Klaus W. Vopel

З

Я

З

Рух нижньої щелепи вперед і назад. Рот напіввідкритий, щелепа поштов­хом висувається вперед і плавно відтягується назад. При рухові щелепи впе­ред — вдих, при рухові назад — видих. Повторити 2—3 рази.

Бічні рухи щелепи. При розкритому роті повільно, обережно повертати нижню щелепу поперемінно ліворуч і праворуч. Уникати різких рухів. Пов­торити 2—3 рази.

Кругові рухи щелепи. Опущеною нижньою щелепою проробити кругові оберти праворуч і ліворуч. Повторити 2—3 рази.

Поперемінне піднімання й опускання куточків стуленого рота. Дихання через ніс. Щелепи зімкнуті. Вдих — губи розтягуються в сторони й куточки ¹ Див.: Черкашин В. О. Художнє слово на спені.— К., 1989.

рота піднімаються вгору — усмішка стуленими губами. Видих — усмішка зникає. Наступний вдих — куточки рота опускаються донизу, як при плачі.

Рухи язика при закритому роті. Зуби трохи розімкнені. Кінчик язика за­гинати вгору і назад аж до м'якого піднебіння. Так само повільно протягу­вати кінчик язика вперед і вниз до дна рота під нижніми зубами.

8

Бічні рухи язика всередині рота. Не розтуляти губ, зуби трохи розімкне­ні. Енергійно повертаючи в роті язик то ліворуч, то праворуч, кінчиком ви­пнути зсередини по черзі ліву й праву щоки.

Піднімання й опускання м'якого піднебіння. Рот широко розкрити, нена-пружений язик покласти плоско, торкаючися його кінчиком нижніх зубів. Корінь язика опущений, як при позіханні. Затримати подих і, напружуючи та розслаблюючи м'язи, піднімати вгору й опускати донизу м'яке піднебіння з маленьким язичком.

10

Вдих через рот, видих через ніс. Затуливши пальцями ніздрі, повільно вдихнути повітря широко розкритим ротом. М'яке піднебіння при цьому під­няте вгору. Вдихнувши, рота закрити й видихати повітря через ніс. М'яке піднебіння з маленьким язичком, розслабившись, опуститься донизу.

11

Рухи м'якого піднебіння при відкритому роті. Рот широко відкрити, ниж­ню щелепу опустити. Вдихнути й видихнути повітря через ніс, м'яке підне­біння при цьому опущене, м'язи його не напружені.

Вправи з дикції

1

Вимовляти у швидкому темпі, добираючи повітря після кожного рядка: «бі, бе, бу, би». З цими ж голосними промовляти всі приголосні абетки.

Вимовляти у швидкому темпі п'ятискладові звукосполучення як слова з наголосом на останньому складі.

бівігідіжі бевегедеже бавагадажа

бовогодожо бувугудужу бивигидижи

зікіліміні зекелемене закаламана

зоколомоно зукулумуну зикилимини

пірісітіфі пересетефе парасатафа

поросотофо пурусутуфу пириситифи

хіцічішіщі хецечешеще хацачашаща

хоцочошощо хуцучушущу хицичишищи

Приголосні повинні звучати чітко в повільному й пришвидшеному темпі. У жвавій розмовній мові артикуляція приголосних має бути енергійною, швидкою. Чіткість приголосних не повинна заважати мелодійності голосних.

Чітко, але без напруження вимовляти початкові приголосні та кінцевий приголосний у словах: «склад, скляр, страх, струс, струп, страж, склеп, сплін, скрип, штраф, шквал, вдих, взвод, вміст, вплив, вступ, втрьох».

