Сексуальна. 2 страница

Його основні твори: «Курс позитивної філософії» (1830 – 1842), «Система позитивної політики» (1851 – 1854), «Позитивістський катехізис», «Заповіт Конта» (останній вийшов уже після його смерті).

Огюст Конт є фундатором ▓ позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засно­ване на спостереженні й експерименті та пов'язане з ви­користанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, до­стовірністю, конструктивністю, об'єктивністю. Учений дав назву соціології як науці, окресливши в основ­них рисах її предмет і методи. Спочатку О. Конт назвав нову науку "соціальною фізикою".

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія). Це, так звана, контівська ієрархія наук.

Нова наука, за О. Контом, має два розділи – соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, і соціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Філософ сформулював «закон трьох фазисів-стадій» розумо­вого розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумов­лює соціальний прогрес. За О. Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил; метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами; позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого стано­вить позитивне знання.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології.

Питання для самоконтролю

1. Як розглядали суспільство давньогрецькі мислителі Демокріт, Платон Аристотель?

2. Визначте основні соціальні ідеї Стродавнього Сходу.

3. Назвіть етапи розвитку соціальної думкі середньовіччя.

4. Визначте основні ідеї та їх представників епохи Відродження.

5. Які особливості мала соціологічна думка епохи Просвітництва? Назвіть головних представників цього часу.

6. У чому полягає сутность соціальних знань про людину та суспільство XVII – XVIIІ століття?

7. Назвіть головні три напрями концепцій початку ХІХ століття. Назвіть їх представників.

8. Схарактеризуйте основні положення консерватизму, лібералізму та утопічного соціалізму.

9. Визначте роль О. Конта у виникненні соціологї.

10. У чому полягає ідея позитивізму О. Конта?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 20-28, 45-49;

2. 2. Піча В. М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Піча. – К.: Каравела, 2000. – с. 29-38, 96-100

3. Черниш Н. О. Соціологія: Курс лекцій / Н. О. Черниш. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 1,2

4. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – с. 22-64

ЛЕКЦІЯ 5

Тема 3. Історія становлення і розвитку соціології

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ У ХІХ – ХХ СТОЛІТТІ

1. Класичний період у розвитку соціології (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.).

2. Історія розвитку соціології в Україні.

3. Соціологія ХХ століття. Екзистенціалізм, феноменологія, технологічна концепція суспільства.

Мета:формувати знаннящодо історії розвитку соціологічної думки, її напрямків та основних шкіл у ХІХ – ХХ столітті; основних представників соціологічної думки класичного періоду та їх ролі у розвитку соціології; головних соціологічних концепцій періоду; особливостей та етапів розвитку соціологічної думки в Україні та наукових ідей українських соціологів; розвивати уміння аналізувати науково-соціологічну інформацію, узагальнювати її та робити висновки, розкривати зміст основних етапів розвитку зарубіжної та української соціології; визначати основні завдання соціології початку ХХІ століття.

Ключові поняття та терміни

Протосоціологія, кантівська ієрархія наук, функціоналізм, структуралізм, технократизм, органічна школа, символічний інтеракціонізм, феноменологія, органічна солідарність, соціальний факт, соціальна динаміка, соціальна статика, Чиказька школа, індустріальна соціологія.

Зміст лекції

1. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД У РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.)

В історії соціології можна виділити декілька етапів.

Етап глобальних концепцій розвитку суспільства (середина і друга половина ХІХ ст.)

У 30-40-х роках XIX ст. у суспільному житті Європи відчувалась істотна нестабільність. Визначні відкриття в хімії та біології спонукали К. Маркса і Ф.Енгельса винайти діалектичний матеріалізм, а О. Конта та його послідовників Г. Спенсера й Е. Дюркгейма – «органічну теорію розвитку суспільства».

Основні ідеї представників класичної соціології ХІХ – ХХ століття

Макс Вебер (Німеччина) (1864 – 1920)

Англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер(1820-1903 рр.) заснував органічний напрям у соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між біологічним організмом, його еволюцією і соціальним, над органічним організмом і його еволюцією. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні інститути.

- Еволюційна теорія була однією з найпопулярніших у ХІХ ст. Ця теорія ґрунтувалася на тому, що і в біологічному, і в соціальному організмі відбувається перехід від простого до складного.

