Тема 1. Система міжнародної економіки

Конспект лекцій

«Міжнародна економіка»

напрям підготовки 6.030509

«Облік і аудит»

Факультет економіки та менеджменту

Житомир − 2013 рік

1. Поняття міжнародної економіки та її характерні риси
2. Основні суб’єкти міжнародної економіки
3. Всесвітнє господарство та особливості розвитку
4. Форми, рівні та принципи МЕВ
5. Класифікація країн за рівнем соц.-ек. розвитку
6. Тенденції сучасного розвитку світової економіки

1). Міжнародна економіка – це складна система, основними елементами якої є національні економіки, а зв’язки між цими елементами здійснюються шляхом руху товарів, послуг та ін.. факторів виробництва – МЕВ.

Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних системою МПП, економічних та політичних відносин.

Міжнародна економіка – це система міжнародних економічних відносин, зв'язок між національними господарствами.

Міжнародна економіка – це глобальна економічна система, само відтворююча на рівні продуктивних сил, виробничих відносин та правових і політичних відносинах.

Синоніми міжнародної економіки: терміни світове господарство, всесвітнє господарство. У зв’язку з цим:

Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств, що знаходяться у постійній динаміці, русі, для яких є характерними зростання міжнародних зв’язків та наявність складних взаємовідносин, що підпорядковуються об’єктивним законам ринкової економіки, у результаті чого формується досить суперечлива, але разом з тим цілісна світова економічна система.

Міжнародна економіка (international economy) – це частина економічної теорії, що вивчає операції між країнами у сфері купівлі-продажу товарів і послуг, фінансових потоків і переміщення факторів виробництва. Міжнародна економіка як система економічних відносин функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжнародну макроекономіку та міжнародну мікроекономіку. Міжнародна макроекономіка – частина міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства у цілому в умовах глобалізації фінансових ринків. Міжнародна мікроекономіка – частина міжнародної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху конкретних товарів, факторів виробництва та їх ринкові характеристики (попит, пропозиція, ціна та ін.).

У теорії міжнародної економіки розглядаються внутрішні, національні, міжнародні та світові ринки. Зазначені ринки можна зобразити як елементи графічних фігур, що створені перетином кіл – умовних зображень національних ринків (рис. 1.1).

Всі ринки	Внутрішній ринок	Національний ринок	Міжнародний ринок	Світовий ринок

Рис. 1.1. Графічне зображення ринків у міжнародній економіці

- Внутрішній ринок – форма господарювання, за якої уся продукція виробляється, збувається і споживається всередині країни.

- Національний ринок – це сума внутрішнього ринку та частина міжнародного, на яку пропонуються товари національних виробників.

- Міжнародний ринок – це сума частин національних ринків, яка безпосередньо пов’язана із закордонними ринками.

- Світовий ринок – об’єднання всіх національних ринків, сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторах виробництва.

Характерні риси міжнародної економіки:

· цілісність та стабільність;

· складний характер;

· загальна мета;

· нерівномірність розвитку;

· правове регулювання.

При аналізі структури міжнародної економіки виділяють два основні напрями: політико-соціально-економічний (рис. 1.6.) та соціально-економічний (рис. 1.2).

·

·

· Рис. 1.2. Складові політико-соціально-економічного напряму розвитку міжнародної економіки

·

· Рис. 1.3. Соціально-економічні принципи структуризації міжнародної економіки

·

За принципом економічних суб΄єктів виділяється інституціональна одиниця. Інституціональна одиниця – це економічний агент, котрий може володіти товарами і активами, мати економічні зобов’язання і від свого імені здійснювати угоди з іншими агентами. Інституціональні одиниці поділяються таким чином: домашні господарства, неприбуткові інститути, нефінансові корпорації, урядові установи, фінансові корпорації.

За структурою інституціональні одиниці можна поєднувати у певні сектори: реальний, бюджетний, грошовий, зовнішній (рис. 1.8).

