Ой весна, весна та й весняночка 8 страница

Той розуміє юність, хто розуміє старість.

Любов є джерело всякого життя.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Ти ГЛЯНуЛА ПОГЛЯДОМ ВЛАДНИМ, бЕЗЖАЛІСНА МуЗО, і СЕрЦЕ МОЄ ЗАТРЕМТІЛО, і ПІСНЯ МОЯ ЗАЛуНАЛА...

Леся Українка

Прийдешність бдчу я, віки потомні!

Леся Українка

Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, завжди велич­ніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так во­но буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем лиш тоді плетениця тернова, коли вільна душею люди­на по волі квітчається терном, гордо й одважно скидаючи з себе квітчасті покраси, тямлячи вищу красу, ніж ту, що кричить на майданах: «Гей, люди добрі, ходіть, я кождому в руки даюся!».

Путь на Голгофу велична тоді, коли знає людина, на що й куди вона йде, не прагнучи інших триумфів, знаючи вищу величність, ніж ту, що з престо­лу гукає: «Я з ласки Божої цар, бо, гляньте, сиджу на престолі!».

Хто ж без одваги й без волі дає себе тернові ранить, — сили не маючи досить, аби від тернів боронитись, — Боже, пожальсь тії крові, що марну колючку напоїть, ліпше б вона на обличчі краскою втіхи заграла, очі комусь звеселяючи серед безжурного свята.

Крик Прометея лунає безліч віків скрізь по світі, він заглушає собою по­тужні громи олімпійські. Тисячі тронів упало і людських, і Божих, але Ти­танова круча стоїть, наче вічна твердиня духа того, що, немов ураган, без упину іскорку, вхоплену з неба, в могутній вогонь роздимає.

Краще бринять від того урагану пошарпані струни, ніж у майстерних ру­ках срібнострунні золотистії арфи, зграйно й добірно настроєні до дифірам­бів облесних. Так було завжди і так воно буде довіку, поки житимуть люди і поки бринітимуть струни.

Тільки ж той крик Прометея на струнах удати здолають руки того, хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з Прометея і предківський спадок шанує, тямлячи іншу красу, ніж ту, що на ярмарку завжди руки до бубна призводить, а ноги до скоків безладних.

Той Прометея нащадок, дотепний до струн найдорожчих, руки до крові скалічить об струни незграйні волові, серця риданням домовить тих струн недомовлені жалі, — знаючи добре ціну і музиці, й музикам, і струнам, щи­рого злота пісень не продасть за злотистую арфу¹. ¹ Леся Українка. Твори у 4-х томах.— Т. 1.— К., 1981.— С. 509.

II. ДІАМАНТ

Народний золотослів

Твоїми говоритиму устами До всіх народів і до всіх віків, Твоїми я тернистими стежками Вестиму своїх вибраних борців.

Іван Франко

Душа тисячоліть шукає себе в слові.

Ліна Костенко

Слова вмирають. Блякнуть. їх багато. І раптом чуєш злато слово. Злато! Аж хочеться скупатися у тім Отецькім слові, слові золотім!

Роман Лубківський

ДАВНЬОСЛОВ'ЯНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ПРО РОЛЬ СЛОВА¹

Ворожіння і віщування

С

лов'янській релігії був чужий фаталізм. Про це нам повідомляє ще Прокопій, кажучи, що слов'яни про долю зовсім не мають гадки. Во­рожіння при храмах не значать також віри у долю, але означають те, що лю­дина відчуває недостатність свого розуму і бажає дізнатись від божества, чи буде гаразд і в лад те, що вона розпочинає.

Віра у ворожіння була так поширена між слов'янами, що й до цих пір у руських селах знахар чи ворожбит користується такою ж силою і значен­ням, як оракул. Віщування у храмах завжди супроводжувались ворожіння­ми. Ворожили не тільки жерці (віщуни), а й жриці (віщунки).