- Органіцизм. На думку Спенсера, в соціології важливим є розуміння єдності суспільства як цілого, а також подібності та відмінності між біологічним і соціальним організмом. У праці «Основи соціології» (1877 – 1896) Спенсер обґрунтовує подібності та відмінності між суспільством і біологічним організмом.

Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напряму в соціології, сприяв виникненню функціоналізму.

Вчений розвиває вчення про соціальні інститути та виділяє шість їх типів: домашні (сімейні), обрядові (церемоніальні), політичні, церковні, професійні, промислові.

Вчення німецького науковця К. Маркса (1818 – 1883) мало підґрунтя позитивізму, але й відрізнялося від позитивістського підходу.

Маркса вважають засновником теорії соціального конфлікту. Згідно з його теорією кожне суспільство поділяється на два класи: експлуататорів (буржуазія, що має власність на засоби виробництва) та той, що експлуатують (пролетаріат, який не має власності).

Він виділив п’ять основних суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, феодальну, капіталістичну і комуністичну. Кожна наступна суспільно-економічна формація є менш репресивною за попередні, отже, досконалішою за них. Тому конфлікт він вважав «мотором» поступу, «революцію – локомотивом історії».

Маркс вважав, що політична ідеологія, право, релігія, освіта, уряд становлять надбудову. Економічний базис суспільства – це спосіб виробництва матеріальних благ і класова структура суспільства, які мають вирішальний вплив на формування всіх суспільних інститутів. «Буття визначає свідомість».

Видатний французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858 – 1917) – засновник французької соціологічної школи. Найбільш відомі праці: «Правила соціологічного методу» (1895), «Самогубство» (1897) та ін.

В основі вченні Дюркгейма – концепція соціологізму (принцип специфічності й автономності соціальної реальності (колективна свідомість), її домінування над індивідами).

Важливим внеском у науку є розроблена Е. Дюркгеймом концепція соціальної солідарності. Він визначив два її види: механічна солідарність; органічна солідарність.

Соціальні явища, які породжені колективними діями індивідів і через це є якісно відмінними від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Е. Дюркгейм назвав «соціальними фактами». Їх роль він розглянув у своїй книзі «Самогубство». Дюркгейм запропонував класифікацію самогубств та визначив його типи.

Велике значення має його розробка поняття аномії як дезінтеграції суспільства й особи.

Макс Вебер (1864 – 1920) – німецький соціолог, вважав, що природознавство досліджує живу і неживу природу за допомогою методу опису та пояснення, соціогуманітарні науки вивчають людину і суспільство за допомогою розуміння дій людей (звідси заснована ним «розуміюча соціологія»). Основні його праці: «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 – 1905), «Про категорії розуміючої соціології» (1913), «Господарство і суспільство» (1921), та ін.

М. Вебер засновник теорії соціальної дії, виділив чотири типи соціальних дій: традиційна дія; афективна дія; ціннісно-раціональна; цілераціональна дія М. Вебер висунув і розвинув ідею економічного, політичного та духовного раціоналізму.

У концепції М. Вебера поряд з теорією соціальної дії розроблено проблематику влади. Вчений виділяв три типи панування та підпорядкування: традиційне, харизматичне і легальне.

М. Вебера вважають засновником формальної соціології, представниками якої були Г. Зіммель і Ф. Тьонніс.

Крім появи нових теоретичних напрямів, на другому етапі розвитку соціології було закладено основи емпіричної соціології, її перший етап розвитку припадає на час від 1895 р. до 20-х pp. XX ст. Основоположниками цього напряму вважають двох американських соціологів В. Томаса (1863 - 1947) і Ф. Знанецького (1882 - 1958), які вивчали проблеми адаптації польських емігрантів у Америці на основі вивчення їх листів та щоденників. Але справжній бум розвитку цього напряму припадає на більш пізній час (на середину ХХ ст.).

Розвиток емпіричної соціології (до середини XX ст.)

Починаючи з 20-х років, у США з'явилося декілька наукових шкіл емпіричної соціології, які зосередилися у трьох університетах: Чиказькому, Колумбійському і Гарвардському. Відповідно існували і три школи емпіричної соціології.

