Лекція 10. Мислення та його види і форми

Мислення та його загальні характеристики

В процесі відчуття і сприймання людина пізнає оточуюче середовище в результаті безпосереднього відчуття. Для пізнання світу недостатньо лише помітити зв’язок між явищами, необхідно установити, що цей зв’язок є загальною властивістю речей. Мислення дає відповідь на питання які неможливо вирішити шляхом безпосереднього, відчуттєвого відображення. Мислення - це свідомий аналітичний процес оперування тематичною інформацією пам’яті, з ціллю підтримки життєдіяльності та задоволення потреб істоти.

Психологія вивчає мислення як пізнавальну діяльність індивіда, що характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням. Мислення людини характеризується єдністю несвідомого і свідомого. Велику роль відіграють емоції, які забезпечують керівництво пошуком рішення задач. Продуктом мислення є цілі подальших дій. Елементарне мислення є і в тварин. Воно забезпечує динамічну, чи оперативну адаптацію організму до вимог оточуючого середовища, та для задоволення життєвих потреб.

Загальні характеристики мислення:

- мислення є вищим пізнавальним процесом;

- мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

- на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності,

завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

- мислення обов’язково присутнє у всіх пізнавальних процесах;

- мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;

- підсумком мислення є не тільки образ, а й певна думка, ідея;

- специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

- мислення – це особлива теоретична діяльність, яка передбачає систему дій.

Теорія мислення

- мислення – це процес, який формується в суспільних умовах життя;

- на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед,

як зовнішня розгорнута предметна діяльність;

- в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.

Форми мислення

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками.

Судження бувають:

Поодинокі - ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;

Загальні – ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;

Часткові – ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;

Прості – складаються з одного судження;

Складні – складаються з кількох простих суджень.

Ствердні – стверджується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;

Заперечні – заперечується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;

Істинні – адекватно відображають зв’язки та відношення, що існують в об’єктивній дійсності;

Помилкові – неадекватно відображають зв’язки та відношення, що існують в об’єктивній дійсності.

Умовивід. Форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження.

Умовиводи бувають:

Індуктивні – умовиводи, в яких ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до все більш і більш загальних суджень;

Дедуктивні - умовиводи, в яких ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких;

За аналогією – умовиводи, що грунтуються на схожості деяких ознак певних та інших об’єктів.

Поняття. Форма мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ.

Поняття бувають:

Одиничні – відображають істотні властивості одиничних об’єктів;

Загальні – відображають істотні властивості класів предметів.

Конкретні – відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками та відношеннями;

Абстрактні – відображають ті чи інші властивості об’єктів.

Родові – характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі об’єктів;

Видові – характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;

Категоріальні– мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’ язки і відношення.

Види мислення

ЗА ПСИХІЧНИМ ЗМІСТОМ
ПРАКТИЧНЕ	ТЕОРЕТИЧНЕ (АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНЕ)
НАОЧНО-ДІЄВЕ мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів і дій з ними	НАОЧНО-ОБРАЗНЕ Мислення, в змісті якого переважають образи, більш- менш узагальнені уявлення про об’єкти	ТЕОРЕТИЧНЕ ПОНЯТІЙНЕ здійснюється в фор- мі абстрактних понять, суджень та логічних операційбільш точно відтворює дійсність	ТЕОРЕТИЧНЕ ОБРАЗНЕ (творче) доповнює узагальнене відтворення світу суб’єктивними творчими образами та допомагає його перетворювати

ЗА ЗМІСТОМ ЗАВДАНЬ	ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ	ЗА СТУПЕНЕМ РОЗГОРНУТОСТІ
ПРАКТИЧНЕ мислення, що безпосередньо діє при вирішенні практичних завдань	РЕПРОДУКТИВНЕ мислення, що відбувається за вже відомим алгоритмом	ІНТУЇТИВНЕ мало усвідомлене, з відсутністю чітко виражених етапів; швидке мислення
ТЕОРЕТИЧНЕ мислення, що спрямоване на відкриття законів, властивостей об’єктів, теорій	ПРОДУКТИВНЕ (ТВОРЧЕ) в процесі якого відбувається пошук невідомого алгоритму вирішення завдання	ДИСКУРСИВНЕ чітко усвідомлене, при наявності плану; відносно повільне мислення
ЗА СФЕРОЮ ЗАСТОСУВАННЯ
ПОБУТОВЕ мислення, за допомогою якого вирішуюся побутові проблеми	ХУДОЖНЄ мислення, що використовується в художнійній творчості, прикладному мистецтві	НАУКОВЕ мислення, що використовується в науковій діяльності

Мислення завжди виникає тоді, коли з’являються проблеми, що мають бути вирішеними. Тобто, мислення – це пошук рішення відносно якогось питання. Існує два засоби пошуку такого рішення – конвергентне та дивергентне.