·

Рис. 1.4. Інституціональні одиниці та сектори в міжнародній економіці

2) Суб’єкти міжнародної економіки – господарюючі одиниці, які володіють необхідним капіталом та здатні організовувати виробничу діяльність на міжнародному господарському просторі та володіючими певними міжнародними правами та обов’язками. Це – держави; ТНК; регіональні інтеграційні об’єднання; міжнародні економічні організації.

3) У розвитку сучасної міжнародної економіки або світового господарства є декілька періодів:

Перший період – 20-30-і роки ХХ ст., які характеризувалася кризовими явищами у розвитку св. господарства. Коли у 1917 р. із світогосподарських зв’язків випала Росія, економічна блокада Заходу не могла сприяти їх оновленню та розвитку. Глибока соц.-ек. криза світового господарства супроводжувалася загальною нестійкістю економічних зв’язків, викликаних першою св. війною, Великою депресією кінця 20-30-х років у розвитку економіки провідних країн світу.

Другий період – кінець 40-х – 80 –і роки ХХ ст. Характеризується наступними рисами: - інтенсивне зростання вивозу капіталу у світовій капіталістичній економіці; - розвиток ТНК; - посилення економічної ролі та зростання ек. могутності США; - розпад колоніальної імперії (1951 р.) та ліквідація колоніальної системи в середині 60-х років; - вихід на світову арену країн, що розвиваються; - стійка тенденція розширення та поглиблення ЗЕД, навіть не зважаючи на кризи 70-х років.

Світове господарство Х1Х-ХХ ст. відрізняється від сучасного таким: - більш низьким рівнем економічного розвитку (це пояснювалося низьким рівнем виробництва продукції, низьким рівнем освіти, низьким споживанням цінних продуктів харчування тощо); - простою структурою світового господарства (в структурі світової економіки домінувало сільське господарство, у промисловості переважала легка та харчова індустрія, сфера послуг була представлена торгівлею та роботою за наймом).

Третій період – останнє десятиріччя ХХ ст. та початок ХХ1 ст. Характерні риси: - зростання ступеня освоєння географічного простору; - формування планетарних продуктивних сил; - посилення інтеграційних процесів; - економічні реформи в країнах ЦСЄ та наближення їх до економічних і політичних структур західноєвропейських країн; - входження світової економіки у нову еру розвитку – інформаційну; - бурхливий розвиток НТП, нових комп’ютерних технологій (кіберпростір), біотехнологій, наноекономіки, економіка знань тощо; - глобалізація світового простору.

Процес інтернаціоналізації світового господарства у 1990-2000-і роки відрізняється від світового господарства 80-х років новими якісними рисами, які полягають у наступному;

· включенням усіх країн в систему світогосподарських зв’язків (з розпадом СРСР);

· лібералізація ЗЕД та міжнародних розрахунків;

· широким впровадженням єдиних для всіх країн стандартів на технологію, забруднення навколишнього середовища, діяльність світових фінансових інститутів, бухгалтерську звітність, національну статистику тощо;

· впровадження однакових критеріїв макроекономічної політики, уніфікація вимог до податкової політики, політики у сфері зайнятості тощо, чому сприяли МВФ, СОТ та ін.

4) Форми МЕВ: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили; міжнародна валютна система; міжнародна економічна інтеграція; міжнародний бізнес; міжнародне науково-технічне співробітництво.

Рівні МЕВ ( щільність зв’язків між суб’єктами МЕВ, які розрізняються між собою тривалістю, інтенсивністю взаємодії. Це ек. контакти, співробітництво, МЕІ ): – мікрорівень: на рівні суб’єктів (підприємств); мезо: на рівні галузей; – макро: на рівні країн; мета: на рівні регіональних угруповань.

Принципи МЕВ: – еволюційність розвитку, згідно з об’єктивними економічними законами; – системність, тобто розвиток МЕВ як системи взаємопов’язаних елементів та зв’язків, коли зміни в одному елементі приводять до обов’язкових змін в іншому елементі та всієї системи в цілому; – еквівалентність обміну, тобто взаємовигідність МЕВ для усіх учасників.