Р. Дарк (1864 - 1944), Е. Берджес (1886 - 1966), представники першої школи емпіричної соціології, головним чином вирішували шляхи розв'язання проблем міста, їх дослідження допомогли вдосконалити міське законодавство.

Таблиця 1

Головні напрями соціології ХІХ століття

Назва напряму	Представники	Основні ідеї
Географічна школа	Ш. Монтеск’є, Г. Бокль, Л. Мечніков, Ж. Реклю, Ф.Ратцель та ін.	Політичні та соціальні явища обумовлюються географічними умовами (клімат, флора і фауна, розташування, розмір країни тощо)
Расово-антропологічний	Ж. Габіно, Ж. Ляпуж, О. Аммон та ін.	Існує безпосередній зв'язок соціального становища окремих людей та їх груп із анатомо-фізіологічними ознаками людей (зріст, колір волосся, форма черепа тощо). Білій расі належить монополія на розум, лише вона здатна організувати цивілізоване життя.
Соціал-дарвінізм	Г. Спенсер, Л. Гумплович, У. Самнер та ін.	Соціальний розвиток ототожнюється з біологічною еволюцією; декларується принцип природного відбору; соціальний прогрес – це довічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід.
Органічна школа	О. Конт, Г. Спенсер, А. Смолл, Р. Вормс та ін.	Суспільство – живий соціальний організм, тотожній біологічному. Він має «соціальні хвороби» - відхилення чи порушення у суспільстві, які викликані змінами в «клітинах» суспільного організму – індивідах.
Психологічний	З. Фройд, Ф. Гіддінгс, Л. Уорд та ін.	Соціальні явища обумовлюються психологічними чинниками (інстинктами, прагненнями, імпульсами, що належать до підсвідомості людей і передаються генетично. Наслідування (люди) – ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства.

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Таблиця 2

Етапи виникнення та розвитку соціологічної думки в Україні

Етапи	Хронологічні рамки	Основна характеристика
Перший етап (період протосоціології)	з ІХ – ХІІІ ст. до 60-х рр. ХІХ ст.	Виникає соціальне знання та ідеї, елементи наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію тощо
Другий	з 60-х рр. ХІХ ст. до 20-х рр.. ХХ ст.	Виникнення на західної оціології як окремої науки; її вплив на бачення українськими мислителями соціальної реальності, на виникнення нових підходів і способів аналізу соціальних явищ і процесів. Становлення та інституалізація вітчизняної академічної соціології
Третій	з 20-х до 60-х рр. ХХ ст.	Безплідність соціологічної думки у рамках марксистської теорії; пожвавлення в 20 – 30-х рр. наукової і педагогічної діяльності українських соціологів-емігрантів, що знаходилися під значним впливом західної соціології
Четвертий	з 60-х рр. до початку 90-х рр. ХХ ст.	Початок відродження соціології у вигляді конкретно соціологічних досліджень, а пізніше як самостійної науки і навчальної дисципліни
П’ятий	з 90-х рр. ХХ ст.	Завоювання незалежності, розбудова національної державності і громадянського суспільства, поширення різних соціологічних концепцій і теорій дослідження трансформаційних процесів українського суспільства

Протосоціологічний (перший) період розвитку соціології охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

- протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період кінець XV ст.);

- протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Запорізької Січі кінець XV – третя чверть XVIII ст.);

- протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX – XIII ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності.

Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів: Володимир Мономах (правив у 1113 – 1125 pp.) – «Повчанні дітям»; Нестор – «Повість минулих літ»; «Галицько-Волинський літопис».

У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 – 1566).

В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Петро Могила, Феофан Прокопович (1681 – 1736), Стефан Яворський, Павло Величковський, Юліан Кониський. Крім власне духовних літературних праць, приділяли увагу відносинам церкви і держави, церковній та світській владі.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545(50) – після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості.

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722 – 1794). Особливу цінність має його концепція спорідненої праці.

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань.

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціофілософські міркування автора насичені ідеями всеслов'янського братства і відродження України.

Отже, суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення.

Початок української соціології

Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов'язаний з виникненням соціології як окремої науки.

У її розвитку можна виділити три основні етапи:

Ø перший – з кінця 70-х років ХІХ ст. до 1918 р.;

Ø другий – з 1918 р. до кінця 80-х років ХХ ст.;

Ø третій – з кінця 80-х років ХХ ст. до наших днів.

Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі «Громада».

Визначальна риса соціологічної думки в Україні — тісний взаємозв'язок із суспільно-політичними проблемами, з завданнями утвердження національної державності, боротьбою за незалежність, національно-культурне відродження. Специфічною ознакою вітчизняної соціології було її самовизначення як одного з засобів державотворення, розвитку національної самосвідомості. А перші українські соціологи були передусім громадськими діячами, а вже потім науковцями. Домінувало у тогочасній соціологічній думці звернення до соціально-культурних проблем. Водночас вона виявляла помітну зацікавленість соціально-політичними, економічними аспектами.

Журнал «Громада» представники «Женевського гуртка» видавали у Женеві в 1878 – 1882 рр.

Серед учених-дослідників українського суспільства кінця XIX ст. насамперед вирізняється постать Михайла Драгоманова (1841 – 1895), який чимало уваги приділяв перспективам історичного поступу України, можливості її самостійного існування на європейському терені.

Публіцист, економіст, соціолог Сергій Подолинський (1850 – 1891) є автором першої української праці «Ремесла і фабрики на Україні» (Женева, 1880).

Один з найвідоміших вітчизняних соціологів того часу Максим Ковалевський (1851 – 1916) сповідував плюралістичний підхід до суспільства, намагався при вирішенні складних соціологічних проблем брати до уваги сукупність соціальних чинників та елементів

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) за українофільство був вигнаний з чернігівської гімназії, київського та харківського університету. У 1895 р. виїхав за кордон. Його праці розкривали дуже важливі соціальні питання («Суспільство і особистість» (1899), «Социальная наука и право» (1916), «Право и наука о праве» (1918) та ін.).

Відомий історик, етнограф, археолог Володимир Антонович (1834 – 1908) використовував свої знання для вивчення соціальної структури, психосоціальних типів, поведінки натовпу, чинників соціального розвитку.

Помітно збагатив українську соціологічну думку кінця XIX – початку XX ст. Іван Франко (1856 – 1916), який, аналізуючи «ґенезу творення людської спільності» і держави, роздумував над проблемами справедливості, нового соціального порядку, за якого торжествуватиме самоуправління народу, його праця задля власного розвитку.

Видатний вчений-економіст Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919) вважав соціологію однією з стрижневих суспільних наук.

Другий період розвитку української соціології.

У листопаді 1918 р. відбулося академічне оформлення української соціології: була створена Всеукраїнська академія наук, у структурі якої діяла кафедра соціології, керівником якої став Б. Кістяківський.

Видатний історик, політичний діяч Михайло Грушевський (1866 – 1934) вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. На особливу увагу заслуговують погляди Грушевського щодо виникнення і розвитку української та російської народностей, становлення державності в Україні та Росії.

Під час вимушеної еміграції (1919 – 1924) Грушевський створив у Відні Український соціологічний інститут. Крім видання наукових праць, його співробітники проводили лекційну діяльність. Були видані соціологічні праці М. Грушевського, В. Липинського, В. Старосольського, П. Христюка, М. Шраги, М. Лозинського.

Один з провідних тогочасних вчених, історик, політолог, соціолог В'ячеслав Липинський (1882 – 1931), зосередившись на проблемах держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом.

У 20-ті рр. ХХ ст. в УРСР відбувається інституціоналізація соціології, наука набуває статусу соціального інституту. Після повернення у 1924 р. в Україну М. Грушевський відкрив секцію методології і соціології при науково-дослідній кафедрі історії України ВУАН.

До 90-х років в Україні не було жодної окремої соціологічної установи, жодного факультету соціології в університетах.

Третій етап української соціології.

Починається з часу проголошення України незалежною державою. У 1993 р. МОН України надало соціології статус базової навчальної дисципліни. Створено десятки науково-дослідних та комерційних закладів, які забезпечують суспільство соціологічною інформацією («Соцінформ», «Українська перспектива», «Соціс-Геллап» та ін.).

