Предметна сфера риторики 1 страница

ЯК УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ІНТЕГРАТИВНОЇ ПРИРОДИ

Важливим і суттєвим, хоча не єдиним, показником інтелекту, професіоналізму, комунікабельності та загальної культури людини, безперечно, є її “ступінь влади над мовою” (О. Потебня), її комунікативна компетентність. Риторика як гуманітарна, зокрема лінгвокультурологічна, наука про закони ефективної організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності, норми і правила цивілізованого, якісного, переконливого мовлення за різних ситуацій навчального й професійного спілкування покликана бути орієнтиром у бурхливому просторі мовленнєвої стихії, допомогти краще розуміти інших і самого себе, аби самореалізуватись і як людина, і як фахівець, щоб, нарешті, самоактуалізуватися як мовна особистість, а відтак, набути самодостатності й особистісних перспектив.

Чого ж допоможе досягти студентові і внавчанні, і в подальшій професійній діяльності, і в особистому житті риторична освіченість?

По-перше, краще і легше думати, “мислити схемами” (Р. Декарт), бо слова – вербальне вбрання думок. Краще думати – це думати чіткіше, лаконічніше й логічніше.

По-друге, розуміти потреби слухацької аудиторії та співрозмовників, дарувати їм комунікативне задоволення, приваблювати як мовець, як особистість, як професіонал.

По-третє, впевнено почувати себе в ситуаціях, коли треба повідомити, поінформувати, проаналізувати, підбити висновки, висловити власну точку зору, пояснити, довести чи спростувати, залучитися до дискусії.

По-четверте, підготувати і виголосити на широкий загал обґрунтовану доповідь, прочитати лекцію, взяти участь у публічному діалозі, полілозі, “за круглим столом”, поздоровити публічно із значною датою, словесно переконати у коректний спосіб справедливість власних тверджень.

По-п’яте, оптимально організовувати та креативно скеровувати свою мисленнєво-мовленнєву діяльність на засадах двох взаємопов’язаних риторичних постулатів – доброчинно ставитися до слухачів і своєю промовою прагнути торжества “людського в людині”.

По-шосте, ефективно і відповідно до ситуації спілкування використовувати коректні методи риторичного арґументування, опанувати секрети та нюанси різних видів сучасного публічного мовлення.

По-сьоме, обережно й відповідально “поводитися зі словом”, адже воно є вчинок” (А. Франс), та коректно впливати ним на слухачів на користь освітянської, громадської і професійної справи.

По-восьме, створювати і всебічно сприяти вдосконаленню цивілізованого комунікативного простору у професійно-діловій сфері.

По-дев’яте, знати, як можна досягти високого рівня культури мислення, культури мовлення, культури спілкування, і сформувати в собі як в особистості ціннісні якості зразкового мовця, зокрема, об’єктивність, щирість, шляхетність, впевненість (але не самовпевненість!), люб’язність, привабливість тощо.

По-десяте, самоактуалізуватися, посилити власну комунікативну інтуїцію і завдяки риторичним знанням та вмінням досягти вершин професіоналізму.

Яке ж спілкування в ХХІ ст. вважають взірцевим?

Складові риторичного ідеалу сучасності – це, як мінімум, три взаємопов’язані ознаки, які гармонізують кожну особистість: доцільність мовлення/спілкування (його ефективність, відповідність до означеної мети і завдань), інформативність (максимально обґрунтована й об’єктивна змістовність промови), доброчинність (повага мовця до всіх слухачів/співрозмовників, бажання дійти злагоди й порозуміння, ораторська чесність).

Чи потрібні риторичні знання в ХХІ ст., тобто сьогодні, завтра, в майбутньому?

Очевидним є той факт, що природа людини з найдавніших часів і по наш день залишилася незмінною якнайменше в одному своєму прояві: людина дуже багато говорить і спілкується. Достеменно відомо, що понад дві з половиною тисячі років тому, в часи зародження та швидкого розвитку риторики, у період афінської демократії, коли жили і мислили афінські софісти – “батьки” теорії красномовства, люди переважно в бесідах набували і знань, і освіти, і досвіду, й інтелектуальної та естетичної втіхи.

