Методи та методика педагогічних досліджень 3 страница

Числове значення ознаки, за якою групуються дані, називаєть­ся варіантою, а число випадків, що припадають на кожну групу — частотою.

Рядок розподілу складає початкову форму репрезентації екс­периментального матеріалу, на основі якої дослідником проводить­ся його подальша кількісна обробка та графічна ілюстрація гістог­рамами або полігонами розподілу.

Гістограма - це послідовність стовпчиків, кожний з яких спи­рається на один розрядний інтервал, а висота його відображає чис­ло подій або їх частоту в цьому розряді.

Побудова полігону розподілу нагадує побудову гістограми. Але на відміну від гістограми, в якій стовпчик закінчується горизонталь­ною лінією на висоті, що відповідає частоті в цьому розряді, в пол­ігоні він закінчується точкою над серединою свого розрядного інтер­валу на тій самій висоті. Далі точки з'єднуються відрізками прямих.

Гістограму та полігон розподілу ілюструє рис.2.

Властивості сукупності, що вивчаються, характеризуються за певною ознакою трьома середніми величинами: середньою ариф­метичною, серединною (медіаною), модою.

Рис.2. Ілюстрація гістограми та полігону розподілу.

Найчастіше використовується середня арифметична, що уза­гальнює кількісні ознаки ряду однорідних показників (сукупності). Середня арифметична, яка виражає одним числом деяку су­купність, неначебто послаблює вплив випадкових індивідуальних відхилень і акцентує певну узагальнену кількісну характеристику, найтиповішу властивість ряду показників, котрі вивчаються.

У педагогічних дослідженнях середня арифметична, як пра­вило, умовно позначається через X.Цей показник обчислюється шляхом додавання всіх одержаних числових значень (які назива­ються варіантами) і діленням суми на їх число:

де Σ - знак підсумовування;

x - отримані у дослідженні значення (варіанти);

n – число варіант.

Середня арифметична може бути простою незваженою, коли кожний з варіантів варіаційного ряду зустрічається лише один раз. Якщо ж варіанти або інтервали повторюються різну кількість разів, то при цьому середня обчислюється з урахуванням так зва­ної статистичної ваги й називається зваженою середньою арифметичною (статистичною вагою або частотою називають число повто­рень варіантів або інтервалів).

Середня зважена арифметична величина обчислюється за та­кою формулою:

де m - частота або статистична вага варіант.

Під медіаною (Ме) розуміють таке значення варіюючої ознаки, яке припадає на середину упорядкованого варіаційного ряду. Мода (Мо) - це значення у множині спостережень, що зустрічається най­частіше.

Важливою вимогою статистичного аналізу є визначення харак­теру зв'язку між явищами, що вивчаються, який може бути кількісно виражений коефіцієнтом кореляції.

Кореляційний зв'язок не виявляється в кожному окремому випадку; при певному стані одного явища Інше явище, що знахо­диться у зв'язку з ним, може мати різну величину. Наявність ко­реляційного зв'язку виявляється лише статистичним шляхом у процесі дослідження маси випадків однорідної сукупності.

При статистичному вивченні кореляційний зв'язок виявляєть­ся як взаємозв'язок у варіаціях двох або більше кількісних ознак, котрі характеризують досліджуване явище. Кореляційна за­лежність розкривається тільки у середніх величинах на основі де­якого числа випадків і відбиває закон множинності причин та наслідків.

Для того, щоб з’ясувати щільність зв'язків між явищами, роз­раховують емпіричний коефіцієнт кореляції. Шляхом зведення даних двох сукупностей у кореляційну таблицю. Цифри, що роз­міщені в її клітинках, є частотами: вони показують, скільки разів дана величина одної ознаки повторюється у сполученні з відповід­ною величиною іншої ознаки (іншого явища). У тих випадках, коли вимірювання відбувається у шкалі відносин чи інтервалів І форма взаємозв'язку явищ є лінійною, використовують коефіцієнт кореляції Персона за формулою:

,

де х та у —середні арифметичні позначення показників х та у;

σ та σу— середні квадратичні відхилення;

п — число вимірів (досліджуваних). Визначення взаємозв'язку показників, виміряних у шкалі порядку, відбувається з викорис­танням рангового коефіцієнту кореляції Спірмена за формулою:

де d =d_x × d_y - різниця рангів даної пари показників X та У;

п - обсяг вибірки (число досліджуваних).