Слов'яни мали глибоку повагу до долі і вважали її оповіщенням найви­щої волі. Разом з цим поєднувалась віра в могутність слова. (Виділення на­ше. — ґ. С.) Людське слово мало в собі щось чародійне, таїло таємничу си­лу, визнати яку — було високою мудрістю. Слово могло дати людині щастя і безповоротно занапастити її, слово могло відганяти хвороби, зупиняти дії злих духів, керувати фізичними явищами, творити дива. Пам'яткою того ві­рування залишились замовляння, через які простий люд думає збагатитись, запобігти небезпекам і хворобам. Віщуни, знахарі чи ворожбити ще й досі (кінець XIX ст. — Примітка наша. — Г. С), на думку забобонного народу, відвертають певними словами градові хмари; ворожки, знахарки, відьми ні­бито відвертають хвороби і всіляке лихо від одних і насилають його на ін­ших. Таке вірування розвинуло у слов'ян любов до поезії і витворило безмір пісень. Слов'янин бачив у пісні не тільки приємне, а й піднесено-дивовижне, поет носив ім'я віщого, тобто такого, що відає заповітними істинами, у Бо-яна були віщі персти, які він на живі струни накладав, вони ж самі князям

¹ Див.: Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким.— К., 1991.

славу рокотали («Слово о полку Ігоревім»); сама поезія називалась віщба. Звідси у слов'ян повага до законів батьків, що виражається в багатьох афо­ризмах і приказках, де висловлена житейська мудрість¹.

Жерці слов'янські

(фрагменти)

У переказах візантійців та арабів не знаходимо нічого про слов'янських жерців; правда і те, що обряди богослужінь здійснювались іноді без допо­моги жерців, але з того не випливає, як декотрі думають, буцімто у слов'ян зовсім не було жерців. Більше того, ми впевнені, що у слов'ян були також жерці (чаклуни, знахарі) як особи, утаємничені у таїну релігії та її обрядів. Якщо жерці і не утворювали окремої касти, то все ж були, видається, окре­мим станом, відмінним від інших, що вирізнявся білим одягом, довгим волос­сям, заплетеним у косу, та ін. Жерці належали, особливо у балтійських сло­в'ян, до найвищого стану суспільства, брали участь у зборах дворянства, за­сідали разом з князями у судах, володіли умами (виділення наше. — Г. С), мали великі статки. Сила жерців підтверджувалась їхньою значимістю у справах релігійних: вони дбали про збереження святощів і маєтності, освя­чених іменем божества, про використання дарів, що приносились божествам на прикрашання святилищ; вони були хранителями вірувань, тлумачами релігійних понять і поширювачами їх між людьми; вони були головними по­середниками між божеством і людиною, вони возносили молитву Богові, ви­конували жертвоприношення і ворожіння. Тільки жерці мали право входити у внутрішню частину святилища і очищати його, вони дбали про священних коней, тільки вони могли випасати і сідати на них. Жерці берегли зображен­ня божеств і символів і всі багатства храмів. Вони були виконавцями обрядів богослужінь, підносили молитву божеству і приносили жертви, хоча і не завжди, але в багатьох найважливіших випадках, бо вже сама назва жерця вказує — той, що приносить жертви...

Окрім них, були у слов'ян також жриці, жінки, які прирекли себе на жит­тя цнотливе, чи дівчата, що присвятили себе богові, чи старі жінки (чаклун­ки, знахарки, ворожки), що віджили своє подружнє життя. Такими були діви-вогнеслужительки, чи діви із жрецьким значенням при здійсненні суду за звичаєм Любуші, як гадають деякі письменники.

¹ Див: Славянская Мифология. Сочиненіє Н. Костомарова.— Кієв, 1847.

