Основні організаційні принципи профорієнтаційної роботи

Крайні межі	«Золота середина»	Крайні межі
Вузька спеціалізація	Різноманіття форм і методів роботи	Хаос, безсистемність, слідування методичній «моді»
Моралізаторство	Моральність як стержень всієї роботи, як основа організації різноманіття методів	Аморальність
Ідеалізація попереднього досвіду	Збереження найкращих традицій	Заперечення попереднього досвіду, ламання стереотипів (за принципом «Тільки наше найкраще»)

Внутрішня пасивність, очікування, що хтось вирішить ваші проблеми	Самоактивізація, здібність шукати внутрішні запаси в роботі	Відданість роботі, прагнення братися за всі реальні та нереальні проблеми
Самоізоляція, яка часто виникає у спеціалістів, які відчули, що можуть обійтися без будь-якої допомоги та спілкування з іншими професіоналами. Відомо, що дуже швидко такі спеціалісти починають деградувати	Професійна співпраця, яка не тільки сприяє взаємозбагаченню, але й виконує психотерапевтичні функції, коли є кому «поплакати в жилетку» та отримати моральну підтримку	Втрата професійного самовідчуття,зникнути в колі професіоналів не пов’язаних з профорієнтацією
Психологічне «самодурство», впевненість, що всі навколо дурні	Гнучкість, готовність до розумних компромісів з керівництвом і клієнтами	Пристосованість, зрада своїм інтересам та інтересам своїх клієнтів
Емоційні труднощі (страх щось не те зробити, щось пропустити)	Виділення пріоритетів у роботі, що пропонують відмову від чогось менш важливого	Логічні труднощі: незнання, невміння орієнтуватися в ситуації
Песимізм, відчай	Діючий оптимізм (віра в успіх і свої можливості), а також розумна самоіронія (як знак своєї сили)	Ейфорія, зайва самовпевненість
Акцентування уваги на одиничних принципах без їх взаємозв’язку з іншими принципами	Взаємозв’язок принципів, їх взаємодоповнення	Втрата специфіки принципів

Існують такі основні організаційні варіанти профорієнтаційної допомоги:

1) профконсультант працює в конкретній школі і обслуговує тільки учнів даної школи;

2) профконсультант має в конкретній школі основну базу (кабінет), але обслуговує кілька сусідніх шкіл;

3) профконсультант працює в спеціальному психологічному центрі (Центрі профорієнтації молоді, Центрі зайнятості населення або просто в психологічному центрі). Часто в таких центрах виявляється більш спеціалізована (а іноді і більш глибока) допомога. Але профконсультант нерідко позбавлений можливості спостерігати за розвитком дитини тривалий час. Тому і передбачається взаємодія шкільного психолога (профконсультанта) з психологами різних психологічних і медико-реабілітаційних центрів;

4) психолог працює в органах управління освітою, де він виступає як куратор (інспектор) з профорієнтації. Такий куратор координує профорієнтаційну роботу в школах (роботу педагогів, вчителів праці);

5) профорієнтаційна допомога надається дистанційно, наприклад за листуванням (підліток поштою отримує бланк з опитувальниками, відсилає свої відповіді, після чого йому висилаються узагальнені результати та рекомендації). В даний час широкі перспективи відкриваються у зв'язку з впровадженням комп'ютерних технологій (зокрема, мережі Інтернет);

6) профорієнтаційна допомога надається «виїзними бригадами» (на 2-3 тижні бригада фахівців виїжджає в віддалені і малонаселені райони і проводить «масовану» допомогу у виборі професії);

7) профорієнтаційна допомога надається через засоби масової інформації (спеціальні передачі, рубрики в періодичних виданнях).

Звичайно, не можна виділити найкращий варіант: всі варіанти «хороші», тому що все залежить від певних умов. Краще прагнути до поєднання і взаємодоповнення різних варіантів (щоб і в самих клієнтів був вибір, куди звернутися). Саме в цьому випадку можна буде говорити про системність профорієнтаційної роботи[130].

При цьому важливе місце має планування та проведення конкретних профорієнтаційних занять і консультацій, на чому зупинимося більш конкретно.

Кожен психолог-профконсультант в тій чи іншій мірі повинен вміти планувати свою роботу.