Вимовляти сполучення приголосних у словах, не допускаючи «ковтання» закінчень: «шторм, корм, горн, сонм, нерв, спазм, цикл, ритм, скарб, горб, корж, шарж, гонг, корд, торф, ферзь, ямб, ромб, стенд, з'їзд, дрозд, спорт, фант, перс, толк, франк, транс, танк, торф, темп, френч, харч, вольт, гольф, дерть, шурф, парк, культ, кварц, марш, цинк, борщ, вовк, брязк, блиск, міст, хист, хвіст, бюст, вість, шість, свист, кокс, мопс, такт, фрукт, фрахт, путч, банк, повсть, текст, перст, центр, шерсть, пункт, Бренс».

На підставі наведених слів слухачі повинні вигадати речення (фрази), з яких учитель має складати розповіді, причому чим більше речень вигадано, тим активніше вчитель «включений» у творчу атмосферу. Вміння вигадувати «на ходу» розповідь — одна з найважливіших складових роботи над техно­логію й технікою мовлення.

Адаптація і розвиток професійного дихання

Професійне дихання — один з найважливіших чинників мовленнєвої ді­яльності вчителя. Як і кожний психофізичний акт людської діяльності, ди­хання пов'язане з роботою відповідних м'язів. Саме з їх тренування й слід розпочинати вироблення професійного дихання.

Насамперед необхідно визначити недоліки дихання кожного слухача, по­тім звернути увагу на правильну поставу, виробити її та контролювати на кожному занятті, оскільки без неї робота над диханням втрачає сенс. Мета вправ — домогтися нижньореберно-діафрагменного дихання, активності ди­хальних м'язів, рухливості діафрагми й так званого опертя звуку. Ось прави­ла, яких необхідно дотримуватися, виконуючи вправи для розвитку дихання:

— тренувати дихання в різних положеннях: стоячи, сидячи, напівприсів-ши, рухаючися, зупиняючися після швидкої ходи тощо;

— домагатися, особливо на початку навчання, середнього регістру зву­чання голосу. Мірою розвитку та ускладнення вправ «включатимуться» й інші регістри;

— стежити за координацією голосу і дихання, артикуляцією.
Пам'ятати, що недобір дихання — причина слабкого звуку, перебір —

здавленого. Для правильного набору повітря корисною є робота над скоро­мовками та гекзаметром;

— перед тим, як розпочати виконання вправ, рекомендується проробити вібраційний масаж на головних «опорних» приголосних звуках «м, в, з, ж, м» у положеннях стоячи і рухаючися, «звільнивши» тим самим необхідні групи м'язів від напруження;

— постійно стежити за нормами орфоепії. У процесі тренування дихан­ня має виробитися так званий мовний слух. Його складові:

— фізичний слух (сприймання гучності);

— фонематичний слух (вміння розрізняти й відтворювати всі звуки рідної мови, зберігати ритмічну структуру слова, фрази, мовного ланцюжка тощо);

— висотний слух (вміння чути висоту звуку, мелодію та ін.);

— тональний слух (сприймання тембру, тону, інтонації);

— ритмічний слух (відчуття темпоритму мови).

Вправи для розвитку дихання

Суто механічне тренування дикції, голосу або дихання нічого не дає, ос­кільки слів або звуків поза думкою, дійовою спрямованістю не існує. Тому

всі звуки у вправах 1—5 необхідно осмислити, тобто, промовляючи їх, уяви­ти цей звук конкретно — хто його промовляє або що шумить, дзвенить то­що (наприклад: 1) робота різних механізмів: відбійного молотка, бетонозмі­шувача; 2) політ бджоли, мухи, комара, великого жука; 3) «бабакання» не­мовляти; 4) гудіння теплохода; 5) дзвони).

1

Глибокий короткий вдих. На видиху вимовляти звуки: «ббб, ддд, ггг, бдг, дбг, гдб; зс, сз, пті, пб, тд, бп, дт, кг, гк, мн, нм, жш, шж; дж, дз».

Глибокий довгий вдих. На видиху вимовляти звуки: «жжжжжжж,

3333333, HHHHHHH, MMMMMMM».