Сучасні фахівці віддають усному спілкуванню не менше 70% свого робочого часу. За даними американських учених, витрати чистого часу на бесіди у середнього жителя Землі складають 2,5 роки.

Це означає, що кожен із нас упродовж свого життя встигає “наговорити” близько 400 томів обсягом у 1000 сторінок кожний. Отже, Homo sapiens (людина розумна) була й залишається Homo eloguens (мовною людиною).

Дійсно, говорила і говорить людина багато. Але, як засвідчують сучасні спостереження і наукові дослідження, робить вона це здебільшого погано: спілкування людей, які не отримали елементарної мовленнєвої і риторичної підготовки, є ефективним й успішним лише на 50%, бо близько половини інформації втрачається при її трансляції адресатові.

Причин цих втрат є чимало. Це і невміння чітко сформулювати думку та донести повідомлення до слухача без помилкових скорочень змісту, без перекручень, спотворень та неточностей, і невміння слухача уважно та адекватно сприймати інформацію, і схильність мовця говорити самому собі, а не співрозмовнику, і небажання почути пропоновані іншими співрозмовниками ідеї, і невміння гідно й коректно обстоювати свою думку, і брак культури обговорення дискусійних та “неприємних” питань тощо. Всі причини комунікативних девіацій (невдач, помилок, обмовок тощо) і непорозумінь переконують, що вербальне спілкування має свою теорію, закони, норми, правила, алґоритми й алґоритмічні приписи, які треба опанувати.

“Говорити є не що інше, як збуджувати в слухача його власне внутрішнє слово”, – впевнено стверджував філософ В.Одоєвський ще в першій половині ХІХ ст. Са¢ме це завдання завжди постає перед мовцем/оратором під час публічного виступу: завдання переконати, вплинути, але не через жорстке нав’язування готової або виключно власної думки, а вміло й коректно спонукати слухацьку аудиторію замислитися над обговорюваною проблемою, аби активно й ґрунтовно виробити конструктивну позицію. Це завдання – “ збудження внутрішнього слова у слухача/співрозмовника” – є вічним і невмирущим у соціумі.

Предмет сучасної загальної риторики – загальні закономірності мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що діють за різних ситуацій спілкування та сфер діяльності, і практичні можливості їх найдоцільнішого використання для забезпечення як ефективності промови, так і конструктивності спілкування.

Сучасну риторику як науку і навчальну дисципліну у ВНЗ структурують трьома основними розділами, які пов’язані між собою за принципом ієрархії: 1) риторичний канон (риторична формула, система законів риторики і правил спілкування); 2) ораторія (теорія і практика ефективної публічної промови); 3) еристика (теорія і практика конструктивного й коректного ведення публічного спору).

Оскільки останніми роками активного розвитку набула етнориторика як галузь загальної риторики, що вивчає національну логосферу, національно-культурні особливості комунікативної та мовної/мовленнєвої поведінки, є підстави назвати її четвертим розділом риторики.

У професійній діяльності людини є й особливі сфери “посиленої комунікативної та мовленнєвої відповідальності”. Це дипломатія й політика, міжнародні відносини й журналістика, юриспруденція й адміністративна діяльність, торгівля й послуги, наука й освіта, педагогіка й психологія, медицина і соціальна допомога тощо, тобто всі ті професії й заняття, успіх яких якнайбільшою мірою пов’язаний із словесною комунікацією, фаховим мовленням.

Для цих сфер діяльності розроблено прикладні риторики, наприклад, судову, дипломатичну, політичну тощо. Прикладні риторики вивчають закони ефективного спілкування у певних сферах професійної діяльності, де роль словесно оформленої і публічно виголошеної інформації є надто важливою, тобто у сферах максимальної комунікативної і мовної/мовленнєвої відповідальності. Прикладні риторики розробляють методики (способи) навчання зразкового спілкування за відповідних умов професійної діяльності. Елітарний та середньолітературний типи мовленнєвої культури маніфестують літературну мову. Просторічний, жаргонний/ сленговий та арготичний типи мовлення лишаються поза межами нормативної, кодифікованої літературної мови.