Що стосується України, то вона з 1991 р. є самостійним суб’єктом МЕВ після проголошення державного суверенітету. Це положення зафіксовано у Законі України “Про ЗЕД”, за якими Україна додержується таких принципів у МЕВ: суверенітету, свободи зовнішньоекономічного підприємництва, юридичної рівності і недискримінації, верховенство закону, рівного захисту українських та іноземних суб’єктів ЗЕД, неприпустимості демпінгу, тобто еквівалентності обміну при вивезенні або ввезені товарів та послуг (отже це своєрідна сукупність міжнародних правил поведінки здійснення МЕВ).

5). Класифікація країн за рівнем соц.-ек. розвитку. Традиційно країни систематизують за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно- східно-, південно-, північно-), північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Найістотнішою є економічна ознака, яка дозволяє багатоваріантність систематизації:

· Структура господарства (промислово розвинені, аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні);

· Рівень економічного розвитку (розвиненні, країни що розвиваються, країни з перехідними економіками);

· Ступінь розвиненості ринкових відносин (з розвиненою ринковою економікою, з ринковою економікою, з централізовано плановою економікою);

· Рівень самоорганізації економіки (зрілі економіки, уразливі економіки);

· За критерієм “ВНП на душу населення” (з низьким рівнем: до 785 доларів США або нижче; з середнім рівнем: від 786 до 9655 дол. США (3126 дол. США – середній рівень); з високим рівнем: 9656 дол. США та вище.

· Рівень зовнішньої заборгованості;

· Експортна орієнтація.

Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:

· Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – створена у 1960 р., об’єднує 24 країни з високим доходом та рівнем розвитку (19 країн Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія). Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтримання фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпечення сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;

· Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівля (ГАТТ/СОТ) – об’єднує більше 120 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження сучасних міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.

· Бреттон-Вудські інститути – Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 169 країн світу.

· Проблеми міжнародної трудової міграції спрямовує та корегує Міжнародна організація праці (МОП) – 1919 р., починаючи з 1946 року під егідою ООН;

· Інші організації країн, які є наслідком процесів міжнародної економічної інтеграції (Європейське співтовариство, Північноамериканська угода з вільної торгівлі, Об’єднання держав Азіатсько-тихоокеанського регіону - АСЕАН).

Принципом систематизації країн, який дозволяє сформувати групи країн з найбільш адекватною потребам теорії та практики досліджень диференціацією, є принципкласифікаціїза соціально-економічними ознаками. Соціально-економічні ознаки зазнали найбільшого реформування останні десятиріччя від формаційного підходу (капіталістичні країни, соціалістичні країни, країни, що розвиваються) до започаткованою з 1994 року систематизації ООН – розвинуті країни з ринковою економікою, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються. Існують систематизації країн, які розроблені Б. Гаврилишиним (за типом соціально-економічних систем – вільне підприємництво, узгоджене вільне підприємництво, адміністративно-командна система, розподільчий соціалізм, ринковий соціалізм) та М. Портером (за типом конкурентноздатності національних економік – конкуренція на основі факторів виробництва, конкуренція на основі інвестицій, конкуренція на основі нововведень, конкуренція на основі багатства).

6). Тенденції сучасного розвитку світової економіки: – становлення глобальної моделі, заснованої на постіндустріальній парадигмі; – лібералізація ЗЕД; – посилення взаємозалежності національних економік; – перетворення ТНК у провідних суб’єктів міжнародної економічної діяльності; – розповсюдження наслідків економічної кризи та її вплив на форми МЕВ; – активізація ролі в світовій економіці таких країн, як Китай, Індія, Росія; – приріст економіки країн, що розвиваються (регіонів Азії 8,8%. Китаї – 10%. Індії – 8,4 %); – бурхливий розвиток економіки африканських країн, розташованих на південь від Сахари (скорочення бідності).

Дата добавления: 2014-10-23