Обидві вправи виконуються до повного видиху на кожному окремому звуці (звуках). Спочатку до приголосних мимоволі додаватимуться голосні, але мірою набуття чіткості дикції голосних потрібно позбуватися.

На видиху і вдиху промовляти звуки: «ба-ба-ба-ба, бо-бо-бо-бо, бу-бу-бу-бу, бі-бі-бі-бі, би-би-би-би, бе-бе-бе-бе, бє-бє-бє-бє». Серії з чотирьох звуків промовляються в одному регістрі й на однаковій висоті. Наступна се­рія — вище і так далі по всьому голосовому діапазоні.

Довгий глибокий вдих — звук «УУУУУУУ»-

Довгий глибокий вдих — склади: «мам-мом-мум-мім-мем-мим».

Робота над гекзаметром, запропонованим ведучим.

Скоромовки

У скоромовках слід не просто промовляти текст, вправляючись у швид­кості промовляння, а насамперед зрозуміти їхню суть. Спочатку це має бу-

ти монолог, а потім діалог з партнером. Наприклад, один говорить свою ско­ромовку, вкладаючи в неї певний підтекст, який мають зрозуміти присутні, другий відповідає скоромовкою, також вкладаючи в неї підтекст, що є від­повіддю й продовженням «розмови». Робота над скоромовками починається з повільного промовляння тексту. Поступово темп і ритм пришвидшуються.

1

Лиха тому зима, в кого кожуха нема, чоботи ледащо і їсти нема що.

Згори гарно та тихо, а всередині ворушиться лихо.

З

Словом як шовком вишиває, а ділом як шилом шпигає.

4

Не ходи по полю, не топчи куколю, не лупай очима — не твоя дівчина.

Ми з тобою як риба з водою: я на лід, а ти — під спід.

Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде.

8

Спасибі вам, та тільки не за те, що грали, а за те, що перестали.

. 9

Що у тебе вийшло — тарантас чи дишло?

10

Тишком, нишком вийшла мишка із нори, в шкряботушки ніс і вушка до­гори.

11

Був собі Карпо Карпович Полікарпович та розполукарпився на маленькі полукарпенята.

12

Летів горобець через безверхий хлівець та вхопив гороху без червоточи­ни, без почервоточини та й пурх — полетів.

13

Наш паламар усіх паламарів перепаламарив, перевипаламарив, нашого паламаря жодний паламар не перепаламарить, не перевипаламарить.

14

Не той, товариші, товаришу товариш, хто при товаришах товаришу това­риш, а той товаришу товариш, хто й без товаришів товаришу товариш.

Стоїть піп на копі, копа під попом, піп під ковпаком.

16

Юра ловить рибку ловко, скоромовить скоромовку: виринає рибка близь­ко, розсипає срібні бризки.

17 Хоч варила, не варила, аби добре говорила.

18 Хвалилася вівця, що у неї хвіст, як у жеребця, та ніхто тому не вірив.

19 Прийшов хтось, та пішов туди, не знаю куди, а я за ним, та не знаю за ким.

20

Ченчик, ченчик невеличкий, на ченчику черевички, шапочка-кіпчаточка, добрий вечір, дівчаточка.

ПІСЛЯМОВА

...усе на Божу славу робіть! Кор. 10:31

О

сь і завершилося наше паломництво у священний дивосвіт «цариці душ», «княгині мистецтв» — РИТОРИКИ, яка у давньому світі входи­ла до «семи вільних наук», бо дарувала творчій людині ключі від щастя.

Розбудовуючи нову Україну, ми прихиляємося серцем і розумом до не­вичерпного джерела красномовства, збереженого у писемних пам'ятках, без­смертних книгах, про які давні мудреці говорили як про ріки, які наповню­ють Всесвіт мудрістю.

Введення курсу риторики серед інших класичних гуманітарних наук до освітніх закладів України допоможе у вихованні любові до Істини, Добра й Краси. Ми маємо відроджувати й розвивати ораторське мистецтво, що важ­ливою часткою входить до скарбниці світової й національної культури, да­руючи світові «пророків-словодарів» (Василь Барка).

