Друга республіка у Франції

І 1830 р.

Відновлення монархії у Франції. Хартії 1814 р.

31 березня 1814р. союзні війська (Росії, Англії, Австрії та Пруссії) на чолі з російським імператором увійшли до Парижа. Наполеон Бонапарт зрікся престолу. На вимогу союзників і старої французької аристократії Сенат відновив династію Бурбонів. Королем було проголошено брата страченого Людовика XVI - графа Прованського, котрий сів на престол під іменем Людовика ХУЛІ. Він, розуміючи те, що абсолютну монархію у Франції відновити вже неможливо, змушений був оголосити Хартію, за якою в країні встановлювалася конституційна монархія.

Хартія закріплювала політичне панування великих землевласників і залишала за королем величезну владу. Король був главою держави та виконавчої влади, йому підпорядковувались армія, міністри, без його підпису жоден закон не набирав чинності. Законодавча влада пере­давалася двопалатному Парламенту. Одну палату — перів - призначав король, другу - депутатів - обирали двоступеневими виборами один раз на п'ять років. Запроваджувався високий майновий і віковий ценз. Отже, режим, який виник унаслідок реставрації монархії, характери­зувався союзом дворян і великої буржуазії.

При дворі посилювався вплив крайніх роялістів, які прагнули повного відновлення абсолютизму та повернення втрачених маєтків. Духовенство засуджувало тих, хто в роки революції придбав церковні й емігрантські землі. Селяни побоювалися, що відновлять феодальні повинності. Понад20 000 офіцерів наполеонівської армії та величезну кількість урядовців було звільнено, в армії зростало незадоволення. З такої ситуації скористався Наполеон і в березні 1815р. відновив свою владу. Однак 18 червня 1815 р. наполеонівська армія була остаточно розгромлена союзниками під Ватерлоо. 22 червня 1815 р., після стоденного правління, Наполеон змушений був зректися престолу. Відбулося друге падіння імперії та відновлення влади Бурбонів. Воно ознаменувалося хвилею білого терору.

Керівні посади в армії та адміністрації зайняли дворяни-емігранти. Палата депутатів ("незрівнянна"), що була обрана в 1815 р. та склада­лася, за словами Людовика XVIII, з "більших роялістів, аніж сам король", домагалася відновлення колишніх привілеїв дворянства та духовенства. Король, побоюючись революційного спалаху, змуше­ний був у 1816 р. розпустити цю палату. Проте з 1820-1821 рр., коли до влади знову прийшли ультрароялісти, дворянсько-клерикальна реакція посилилася. Змінено виборчий закон на користь великих землевласників (їм було надано по два голоси), ще більше підвищено майновий ценз для виборців, відновлено попередню цензуру над пресою, школу й усю освіту віддано під нагляд католицької церкви, почала здійснюватися реакційна зовнішня політика (контрреволюційна інтервенція в Іспанії).

Дворянська реакція ще більше посилилася, коли після смерті Людовика XVIII (1824 р.) на престол сів "король емігрантів" - КарлХ (1824-1830 рр.). Тоді ухвалено закони: про виплату емігрантам грошової винагороди розміром 1 000 000 франків за конфісковані під час революції маєтки; про "святотатство", за яким встановлювалося довічне заслання на галери за крадіжку церковного майна та смертна кара "четвертуванням" і "колесуванням" за "осквернення причастя" та ін. Усе це спричинило загальне незадоволення та наприкінці 20-х рр. у країні знову сформувалася революційна ситуація.

У березні 1830 р. Карл X розпустив палату депутатів, однак нові вибори тільки поліпшили в ній позиціїліберальноїбільшості. Водночас король зважився на реакційний переворот. 25 липня 1830 р. він підписав чотири "ордонанси", чи укази, відповідно до яких палата депутатів оголошувалася розпущеною, виборче право змінювалося й відтепер надавалося лише великим землевласникам, скасовувалася свобода друку, для видання газет встановлювалася система попередніх дозволів. Ці ордонанси дали останній поштовх революційному вибухові.

Протягом "трьох славетних днів" (27-29липня 1830р.) революція перемогла. Карл X утік за кордон. Однак ліберальна буржуазія зуміла відняти плоди перемоги в народу, не хотіла та боялася республіки, знаючи з досвіду 1793 р., що республіка приводить до втручання народу в державні справи. Велика буржуазія намагалася зберегти монархію. Вона, фактично, посадила на трон Луї-Філіппа Орлеанського. Король погодився на нову конституцію, що її було прийнято під назвою "Хартії 1830 р.". Ця Конституція проголошувала: недоторканність свободи друку та зборів; зменшення майнового цензу як для виборців, так і для обраних; розширення повноважень палат, зокрема в галузі законодавства; король без згоди Парламенту не мав права видавати закони, але мав право законодавчої ініціативи; встановлення відпо­відальності міністрів перед Парламентом.

Липнева революція 1830 р. не задовольнила ні народні маси, ні торгово-промислову буржуазію. Бідування, породжені капіталі­стичною експлуатацією, посилилися ще більше через неврожай, голод, фінансову кризу, безробіття. У багатьох районах Франції в 1846-1847 рр. почалися голодні заворушення. Дедалі більш відкрите незадоволення "царством банкірів" охоплювало широкі кола дрібної та середньої буржуазії, великих промисловців і торговців. Отже, наприкінці 1847 р. у Франції назріла революційна ситуація, що за­кінчилася збройними повстаннями народу 22—23 лютого 1848 р. і перемогою революції. Створюється Тимчасовий уряд у складі семи членів і чотирьох секретарів (серед останніх уперше двоє були представниками від робітників). Підтиском робітників Тимчасовий уряд 25 лютого 1848 р. проголошує Францію республікою.

Для робітничого класу, що був провідною рушійною силою революції, проголошенням республіки революція тільки розпочина­лася та він намагався розширити її соціальний зміст. Для буржуазії з падінням Липневої монархії завдання революції були вичерпані й основні її зусилля спрямовувалися на припинення революції та приборкання пролетаріату. Саме тому буржуазні республіканці пішли на суттєві поступки монархістам, що яскраво відбилося в Конституції Другої республіки, яка була прийнята в листопа­ді 1848 р. Антинародна політика буржуазних республіканців позбавила їх підтримки в країні. У результаті державного перевороту 2 грудня 1851 р. в країні встановлюється режим диктатури Луї-Наполеона Бонапарта, який 2 грудня 1851 р. проголошує імперію, а себе - імператором Наполеоном III.

Дата добавления: 2014-10-23