Новітні гайдамаки¹

(для декламації)

Чи чули ви, люди добрі, що то за признаки, що приходять в наші села якісь гайдамаки? Та не тії гайдамаки, що по лісі ходять, але тії гайдамаки, що правду говорять. Та й не тії гайдамаки, що б'ють і рубають, але тії гайдамаки, що за бідних дбають. Ой вдарили гайдамаки в голоснії дзвони: «Збирайтеся, бідні люди, всі до оборони! Бо то на нас наступаю великі навали, ой бо то ж ми нашим панам на заваді стали. Іде на нас тая сила, що все нас місила, від Богдана до Івана різала й душила. Хотіла нас тая сила взяти в свої руки, сякої і такої добирала штуки, Зразу мовить: «Дай, Русине, остатню рубатку, за те тобі на головку дам конфедератку». Русин того не принявся, вона як не крикне: «Хоч загину, не спочину, аж Русь з світа

зникне». А щоби нам швидше було три чверті до смерті, то хоче нам тіло й душу на порох розтерти. «Заберу вам вашу землю: і ліси, і ріки, будете ви в своїм краї жебраки навіки. Та ще того мені мало! Де будуть зарібки, дам Мазурам, дам Хорватам, а вам ані дрібки. Та ще й того мені мало! Втопчу вас в калюжу, на весь світ вас як «dzicz» руську обплюю й

спаплюжу. Та ще й того мені мало! Я ще й вашу душу зломлю, спідлю, споганю, до покори змушу. Заберу вам вашу гідність і почуття честі, і будете з рабським сміхом мої сліди мести.

Див.: Січовий співаник (Упоряд. Кирило Трильовський).— К.: Глобус, 1992.— С. 29—31.

Наставлю вам депутатів з хрунівської ласки, відберу вам усі права, лише обов'язки. Отак своє панування утверджу як камінь, та від моржа аж до моржа на вік віков амінь».

Ударили гайдамаки в голоснії дзвони:

«Чи чуєте, люди добрі, тії відгомони?

А як, може, хто.не чує, тверду шкіру має,

бо не словом, але ділом ворог нас діймає.

А хто чує, най працює, рук не покладавши,

бо що нині занедбаєм, пропало назавше.

І ніхто най не говорить: «Своїм Богом піду».

Як вояки на команду ставайте до гліду!

Бо слабого, ще й самого, заклює й ворона;

лиш громада, товариство його оборона.

І ніхто най не говорить: «Обійдесь без мене».

Як у брата горить хата, й на твою пожене.

І ніхто най не говорить: «Що мені наука!»

Бо наука — мудра штука, міцніша від бука.

Вона тобі в пітьмі світить і гріє у студінь,

вона тобі в смутку втіха і празник у будень.

Вона сила, і багацтво, і бита дорога,

в ній покривджених опора, слабих перемога.

І ніхто най не говорить: «Я собі багатий». Ану ж колись в бідних ще й хліба благати. Ніхто не мов: «Не боюся! Що там по тривозі!» Бо й небоя вовки з'їдять на битій дорозі.

Тримайтеся, люди добрі, одної присяги! Най відважний боязливим додає відваги! Най розумний нерозумних на розум наводить"! Най багатий не маючим поможе, не шкодить!

Тільки зрадник, запроданець, підлиза, п'яниця най не сміє на порозі нашому явиться! Най не має в нас привіту, ні слова пошани,

поки щиро не покаєсь, від зла не відстане. А хто каяться не хоче і в злім дальше пацька, то на того побиває погорда громадська».

От такі-то гайдамаки скрізь по краю ходять, от таке-то вірне слово всім людям говорять. А хто теє вірне слово добре в тямці має, той за себе й за всю рідну Україну дбає. Бо те слово, як пшениця, що ділами зійде, А з тих діл нам і Вкраїні краща доля прийде.

Українські прислів'я та приказки про думку і мову

Людська думка найбистріша і найсміливіша. Для людської думки немає віддалі. Думка думку гонить.

Думка — найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший. З самого початку думай, який буде кінець. Луччий розмисл, як замисл. Не подумавши, і кілочка не затешеш. Недовго думав, а добре сказав.

