Тема 2. Міжнародний поділ праці

1. Міжнародний поділ праці (МПП): сутність, форми та їх характеристика

2. Міжнародна спеціалізація виробництва

3. Міжнародна кооперування виробництва: сутність форми, напрями розвитку

4. Участь України в МПП

1). МПП цеобмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. Це спеціалізація окремих країн на виробництві конкретних товарів.

МПП – найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, що виражається у стійкій, економічно вигідній спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та у взаємному обміні результатами цієї діяльності між країнами у певних кількісних та якісних співвідношеннях.

Чинники, що впливають на МПП: – природно-географічні (відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами); – соціально-економічні (характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій); – науково-технологічні (розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація).

Основні форми МПП: загальний, одиничний, частковий.

2). Міжнародна спеціалізація (МС) – це така форма МПП між країнами, при якій зростання концентрації одного виробництва та суспільного поділу праці в світі відбувається на основі процесу диверсифікації національного виробництва, виділення у самостійні технологічні процеси, в окремі галузі та підгалузі виготовлення однорідної продукції понад внутрішні потреби.

МС розвивається за двома напрямами – виробничому та територіальному. У свою чергу виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та спеціалізацію окремих підприємств.

У територіальному аспекті МС передбачає спеціалізацію окремих країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Основними видами МСП є предметна (виробництво готових продуктів); подетальна (виробництво частин, компонентів продукту); технологічна (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів).

3). Міжнародна кооперація виробництва (МКВ) – об’єктивний процес розвитку стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, що передбачає координацію їх господарської діяльності у виробництві певних видів кінцевої продукції та обмін між учасниками виробничого процесу спільно виробле6ою частковою продукцією.

Основні форми МКВ – підрядне кооперування, спільні підприємства.

Методи здійснення коопераційних зв’язків: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення виробничих спільних підприємств.

Принципи класифікації МКВ у відповідності з його основними ознаками:

· за видами (економічна кооперація, промислове співробітництво, виробниче кооперування, науково-технічне кооперування, кооперування в галузі проектування та будівництва тощо);

· за стадіями (перед виробнича, виробнича, комерційна);

· за методами (виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП);

· за структурою зв’язків (внутрішньо- та між фірмова, внутрішньо- та міжгалузева,, горизонтальна, вертикальна, змішана);

· за територіальним охопленням (між двома та більше країнами, в рамках регіону, міжрегіональне та всесвітнє);

· за кількістю суб’єктів (дво- та багатостороння);

· за кількістю об’єктів (одно- та багатопредметна).

Під впливом МКВ створюються не лише нові підрозділи, але й цілі галузі та підгалузі суспільного виробництва.

4). Участь України в МПП. Експортоорієнтовані галузі України: металургійна та хімічна галузі, машинобудування. У загальному обсязі експорту товарів частка даної продукції становила 67,8 %, у тому числі чорних металів – 35 % (2007 р.). Зовнішньоекономічна діяльність України характеризується значними регіональними розбіжностями, як у експорті так і в імпорті товарів. Основна частина експорту товарів (53,7 %) та імпорту (57,4 %) припадає на Донецьку, Дніпропетровську області та м. Київ, тоді як питома вага таких регіонів, як АР Крим, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь не перевищує одного відсотку у загальному обсязі як експорту так і імпорту товарів. Проблеми українського експорту пов'язані з високою часткою сировинних товарів, а також продукції з низьким рівнем переробки в загальній товарній масі експорту і вичерпуючими можливостями його екстенсивного нарощування. За оцінками українських експертів, близько 70% експорту чорної металургії визнається неконкурентоспроможним (енерговитрати і витрати матеріалів у 2-3 рази перевищують ці показники в розвинутих країнах), близько 60% продукції виробляється на устаткуванні, що давно є морально застарілим.

Напрями удосконалення регулювання експорту: 1. Розширення українського експорту. 2. Зменшення в експорті частки продукції з низьким ступенем обробки та стимулювання збільшення обсягів продукції високого ступеня обробки. 3. Посилення впливу держави на формування експортних потоків на основі геоекономічної диверсифікації експорту. 4. Попередження спроб експорту і реекспорту імпортованої продукції на умовах демпінгу. 5. Обмеження вивезення товарів, обсяги виробництва яких недостатні для задоволення потреб внутрішнього ринку або не мають надійної ресурсної бази. 6.Здійснення стандартизації та сертифікації продукції згідно з вимогами країн-імпортерів. 7. Налагодження вітчизняних технологій з виробництва імпортозамінних та експортоспроможних товарів з метою зменшення вразливості української економіки перед спробами зовнішньоекономічного і політичного тиску. 8. Формування механізму кредитної, інформаційної підтримки експортерів. 9. Удосконалення механізму податкової системи та митно-тарифного регулювання.

Оскільки процеси базових структурних перетворень і зростання міжнародної конкурентоспроможності в Україні відбуваються досить повільно, то удосконалення зовнішньоторговельної політики на перших етапах перехідного періоду вимагає оптимального збереження і використання традиційних експортних і імпортних ринків, підтримки і нарощування вітчизняного виробництва, поступового зростання його конкурентоспроможності. Актуальним є скорочення невиробничого і раціональне використання виробничого імпорту, максимальна диверсифікація ринків стратегічно важливих товарів (енергоносіїв, сировинних та інших ресурсів).

Дата добавления: 2014-10-23