Для оцінки вірогідності результатів кількісних вимірювань педагогічних явищ обчислюються довірчі інтервали статистичних характеристик. З урахуванням наступних задач дослідження - переходом до метричних шкал, формування узагальнених показ­ників - питання і використання багатомірних статистичних мо­делей і впершу чергу моделей факторного аналізу виступає як ос­новне. Факторному аналізу як одному із методів багатомірного статистичного аналізу присвячені дослідження¹, в яких автори з певних позицій розглядають різні процедури цього методу, їх при­значення та умови застосування на практиці. В основі факторного аналізу лежить гіпотеза про те, що змінні, які безпосередньо спо­стерігаються лише опосередковано відображають сутність вивчає-мого явища. Відповідно Терстоуну модель факторного аналізу пе­редбачає існування загальних факторів, що пояснюють варіації оцінок ознаки об'єкту дослідження. При цьому вважається, що всі емпіричні ознаки, котрі спостерігаються є лише лінійними фун­кціями від факторів, котрих значно менше ніж число емпіричних ознак, що спостерігаються. Крім факторного аналізу, викорис­товується компонентний аналіз, як один із методів багатомірного статистичного аналізу, суть якого полягає в описі і оцінці за­гального фактору.

Кожний майбутній педагог так само, як і молодий вчений, по­винен оволодіти методами кількісної характеристики педагогіч­них явищ, оскільки вони дають можливість глибше пізнати їх при­роду і ефективніше використовувати у професійній діяльності.

Запитання для самоконтролю.

1. Розкрити сутність понять об'єкт, предмет, мета дослідження.

2. Проаналізувати взаємозв'язок понять методологія, науко­вий метод, методика.

3. Охарактеризувати загальнонаукові методи дослідження.

4. Дати характеристику теоретичним методам дослідження.

5. Проаналізувати емпіричні методи дослідження.

1.3. Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу

Наша праця — формування людини,

і це покладає на нас особливу,

ні з чим не зрівняну відповідальність.

(В.О. Сухомлинський)

Професія викладача вищого навчального закладу - одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку та мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника (творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (ство­рення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.

Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну зна­чущість і займає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українсь­кого суспільства. Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система. Н.В.Кузьміна виділяє структурні складники і функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комуні­кації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності (рис. З).

Отже, праця викладача вищого навчального закладу являє собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку студентів. Вона є двобічною - спеціальною та соціально-виховною, найважливішими передумовами ефективності педаго­гічної праці. Обидві вказані передумови потрібно розглядати у органічній єдності. Спеціальна характеристика викладацької діяльності відображає зв'язок із суспільним розподілом праці. Соціально-виховний аспект викладацької праці пов'язаний з іде­ологічними принципами суспільства. Професійна діяльність має свою специфіку, яка полягає, головним чином, у наступному:

1.У сукупності певних фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента. Серед них най­важливішими є організаторські здібності.

2. У своєрідності об'єкта педагогічної праці, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці багато в чому визначається рівнем їх організа­ційних знань та вмінь.

3. У своєрідності засобів праці викладача, значна частина яких -духовні.

4. У специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (су­купність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність пев­них даних об'єкта праці і сукупність засобів та структури діяльності).

Таким чином, праця викладача вищого навчального закладу — це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й вихо­вання кадрів спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народ­ного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, мораль­на зрілість, усвідомлення обов'язку і почуття відповідальності.

Викладач вищого навчального закладу виконує такі функції:

• організаторську (керівник, провідник у лабіринті знань, умінь, навичок);

• інформаційну (носій найновішої інформації);

• трансформаційну (перетворення суспільне значущого змісту знань в акт індивідуального пізнання);

• орієнтовно-регулятивну (структура знань педагога визначає структуру знань студента);

• мобілізуючу (переведення об'єкту виховання у суб'єкт, са­мовиховання, саморуху, самоутвердження).

Конкретний зміст праці, права та обов'язки професора, доцен­та, викладача вищого навчального закладу визначає статут відпо­відного навчального закладу.