Представники професій із “посиленою комунікативною відповідальністю” мають виявляти мовленнєву культуру елітарного та середньолітературного типів, тобто нормативно і вимовляти, і творити форми слів, і вживати слова та використовувати синтаксичні конструкції (лінгвістичні норми), дотримуватися цивілізованих норм спілкування (етичні норми), ефективно, переконливо й конструктивно спілкуватися, доцільно будувати й виголошувати тексти промов (комунікативно-риторичні норми), прагнути поповнення знань, тобто достовірної інформації, здійснювати самоаналіз, самокорекцію та редагування мовлення (загальнокультурні норми).

Отже, проблемою культури комунікативної діяльності охоплено лінгвокультурологічний простір у соціумі, як мінімум, навколо чотирьох важливих питань:

1. З якою метою ми говоримо, спілкуємося? (мета спілкування).

2. Чого прагнемо цим сказати, досягти? (задумки промови, сутність інформації).

3.Якими засобами це робимо? (текст, паралінгвістичні засоби).

4.Як реагують слухачі/співрозмовники? (адекватність/ неадекватність, агресивність/неагресивність реакції слухачів тощо ).

Ієрархія цих питань висвітлює системну структуру словесної комунікації у кожний конкретний момент останньої. Зрозуміло, що мету спілкування треба досягти, інакше спілкування перетвориться у розмову сліпого з глухим: ми говоримо, а нас не чують.

Спілкування створює й імідж мовця /співрозмовника, що залежить від багатьох чинників. Акт мовленнєвої творчості в риториці як лінгвокультурологічній науці характеризують трьома взаємозв’язаними категоріями: 1) риторичний логос; 2) риторичний пафос; 3) риторичний етос.

Пропоновані навчальні матеріали орієнтовані як на тренінґ набутих на лекціях, практичних заняттях з “Риторики” і в самостійній роботі комунікативних знань і вмінь, на розвиток креативності мовлення й спілкування, так і на всебічний об’єктивний контроль/ самоконтроль засобами комплексних завдань.

Кожний варіант контрольної роботи складається з чотирьох завдань, які логічно пов’язані між собою (репродуктивні, креативні, тестові) і всебічно відбивають програмний матеріал дисципліни. Рекомендовану літературу наведено за абетковим принципом, п’ятьма блоками: базова, у тому числі з Грифом МОН України; методичне забезпечення; допоміжна; словники, довідники, енциклопедії; інформаційні ресурси.

Риторична освіченість необхідна людині кожної професії, оскільки вміння оперативно, вмотивовано та якісно керувати своїм мисленням і мовленням, як правило, надає людині можливість максимально повно реалізувати себе, бути інтелектуально чесною, критичною й самокритичною, толерантною до інших співрозмовників та їхніх ідей, пропозицій, рекомендацій, думок, а також виявити творчі здібності в обраній спеціальності, оволодіти секретами організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності, посилити знаннями комунікативну інтуїцію і, нарешті, досягти вершин свого інтелектуально-професійного потенціалу. Відтак, ефективна мисленнєво-мовленнєва діяльність – підґрунтя професіоналізму. Perfice te! (Вдосконалюйте себе!)

2. МЕТА ВИВЧЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА» СТУДЕНТАМИ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Комплексна мета опанування начальної дисципліни «Риторика»:

– вмотивовано усвідомити актуальність риторичної культури у національному та міжнародному вимірах;

­– засвоїти основи класичної і сучасної загальної риторики (риторичний канон, ораторію, еристику), специфіку прикладної риторики та риторичний ідеал;

– сформувати і вдосконалити нормативні комунікативно-мовленнєві вміння та навички;

– засвоїти ефективні форми переконуючої комунікації за різних ситуацій сучасного академічного, ділового та професійного спілкування;

– сформувати вміння й навички з ораторського мистецтва та розвинути майстерність публічного виступу;

– усвідомити основні стратегії комунікативного співробітництва та аргументації як логічної основи вербального переконання;

– сформувати риторичну компетентність як обов’язкову складову професіоналізму в економіко-гуманітарній сфері.

3. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА»

Студенти мають знати:

– сутність і сучасний статус риторики;

– своєрідність риторики як самостійної теоретико-прикладної лінгвокультурологічної науки;

– риторичну формулу як сукупність семи основних законів організації та управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю;

– історичні витоки риторики (риторичні традиції Давньої Греції і Давнього Риму) та традиції української школи красномовства;

– специфіку, різновиди, сучасні жанри, квантитативні і квалітативні параметри публічного мовлення;

­– стратегію, тактику і концепцію публічного виступу та етапи творчої діяльності оратора;

– види аргументації і ситуації їх використання;

– ефективні методи риторичного аргументування та маніпулятивні й неприпустимі прийоми переконання;

– принципи безконфліктного ділового спілкування;

– основні риторичні форми непрямого інформування (метаповідомлення);

– етичні принципи та основні стратегії комунікативного співробітництва;

– найефективніші прийоми активізації уваги слухачів;

– різновиди публічного спору та їх риторичну специфіку;

– алгоритмічний припис учасника наукової дискусії (полеміки, диспуту, „круглого столу” тощо);

– складники риторичної культури студента/фахівця;

– правила конструктивного спілкування для мовця і слухача;

– етикет службової телефонної розмови в національних традиціях;

– сучасні критерії та параметри оцінювання усної промови;

– базову риторичну термінолексику;

– найактуальнішу навчально-довідкову вітчизняну та європейську літературу з риторики.

Студенти повинні вміти:

– коректно вступати в комунікацію за різних ситуацій навчальної діяльності;

– правильно формулювати запитання (для встановлення контакту, для одержання інформації тощо) і пропонувати переконливі коректні відповіді;

– аргументовано й коректно висловлювати власну точку зору, у тому числі в есе та рольових іграх;

– дотримуватися чинних правил вербального спілкування;

– обґрунтовувати думки аргументами/контраргументами;

– підготувати публічний виступ за означеною темою та виступити з промовою на широкий загал;

– всебічно й ґрунтовно оцінити публічну промову однокурсника;

– спілкуватися за чинними нормами літературної мови, доречно і точно вводити у контекст цитати, посилання, сентенції, афоризми.

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА»

Опрацьовуючи в рекомендованій літературі програмні питання університетської дисципліни «Риторика», треба усвідомити, що вербальне спілкування – це невід'ємний та важливий інструмент професійної діяльності. Професії гуманітарної сфери вимагають посиленої комунікативної та мовленнєвої відповідальності. У риторичному контексті кожен акт мовленнєвої творчості формують у логічному взаємозв'язку три категорії: риторичний логос (об’єктивна аргументація, пов'язана із розумінням дійсності), риторичний пафос (емоції мовця у відповідності до контексту: діловий пафос, героїчний, іронічний, романтичний тощо), риторичний етос (доброчинність, ораторська чесність, порядність, почуття справедливості мовця). Ігнорування хоч однієї із цих риторичних категорій суттєво й помітно знижує рейтинг мовця/співрозмовника у професійній сфері, «адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити вважається такою ж непристойністю, як і невміння читати й писати» (А.П.Чехов).

Останніми роками набув умотивованої актуальності публічний діалог фахової проблематики, який являє собою динамічну сферу різноманітної мовної комунікації. Мовлення особи за кожної комунікативної ситуації має бути таким, щоб у ньому віддзеркалювався високий (гідний) рівень як загальної культури, так і професійної компетентності. У цьому велику роль грають і самоосвіта, і родинне виховання, і навчання у вишах, що все разом посилює та вдосконалює комунікативність як важливу вимогу часу, соціуму, професії. Отже, набуті на лекціях і практичних заняттях та в самостійній роботі риторичні знання про норми, закони, технології і правила ефективного й переконливого вербального спілкування розвивають у кожної людини цілу систему актуальних, практично значущих і професійно пріоритетних особистісних якостей: культуру мислення, культуру мовлення, культуру спілкування, культуру комунікативної поведінки.

