Учасники збройних конфліктів

J

що у разі невиконання цієї вимоги до певного терміну уряд, що пред'явив ультиматум, вживе певних заходів. Мова, таким чином, йде про загрозу війни.

Проте, хоча зазначені способи оголошення війни вва­жаються такими, що знаходяться в рамках міжнарод­ного права, відповідно до статті II Конвенції про визна­чення агресії від 3 липня 1933 року, сам факт оголо­шення державою війни першою розглядається як аг­ресія. Відповідно до указаної III Гаазької конвенції 1907 року оголошення війни не робить агресивну війну законною. Відповідно до статті 3 Визначення агресії, прийнятого на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 році, у якості актів агресії, незалежно від оголо­шення війни, розглядаються такі акти прямої агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на
територію інших держав, або будь-яка воєнна окупа­
ція, який би тимчасовий характер вона не носила,
що є результатом такого вторгнення або нападу, або
будь-яка з застосуванням сили анексія території
іншої держави або частини її;

б) бомбардування збройними силами держави те­
риторії іншої держави або застосування будь-якої
зброї державою проти території іншої держави;

в) блокада портів або берегів держави збройними
силами іншої держави;

г) напад збройними силами держави на сухопутні,
морські або повітряні сили або морські і повітряні
флоти іншої держави;

д) застосування збройних сил однієї держави, що
знаходяться на території іншої держави за згодою з
державою, що приймає, з порушенням умов, передба­
чених в угоді, або будь-яке продовження їхнього пе­
ребування на такій території після припинення дії
угоди та ін.

Не вважається відповідним міжнародному праву не тільки ведення війни неоголошеною, що буде розгляда­тися як кваліфікуюча обставина при визначенні відпо­відальності, але і так званий casus belli (привід для вій­ни) — безпосередній формальний привід, що веде до

виникнення між державами стану війни. У минулому такий привід був законною підставою для початку во­єнних дій і служив виправданням війни і цілям при­ховання її справжніх причин. Наприклад, багато дослі­дників вважають, що події навколо німецької радіостан­ції в Гляйвиці в серпні 1939 року, коли на неї нібито напав загін польських прикордонників (пізніше з'ясу­валося, що це було влаштовано самою Німеччиною), спро­вокували напад Німеччини на Польщу і послужили приводом для початку Другої світової війни.

Стан війни повинен бути без зволікання сповіще­ний нейтральним країнам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

В Україні оголошення війни є прерогативою вищих органів держави. Конституція України містить меха­нізм такої процедури — відповідно до п. 19 статті 106 Конституції Президент України вносить у Верховну Раду України представлення про оголошення стану вій­ни, а Верховна Рада України відповідно до п. 9 статті 85 Конституції на підставі даного представлення ого­лошує стан війни.

Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слі­дують власне воєнні дії, означає початок юридичного стану війни і настання для усіх воюючих сторін пев­них правових наслідків:

— між державами припиняються дипломатичні і кон­
сульські відносини (дипломатичному і консульському
персоналу забезпечуються захист і можливість безпе­
решкодно залишити територію противника). На час
збройного конфлікту інтереси однієї воюючої держави
на території іншої представляє зазвичай нейтральна дер­
жава, що має дипломатичні відносини з обома воюючи­
ми сторонами;

— перестають застосовуватися багато норм міжна­
родного права, несумісні з воєнним часом, зокрема, при­
пиняють дію двосторонні політичні, економічні, куль­
турні угоди між воюючими державами. Багатосторонні
договори (наприклад, із питань зв'язку, транспорту, тран­
зиту та ін.) припиняються;

— починають діяти міжнародні норми, прийняті спе­
ціально для періоду збройного конфлікту (союзні дого­
вори, договори про взаємну і воєнну допомогу, договори
стосовно правил ведення війни, причому останні не мо­
жуть бути денонсовані і т.п.);

— припиняються і забороняються економічні, торго­
ві, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і
фізичними особами воюючої сторони;

— майно, що є власністю ворожої держави (крім
майна дипломатичних представництв і консульських
установ), підлягає конфіскації;

— торгові судна воюючих, що знаходяться до почат­
ку війни у ворожих портах, повинні залишити порт про­
тивника (для цього встановлюється розумний термін
для вільного виходу з територіальних вод держави-су-
противника — індульт, після закінчення котрого такі
судна підлягають реквізиції і затримці до закінчення
війни незалежно від їхньої приналежності (державі,
приватним компаніям або особам); військові кораблі
підлягають обов'язковій реквізиції;

— до громадян ворожої держави може бути засто­
сований спеціальний режим (обмеження пересування,
примусове поселення у відведених владою місцях, ін­
тернування та ін.);

— власні громадяни діляться на мирне населення і
збройні сили.