Звичайно, тільки гарні поради, книги¹ не зроблять нас красномовними мудрецями, якщо ми самі, спираючись на природний хист, не попрацюємо плідно й натхненно над своєю риторичною освітою, самоосвітою, усвідом­люючи високу місію служіння словом перед Богом, Україною, власною со­вістю і людьми. Геніальний поет Тарас Шевченко заповідав: «... треба люби­ти й пишатись найкращою своєю матір'ю. І я, яко син її великого сімейства, служу, якщо не ради добра для нього явного, то, принаймні, для слави імені України».

Див.: Сагач Г. М. Золотослів. Хрестоматія по курсу риторики.— К., 1992; Сагач Г. М. Золотослів. Посібник по курсу риторики.— К., 1993; Галина Сагач. Золотослів.— Ч. І.— К., 1998; Галина Сагач. Золотослів.— Ч. II.— К., 1998; Г. М. Сагач. Похвальне красномовст­во.— К., 1996; Галина Сагач. Слово животворяще.— К., 2000.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамович А. И. Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. — Пг., 1915.

2. Абрашнев М. М. Социальная психология в лекционном процессе. — М., 1984.

3. Агаян П. Ц. Новая риторика X. Перельмана (критический анализ)// Философские проб­лемы аргументации. — Ереван, 1986.

4. Адамов Е. А. Личность лектора. — М., 1985.

5. Ажам М. Искусство говорить публично. — СПб., 1910.

6. Алексеев А. П. Аргументация. Познание. Общение. — М., 1991.

7. Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 1980.

8. Античные риторики. — М., 1978.

9. Апресян Г. 3. Ораторское искусство. — М., 1978.

10. Аннушкин В. И. Зачем нужна риторика // Русская речь, 1988, № 5.

11. Аннушкин В. И. Первая русская «Риторика». — М., 1989.

12. Аристотель. Риторика // Античные риторики. — М., 1978.

13. Аргстотель. Поетика (пер. Б. Тена). — К., 1967.

14. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.

15. Бахтин М. М. Проблема речевых жанров // Эстетика словесного творчества. — М., 1986.

16. Безменова Н. А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семантика. Коммуникация. Стиль. — М., 1983.

17. Безменова Н. А. Очерки по теории и истории риторики. —• М., 1991.

18. Бельчиков Ю. А. Говори ясно и просто. — М., 1980.

19. Библер В. С. Мышление как творчество: введение в логику мысленного диалога. — М., 1975.

20. Богданов В. В. Риторика и прагматика // Риторика и синтаксические структуры: Тезисы докладов и сообщении. — Красноярск, 1988.

21. Бондаренко П. С. Судова промова. — Львів, 1972.

22. Боровой М. Я. Путь слова. — М., 1963.

23. Васильев А. Н. Основы культуры речи. — М., 1990.

24. Ващенко Григорій. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

25. Введенская А. А., Павлова А. Г. Культура и искусство речи. — М., 1984.

26. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким. — К., 1991.

27. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. — М., 1959.

28. Виноградов В. В. О художественной прозе. — М., 1930.

29. Вишенський I. Твори. — К., 1959.

30. В мире мудрых мыслей. — М., 1962.

31. Волков А. А., Фадеева Е. А. Воплощение замысла в лекции. — М., 1989.

32. Волков А. А. Структура лекции. — М., 1986.

33. Вомперский В. П. Русские риторики XVII — XVIII вв. — М., 1988.

34. Выготский Л. С. Мышление и речь // Проблема сознания: Собр. соч. Т. 2. — М., 1982.

35. Гегель. Наука логики. Т. 3. — М., 1972.

36. Герман М. А. Основи риторики. — К., 1988.

37. Гиндин С. И. Риторика и проблемы структуры текста // Общая риторика. — М., 1986.

