Філософія середньовіччя

Платон. Соч.: в 3 т. — М., 1968—1972.

Афоризмы старого Китая. — М., 1988.

Аристотель. Соч.: в 4 т. — М., 1973—1983.

Теми рефератів

1. Даосизм і конфуціанство як лінії розвитку філософії і культури Китаю.

2. Філософська спадщина Індії і сучасність.

3. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук іден­тичності.

4. Натурфілософія й сучасна наука.

5. Сократ: проблема людини та діалогічної природи філософсько­го знання.

6. Принцип квантифікації сущого і теоретичне природознавство Нового часу: паралелі поєднання.

1. Ідеальна держава Платона й сучасні теорії держави: набутки і втрати.

8. Соціально-політичні погляди Платона.

9. Проблема знання у філософії Арістотеля.

10. Ідеї неоплатонізму як фундамент подальшого розвитку приро­дознавства.

Література

Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. — К., 1995.

Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976.

Богомолов А. С. Античная философия: в 2 ч. — М., 1985.

Бугай Д. В. Критика теории идей в «Параманиде» Платона//Вопросы фи­лософии. — 1997. — № 4.

Буддизм. История и культура. — М., 1989.

Древняя Индия. Язык, культура, текст. — М., 1988.

История китайской философии. — М., 1988.

Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай и Ин­дия. — М., 1989.

Открытие Индии. Философские и эстетические воззрения в Индии XX в. — М., 1987.

Татаркевич В. Історія філософії: т. 1. Антична і середньовічна філософія. — Львів, 1999.

Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. — М., 1991.

Філософія середньовіччя та епохи Відродження

2.3. Філософія середньовіччя та епохи Відродження

Залежно від історіософської позиції, середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продов­женням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга позиція, яка ґрунтується на концепції історичного колово­роту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові на­роди і розпочався новий цикл нової цивілізації).

Варвари, які завоювали Римську імперію, перебували на стадії становлення феодального (традиційного землеробсь­кого) суспільства. А феодалізм ще не визнавав особи. Що­правда, європейський феодалізм перейняв від античності християнство, а християнство як релігія передбачає певну самостійність особи і орієнтована на особу, наділену свобо­дою волі. (Релігія є носієм ідеї особистості.) Оскільки ж за феодальних відносин особа не може реалізуватись як со­ціальна одиниця, вона під впливом християнства утверджу­ється як духовна особа. Духовна особа --це своєрідний компроміс феодалізму і християнства: особа, яка не може реалізуватись у зовнішньому світі, заглиблюється в себе.

Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому ми­слило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає, свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи зна­ком божественної премудрості, адресованим людині. Від­ношення Бога і природи мислиться в категоріях справж­нього і несправжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподіль­ний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

Філософія в середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї епохи. Релігія, безумовно, звужува­ла межі філософського мислення, задавала і проблематику, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філософія в епоху середньовіччя не мала власної соціальної бази — осо­би, яка потребувала б філософського світогляду. Тому розви-

Історичні типи філософії

ток в лоні релігії був єдино можливим способом існування і збереження філософського мислення загалом. В іншій іпо­стасі воно тоді просто не могло б існувати.

Формування християнської філософії має свої особли­вості. Як релігія, християнство підозріло ставилось до язич­ницької мудрості — античної філософії. Одначе, вступив­ши з нею в дискусію, воно змушене було відповідати на аргументи аргументами. Завдяки цьому шляхом «запере­чення» в лоно християнства був перенесений філософсь­кий стиль мислення.

Носіями філософії в дану епоху було вузьке коло слу­жителів церкви. Світської філософії не існувало. Звідси догматизм, авторитаризм і традиціоналізм цієї філософії.

Дата добавления: 2014-10-31