Ні здумати, ні згадати, ні в приказці кому сказати,

що він говорив. Самотнім не є той, хто вміє думати. Стільки гадок, як в решеті дірок. Що з очей, то і з мислі. Що на думці, те й на язиці. Більше забувається, як пам'ятається. Добре довго пам'ятається, а лихе ще довше. На пам'ять свою скаржиться кожен, а на розум ніхто. Хочеш багато знати, треба менше спати. Добре того учити, хто хоче все знати. Пізнай себе, буде з тебе. Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням.

Вміє зуби заговорити.

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

За словом в кишеню не полізе.

Коли б твоє слово та Богові в вухо.

Не пиво — диво, а слово.

Українські прислів'я та приказки про силу й красу слова

Красне слово — золотий ключ.

Від красних слів язик не відсохне.

Добре слово краще, ніж готові гроші.

Добре слово варте завдатку.

Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

Коня кують уздами, а чоловіка — словами.

Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова —

завзятих ворогів. Ласкаве слово — що весняний день. М'які слова і камінь крушать. Шабля ранить тіло, а слово — душу. Слово може врятувати людину, слово може і вбити. Чиєсь одне слово губить діло.

Українські прислів'я та приказки про правила риторичної комунікації

Єдність слова і діла

Більше діла — менше слів. Діла говорять голосніше, як слова. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Будь господарем своєму слову.

Мовиш слово, треба бути йому паном.

Кажи не кажи, а своє слово держи.

Не кидай слова на вітер.

Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.

Перевага слухання перед говорінням

Менше говори — більше вчуєш. Більше слухай, а менше говори. Сказане слово — срібло, а мовчання — золото. Слово — не горобець, як вилетить, то вже його не спіймаєш. Держи хліб на обід, а слово — на одвіт. Не кидай слова на вітер.

Слово вилетить горобцем, а повернеться волом. Не базікай, чого не велять. Говори, та назад оглядайся. Говори, а не проговорюйся. Знай більше, а менше говори. Слухай кожного, але не з кожним говори. Хто менше говорить, той довше живе. Вмієш казати, вмій і мовчати.

Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик,

щоб менше говорив.

Засудження пустопорожньої балаканини

Таке верзе, що й купи не тримається.

Набалакав — і в торбу не вбереш.

Торохтить Солоха, як діжка з горохом.

Вміє зуби заговорити.

Як овечка: не мовить ні словечка.

Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.

Набалакав три міхи правди.

Приїхала баба з міста, привезла вістей триста.

Верзи, верзище, поки верзеться.

Товче воду в ступі.

Мистецтво вести бесіду. Етичні поради

Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш.

Треба знати, що де сказати.

Жарт місце має.

Гостре словечко коле сердечко.

За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.

Ліпше переконувати словами, як кулаками.

Слово до слова — зложиться мова.

Холодним словом серце не запалиш.

Бесіди багато, а розуму мало.

Де багато бесіди, там мало користі.

Масної бесіди чоловік.

Говори до нього, як до стовпа.

Говори з другим поменше, а з собою побільше.

Говорить прямо, а робить криво.

Говорить п'яте через десяте.

Добре тому жити, хто вміє говорити.

Договорились до синього пороху.

Коли сам говорить, то й собаці не дасть слова мовити.

Красно говорить приятель, а правду каже неприятель.

Много говорить — голова заболить.

Наговорив сім бочок арештантів.

Не говори про страшне, а то присниться.

Не заговорюй зуби.

У кого що болить, той про те й гомонить.

Як тут говорити, коли не дають і рота розкрити.

Вдома як хочеш, а між людьми як скажуть.

Вкуси ся перше за язик, поки що скажеш.

Казав, та не зав'язав.

Нехай так буде, як кажуть люди.

Розкажи другу — піде по кругу.