38. Гиргинов Гиргин. Диалог: философско-политический анализ. — М., 1989.

39. Головин В. Н. Основы культуры речи. — М., 1988.

40. Горский Г. Ф., Кокарев А. Д., Котов Д. П. Судебная этика. — Воронеж, 1973.

41. Гофман Виктор. Слово оратора — Л., 1930.

42. Граудина Л. К., Миськевич Г. И. Теория и практика русского красноречия. — М., 1989.

43. Грушевський М. С. Про українську мову і українську школу. — К., 1991.

44. Грушевський Михайло. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.

45. Іурвич С. С, Погорілко В. Ф., Герман М. А. Основи риторики. — К., 1988.

46. Давня українська література: Хрестоматія. — К., 1991.

47. Демосфен. Речи. — М., 1954.

48. Дитячі пісні та речитативи. — К., 1991.

49. Добрович А. Общение: наука и искусство. —■ М., 1978.

50. Древняя русская литература: Хрестоматия. — М., 1980.

51. ДриЭзе Т. М. Язык и социальная психология. — М., 1980.

52. Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре коммуникации. — М., 1984.

53. Дюбуа Ж., Эделин Ф., Клинкенберг Ж.-М. и др. Общая риторика. — М., 1986.

54. Ерастов Н. П. Сочетания требовании логики и психологии в лекции. — М., 1980.

55. Зарифьян И. А. Теория словесности: библиография и комментарии. — М., 1990.

56. Зеленецкий К. П. Исследования о риторике. — М.: Знание, 1991.

57. Зеленецкий К. П. Исследование о риторике в ее наукообразном содержании и в отно­шениях, какие имеет она к общей теории слова и к логике. — Одесса, 1846.

58. Зеленецкий К. П. Частная риторика. — СПб., 1850.

59. Зимняя И. А. Психологические основы лекционной пропаганды. — М., 1981.

60. Златоструй. Древняя Русь X—XIII веков. — М., 1990.

61. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі.— К., 1988.

62. Зязюн I. А, Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. — К., 1997.

63. Иванова С. Ф. Вместе искать истину. — М., 1989.

64. Иванова С. Ф. Специфика публичной речи. — М., 1978.

65. Иванова С. Ф. Лекторское мастерство. — М., 1983.

66. Иванова С. Ф., Минеева С. А. Тем, кто учит лекторов. — М., 1985.

67. Иванова С. Ф. Путь к современной риторике. — М., 1990.

68. Каган М. С. Мир общения. — М., 1988.

69. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. — М., 1989.

70. Квинтилиан Марк Фабий. Двенадцать книг риторических наставлений. — СПб, 1854.

71. Києво-Печерський патерик. — К., 1991.

72. Кирилов В. И., Старченко А. А. Логика. — М., 1982.

73. Кожина М. Н. Стилистика русского языка. — М., 1983.

74. Колшанский Г. В. Паралингвистика. — М., 1974.

75. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. — М., 1984.

76. Кони А. Ф. Избранное. — М., 1989.

77. Кони А. Ф. Советы лекторам. Искусство речи на суде. — Избр. соч. в 2-х томах. — Т. 1. — М., 1959.

78. Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості. — К., 1988.

79. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994.

80. Кохтев Н. Н., Розенталь Д. Э. Искусство публичного выступления. — М., 1988.

81. Кошанский Н. Ф. Общая риторика. — СПб., 1824.

82. Кошанский Н. Ф. Частная риторика. — СПб., 1824.

83. Кришемінська А. Д. Етика ділових відносин у торгівлі. — К., 1995.

84. Леонтьев А. А. Лекция как общение. — М., 1974.

85. Аеонтьев А. Н. Деятельность. Сознание, Личность. — М., 1977.

86. Ломоносов М. В. Избранные философские произведения. — М., 1950.

87. Ломоносов М. В. Краткое руководство к красноречию // Поли. собр. соч. — 7.7. — М.-Л., 1952.

