Види міжнародно-правових норм

Види міжнародно-правових норм визначаються за різноманітними класифікуючими ознаками:

І. За змістом і місцем в системі міжнародного пра­ва:

цілі — розуміються як цілі, що реалізуються в рам­ках нормативної системи міжнародного права. Голов­ною соціально-політичною метою міжнародної норма­тивної системи є підтримка існуючої системи міжнарод­них відносин;

принципи — під ними розуміють загальні, імператив­ні принципи міжнародного права, що встановлюють основи міжнародного правопорядку, міжнародного миру і співробітництва. Це соціально обумовлені, узагальне­ні норми, ідеї, що відбивають характерні риси норматив­ної системи і її головного змісту. З урахуванням зна­чення виконуваних функцій вони користуються вищим авторитетом;

норми — це загальнообов'язкові правила поведін­ки, що виникли в результаті угоди держав та інших суб'єктів міжнародного права, реалізація яких забезпе­чується примусовими заходами міжнародно-правового характеру. У свою чергу, в залежності від обсягу змісту і значення, норми діляться на два види:

а) основні — регулюючі найважливіші суспільні
відносини між суб'єктами міжнародного права;

б) підпорядковані — які конкретизують і допов­
нюють основні норми.

Підпорядковані норми, у свою чергу, діляться на два

види:

піднорми основних норм — наприклад, застосування норми про територіальну юрисдикцію до індивідів, до власності і кораблів у просторах, що знаходяться під винятковою юрисдикцією територіального суверена;

вторинні норми — вони не містяться ні в якій кон­кретній нормі, а є продуктом взаємодії двох або біль­шого числа норм (дипломатичний імунітет).

II. За способом створення і формою існування (за джерелами):

договірні — норми, що є продуктом угоди суб'єктів міжнародного права й містяться в міжнародних дого­ворах;

звичаєві — норми, що виникли в результаті кілька­разового і тривалого застосування суб'єктами міжна­родного права певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах.

277. За сферою дії:

а) універсальні — регулюючі відносини між усі­
ма державами-членами світового співтовариства (на­
приклад, норми, що містяться в Статуті Організації
Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року);

б) партикулярні, що у свою чергу, діляться на:
регіональні — закріплені в угодах між державами

визначених географічних регіонів (наприклад, норми, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки і спів­робітництва в Європі /НБСЄ, нині — О (Організація) БСЄ/ від 1 серпня 1975 року);

субрегіональні (локальні) — ті, що містяться в уго­дах, котрі укладаються групою держав усередині гео­графічного регіону (наприклад, в рамках зони Чорно­морського економічного співробітництва /ЧЕС/).

IV. За юридичною силою:

імперативні — до них належать основні принципи міжнародного права (Jus cogens);

диспозитивні — під ними розуміються такі норми, що припускають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. При цьому не повинні торкатися права і законні інтереси третіх держав. До диспозитивних норм належить ос­новна маса універсальних і партикулярних норм.

V. За змістом правил поведінки:

матеріальні — містять у собі права й обов'язки сто­рін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод;

процесуальні — це норми, що регламентують діяль­ність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН. Сюди ж можна

Дата добавления: 2014-10-23