Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки

Нейтралітет у війні

Нейтралітет у війні — це особливий правовий ста­тус держави, що не бере участь у війні і утримується від надання допомоги обом воюючим сторонам. Нейт­ралітет на практиці виявляється як принцип безприст­расності, за яким нейтральна держава не повинна від-

давати перевагу жодній з воюючих держав і надавати кожній з них ті права і переваги, що вона надає іншій. У міжнародному праві розрізняють:

— постійний нейтралітет (Швейцарія з 1815 року,
Австрія з 1955 року та ін.);

— евентуальний нейтралітет (у даній війні);

— нейтралітет у силу договору між відповідними
державами.

Права й обов'язки нейтральних держав закріплені в нормах V Гаазької конвенції про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної вій­ни 1907 року.

Нейтральні держави, зберігаючи право на самооборо­ну, повинні виконувати правила нейтралітету. Так, по­стійно нейтральні держави не повинні в мирний час входити у воєнні блоки; надавати свою територію для іноземних військових баз або формування військових загонів воюючих; допускати передачу воюючим техні­ки і боєприпасів. При порушенні цих правил воюючі держави можуть вважати територію нейтральної дер­жави театром воєнних дій.

Водночас нейтральні держави мають право: відбива­ти силою спроби порушити статус нейтралітету; нада­вати свою територію для утримання поранених; дозво­ляти заходження у свої порти санітарних суден воюю­чих держав і т.д.

Воюючі не вправі здійснювати на нейтральній тери­торії й у нейтральних водах які-небудь дії, що порушу­ють нейтралітет. Заборонено перетворювати нейтраль­ні порти і води в бази для морських операцій. Прохід через територіальні води нейтральних держав воєнних суден воюючих держав не вважається порушенням нейтралітету. Але не можна користуватися територіаль­ними водами, портами і рейдами для збільшення воєн­ного потенціалу збройних сил воюючих.

Воєнні судна воюючих можуть одержати доступ у порти нейтральної держави на термін не більш 24 го­дин для усунення наслідків аварії, для поповнення за­пасів продовольства, але не для збільшення бойової моці.

Число таких кораблів не повинно перевищувати трьох одиниць. Повторне постачання продовольством і пали­вом не може мати місця раніше, ніж через три місяця. При цьому встановлюється інтервал між заходження­ми кораблів різних воюючих держав у 24 години.

Повітряний простір над територією нейтральної дер­жави недоторканний для військових літаків воюючих держав.

Воєнні дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.

Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загаль­не перемир'я (по усьому фронті).

Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим.

Місцеве перемир'я носить тимчасовий характер, воно укладається для обмеженого театру воєнних дій, із кон­кретними цілями або задачами місцевого значення — добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем та ін.

Загальне перемир'я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжуєть­ся до укладання мирного договору або мирного врегу­лювання.

Суттєве порушення перемир'я однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція — це припинення воєнних дій на умо­вах, продиктованих переможцем.

Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окре­мого підрозділу, об'єкта, пункту, району, наприклад ка­пітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 році).

Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і стягів).

На відміну від загального перемир'я, при капітуля­ції переможена сторона втрачає навіть формальну рів­ність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції.

Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означа­ють автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (одностороннього або дво­стороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про при­пинення стану війни між СРСР і Німеччиною) або укла­дання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року).

У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних догово­рів між воюючими сторонами і т.д.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) на­ступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

З припиненням стану війни для воюючих держав:

— перестають діяти багато договорів воєнного часу,
у тому числі закони і звичаї війни, і набирають сили
угоди, що нормалізують відносини між державами;

— установлюються нормальні мирні відносини, у тому
числі і дипломатичні;

— відновляється дія раніше укладених міжнарод­
них договорів і укладаються нові договори;

— повертаються усі військовополонені;

— провадиться репатріація цивільного населення;

— здійснюється виведення окупаційних військ;

— передаються карти мінних полів для їхнього тра­
лення і знищення мін;

— наступає політична і матеріальна відповідальність
винної держави і кримінальної відповідальності голов­
них воєнних злочинців;

— приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітариза­ція переможених держав).

Для нейтральних держав — припиняється стан ней­тралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека між­народної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.

Література:

1. Арцибасов И. Л., Егоров С.А. Вооруженный кон­
фликт: право, политика, дипломатия. — М., 1989.

2. Баймуратов М. Гараджаев Д., Международное гумани­
тарное право и его имплементация в законодательство
Украины. //Юридический вестник.— 1998.— № 4.

3. Блищенко И.П. Обычное оружие и международ­
ное право. — М., 1984.

4. Кукушкина А. В.. Действие норм международ­
ного права в период вооруженных конфликтов // Го­
сударство и право. — 1994.— № 1.

5. Курс международного права. В 7 т. Т. 6. — М.,
1992.

6. Международное морское право: Справочник / Под
ред. Г.С. Горшкова. — М., 1985.

7. Полторак А.И., Савинский Л.И. Вооруженные кон­
фликты и международное право. — М., 1976.

8. Пустогаров В.В. Международное гуманитарное
право. — М., 1997.

9. Тиунов О.И. Международное гуманитарное пра­
во. — М., 1999.

10. Фуркало В.В. Международная защита граждан­
ского населения в условиях вооруженных конфлик­
тов. — Киев, 1986.

Дата добавления: 2014-10-23