Хто каже до ладу, то вухо наставляй,

а хто і без ладу, то теж не затикай. Гомони, стара, люблю слухати. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів,

а громада тебе слухала.

На кожний гук не одгукнешся.

Як гукають, так і одгукуються, як зовуть, так і одзиваються.

Не допікай другим, бо найдуться такі, що й тобі допечуть.

Красная мова находить добрії слова.

Мовчанка гнів гасить.

Перевага внутрішнього перед зовнішнім

Хоч чоловік і вбогий, та слово в нього чисте.

Ясні очі, та чортові думки.

Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.

Вовк прийшов у овечій шкурі.

По одежі нас вітають, а по розуму проводжають.

Язик — не помело, слово — не полова.

Борода до пояса, а розуму — ні волоса.

Бог до бороди розуму не прив'язав.

Борода не робить людину мудрою.

Вдача гаряча, а розум миші з'їли.

Вигнався з дуба, а розуму з зуба.

Гарна птиця пером, а чоловік розумом.

Голова посивіла, а розуму не набралася.

Голова, як гарбуз, а розуму ані ложки.

Зростом мале, але розумом старе.

І вродилась, і виросла, а розуму не винесла.

Доброзичливі побажання, вітання, тости¹

А батькові твоєму щоб жито родило!

Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори!

Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджо­ла, багата, як земля!

Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!

Бувайте здорові, майтеся гаразд, як вам не стане, вертайтесь до нас!

Будьте здорові!

Див.: Українські тости.— Бібліотека українця.— К., 1995.

Будем жити, мед-вино пити, хліб жувати, добра чекати!

Вашими устами та мед пити!

Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, другого не гудь!

Від краю до краю всім добра бажаю!

Віншую, віншую, бо пироги чую!

Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ і діти перед собою!

Дай, Боже, сто кіп, бо був торік один сніп!

Дай, Боже, щоб ви довго жили і я також з вами остався!

Дай, Боже, щоб усе було гоже!

Жити вам, поживати та добра наживати!

Не поминай лихом, а добром як хочеш!

По сій мові та будьмо здорові!

Пошли вам здоров'я, та з неба дощ, та хліб, та цвіт, та всячину!

— Дай, Боже, здоров'я! Дай, Боже! — За Ваше здоров'я!

— Дай, Боже, щастя, здоров'я на многія літа усім!

— Здорові будьмо!

— За Вас!

— Український народ ніколи не жебракував з шапкою і знімав її тільки
вітаючись, входячи в хату, храм, школу.

То ж вип'ємо за високу культуру нашого народу, його національну гідність.

— Перетворимо Україну на квітучий сад! Хай нам Бог помагає!

— Вип'ємо за любов! За велику невгасиму любов до нашої Української держави, за щедру вдячну любов до нашої матері, до коханої дружини, за любов до наших дітей, за любов до наших друзів.

То ж за любов;

— Будемо жити, мед-вино пити, хліб жувати, добра чекати!

— Пий та хвали, щоб ще дали!

— Добірне товариство! Бажаю вам багато літ прожити! Бажаю міцного здоров'я! Щоб були завжди веселі, як весна, а багаті, як осінь! І з нагоди на­шого застілля вип'ємо! Тому що після нас — не буде нас!

— У бороді — краса обличчя, у тості — краса застілля! Дай, Боже, нам радості й щастя!

Тост-пісня за здоров'я матері

Хто п'є,

той кривиться,

кому не дають,

той дивиться!

А ми будем пить

і Бога хвалить!

і за нас,

і за вас,

і за нашу неньку

стареньку

вип'ємо!

— Я повную перепиваю,
молодим щастя, доленьки бажаю,
щоб їм щасливо жити,

ніколи не хворіти, маленьких діточок ростити, на щастя, на радість і на втіху!

— Як води джерельні, будьте Ви здорові,
хай сміються очі, не хмуряться брови,
хай живуть у серці почуття високі,

хай дарує доля сто щасливих років!