Ознаки риторичної культури – це вміння «мислити схемами»; адекватно розуміти комунікативні потреби слухацької аудиторії; впевнено почувати себе в ситуаціях, коли треба повідомити, проаналізувати, підбити висновки, аргументовано висловити власну думку, коректно долучитися до дискусії, пояснити, довести чи спростувати; підготувати і виголосити на широкий загал обґрунтовану доповідь чи поздоровлення; ефективно використовувати коректні методи риторичного аргументування (фундаментальний, «шматків», порівняння, причинно-наслідковий, потенціювання тощо); активне сприяння вдосконаленню цивілізованого комунікативного простору у професійно-діловій сфері; самоактуалізація, посилена власна комунікативна інтуїція; досягнення вершин професіоналізму. Сучасний риторичний ідеал передбачає, як мінімум, три взаємопов'язані складники: доцільність мовлення, максимальна інформативність, доброчинність. Ефективна і конструктивна мисленнєво–мовленнєва діяльність за законами спілкування – одна з умов професіоналізму.

Підготовка до публічного виступу чи до участі в професійній комунікації під час ділових зустрічей, нарад, зборів, «круглих столів», перемовин тощо повинна здійснюватися з урахуванням семи законів риторики, котрі взаємопов'язані ієрархічним принципом (строгої послідовності): концептуального (найголовнішого), закону моделювання слухацької аудиторії, стратегічного, тактичного, мовленнєвого, закону ефективності спілкування, системно-аналітичного. Перші п'ять законів є підготовчими, докомунікативними. Шостий і сьомий закони – власне управлінські.

Вербальне спілкування в усіх своїх формах та сучасних видах має підпорядковуватися п'ятьом «золотим правилам»: 1) нікому і ніколи не зашкоджати ані окремим словом, ані твердженням; 2) ніколи не стверджувати того,що не можете доказати/спростувати достатньою (переконливою) кількістю перевірених фактів; 3) дотримуватися ораторської чесності; 4) виявляти максимальну об'єктивність в оцінюванні чогось чи когось; 5) бути максимально уважним слухачем (не переривати інших співрозмовників, не імітувати процес слухання тощо).

Якісне опрацювання за рекомендованими джерелами (в першу чергу базовими із Грифом МОН України) зазначених питань, котрі виносяться на підсумковий контроль, дозволить правильно виконати всі завдання КР. При цьому необхідно врахувати наступні рекомендації: 1) уважно прочитати кожне завдання та переконатися, що правильно зрозуміли його; 2) виконати всі вимоги завдання та обґрунтувати; 3) здійснити самоконтроль, спираючись на довідкову літературу та підручники для ВНЗ; 4) лаконічно й переконливо викласти сутність та специфіку риторичних понять у завданнях 1,2,3, навести приклади з обраного фаху.

Завдання КР можна виконувати як в учнівському зошиті в лінію та розбірливим почерком, без скорочень і виправлянь, так і в друкований спосіб на комп’ютері (білий аркуш форматом А-4, кегль 14 та міжрядковий інтервал 1,5; загальний обсяг КР – до 7с.) Обов'язково треба записати номер кожного завдання та його формулювання. Теоретичні питання треба викласти чітко і точно за темою та вимогами завдання, лаконічно і грамотно. Тлумачення понять подати в контексті рекомендованих термінологічних словників.

Після останнього завдання необхідно подати за абеткою і чинним бібліографічним стандартом список використаних навчальних джерел останнього покоління, у тому числі словників.

5. ТЕМАТИКА І ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Теми семінарських занять

№ з/п	Назва теми
	Історичні витоки риторики.

Теми практичних занять

№ з/п	Назва теми
	Риторика в сучасному вимірі
	Теоретичні засади публічного мовлення
	Структура діяльності ритора
	Публічне мовлення як спілкування з колективним співрозмовником
	Еристика. Основи полемічного мистецтва

Плани семінарських та практичних занять

Тема 1. Історичні витоки риторики (семінар, 4 г.)

План

1. Загальна характеристика риторики античності.

1.1. Дві риторичні концепції.

1.2. Триєдине завдання кожного оратора.

1.3.Сутність понять „логограф”, „апологія”.

1. Найвидатніші оратори Давньої Греції.

2.1. Риторичні настанови Коракса, Лісія, Горгія, Сократа.

2.2. Сократ як неперевершений майстер академічних бесід-діалогів.

2.3. Риторичні настанови Платона.

2.4. Ораторське мистецтво Демосфена.

