Реформи Хаммурапі

Державний лад Вавилона

За формою правління Стародавній Вавилон був монархією за типом східної теократії, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні повноваження.

Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальни­ком і найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася. Царська влада мала деспотичний характер, і цар міг втручатися в усі відносини між підданими, навіть у їхнє особисте життя.

У розпорядженні правителя перебував розгалужений апарат управління з великою кількістю посадовців. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних і тих же урядовців зосереджувалось управління як країною загалом, так і палацом. Довіреною особою та першим помічником правителя був дворецький, котрого у Вавилоні називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич правителя. У його руках зосереджувались усі важелі управління державою. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, іригацій­ними спорудами, фінансами, господарськими роботами. За повноважен­ням після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії та охорони, радники царя, воєначальники. Всі вони були не тільки царськими придворними урядовцями, але й вищими службовими особами в державі. Містами управляли намісники царя. На місцях управління здійснювали органи общинного самовряду­вання, що наділилися адміністративними, судовими та фінансовими повноваженнями. За здійснення своїх повноважень посадовців наділяли землею, що могла передаватись у спадок.

Збройні сили формували з добірних частин, які охороняли правителя й ополчення. Царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баїрум), які за свою службу отримували в користування майно "ілку". Таким майном (полем, садом, будинком) воїн володів і користувався, але не мав права його продати чи обміняти. Для управ­ління військами створювався спеціальний апарат, який очолював сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники коліс­ниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових посадовців розрізняли начальників певних загонів, молодших воє­начальників, командирів сотень, десятків, п'ятірок.

Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був правитель, який сам міг розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення решти суддів. Значні судові повноваження мав нубанд і представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існували жрецькі та храмові суди. В епоху Хаммурапі виникають професійні судді, котрих призначав правитель. Вони здійснювали судочинство колегіально—по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання й були по­радниками суддів. Оскарженню підлягали лише рішення місцевих судів. 22

За правління Вавилоном Хаммурапі (1792-1750 рр. до Р. X.) від­бувається значне піднесення держави. Швидко розвиваються товарно-грошові відносини, приватні рабовласницькі господарства, централі­зується держава та зміцнюється царська влада, розвивається право. Ці досягнення значною мірою були зумовлені тими реформами, котрі здійснив цей правитель.

Економічна реформа:

- заборона продавати землі общинників;

- скасування стягнення податків із селян зерном, маслом, вовною
та запровадження податку сріблом;

- обмеження лихварства (до 20 % сріблом);

- обмеження терміну боргової кабали трьома роками;

- скасування накопичених у країні боргів (кілька разів).
Адміністративна реформа:

- упорядкування й удосконалення центрального апарату;

— створення відомств, серед яких провідне місце посіли військове, фінансове та відомства громадських робіт;

- поділ усієї країни на області, якими почали керувати царські
чиновники;

- на чолі міст поставлено призначених царем керівників, котрі
забезпечували збір податків, мобілізацію населення на громадські
роботи, в ополчення та ін.

Судова реформа:

- обмеження судових функцій храмів і общин;

- передання основних судових функцій посадовим особам
на місцях;

- запровадження у містах, так званих, царських судів, які діяли
колегіально.

Релігійна реформа:

- культ єдиного бога - Мардука;

- царську владу проголошено божественною, тому вона встановлює
згоду між людьми.

Дата добавления: 2014-10-23