— Бажаю Вам сибірського здоров'я,
кавказького довголіття,
циганської веселості,
українського настрою,
козацької слави!

Вип'ємо за це!

— З ювілеєм поздоровляєм,
від душі тобі бажаєм,

щоб прожив півтора віку сильним, добрим чоловіком!

— Давайте, друзі, вип'ємо за тих, хто не вернувся з грізної війни, за тих, хто докохатися не встиг, чиї не підростуть уже сини. За тих давайте піднімемо всі бокали ці, наповнені вином, за тих, хто людям волю принесли і вдарували нас спокійним сном!

Скоромовки

Біг псище через мостище і через овсище, задрав хвостище, заросився, за­мочився, вибіг на дорогу, обтрусився і, здається, не було вади ні псу, ні овсу!

Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі.

Був собі Карпо та Полукарпа, да переполукарпився на маленькі полукар-пенята!

Був собі цебер, перецебрився, мав діти цебренята-перецебренята.

Був собі паламар, його діти паламаренята перепаламарилися.

Варка варила вареники, Василь варив вареники, Варка Василя вареником, Василь Варку вареником.

Залізо визалізилось!

З редьки п'ять блюд: редька мниха, редька триха, редька кришиха, редь­ка з квасом та редька так часом!

їхав піп коло кіп, лічив копи по три снопи: одна копа копаком, друга ко­па — копаком, третя копа — копаком!

Ми свій фундамент перефундаментували, префундаментуйте ви свій!

На дворі трава, на траві дрова. Раз дрова, два дрова, три дрова!

Ваша верба найкорчакуватіша!

Наш Карпо з своїми карпененятами полукалукарпився!

Нашого пономаря ніхто не перепономарює.

Не клюй, курко, не кури, турко, люльку!

Перепеличка невеличка під полукіпком випідьпадьомкалась.

Писаревого писарця писарчук.

Попутурчи, туркоть!

Пилип пиляв поліна, притупив пилку.

Покій та покій та двадцять покоїв та у три палички вгору — от то

У нас надворі погода розмокропогодилася.

У нашого діда капелюх не по-капелюховськи.

Ковпак під ковпаком.

Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок — сорок мор

Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами.

Хай малий малому скаже, хай малий теля прив'яже.

Шила баба капелюха, та не по-капелюховськи.

Дитячі заклички, примовки, заклинання

Іди, іди, дощику

Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику в зеленому горщику. Поставлю на вербі, щоб випили горобці, я яєчком забілю, а яєчко прісне, а сонечко блисне.

Не йди, не йди дощику

Не йди, не Йди, дощику, зварю тобі борщику та поставлю на горі, щоб не їли комарі.

Вийди, вийди, сонечко

Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко,

на бабине зіллячко, на наше подвір'ячко.

Вода, вода холодная

Вода, вода холодная, стечи з мене кругом мене. А з кого не стече, того сонце спече.

Зозулю, зозулю, голубочко

Зозулю, зозулю, голубочко, скажи мені, зозуленько, скільки років я буду жити?

Коровко, коровко

Коровко, коровко, дай мені сира, дай мені масла, я тебе, коровко, ціле літо пасла.

Мавко, мавко

Мавко, мавко, на тобі полинь, а мене покинь.

Веснянки, пастуші ладканки. Русальні пісні

Он весна, весна та й весняночка, Ой рано, рано та й весняночка! Де ж твоя дочка та й паняночка? Ой рано, рано та й паняночка! Погнала бичка за ворітечка. Ой рано, рано, за ворітечка! Пасися, бичку, я спряду мичку. Ой рано, рано, я спряду мичку! Старому діду на рукавичку. Ой, рано, рано, на рукавичку! А бабусеньці на сподничку. Ой рано, рано, на сподниченьку! Мички не спряла й бичка втеряла. Ой рано, рано, й бичка втеряла!

Дата добавления: 2014-10-31