Війна завжди ведеться у визначених просторових ме­жах. Театр війни — це територія воюючих сторін, від­крите море і повітряний простір над ним, у межах яких ведуться воєнні дії.

Театр війни буває сухопутний, морський і повітря­ний.

Театром сухопутної війни є сухопутна територія дер­жави; театром морської війни — внутрішні морські води, територіальне море воюючих держав і відкрите море. Театром повітряної війни є повітряний простір над сухопутним і морським театром війни.

Забороняється використовувати в якості театру вій­ни нейтралізованні території, територію нейтральних

держав, а також місцевості, в яких відповідно до Гаазь­кої конвенції — 1954 року зосереджені культурні цін­ності.

Учасниками війни є не все населення воюючих дер­жав, а тільки цілком визначена його частина — так звані законні учасники війни, діям яких надається дер­жавний характер. Під час збройних конфліктів насе­лення, яке мешкає на території держави, ділиться на дві групи: те, яке стосується збройних сил (збройні сили, партизани і т.д.), і яке не стосується збройних сил (ци­вільне населення).

У свою чергу, міжнародне право розрізняє дві катего­рії осіб, які належать до збройних сил воюючих сторін:

1) воюючі (комбатанти);

2) ті, які не беруть участь у боях (некомбатанти).
Комбатанти — це особи, які входять до складу

збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. По­трапивши в полон, комбатанти набувають статусу вій­ськовополонених.

Некомбатанти — це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не приймають участь у бойових діях. Відповідно до міжнародного права до не-комбатантів (невоюючих) належить особовий склад, що правомірно знаходиться в складі збройних сил воюю­чої сторони, що надає їй допомогу у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. Це — військові кореспонденти, юристи, медичний пер­сонал, духівництво, інтенданти. Вони не є об'єктом во­єнних дій із боку противника і мають право на його заступництво в тому випадку, якщо виявляться під його владою. Застосовувати зброю проти некомбатантів за­боронено. Некомбатанти можуть мати особисту зброю, але не використовують її у воєнних діях, а тільки для

самозахисту. У разі участі в бойових діях вони набува­ють статусу комбатантів.

Відповідно до Женевських конвенцій 1949 року до комбатантів належать:

— особовий склад регулярних збройних сил;

— ополчення, добровольчі загони, як вхідні, так і не
вхідні до складу регулярних збройних сил;

— особовий склад рухів опору і партизанських фор­
мувань;

— особи, які надають допомогу збройним силам, але
участі в бойових діях не приймають;

— члени екіпажів торгових суден і цивільних літа­
ків, які надають допомогу воюючим;

— населення, що при наближенні противника взяло­
ся за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотри­
мується законів і звичаїв війни.

Отже, комбатанти повинні відповідати таким умо­вам:

а) мати на чолі особу, відповідальну за своїх під­
порядкованих;

б) мати визначений і видимий здалеку знак від­
мінності;

в) відкрито носити зброю;

г) додержуватися у своїх діях законів і звичаїв
війни.

У міжнародному праві тривалий час продовжувала­ся дискусія з проблеми правового статусу партизан, яких не визнавали комбатантами. Це пояснювалося насам­перед тією шкодою, що партизани завдавали регуляр­ним силам противника у нього в тилу, і бажанням потерпілої сторони розправитися з ними, як із бандита­ми, що не підпадають під охорону норм міжнародного права. Результатом цього довгого процесу усе ж стало визнання партизан у якості комбатантів. Партизани і бійці національно-визвольних рухів є комбатантами за умови дотримання ними певних умов (подібні з загаль­ними умовами визнання комбатантів):

а) належать до якого-небудь воєнним способом організованого загону, на чолі якого стоїть відпові­дальна особа (зазвичай цивільна особа);

б) носять знаки відмінності (на відміну від воєн­
них комбатантів, що носять воєнну форму, погони,
емблеми, партизани в основному носять цивільний
одяг і мають певні знаки відмінності, наприклад, ра­
дянські партизани в період Другої світової війни
носили червону стрічку на головному уборі);

в) відкрито носять зброю. Стаття 43 Додаткового
протоколу І 1977 року до Женевських конвенцій
1949 року конкретизує це положення: партизани
повинні вікрито носити зброю під час кожного воєн­
ного зіткнення й у той час, коли вони будуть знахо­
дитися на очах у противника в ході розгортання в
бойові порядки, що передує початку нападу, у якому
вони повинні взяти участь;

г) дотримуються законів і звичаїв війни.