Співробітники університету та інших закладів освіти мають право на:

• вільний вибір форм, методів, засобів навчання чи наукової діяльності, виявлення педагогічної і наукової ініціативи;

• індивідуальну педагогічну і наукову діяльність;

• одержання всіх інформаційних, навчально-методичних та інших матеріалів, що розробляються в університеті (інсти­туті), а також інформацію про рішення президента, Вченої ради, ректора університету (інституту) та заходи, що плану­ються;

• участь у громадському самоврядуванні, виборах керівних органів університету (інституту) та їх структурних підрозділів;

• користування всіма видами послуг, що їх може надавати університет (інститут) своїм працівникам, а також усіма іншими можливостями університету (інституту) стосовно отримання матеріальної допомоги; сприяння у розширенні та удосконаленні своєї діяльності, оперативного та ефектив­ного вирішення навчально-методичних, науково-дослідних та виробничих проблем;

• користування подовженою оплачуваною відпусткою;

• участь в обговоренні і розв'язанні найважливіших питань навчальної, наукової та виробничої діяльності університету (інституту) і його підрозділів, подання пропозицій стосовно поліпшення їх роботи;

• пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством;

• виконання роботи на умовах штатного сумісництва, або по­годинної оплати, на одержання заробітної плати за заміну тимчасово відсутніх співробітників, на оплату праці за гос­прозрахункову діяльність, роботу в спільних підприємствах, фірмах, кооперативних органах тощо;

• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання і наукової діяльності, орган­ізації та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку;

• захист професійної честі, гідності;

• обирання засобів і методів навчання, наукової діяльності.

Співробітники університету (інституту) зобов'язані:

• дотримуватися Статуту університету (інституту), чинного законодавства України і міжнародних угод;

• забезпечувати умови для засвоєння студентами, слухачами, стажистами, аспірантами, докторантами навчальних про­грам на рівні обов'язкових вимог державних стандартів, сприяти розвитку здібностей у останніх;

• брати активну участь у вирішенні завдань, що стоять перед університетом (інститутом), забезпечувати високий рівень підготовки спеціалістів і проведення науково-дослідних робіт;

• наставництвом і особистим прикладом утверджувати пова­гу до принципів загальнолюдської моралі;

• регулярно, не рідше одного разу на п'ять років проходити різні форми підвищення кваліфікації із збереженням серед­ньої заробітної плати і виплатою витрат на підвищення ква­ліфікації за рахунок вищого навчального закладу;

• виховувати повагу до людей, національно-культурних, духов­них та історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

• виховувати молодь у дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійни­ми групами;

• дотримуватися педагогічної і наукової етики, моралі, пова­жати гідність студентів і співробітників університету (інсти­туту), захищати їх від будь-яких форм фізичного або психіч­ного насильства, запобігати вживанню наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Визначальним і найбільшим за об'ємом компонентом праці викладача є навчально-педагогічна діяльність. За своїм змістом навчальна робота у вищому навчальному закладі — це частина цілеспрямованої трудової діяльності щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, що включає види конкретних робіт, визначе­них структурою навчального плану спеціальності. Таких видів робіт налічується більше сорока.

Навчально-педагогічна діяльність спрямована на організацію процесу навчання у вищій школі у відповідності з вимогами сусп­ільства. Для навчального процесу у вищій школі характерним є органічне поєднання навчального і науково-дослідного аспектів, підвищення активності і самостійної роботи студента (навчаючись, студент вчиться сам). У педагогічній діяльності поєднується тео­ретична складова, пов'язана з розкриттям нових закономірнос­тей, сутності науки, а також практична, спрямована на перетво­рення конкретних ситуацій, на розв'язання системи педагогічних задач. Викладач визначає мету та задачі навчання з конкретного предмету у взаємозв'язку з іншими навчальними предметами; об­мірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю; формує творчі колективи навчальних груп; здійснює виховання студента і виховує потребу в самовихованні. Основни­ми видами цієї діяльності є читання лекцій, проведення лабора­торних, практичних, семінарських, розрахунково-графічних робіт, консультацій, заліків, екзаменів, рецензування і прийом захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та на­вчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами та інше.

З навчальною роботою тісно пов'язана навчально-методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечен­ня та удосконалення. У педагогічному університеті передбачаєть­ся 29 конкретних видів навчально-методичної діяльності. В їх числі: підготовка до лекційних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розробка, переробка і підготовка до видан­ня конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних прак­тикумів та інших навчально-методичних матеріалів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота стосовно підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і на­вчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розробка графіків самостійної роботи студентів; взаємовідвідування тощо.