88. Лосев А. Ф. Дерзание духа. — М., 1989.

89. Лосева Л. М. Как строится текст. — М., 1980. •

90. Львов М. Р. Риторика: Учебн. пособие для учащихся 10— 11 кл. — М., 1995.

91. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII —■ першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. — К., 1983.

92. Материалы для отечественной истории: Издал М. Судиенко. — Т. 1. — СПб., 1853.

93. Мерзляков А. Ф. Краткая риторика. — М., 1828.

94. Мифологический словарь. — М., 1990.,

95. Михайличенко А. А. Риторика. — М., 1993.

96. Михайловская М. Г., Одинцов В. В. Искусство судебного оратора. — М., 1981.

97. Михневич А. Е. Ораторское искусство лектора. — М., 1984.

98. Мовчан Павло. Ключ розуміння. — К., 1990.

99. Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. Поезії, вислови. — К., 1990.

100. Неориторика: генезис, проблемы и перспективы. — М., 1987.

101. Ножин Е. А. Мастерство устного выступления. — М., 1989.

102. Новиков А. И. Семантика текста и ее формализация — М., 1983.

103. Об ораторском искусстве. — М., 1980.

104. Общая риторика. — М,, 1987.

105. Овчиннікова А. П. П'ять кроків до гарної мови. — Одеса, 1997.

106. Одинцов В. В. Стилистика текста. — М., 1980.

107. Ораторы Греции. — М., 1985.

108. Пам'ятки братських шкіл на Україні. — К., 1988.

109. Памятники литературы Древней Руси. XII век. — М., 1980. ПО. Паустовский К. Г. Золотая роза. — М., 1972.

111. Педагогічна майстерність. — К., 1997.

112. Пешков И. В. Три июля в беседах о речевом общении. — М., 1989.

113. Платон. Діалоги. — К., 1995.

114. Плутарх. Порівняльні життєписи. — К., 1991.

115. Повесть временных лет. — М.-Л., 1990.

116. Пороховщиков П. С. Искусство речи на суде. — М., 1988.

117. Прислів'я та приказки. Взаємини між людьми. — К., 1991.

118. Прокопович Феофан. Філософські твори: Т. 1. — К., 1979.

119. Психологія і.педагогіка життєтворчості. ■— К., 1996.

120. Психологические исследования общения. — М., 1982.

121. Радченко В. Н. Изучение ораторского искусства в США. — М., 1991.

122. Рерих Николай. Твердиня пламенная. — - Рига, 1991.

123. Риторика и стиль. — М., 1985.

124. Родник златоструйный: Памятники болгарской литературы XI—XVIII веков. ■— М., 1990.

125. Родос В. Б. Спор и полемика. — М., 1989.

126. Рождественский Ю. В. Риторика публичной лекции. — М.,1989.

127. Рубиншейн С. А. Проблемы общей психологии. — М., 1973.

128. Русангвський В. М. Мова в нашому житті. — К., 1989.

129. Сагач Г. М. Золотослів. — К., 1993.

130. Сагач Г. М. Золотослів: У 2-х т. — К, 1998.

131. Сагач Г. М. Мистецтво ділової комунікації. — К., 1995.

132. Сагач Г. М. Небо на Землі. — К., 2000.

133. Сагач Г. М. Риторика. — К., 1993.

134. Сагач Г. М., Юнина Е. А. Риторика в интеллектуальных играх. — К., 1991.

135. Сагач Г. М. Похвальне красномовство. — К., 1996.

136. Сагач Г. М., Ермаков I. Г. Основи зв'язків із громадськістю. — К., 1997.

137. Сопер Поль. Основы искусства речи. — М., 1958.

138. Спафарий Николай. Эстетические трактаты. — Л., 1978.

139. Сперанский М. М. Правила высшего красноречия. — М., 1973.

140. Станиславский К. С. Работа актера над собой в творческом процессе переживания // Собр. соч. в 8-ми т. — Т. 2. — М., 1954.