3. СОЦІОЛОГІЯ ХХ СТОЛІТТЯ. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ, ФЕНОМЕНОЛОГІЯ, ТЕХНОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Структурний функціоналізм ( структурно-функціональний аналіз ) – один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології. Родоначальники: соціологи США Толкан Парсонс (1902-1979 рр.) і Роберт Мертон (нар. у 1910 р

Символічний інтеракціонізм – один із найбільш цікавих і продуктивних напрямків у сучасній соціології, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів у групі суспільства. В ньому надається велике значення активному, творчому індивіду. Засновник: американський соціолог Джордж -Герберт Мід ( 1863 – 1934 рр.

Феноменологія – ( дослідження духовних цінностей ) – новий напрям теоретизування. З’явилася в 60-х ХХ ст. Засновник: австрійський соціолог Альфред Щюц. Представники: Е. Гуссерль, Т Лукман та ін.

Етнометодологія – оригінальна соціологічна концепція представлена у книзі „Дослідження з етнометодології” (1967) американським дослідником Г. Гарфінкелем ( нар. 1917 р.) „Етнометодологія” – методи людей, тобто етнометоди, що характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовують учасники взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ.

Питання для самоконтролю

1. Визначте етапи становлення соціологічних знань?

2. Що означає термін «протосоціологія»?

3. Чому соціологія виникає саме у XІХ ст., а не раніше?

4. Чому соціологія почала розвиватися спершу у Франції й Англії?

5. У чому полягає значення соціології О. Конта для її розвитку у XIX ст.?

6. Яку роль марксистська соціології відіграла у розвитку суспільства?

7. Коли і чому емпірична соціологія відокремлюється як самостійний напрям соціологічних досліджень?

8. Що спонукало соціологів винайти теорії середнього рівня?

9. Визначте основні ідеї Г. Спенсера.

10. Назвіть представників німецької формальної соціології, визначте їх головні ідеї.

11. У чому полягає сутність «розуміючої соціології» М. Вебера?

12. Схарактеризуйте етапи зародження і розвитку соціологічної думки в Україні.

13. Визначте головних представників соціологічної думки України.

14. У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології ХХ століття.

15. Назвіть та схарактеризуйте основні сучасні західні соціологічні теорії.

Рекомендована література:

1. Лукашевич М. П. Соціологія. Основи загальної, спеціальних і галузевих теорій: Підручник / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков, Ю. І. Яковенко. – К.: Каравела, 2008. – С. 55 – 77

2. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – С. 20-28, 45-49;

3. Піча В. М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Піча. – К.: Каравела, 2000. – С. 29-38, 96-100

4. Танчин І. З. Соціологія: Навч. посіб. / І. З. Танчин; 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – С. 29 – 54

5. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – С. 22-64

ЛЕКЦІЯ 6

Тема 4. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА

1. Поняття суспільства, його основні типи.

2. Розвиток суспільства, основні тенденції розвитку суспільства.

3. Основні теорії пояснення процесу соціальних змін.

Мета: формувати знанняпро суспільство як соціальну систему, сутність еволюції та теорії його походження; основні типи суспільства; розглянути сутність понять «цивілізація», «соціальні зміни», «соціальний розвиток» та «модернізація». Розвивати уміння аналізувати погляди зарубіжних і вітчизняних соціологів щодо сутності, основних засад функціонування і розвитку суспільства як соціального феномена; характеризувати та визначати особливості процесу трансформації сучасного українського суспільства, джерела і види соціальних змін в Україні.

Ключові поняття та терміни

Протосуспільство, традиційне суспільство, індустріальне суспільство, соціальні зміни, соціальний розвиток, структурні зміни, процесуальні соціальні зміни, функціональні соціальні зміни, мотиваційні соціальні зміни, цивілізація,, фактори соціальних змін, модернізація, соціальна система, цивілізація, соціальний розвиток.

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВА, ЙОГО ОСНОВНІ ТИПИ

Протосуспільство – це найдавніший тип суспільства, в основі якого лежить полювання і збирання як спосіб здобування засобів існування. Це суспільство первісних мисливців та збирачів. В людській історії його називають періодом людського стада.

Суспільство – особливий, надзвичайно складний тип організації суспільного життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретно-територіальних кордонів.

Основні ознаки суспільства:

· спільна територія;

· універсальність;

· інтегративність;

· автономність;

· саморегуляція, саморозвиток.

Соціальна система – цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

Теорії походження суспільства

1. Інструментальна.

3. Кратична.

Дата добавления: 2014-10-31