У міжнародних організаціях

Розв'язання спорів

У числі погоджувальних способів розв'язання між­народних спорів істотно зросло значення міжнародних організацій.

Процедура вирішення спорів міжнародними органі­заціями, на відміну від судової, носить переважно полі­тичний характер.

Організація Об'єднаних Націй — основний орган співробітництва держав у всесвітньому масштабі — є ядром сучасної системи мирних способів вирішення спорів.

Статут ООН робить упор на інтереси підтримки між­народного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не всяких спорів, а тих, що можуть створити загрозу миру або при­звести до порушення миру (п.1 стаття 1 Статуту ООН).

Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів займає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначен­ня того, чи не може продовження цього спору загрожу-

вати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

Рада Безпеки і Генеральна Асамблея в результаті роз­гляду спору можуть приймати рекомендації. Юридично обов'язкові рішення Рада Безпеки вправі приймати лише у випадку загрози миру, порушень миру й актів агресії. Рада Безпеки повинна враховувати, що спори юридично­го характеру в якості загального правила підлягають передачі сторонами в Міжнародний Суд.

Можливо виділити основні напрямки в діяльності ООН у мирному вирішенні спорів:

— підтримка миру, тобто забезпечення присутності
ООН у районі міжнародного конфлікту, що пов'язане з
розгортанням військового, поліцейського або цивіль­
ного персоналу ООН (наприклад, операція ООН 1990 року
«Буря в пустелі», «гуманітарна інтервенція» ООН 1994
року в Сомалі);

— миротворчість, тобто дії, спрямовані на те, щоб
схилити ворогуючих до мирного вирішення спору з ви­
користанням арсеналу засобів, передбаченого в розділі
VI Статуту ООН, а також зупинити конфлікт і забезпе­
чити збереження миру;

— постконфліктна миротворчість, тобто дії з вияв­
лення і знищення причин конфліктів, підтримка струк­
тур, схильних сприяти зміцненню миру (основна мета та­
кої миротворчості — запобігання рецидиву конфлікту);

— превентивна дипломатія, тобто дії, спрямовані на
профілактику виникаючих спорів між сторонами, недо­
пущення переростання спорів в конфлікти й обмежен­
ня масштабів конфліктів (основна мета — врегулюван­
ня спору до спалаху насильства).

В даний час найбільше поширення одержали такі засоби здійснення превентивної дипломатії:

— заходи для зміцнення довіри;

— раннє попередження конфліктів за допомогою між­
народних організацій;

— установлення фактів, пов'язаних із спором;

— демілітаризація і нейтралізація;

— інші засоби.

Незважаючи на складність міжнародної обстановки, передбачена Статутом ООН система мирного врегулю­вання спорів дає позитивні результати. У рамках ООН обговорюються практично всі найбільш серйозні спори і конфлікти, що виникають між державами в рамках світового співтовариства.

Підвищується роль і значення в мирному врегулю­ванні спорів міжнародних регіональних організацій, їхня роль у вирішенні питань підтримки миру, «які є підхожими для регіональних дій», зафіксована в статті 52 Статуту ООН. Необхідна умова правомірного існу­вання регіональних організацій полягає в тому, що зміст їхніх установчих актів і діяльності повинен бути суміс­ним з цілями і принципами ООН.

Організація африканської єдності створила Комісію з посередництва, примирення й арбітражу, що склада­ється з 21 члена, обраних Конференцією глав держав і урядів ОАЄ. З числа членів комісії обираються особи, які здійснюють функції посередників і арбітрів. Спір передається в Комісію державами, що беруть участь у ньому, або вищими органами ОАЄ.

Ліга арабських держав головну роль у розгляді спо­рів надала своїй Раді. Стосовно спорів, що не торкають­ся незалежності, суверенітету і територіальної цілісно­сті держав, він може виконувати арбітражні функції. Для розгляду таких спорів сторони, що сперечаються, повинні звернутися до Ради, що приймає обов'язкове й остаточне рішення. Сторони в спорі не приймають уча­сті в обговоренні і рішенні Ради. У тих випадках, коли спір може призвести до війни, Рада може виконувати примирливі функції.

Організацією американських держав у 1948 році на Конференції в Боготі був прийнятий Американський договір про мирне вирішення спорів. Відповідно до до­говору головна роль у мирному врегулюванні спорів відведена Постійній раді Організацій. У договорі та­кож докладно описані такі форми мирного вирішення спорів, як добрі послуги і посередництво, розслідування і примирення.

Таким чином, у рамках міжнародних організацій ді­ють як органи загальної компетенції, у повноваження яких входить вирішення розбіжностей між членами, так і спеціалізовані органи з розгляду окремих категорій справ.

Література:

1. Ладыженский A.M., Блищенко И.П. Мирные сред­
ства разрешения споров между государствами. —
М.,1962.

2. Мовчан А. П. Мирные средства разрешения меж­
дународных споров. — М., 1957.

3. Пушмин Э.А. Мирное разрешение международ­
ных споров (международно-правовые вопросы) — М.,
1974.

4. Энтин М.Л. Международные судебные учрежде­
ния. — М., 1994.

ЗМІСТ

Передмова................................................................................................... З

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА......................................................................... 6

Розділ 1. Поняття і особливості міжнародного права............... 6

1. Поняття і визначення міжнародного права........................... 6

2. Особливості міжнародного права.......................................... 13

3. Міжнародне право та міжнародна система....................... 17

4. Основні риси сучасного міжнародного права.................... 19

5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право... 20

6. Галузі й інститути міжнародного права............................. 22

Розділ 2. Норми і джерела міжнародного права...................... 24

1. Поняття норми міжнародного права..................................... 24

2. Структура норм міжнародного права.................................. 27

3. Види міжнародно-правових норм.......................................... 29

4. Джерела міжнародного права................................................ 32

5. Договір і звичай — основні

джерела міжнародного права...................................................... 33

6. Допоміжні джерела міжнародного права............................ 40

7. Кодифікація міжнародного права.......................................... 41

Дата добавления: 2014-10-23