Судження як форма правильного мислення. Види суджень

Закон достатньої підставки

Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним.

В науці достатніми підставами вважаються:

? положення про перевірені факти дійсності;

? наукові визначення;

? раніше доведені наукові положення;

? аксіоми;

? особистий досвід.

Наприклад, визначимо, чи є детермінація між положеннями:

1. "Всі студенти вивчають іноземну мову", "Семенов вивчає іноземну мову" і, відповідно, "Семенов є студентом".

2. "Семенов є свідком", "Свідок зобов'язаний прибути до суду і давати там правдиві свідчення" і "Семенов зобов'язаний прибути до суду і дати правдиві свідчення".

3. "Марченко є менеджером з продажу промислових товарів", "Менеджер з продажу товарів повинен володіти знанням соціальної психології", "Марченко повинен володіти знанням соціальної психології"

У першому випадку ми не можемо говорити про дотримання закону достатньої підстави, бо Семенов може вивчати англійську мову і не будучи студентом. У другому і третьому випадку закон дотримується, бо Семенов, будучи свідком, зобов'язаний правом прибути до суду і дати правдиві свідчення, а професійна діяльність Марченко дійсно не буде успішною без знань соціальної психології, зокрема психології комунікативної діяльності.

Між поняттям і судженням існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що судження є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою судження. Попри дисткутабельність питання про історичну первинність виникнення цих форм мислення, зрозуміло, що вони не можуть існувати окремо.

Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:

- 3 атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;

- 3 судження з відношенням – порівнюються предмети та явища за ознаками;

- 3 екзистенційне – про наявність або відсутність предмета як такого;

У живій мові судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт “Вечоріло”, “Холоднішало” не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинність або хибність – тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження “Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною”, “Ніч (певна) місячна”, “У (земній) добі не 25 годин”.

У судженні одночасно можуть бути виражені декілька думок. Скажімо, у судженні “Аристотель – фундатор формальної логіки” ми можемо спостерігати принаймні три думки:

1. Аристотель (а не хтось інший) є фундатором формальної логіки;

2. Саме Аристотель є фундатором формальної логіки, а не просто один з її представників;

3. Аристотель – фундатор саме формальної логіки, а не якоїсь іншої науки.

Дата добавления: 2014-10-31