Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі

Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за Законами Хаммурапі

Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, без­дітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік мігузяти другу. Формою укладення шлюбу був договір між батьками нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шлюбу. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшлюбний подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої залишався її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої— терха-тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівняно незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджалася подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихвар­ством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становище.

Розлучення було вільним лише для чоловіків. Жінка могла розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полон, а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік; якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134-136,142). Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суб'єкт, але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закладу (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав право продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

Спадкування здійснювалося за законом і за заповітам. Спадко­ємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг.

Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і по­каранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або по­силюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

1) злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень,
образа, наклеп);

2) злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна,
крадіжка, грабіж, розбій);

3) злочини проти сім'ї (подружня зрада, розпуста, статеві зносини
з близькими родичами);

4) посадові злочини (зловживання службовим становищем);

5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків).
Закони Хаммурапі зовсім не згадують про державні та релігійні

злочини. Ідеться лише про приховування осіб, які посягають на держав­ний лад. Законодавець, очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки тому, що смертна кара за них вважалася справою очевидною.

Мета покарання - це, передусім, залякування, тому покарання були надзвичайно жорстокими. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливості, відшкодувати збитки потерпілому.

Найвищою мірою покарання була страта, що в Законах царя Хаммурапі згадується понад ЗО разів, її видами було: спалення, втеплення, посадження на палю, повішання, розрізання на частини. Часто згадуються члєноушкоджувальні покарання (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося таврування злочинців.

Покаранням також було: обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, грошові штрафи, відшкодування збитків.

Багато статей Законів Хаммурапі про покарання базувалися на принципі таліону - "око за око, зуб за зуб". Таліон міг бути звичай­ним (ст. 200), дзеркальним (ст. 230) і символічним (ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпший були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу — половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини.

Дата добавления: 2014-10-23