Центри зайнятості, інформаційну служби провідних університетів створюють свої сайти й портали в Інтернет, через які населення країни може в будь-який час незалежно від місця проживання одержати значний обсяг інформації профорієнтаційного характеру. На таких сайтах, як правило, роз­повідається про ті професії, які можна одержати в даному ВНЗ або регіоні, про наявність вакантних робочих місць і т. п. Прикладом такої форми профконсультування може бути пор­тал кадрового агентства «Робота в Києві» – портал системи освіти Ставропольського краю, сайт Державної служби зайнятості й ін. [8].

Важливою перевагою консультування з використанням Інтернет-технологій є те, що в їхніх користувачів з'являється можливість не тільки одержати інформацію, необхідну для більш усвідомленого професійного самовизначення, але й самостійно пройти тестуван­ня з метою визначення ступеня своєї психофізіологічної відповід­ності тим вимогам, які пред'являються обираною професією. На­бір психологічного інструментарію й конфігурація таких порталів розробляються так, що їхній зміст може бути розраховано для про­фесіоналів (розширений набір тестового інструментарію), батьків і молоді, що навчається, що ще тільки визначає або уточнює свої жит­тєві плани.

Також виділяють ряд типів профконсультацій:

ü Рання, дитяча консультація. Це, скоріше, консультація не самих дітей, а їх батьків та вихователів, це консультація щодо формування позитивного ставлення до праці, а також за вибором гуртка або спецшколи для дітей, які проявили ранню обдарованість. Реально поки таку допомогу батькам надають вихователі і викладачі цих спецшкіл, спираючись, скоріше, на свою професійну інтуїцію та досвід. Для психологів – профконсультантів цей тип консультування є, швидше, перспективним, потенційно дуже продуктивним. Адже провідна діяльність дошкільника (а частково і молодшого школяра) – ігрова, і з урахуванням того, що грають діти більше в професії, імітуючи діяльність дорослих, дана обставина стає вирішальним не лише для майбутньої соціалізації дитини, а й для формування основи для майбутнього професійного самовизначення.

ü Профорієнтація і профконсультація в роки навчання в школі (підготовка до вибору, формування ціннісно-смисловий і операційної основи самовизначення, коли у школяра формується уявлення про основні діях щодо вибору та реалізації своїх життєвих цілей). Також важливо в цьому віці формувати інформаційну основу самовизначення, при цьому починати треба з професій, які спочатку цікаві школярам, ​​ але потім поступово розширювати їх кругозір, створюючи системну орієнтування в світі професійної праці. Робити в цьому віці акцент на визначенні «профпридатності», на наш погляд, помилково, адже дитина ще до кінця не сформувався і робота повинна носити діагностико-корегуючий (не діагностико – рекомендаційний) характер. Але якщо школяр буде цікавитись своєю готовністю до певних професій, то можна провести з ним певні діагностичні методики, не роблячи при цьому кінцевих висновків і рекомендацій.

ü Профконсультація вчителів, що навчають учнів. Часто, перш ніж розпочинати розмову про проблеми дітей, деякі вчителі хочуть трохи розповісти про себе, тому важливо вміти вислуховувати і власні проблеми вчителів, інакше виникне ризик, що з ними так і не сформуються довірчі відносини. В цілому ж важливо організувати реальну співпрацю з учителями (особливо з класними керівниками та вчителями праці), при якому вдалося би розподілити деякі функції в профорієнтаційній допомозі підлітку.

ü Профконсультація батьків, діти яких навчаються. Так само як і в роботі з учителями, важливо бути готовим вислуховувати власні проблеми батьків, поступово виводячи їх на рівень реального співробітництва, який передбачає узгодження і розподіл зусиль з надання допомоги своїм дітям.

ü Профконсультація старшокласників і випускників шкіл (головна особливість цього типу профконсультації – допомога в конкретному виборі, а також уточнення і повторна перевірка вибору). Консультація даного типу повинна бути максимально прагматичною, і тут важливу роль траст не тільки прорахунок і осмислення реальних обставин (чинників) вибору, але і вольова готовність клієнта зробити конкретний вибір.

ü Допомога абітурієнтам в уточненні спеціальності (або факультету, кафедри) вже обраного навчального закладу. Головна проблема – шкільні профконсультанти можуть і не знати особливостей спеціалізації та кафедр конкретних навчальних закладів, тому важливо або забезпечити взаємодію з представниками цих закладів, або знайти і підготувати профконсультантів в самих цих закладах [130].

Профвідбір на професії з особливими умовами праці (операторські, військові, літні). Часто проводиться з використанням психофізіологічної апаратури і передбачає розробку тестових норм для конкретних трудових постів, а не просто норми «для льотчика» або «для оператора».

Профконсультація безробітних при зміні роботи передбачає:

а) вибір нової професії і нового місця робот;

б) вибір професії та місця її здобуття.

Важливо враховувати минулий досвід дорослого клієнта Часто доводиться пропонувати непривабливі варіанти (акцент переноситься не на вибір, а на допомогу в набутті сенсу в непривабливому варіанті).