141. Стратий А. М., Аитвинов В.Д., Андрушенко В. А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982.

142. Сумцов Н. Ф. К истории южнорусской литературы XVII в.: Вып. II «Иоанникий Галя-товский». — К., 1884.

143. Сытин Г. Н. Животворящие настрои. — М., 1990.

144. Творения Василия Великого. Т. 8. — М., 1846.

145. Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен. — М., 1893.

146. Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К., 1986.

147. Українські прислів'я та приказки. — К., 1984.

148. Утченко С. А. Цицерон и его время. — М., 1972.

149. Ушинский К. Д. Родное слово // Избр. пед, соч. — М., 1974.

150. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості // Твори. Т. 16. — К., 1955.

151. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

152. Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія. — М., 1989."

153. Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія. Суспільно-політична й ідеологічна перед­умови виникнення вищої освіти на Україні. — К., 1991.

154. Хрестоматия по риторике // Сост. С. Ф. Иванова. — Пермь, 1992.

155. Цицерон Марк Туллий. Избранные сочинения. — М., 1972.

156. Чепіга І. П. Ораторське мистецтво на Україні в XVI—XIX ст. // Українська мова і лі­тература в школі, 1989, № 10.

157. Чуковский К. И. Живой как жизнь. О русском языке. — М., 1963.

158. Шварц А. Й. В лаборатории чтеца. — М., 1960.

159. Шевченко Т. Г. Буквар Південноруський 1861 року. -— К., 1991.

160. Шевченко Т. Г. Кобзар. — К., 1984.

161. Шейко А. Н. Доказательность и убедительность. — М., 1969.

162. Шопенгауэр А. Эристика или искусство спорить. — СПб., 1900.

163. Язык и моделирование социального взаимодействия // Сост. В. М. Сергеев, П. Б. Пар­шин. — М., 1987.

164. Ямбург Е. А. Воспитание историей. — М., 1989.

МОЛОДІ ОрАТОри! ПОСТУПИВШИ ДО ШКОЛИ КРАСНОМОВСТВА, ЗНАЙТЕ, ЩО ВИ ПрАГНЕТЕ ДО ТАКОЇ ПОЧЕСНОЇ СПрАВИ, ЯКА САМА ПО Собі СПрАВДІ НАСТІЛЬКИ КОрИСНА, ЩО ЇЇ НАЛЕЖИТЬ ВИ­КЛАДАТИ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ВАШОГО ДобрА, А Й НА бЛАГО рЕЛІПІ І БАТЬКІВЩИНИ. ВВАЖАЮ, ЩО При ЦЬОМУ НЕ МЕНШЕ ТрЕбА МЕНІ ДУМАТИ Про МОЮ ГАЛуЗЬ НАВЧАННЯ, НІЖ ВАМ Про ВАШІ ЗДОбуТ-КИ. Бо ЦЕ Є ТА ЦАрИЦЯ ДуШ, КНЯГИНЯ МИСТЕЦТВ, Яку ВСІ ВибирАЮТЬ З УВАГИ НА ДОСТОЇНСТВО, ЧИСЛЕННІ бАЖАЮТЬ З ОГЛЯДУ НА КОрИСТЬ, А ЛИШЕ ДЕЯКІ ОСЯГАЮТЬ, ЯК ВНАСЛІДОК НЕріВНИХ СИЛ ТАЛАНТУ, ТАК І ЧЕрЕЗ ОбсЯГ САМОГО ПрЕДМЕТА, А Про ВЛАСНІ ПОХВАЛИ ЦЬОГО ОСТАННЬОГО ПО ГОВОрИМО ШИрШЕ В САМІЙ ПрАЦІ.

Фнофан Прокопович

Handbuch für Gruppenleiter/innen:
Zur Theorie und Praxis der Interaktionsspiele

Iskopress, Salzhausen 2000

Дата добавления: 2014-10-31