Робочий день викладача поділяється на дві частини: проведен­ня усіх вищеназваних видів робіт і підготовка до їх проведення. Таким чином, зміст навчально-методичної роботи знаходиться у безпосередньому зв'язку з навчальною роботою, її об'ємом і струк­турою. Введення комп'ютерів допомагає у розробці методики ви­користання програмованого навчання, створення карток для про­грамованого контролю, розробки методики використання ТЗН та інше.

Праця викладача вищого навчального закладу обов'язково пе­редбачає організаційно-методичну роботу, основними видами якої є робота у підготовчому відділенні, робота стосовно профорієнтації, організація педагогічних практик, робота у приймальній комісії, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вузу, методична робота на допомогу вчителям, робота по підготовці науково методичних семінарів і т.д.

Органічною частиною викладацької діяльності є робота щодо виховання студентів. Вона вміщує такі види робіт: контроль за самостійною роботою студентів щодо вивчення першоджерел, пе­ревірку конспектів, колоквіуми, співбесіди, роботу куратора, ке­рівника клубів, виховну роботу в гуртожитках, проведення ве­чорів, екскурсій тощо. За всі види роботи викладач звітується на засіданні кафедри, ректораті.

Обов'язковим елементом у роботі викладача вузу є науково-дослідна робота. Зрозуміло, що елементи такої роботи є і в школі. У вузі викладають не основи наук, як у школі, а власне науку. Тому це органічний компонент навчально-виховного процесу, фактор, що визначає ефективність праці викладача. Наукова робота вклю­чає такі види: виконання планових держбюджетних науково-дос­лідних робіт, колективних договорів; написання і видання підруч­ників, посібників, монографій, наукових статей і тез, доповідей на конференціях; редагування підручників, їх рецензування, на­писання відзивів на дисертації; робота в редколегіях наукових журналів; керівництво науково-дослідною роботою студентів; участь у наукових радах тощо.

Сучасна тенденція у розвитку вищої школи полягає в розши­ренні науково-дослідницької діяльності, наукового співробітниц­тва.

Близько 78 вищих навчальних закладів України співробітни­чають з 415 іноземними університетами та 19 фірмами 43 країн світу на основі двобічних міжнародних угод. Вони працюють над новими технологіями і вносять свою частку у розвиток світової науки.

Одночасно посилюється вплив вузівської науки і на процес підготовки спеціалістів, його зміст і характер, оскільки розвиток науково-дослідної роботи спрямований на вдосконалення навчаль­но-виховного процесу та залучення студентів до дослідницької діяльності, що сприяє залученню талановитої молоді у науку.

Розробляючи певну наукову проблему, вчений оволодіває ме­тодологією, методикою наукового дослідження, розкриває нові зв'язки та закономірності. Дослідницька робота розкриває певні якості теоретичного мислення і системи умінь: уміння спостеріга­ти явища і збирати факти, проникати в сутність процесу, що вив­чається, будувати наукові гіпотези; проводити експерименти, ро­бити висновки і узагальнення, встановлювати міжпредметні зв'язки; здійснювати системно-комплексний підхід до проблем досліджень.

Захопленість вченого науковою ідеєю в обраній галузі завжди приваблює студентів, викликає бажання брати участь у наукових дослідженнях. У науковій діяльності переважає теоретичний ас­пект. Дослідження З.Ф. Есарової показали, що взаємодія науко­вої і педагогічної діяльності у різних викладачів різна.

Взаємодія наукової та педагогічної роботи характеризується такими типами:

1. Сприятливий вплив наукової роботи на педагогічну.

2. Сприятливий вплив педагогічної роботи на наукову.

3. Несприятливий вплив педагогічної роботи на наукову.

4. Несприятливий вплив наукової роботи на педагогічну.

Науковий багаж дозволяє педагогу оволодіти педагогічною майстерністю. Взаємодія може бути ефективною тільки тоді, коли викладач має рівні здібності як до педагогічної, так і до наукової роботи. Вчений відкриває наукову істину, а педагог з допомогою інших засобів педагогічного впливу, прилучає до неї студентів. Викладач вищого закладу освіти зобов'язаний вести дослідниць­ку роботу, поєднуючи її з педагогічною.