При дотриманні цих умов члени партизанських за­гонів при потрапленні в полон признаються комбатан­тами.

Розвідники — особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що носять воєнну форму і прони­кають у розташування супротивника з метою збору ві­домостей про нього для свого командування. Захоплені в полон розвідники користуються статусом військово­полонених. Розвідник не може нести кримінальну від­повідальність за дії, вчинені ним раніше в попередні рейди в район дії ворожої армії.

Від розвідників слід відрізняти лазутчиків (шпигу­нів) — осіб, які, діючи таємною способом або під фаль­шивими приводами, збирають відомості в районі воєн­них дій. На цих осіб режим воєнного полону не поши­рюється, вони можуть бути покарані воєнним судом і навіть засуджені до смерті.

Головна відмінність воєнного розвідника від лазут­чика (шпигуна) — це воєнна форма розвідника, що свід­чить про його приналежність до збройних сил своєї держави.

Іноземні воєнні радники й інструктори — це особи, які входять у збройні сили іншої держави, що відповід­но до міжнародних угод знаходяться в іншій державі

для надання допомоги в освоєнні бойової техніки і на­вчанні особового складу збройних сил. Радники й ін­структори не беруть участь у воєнних діях. Радники навчають веденню бойових дій. Інструктори допомага­ють в освоєнні бойової техніки. Проте, якщо ці особи беруть участь у бойових діях, вони прирівнюються до комбатантів.

Не є комбатантами найманці. Визначення ознак най-манства і його правового статусу в останні роки набуло гострої практичної необхідності через поширення цьо­го явища, що шириться, що викликає з боку міжнарод­ного співтовариства осуд. Міжнародне право вважає на­йманцем особу, яка завербована на місці або частіше усього за кордоном спеціально для того, щоб воювати в збройному конфлікті, і яка фактично приймає в ньому участь. Поняття найманців міститься в статті 47 Додат­кового протоколу І від 1977 року до Женевських кон­венцій 1949 року. Відповідно до цього документу най­манець не має статусу комбатанта або військовополоне­ного. Можна виділити такі ознаки найманця:

— він спеціально завербований на місці або за кор­
доном для того, щоб воювати в збройному конфлікті;

— він фактично приймає безпосередню участь у во­
єнних діях;

— він бере участь у воєнних діях, керуючись голов­
ним чином бажанням одержати особисту вигоду, і йому
дійсно обіцяна стороною або з доручення сторони, що
знаходиться в конфлікті, матеріальна винагорода, що
істотно перевищує винагороду, обіцяну або виплачува­
ну комбатантам такого ж рангу, і функцій, які входять
в особовий склад збройних сил даної сторони;

— він не є ні громадянином сторони, що знаходиться
в конфлікті, ні особою, яка постійно мешкає на території,
контрольованою стороною, що знаходиться в конфлікті;

— не входить в особовий склад збройних сил сторо­
ни, що знаходиться в конфлікті;

—і не посланий державою, котра не є стороною, що знаходиться в конфлікті, для виконання офіційних обо­в'язків у якості особи, яка входить до складу її зброй­них сил.

ООН неодноразово висловлювалася проти найманст-ва, оголосивши його міжнародним злочином і призвав­ши всі держави прийняти закони, що карають найман­ців як кримінальних злочинців.

Відповідно до статті 63^і Кримінального Кодексу України найманство визнається кримінальним злочи­ном і кваліфікується як «вербування, фінансування, ма­теріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання в збройних конфліктах інших держав або в насильницьких діях, спрямованих на повалення дер­жавної влади або порушення територіальної цілісності, а однаково використання найманців». Ці дії караються позбавленням волі терміном від 3 до 10 років. А сама «участь без дозволу відповідних органів державної влади в збройних конфліктах інших держав, з метою одер­жання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди» карається позбавленням волі терміном від 5 до 12 років.

Від найманців слід відрізняти добровольців (волон­терів) — іноземних громадян, які у силу політичних або інших переконань (а не з матеріальних міркувань) поступають на службу в армію якої-небудь воюючої сторони і включаються в особовий склад збройних сил.

5. Обмеження засобів і методів ведення війни

Відповідно до норм міжнародного права право сторін у збройному конфлікті вибирати методи або засоби ве­дення війни не є необмеженим. Цей принцип, сформу­льований IV Гаазькою конвенцією 1907 року, знайшов своє підтвердження в І Додатковому протоколі 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року. Крім того, існує принцип, що забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин і методів ведення війни, що можуть завдати надмірні ушкодження або принести зайві страждання. Цей принцип у своєму по­чатковому виді — недопущення зайвих страждань —

Дата добавления: 2014-10-23