Конвергентне мислення – це мислення, за яким всі розумові зусилля концентруються на пошуку єдиного правильного рішення, для чого використовуються переважно наявні знання та логічні судження.

Дивергентне мислення – це мислення людей, яким властивий пошук максимальної кількості варіантів вирішення проблеми.

Дивергентне мислення зазвичай притаманне творчим особистостям, схильним створювати нові комбінації з тих елементів, які інші використовують лише звичним чином. Показово, що особливостями такого мислення є: ПЛАСТИЧНІСТЬ – коли пропонується не одно, а декілька варіантів вирішення проблеми; РУХЛИВІСТЬ – легкість, з якою людина переходить від одного боку проблеми до іншого; ОРИГІНАЛЬНІСТЬ – нестандартність рішення.

Мислення та мова і мовлення

Велике значення в психічній активності людини відіграє мовлення, що пояснюється його поліфункціональністю. Так, наприклад, мовлення є і засобом спілкування, і носієм свідомості та пам’яті, і також засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. За формою маємо мовлення зовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне. Зауважимо, що хоть всі ці форми тісно пов’язані між собою, призначення їх різне. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє – як засіб мислення. Письмове мовлення – це основа фіксації інформації, її збереження, а усна - засіб безпосередньої передачі інформації.

Необхідно розрізняти мовлення та мову.

Мова – це система умовних символів (знаків), що мають для людей певне значення та сенс.

Мовлення – це сукупність звуків, що сприймаються і вимовляються та мають ті ж самі значення і той же самий сенс, що й відповідна система символів (знаків).

Хоть мова у різних народів має свої відмінності, головним є те, що мова єдина для кожної народності, яка користуються нєю, тобто вона надіндивідуальне явище. Мовлення ж завжди є носієм індивідуальної своєрідності людини. Інакше кажучи, якщо в мові відображена психологія цілого народу, то в мовленні відображається психологія окремої людини або групи людей. Суттєвим є і те, що хоть мовлення без засвоєння мови неможливе, мова може існувати і розвиватися відносно самостійно від окремої людини за законами непов’язаними ні з її психологією, ні з її поведінкою.

Як у мові, так і у мовленні чільне місце займає ЗНАЧЕННЯ СЛОВА – узагальнене відображення дійсності, яка існує зовні і незалежно від індивідуальної свідомості. Здійснюється це за допомогою ПОНЯТТЯ, тобто слова, що відноситься не до одного предмету або явища, а до цілого їх класу. Важливо, що поняття фіксує не другорядні ознаки, а суттєві якості та властивості, притаманні предметам, явищам, що відображаються в ньому. Пояснюється це тим, що в понятті ми маємо загальнолюдський досвід, якому в значно меньшій мірі ніж окремій людині властиво помилятись відносно головного та другорядного. Слова-поняття дозволяють нам узагальнювати та поглиблювати свої знання, виходячи при цьому за межі чуттєвого пізнання. Це стає можливим завдяки тому, що поняття розвиваються за рахунок збагачення свого об’єму та змісту. Тому нове знання може входити в стару систему понять і відображатися за допомогою вже відомих слів.

Якщо ж звернути увагу на сенс поняття-слова, а не на його значення, то тут ми маємо іншу картину. Сенс слів – це індивідуальний досвід людини відносно значення слова. Тому різні люди завжди розуміють одні й ті ж слова дещо інакше, а інколи і вельми по-різному.

Головною функцією мовлення є те, що воно виступає інструментом мислення. Це можна побачити навіть по дії голосового апарату людини. Так, коли вона вирішує складні питання, у неї реєструється підвищена психомоторна активність мовнорухового апарату. Якщо ж якимсь чином заблокувати цю активність, то наслідком цього є зниження ефективності мислення. Не випадково молодші школярі, коли вирішують завдання, роблять це вголос. Але залежність мислення від мовлення не можна трактувати як їх тотожність. В онтогенезі мислення має власні, незалежні від мовлення витоки і тільки з часом вони зливаються, хоть ніколи і не співпадають повністю.

Таким чином, ми думаємо за допомогою мови, використовуючи слова-поняття і голосом та артикуляцією промовляємо ці слова.

Дата добавления: 2014-10-23