Взаємодія наукової і педагогічної роботи суттєво підвищує рівень тієї чи іншої лише в тому випадку, коли основою виступає наукова творчість викладача та інтерес до методологічних проблем науки і мистецтва навчання. На початковому етапі педагогічної діяльності на перший план виступає завдання оволодіти педагогіч­ною майстерністю; пізніше, якщо у фахівця є необхідні здібності — до наукової діяльності.

Професійна діяльність викладача вищого навчального зак­ладу - це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викладача полягає, насамперед, у доборі методів і роз­робці технологій реалізації мети і завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-ви­ховного процесу; озброєння майбутніх спеціалістів фундаменталь­ними знаннями; привчання студентів до самостійного отримання максимальної інформації за короткий час і розвитку творчого мис­лення; озброєння уміннями наукового дослідження; виховання різнобічної, досвідченої і культурної людини.

Сутність і структура педагогічної діяльності, а також пов'яза­на з ними продуктивність - одне з найактуальніших питань педа­гогічної науки і практики. Особливо перспективним прийнято вва­жати напрям, пов'язаний з застосуванням системного підходу до аналізу і побудови моделей педагогічної діяльності. У психолого-педагогічних дослідженнях цей метод застосовується не так дав­но. Розробка П.К.Анохіним теорії функціональних систем дозво­лила використовувати системний підхід і в педагогіці. Система — це сукупність багатьох взаємопов'язаних елементів, що утворюють одне ціле, котре передбачає обов'язкову взаємодію цих елементів. Розробляючи проблему педагогічної діяльності, Н.В.Кузьміна визначила психологічну структуру діяльності педагога.

Психологічна структура діяльності педагога є своєрідним відоб­раженням діяльності педагогічних систем. Психологічна струк­тура діяльності - це взаємозв'язок, система і послідовність дій пе­дагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних задач. У ній Н.В.Кузьміна виділяє кон­структивний, організаторський, комунікативний і гностичний функціональні компоненти.

Гностичний компонент є своєрідним стрижнем усіх вищеназ­ваних компонентів. Він включає в себе вивчення: 1) змісту і спо­собів впливу на студентів; 2) вікових та індивідуальних особливо­стей студентів; 3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе: 1) добір і компози­цію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; 2) проекту­вання діяльності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна; 3) проектування власної майбутньої діяльності і поведі­нки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами. У навчальній діяльності конструктивні уміння виявляються у до­борі і композиції навчальної інформації, проектуванні власної діяльності і діяльності студентів щодо засвоєння інформації. За нашими спостереженнями, у досвідчених викладачів, докторів наук найбільш розвинене вміння виділяти вузлові моменти, зако­номірності, тенденції, напрями, а також на високому рівні доби­рати і структурувати матеріал, але вони менш уваги звертають на методику викладання. Для конструктивної діяльності молодих педагогів характерним є планування власної діяльності, а не спо­собів організації діяльності студентів. У них відсутні відчуття особ­ливості сприймання інформації аудиторією. Молоді викладачі відчувають труднощі у конструюванні матеріалу, у виділенні го­ловного, та в розподілі його за часом. Доценти звертають увагу на конструювання контактів з аудиторією. Під час викладання вони легко знаходять співвідношення між теоретичним і фактичним матеріалом. Педагоги-майстри відчувають аудиторію і творчо пе­ребудовують інформацію.

Проективні - це інтелектуальні уміння, необхідні для мисленного моделювання наукового пошуку або навчально-виховного процесу.

У науковому пошуку - це вміння чітко сформулювати мету, проблему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефек­тивні методи вивчення явищ та аналізу даних, добирати інформа­ційний матеріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.

Організаційний компонент вміщує організацію: 1) інформації в процесі її повідомлення студентам; 2) різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям систе­ми; 3) власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взає­модії з студентами.

Л.І.Уманський встановив, що організація людей, збільшення їх сили і можливостей відбувається в результаті подвійного психо­логічного ефекту: 1) об'єднання, інтеграції членів групи взаємодії; 2) впливу на групу організатора, що забезпечує цю інтеграцію. Та­ким чином, інтеграція є основною функцією організаторської діяль­ності, яка включає: облік, контроль, перевірку виконання, установ­лення індивідуальної відповідальності.

Комунікативний компонент вміщує: 1) встановлення педагог­ічне доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверх­ності в ролі керівника і організатора - «взаємини по горизонталі»);

2) установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі ке­рівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість — «взаємини по вертикалі») і партнерів по діяльності;

3) співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ста­виться до керівника як громадянина своєї держави.

