Школа й педагогіка епох Середньовіччя та Відродження

ТЕМА II

Функції педагогічного артистизму

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Стадії педаг. спілкув.
1. Орієнтувальна стадія	Педагог, зайшовши в клас, на протязі декількох секунд оглядає всіх поглядом. При цьому: - в комунікативній пам’яті відновлюються особливості попереднього спілкування в даному колективі; - встановлюється нова ситуація, здійснюється її оперативне співвідношення з минулою та спланованою моделлю взаємодії; - уточнюються стиль, система та особливості майбутнього спілкування.
2. Стадія залучення уваги	Педагог реалізує різноманітні варіанти залучення уваги школярів: - мовний (вербальне звернення до класу); - паузальний (з активним внутрішнім зверненням – вимогою уваги); - рухово-знаковий (просування по класу, розвішування таблиць, наочності, записування на дошці та ін.); - змішаний.
3. Стадія “зондування душі” об’єкта	Уточнюється складені на попередніх стадіях уявлення про умови спілкування, визначає рівень готовності до своєчасного початку продуктивного спілкування, вибирає оптимальний момент для його початку.
4. Стадія вербального спілкування	Вчитель використовує слово, яке повинно активно впливати на відчуття та свідомість. Стимулювати мислення, уяву, створює потребу в пошуковій діяльності з яскраво вираженим при цьому особистим ставленням педагога до того, про що йдеться в ситуації спілкування

Синтезуюча	Збагачувальна	Регулююча	Захисна	Формуюча
Постановка і рішення над­задачі своєї діяльності змушує педа­гога ставити завдання ди­тині певного світоглядно­го і мораль­ного контек­сту.	Артистизм учителя дає можливість природного поєднання логічного і чуттєвого в діяльності.	Відчуття во­лі свого внут­рішнього і зовнішньо­го Я нади­хає, ок­ри­ляє, дає но­ві сили.	Пед.артистизм, контроль над відчуттями і самопочуттям, природна і жи­ва поведінка, відчуття волі підвищують упевненість, самооцінку вчителя. Не­нав'язливе програвання складних ситу­ацій сприяє вирішенню ба­гатьох конф­ліктів, допо­моги у форму­ванні здатно­сті дитини до взаєморозумін­ня з іншими людьми. Сучас­на психологія визнає театр як один з ме­тодів подолан­ня труднощів, що забезпечує можливості для самовираження, і навіть лі­кувальні впливи з ме­тою зняття різних невро­зів, збереже­ння психічного здоров'я.	Логічне і та гармонійне поєднання емоційного та раціона­льного на уроці дає можливість дитині по-новому гля­нути на ньо­го, знайти в ньому захоп­лююче і ці­каве особис­то для себе.

1.Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система середньовічних шкіл.

2.Система лицарського виховання.

3.Виникнення освіти для дівчат.

4.Виникнення перших університетів у Західній Європі та організація навчання.

5.Культура епохи європейського Відродження. "Будинок радості " Вітторино да Фельтре.

6.Поєднання навчання з продуктивною працею Томаса Морай Томазо Кампанелли.

7.Гуманістичні ідеї освіти й виховання (Ф. Рабле, Е.Роттердамський, М. Монтень).

Література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. - Житомир, 2002.

2. Історія педагогіки /За ред. М, В. Левківського, О. А. Дубасешок. - Житомир, 1999.

3. Кравець В.. Історія класичної зарубіжної педагогіки таяшльнинтва. - Тернопіль, 1996.

4. ЇІискунов А,И. Хрестоматия по иетории зарубежной педагогакя: Учеб. нособие для студентом пед. ин-тов. - М,: Дросве-

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Католицизм, схоласт, монастирські єпископські чи кафедральні, церковно-приходські школи; сім вільних мистецтв, університет, вагант, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космологія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіуми і гімназії.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. СИСТЕМА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ШКІЛ

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався новий етап історичного розвитку, який умовно називається Середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту,

Епоха феодалізму успадкувала від Римської Імперії християнську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 р. під назвою "католицизм"'. Християнська церква стала головною ідеологічною силою європейського феодалізму. Весь розвиток культури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії дід назвою "схоластів" (від слова "схола", тобто "школа"}, - це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони докладали всіх зусиль та знань для того, щоб узгодити вченая та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відомостей, які ш пощастило знайти в перекладах праць великого філософа давнини Аристотеля.

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церк­ви. Церква ж і визначала програми навчання, і обирала склад учнів, Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школи"), та для синів світських феодалів зовнішні школи"); єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.

Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення). Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й роз­мірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання проводилося катехізичним способом (запитань і відповідей). Учні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що навчальний матеріал вони "втовкмачували" в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати процес проходження церковних ритуалів.

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елемен­тів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називалися "сім вільних мистецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий "тривіум" — три шляхи знань, чи перший ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий "квадривіум" - чотири шляхи знань, чи другий ступінь навчання). Але "вільні мистецтва" Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.

На межі ХІ-ХП ст. церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. У цей період відбувається швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, у яких навчання дітей проводилось би їхнього рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувалися коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, рахувати та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони за рахунок коштів, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути при­вілеєм вузького кола представників церкви.

ТИПИ ШКІЛ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Дата добавления: 2014-10-23