Його завдання:

1) зрозуміти мету даної роботи – визначити мету-максимум і мету-мінімум в роботі з певним класом, групою або школою (психологічному центрі);

2) виділити перелік основних проблем та пріоритетних напрямків роботи (з урахуванням специфіки певної групи);

3) розписати всі заняття по днях і годинах;

4) розподілити всі теми (проблеми) по цих днях (за принципом від загальних проблем – до більш конкретних);

5) скласти перелік практичних методик, що ілюструють теоретичні запитання (бажано, щоб за часом вони займали навіть більшу частину, ніж «теорія», – це важливо для роботи зі школярами);

6) розподілити практичні заняття по днях, співставивши їх з теоретичними проблемами (важливий принцип «чергування»: небагато теорії – практика, трохи теорії – практика);

7) підібрати різні методики – тести, опитувальники, анкети, ігри, ігрові вправи, розбір ситуацій, дискусійні форми роботи тощо (використати принцип «різноманіття»: комусь більше подобається працювати з тестами, комусь – більше грати);

8) розрахувати все по часу;

9) на всяк випадок підібрати кілька теоретичних запитань і практичних методик «про запас» (на випадок, коли раптом якісь теми і методики в даному класі «не підійдуть» або коли якісь методики та вправи пройдуть дуже швидко і залишиться вільний час, який нічим заповнити);

10) скласти невеликі конспекти для всього курсу.

Крім того, слід спробувати підібрати деякі методики так, щоб учні могли обговорити результати зі своїми батьками. Також ми рекомендуємо частіше використовувати зі школярами активізуючі форми роботи (ігри, дискусії, обговорення ситуацій), але при цьому не перетворювати заняття в «суцільну гру», так як навіть дітям це набридає або ж вони можуть почати сприймати вашу роботу як суцільну «розвагу». З нашого досвіду, ігрові методи цілком можуть займати в роботі зі старшокласниками близько 25 – 30% загального часу заняття. Не слід захоплюватися складним і великим матеріалом – краще нехай питань буде менше, але вони будуть зрозумілими і значущими для підлітків, і саме ці питання обговорювати більш докладно.

Складні ціннісно-смислові питання обговорювати слід ненав'язливо, обов'язково включаючи їх у більш ширший і етично «нейтральний» матеріал, щоб не викликати здивування деяких учнів та керівників.

При підготовці та проведенні конкретних занять і профконсультацій слід:

1) визначити мету даного заняття (консультації): мета для учнів (зовнішня мета – у вигляді доступних для розуміння інструкцій) і мету для себе (внутрішня мета);

2) підібрати методики і теоретичний матеріал відповідно до мети;

3) спланувати всі заняття за часом (по хвилинах), при цьому бажано:

- спочатку якось заінтригувати учнів (підібрати відповідні методики або питання для обговорення);

- далі запропонувати щось серйозне;

- ближче до кінця – знову більше інтриги;

4) необов'язково прагнути до повної визначеності (використовувати «ефект незавершеної дії»);

5) зробити заняття цілісним і логічно завершеним (відповідно до зовнішньої мети, тобто інструкція методики або мета заняття повинна бути виконана);

6) підібрати «запасні» теми для обговорення або методики (наприклад, раптом учні не захочуть грати...);

7) підбирати тільки ті методики, якими психолог добре володіє, а також враховувати загальний рівень готовності працювати з методиками самих учнів;

8) пам'ятати, що часто природним продовженням групового заняття є індивідуальна профконсультація (для бажаючих), тобто всі проблеми в класі не вирішуються.

Прийоми підтримки дисципліни:

- висока динаміка проведення занять (щоб навіть відволікатися не встигали);

- особлива увага лідерам класу (частіше давати «особливі» завдання, просити в чомусь допомогти, пропонувати головні ігрові ролі в складних іграх тощо);

- введення незвичайних правил (наприклад, «можна голосно сміятися і навіть реготати, але тільки стоячи»);

- якщо дисципліна не подобається (особливо при проведенні ігрових занять), то дана форма роботи (наприклад, гра) припиняється і учням просто «усно викладається матеріал» або пропонується якась письмова робота;

- використання вербальних і, головне, невербальних засобів впливу (звичайно, якщо психолог ними володіє).

Поради щодо самостійного освоєння складних методик:

- спочатку випробувати методику на собі (розібратися з усіма процедурними тонкощами); потім на близькій людині (відчути всю процедуру); тільки після цього на підлітках (спочатку на тих, у кого прості проблеми, і лише потім на тих, у кого складні проблеми або недостатньо довірливі відносини);

- на початку використання складної методики скласти коротку «шпаргалочку» з основними етапами і конкретними діями (дослівні плани-виступи своїх занять не рекомендується робити навіть початківцям психологам, особливо в роботі зі школярами) [129].

Дата добавления: 2014-10-23