Міжнародне космічне право та його джерела

І

Чиказька конвенція, а також двосторонні і багато­сторонні угоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином, регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чи­ном правочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезення пасажирів, бага­жу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в ко­мерційних цілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основними правами, імено­ваними також п'ятьма «свободами повітря»:

а) правом транзитного польоту без посадки на те­
риторії держави, що надала таке право;

б) правом перевезення в іншу державу пасажи­
рів, вантажу і пошти, узятих на борт у державі реєст­
рації повітряного судна;

в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош­
ти з території іншої держави в державу реєстрації
(національності) повітряного судна;

г) правом приймати на борт на території іншої
держави пасажирів, вантаж і пошту для перевезення
на територію третьої держави, а також правом висад­
жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту
на території цієї другої держави, що слідують на
територію третьої держави;

д) правом посадки в ході транзитного польоту над
територією іншої держави на її території в некоме-
рційних цілях (для заправки паливом, виправлення
виниклих ушкоджень і т.п.).

Все це докладно регламентується відповідними між­державними угодами.

Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу «Спори і невиконання зобов»язань». У ній пе­редбачається, зокрема, що розбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосуван­ня Конвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на прохання будь-якої держави в спорі, під­лягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Ради можуть бути оскаржені шляхом звернення до третей­ського суду (арбітражу), утвореного відповідно до поло­жень Конвенції.

У цій главі також передбачені санкції стосовно авіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санк­ції стосовно держави, що не виконує зобов'язань, перед­бачених у даній главі Конвенції.

Такими є деякі основні положення сучасного міжна­родного повітряного права відповідно до чинних між­народних угод, що регулюють здійснення міжнародної аеронавігації.

Центральна така угода, учасниками якої є практич­но всі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенції є додатки до неї, що конкретизують і розвивають відпо­відні її положення. Нині число таких Додатків досяг-ло 17. Наведемо заголовки деяких із них:

Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіації при видачі свідоцтв;

Додаток 2. Правила польотів;

Додаток 3. Метеорологія;

Додаток 6. Здійснення польотів;

Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;

Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;

Додаток 11. Служба управління повітряним ру­хом;

Додаток 14. Аеродроми.

Крім ІКАО, суттєву роль у справі становлення і розви­тку міжнародного повітряного права грають Міжнародні регіональні авіаційні організації й органи, яких налі­чується нині біля чотирьох десятків. До найбільш важ­ливих таких організацій належать, зокрема: Європейсь­ка конференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація із забезпечення безпеки на­вігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році; Аф­риканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство із забезпечення безпеки аеронаві­гації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959 році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеро­навігації, заснована в 1960 році; Латиноамериканська ко­місія цивільної авіації, утворена в 1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.

Існує, крім того, значне число міжнародних неуря­дових організацій, покликаних сприяти співробітницт­ву держав у справі забезпечення ефективної і безпеч­ної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можна виділити такі наукові міжнародні організації, як Асо­ціація міжнародного права й Інститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідні міжна­родно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях.

Слід вказати на те, що космічний простір, розташо­ваний у юридичному і фізичному смислі за межами земного повітряного простору що простирається в без­країсть не маючи ніякої межі, не пристосований для життя і діяльності людини, а також ніяких інших живих істот, крім спеціальних апаратів і пристроїв, причому на обмежений час. Тому в даний час для держав немає сенсу оголошувати територіальні претензії на певні ді­лянки таких просторів.

У результаті такої обмеженої функціональності юри­дичний статус космічного простору з початку косміч­ної діяльності склався як статус міжнародного прос­тору, тобто простору, на який не поширюється сувере­нітет або юрисдикція будь-якої держави. Правовий режим космічного простору (практично в межах усієї сонячної системи) також типовий для міжнародного простору.

Міжнародне космічне право — галузь сучасного між­народного права, що регулює діяльність держав з дослід­ження і використання космічного простору, що встано­влює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання кос­мічної діяльності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Зем­лі, що ознаменував початок освоєння людством космі­чного простору.

Космічною діяльністю займається нині дуже обме­жене число високорозвинених держав і держав, що во­лодіють відповідними можливостями. Саме вони і ви­ступають основними суб'єктами міжнародного косміч­ного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі дер­жави світу, людство в цілому. Тому правове регулюван­ня космічної діяльності із самого початку стало здійс­нюватися шляхом укладання, головним чином, універ­сальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких дого­ворів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу — Комі­тету з використання космічного простору в мирних ці­лях і його підкомітету з правових питань.

Як відзначалося раніше, космічний простір — це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основі правового режиму космічного просто­ру лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори.' У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космі­чними об'єктами, 1972 року.

Виходячи з положень цих універсальних міжнарод­них угод, багато держав уклали угоди про науково-технічне співробітництво в сфері космічної діяльності, їх кількість перевищує десятки, якщо не сотні, і продо­вжує безупинно рости.

До числа джерел міжнародного космічного права уні­версального характеру належать також договори, що

частково регулюють і космічну діяльність. Це, напри­клад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншо­го ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного пра­ва належать міжнародні договори двостороннього ха­рактеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укла­дена джентльменська угода про нерозміщення в космі­чному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значен­ня цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське кос­мічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про ство­рення міжнародної космічної станції.

Дата добавления: 2014-10-23