Профконсультація працівників кадрових служб підприємств, організацій, навчальних закладів. Важливо пам'ятати, що ці працівники самі непогані «життєві – психологи Головна проблема багатьох кадрових працівників – недолік такту при спілкуванні зі своїми клієнтами (але консультувати їх з цього питання слід так, щоб вони не сприйняли допомогу як «моралізаторство»). Перспективними тут представляються різні комунікативні тренінги з моделюванням ситуацій співбесіди при прийомі на роботу або при вирішенні різних трутового суперечок.

Профконсультація підлітків та дорослих інвалідів. Особлива вимога – компетентність при використанні методів клінічної психології. Дуже важливий особливий такт при роботі зданими категоріями клієнтів (інваліди ранимі, чутливі, «тонкошкірі», як сказала одна вихователька зі школи-інтернату для дітей з ДЦП) Вони швидко «закохуються», «відкривають душу», але й швидко «розчаровуються» в психологові, якщо виявлять фальш, нещирість, слабку зацікавленість у своїх проблемах. Багато дослідників відзначають, що часто самооцінка інвалідів сильно завищена, особливо в інтернатах, де вони оточені теплотою і турботою. Як це не парадоксально, але саме після закінчення таких закладів, підліток-інвалід може впасти в справжню депресію, зіткнувшись з повною байдужістю до своєї долі з боку нашого чудового, «демократичного», «ринково-базарного» суспільства.

Консультація вже працюючих фахівців з питань планування і реалізації кар'єри в рамках даної організації. Зазвичай цим займаються психологи праці та менеджери з персоналу, які працюють в конкретних фірмах. Головні особливості такого роду допомоги полягають в тому, що доводиться враховувати реальності даної організації, в тому числі і ставлення до кар'єри даного співробітника з боку колег та керівництва. Важлива роль при цьому відводиться спеціально складеному плану розвитку співробітника, який відіграє особливу роль, коли затверджується керівництвом (або обговорюється на зборах колективу). Зазвичай такі плани зобов'язують працівника дбати про своє професійне зростання, адже після затвердження такий план стає не тільки особистою справою даної людини. Природно, з усіма працівниками проводити таку роботу мало реально, тому подібні плани вже самі по собі є своєрідним стимулом працівнику для особистісного та професійного зростання.

Ретроспективна профконсультація, коли вже доросла людина прагне осмислити все своє життя або важливий відрізок життя. Якщо життя прожите невдало, то не завжди слід говорити такому клієнтові правду (наприклад, у випадках, коли людина може «зламатися», не «пережити» цю правду). Іноді для деяких людей бувають корисні і ілюзії, що їхнє життя таки вдалася (це особливо важливо для старих і літніх клієнтів).

У всіх випадках, незалежно від методів, що практикуються, і місця проведення, профконсультаційна робота повинна будуватися на основі дотримання наступних правил:

1. Принципу відповідальності, що означає персональну відпові­дальність консультанта за адекватність використовуваних мето­дів, правильність проведення діагностичних процедур, обґрун­тованість висновків і рекомендацій.

2. Принципу компетенції, який означає, що профконсультант пови­нен мати необхідний запас теоретичних знань і практичної під­готовки, володіти прийомами й методами профорієнтаційної ро­боти, що забезпечують особистості науково обґрунтовані шляхи свого самовизначення в конкретних життєвих ситуаціях.

3. Принципу добровільності, дотримання якого гарантує клієнтові можливість і право відмовлятися від якого-небудь виду роботи з консультантом (тестування, анкетування й т. п.) без пояснення причин відмови.

4. Принципу конфіденційності, що забезпечує обов'язковість збе­реження консультантом тих відомостей, які були отримані про особистість клієнта.

5. Принципу активності. Він означає, що остаточне рішення по проблемі, з якої звертається оптант, приймається їм самим, а консультант надає при цьому тільки необхідну психо­логічну й інформаційну допомогу, не обмежуючи свободу клі­єнта в ухваленні остаточного рішення.

6. Принципу позитивного ефекту. Консультант акцентує увагу на можливостях клієнта, а не на обмеженнях, підтримує й стиму­лює пошукову активність клієнта.

7. Принципу лояльності. Профконсультант захищає права клієнта на свободу в професійному самовизначенні й можливості пра­цевлаштування.

Враховуючи важливість досліджених явищ та процесів, необхідно орієнтуватися на надання якісних профконсультаційних послуг на базі профільних шкіл, формуючи надійну платформу для життєвого та професійного старту молоді. Крім того, у виборі цільової аудиторії профконсультаційний кабінет не має обмежуватися виключно старшокласниками та їх батьками, двері мають бути відкриті для всіх школярів, що бажають самовизначитись у світі професій [8].

Традиційно виділяють дві основні стратегії в професійному самовизначенні: діагностичну (діагностико-рекомендовану) і розвивальну. Однак можна представити і дещо диференційовані напрямки роботи, розбивши їх умовно на дві групи: допустимі і недопустимі підходи.

Дата добавления: 2014-10-23