Психологічна структура компонентів діяльності викладача є динамічною і поступово змінюється з оволодінням майстерністю. Майстри продумують стратегію завоювання аудиторії, особливо піклуються про перші лекції, бо потім дуже важко щось змінити у стосунках зі студентським колективом, чого не роблять молоді викладачі.

За визначенням І.А.Зязюна, педагогічна майстерність - це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога, її складовими є гуманістичне спрямування, теоретичні знання, педагогічні здібності, педагогічна техніка.

У державній національній програмі «Освіта» в галузі вищої освіти передбачається - як стратегічне завдання - підготовка фахівців високого культурного і професійного рівня.

Нова концепція освіти і виховання у вищій школі вимагає удос­коналення педагогічної діяльності викладачів вищого навчально­го закладу і досягнення ними професіоналізму. Поняття професі­оналізму в психолого-педагогічній літературі розглядається, як майстерність (Іванова С.І.), певний рівень майстерності (Ю.К.Бабанський), ототожнюється з поняттям «самоосвіта» та самовихо­вання (К.Лівітан).

Питання про продуктивність педагогічної діяльності в ряді дос­ліджень розглядається в контексті акмеологічного підходу. У ро­ботах Б.Г.Ананьєва закладені основи нового розділу вікової психології — акмеології — науки про найбільш продуктивний, творчий період життя людини. Розвиваючи ці ідеї стосовно педагогіки, Н.В.Кузьміна експериментальне і теоретично обґрунтувала акмеологічний підхід до педагогічної діяльності. Оскільки в даному випадку йдеться про дослідження особливостей продуктивної діяльності педагога, то основним критерієм стає не вік, а професі­оналізм педагога.

Ретроспективний теоретичний аналіз вітчизняної та зарубі­жної літератури, результатів досліджень педагогічної практики дає можливість визначити професіоналізм як інтегровану якість, вважаючи, що це результат інтенсивної довготривалої педагогі­чної діяльності, і вона, як результат, передбачає високий рівень продуктивності праці. В структурі професійної педагогічної діяльності можна виділити три складових компонента: професі­оналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм са­мовдосконалення¹.

Професіоналізм знань є основою, підґрунтям формування про­фесіоналізму загалом. Важливими особливостями професіоналіз­му знань є:

• комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інфор­мацію з різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції;

• особистісна забарвленість, тобто знання, «пропущені» через власну позицію;

• формування знань одночасно на різних рівнях (теоретично­му, методичному, технологічному).

Професіоналізм спілкування - це готовність і уміння викорис­товувати системні знання у взаємодії зі студентами. Йдеться про те, що виховують студентів не тільки знання, але й сама особистість викладача. Викладач повинен розуміти, пам'ятати, що ефек­тивність спільної діяльності педагога і студента в будь-яких фор­мах залежить від взаєморозуміння між ними. А «зрозуміти внутрішній світ іншої людини, - як справедливо зауважує Кулюткін Ю.М., - це значить зуміти поставити себе на місце іншої людини і бачити оточення немовби очима іншого. Проте взаємо­розуміння - це не просто моє розуміння іншого, але й знання того, що інший розуміє мене... І ось що важливо: коли ми говоримо про взаєморозуміння, то передбачаємо, що партнери по спільній діяль­ності не просто відображають один одного, але й взаємно поділя­ють точку зору¹. Іншими словами, взаєморозуміння передбачає єдність вихідних цілей учасників спільної діяльності. Обов'язко­вою нормою професійної поведінки викладача є дотримання педа­гогічної етики, прагнення формувати людські стосунки зі студен­тами і між ними. В основі моральної норми професійної поведінки викладача має бути повага до особистості студента і, водночас, максимальна вимогливість до нього. Професіоналізм спілкуван­ня передбачає його позитивну позицію стосовно студента. Відомо, що підвищення ефективності якості праці у всіх сферах виробниц­тва залежить від мікроклімату в колективах, від настрою кожної людини. У сфері спілкування викладача зі студентами важливуроль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оп­тимізм. Мажор викладача залежить від індивідуальних особливо­стей особистості, отже, набуває у кожному випадку своїх особистісних форм вираження. Ідея, однак, залишається незмінною: постійна бадьорість, готовність до дії, веселий добрий настрій.

Дата добавления: 2014-10-31