2.5. Риторична теорія Аристотеля.

1. Риторика Давнього Риму.

3.1. Марк Тулій Цицерон як теоретик красномовства і „цар адвокатури”.

3.2.Рекомендації Квінтіліана ораторові.

1. Слов’янське ораторське мистецтво.

4.1. Перша слов’янська риторика (1620р).

4.2. Риторика в Києво-Могилянській академії.

4.3. Риторична концепція Феофана Прокоповича.

4.4. Поетико-риторична спадщина Григорія Сковороди.

4.5. Михайло Ломоносов про красномовство.

4.6. Риторичні системи М. Сперанського, М. Кошанського, К. Зелонецького.

4.7. Академічне і судове красномовство в Росії в другій половині ХIX ст.

4.8. «Інститут Живого Слова» (з 1919) як унікальний навчальний заклад.

4.9. Неориторика в країнах Європи.

4.10. Народний золотослів.

Форми контролю: усне повідомлення, реферат, презентація, діалог/полілог, дискусія, есе, конспект, тести, креативні завдання.

Тема 2. «Риторика» в сучасному вимірі

(практичне заняття, 2 г.)

План

1. Сучасний статус риторики.

2. Основні розділи риторики.

3. Зв'язок риторики з іншими гуманітарними науками.

4. Своєрідність риторики.

5. Риторична формула.

Форми контролю: бліц-опитування, схема, таблиця, конспект, есе, тести, креативні завдання.

Тема 3. Теоретичні засади публічного мовлення

(практичне заняття, 4 г.)

План

1. Квалітативні і квантитативні параметри публічного мовлення.
2. Цілі і завдання публічного мовлення.
3. Основні категорії риторики.
4. Різновиди сучасного публічного мовлення.
5. Константні якості зразкового публічного мовлення.
6. Риторичні методи аргументування.
7. Критерії оцінювання публічного мовлення.
8. Особливості слов’янського риторичного ідеалу.
9. Риторичний ідеал сучасності в міжкультурному контексті.

Форми контролю: усне повідомлення, бліц-опитування, схема, таблиця, конспект, есе, тести, креативні завдання.

Тема 4. Структура діяльності оратора

(практичне заняття, 2 г.)

План

1. Етапи творчої діяльності оратора крізь призму законів риторики.
2. Теза, аргумент/-и і спосіб доведення як основа логічності публічного виступу.
3. «Золота пропорція» структурних частинпублічного виступу.
4. Функціональне навантаження «техніки мовлення» в сучасній комунікації.

Форми контролю: усне повідомлення, бліц-опитування, схема, таблиця, конспект, есе, тести, креативні завдання.

Тема 5. Публічне мовлення як спілкування

з колективним співрозмовником

(практичне заняття, 2 г.)

План

1. Діалогічність монологу.
2. Правила спілкування для мовця і слухача: спільне та специфічне.
3. «Золоті правила» риторики.
4. Риторичні форми непрямого інформування і сфера їх застосування.
5. Стратегії комунікативного співробітництва.

Форми контролю: бліц-опитування, усне повідомлення, конспект, есе, тести, креативні завдання, рольова гра.

Тема 6. Еристика. Основи полемічного мистецтва

(практичне заняття, 2 г.)

План

1. Сутність, функції та історичні витоки еристики.
2. Принципи безконфліктного спілкування.
3. Конструктивне і деструктивне в спілкуванні.
4. Лінії поведінки в полеміці та основні психологічні типи комунікантів.
5. Сучасний етикет полеміста.

Форми контролю: бліц-опитування, усне повідомлення, конспект, тести, креативні завдання, рольова гра.

6. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА»

Теми для самостійної роботи

6.1. Підготувати усні обґрунтовані промови (публічні виступи, повідомлення, тематичні огляди) за наведеною проблематикою (на вибір).

6.1.1. Ораторське мистецтво в Давній Греції у дзеркалі ХХІ століття.

6.1.2. Сократ як неперевершений майстер академічних бесід-діалогів.

6.1.3. Ораторський талант і риторичний досвід Демосфена.

6.1.4. Творчість Арістотеля як ціла епоха в розвитку теорії риторики.

6.1.5. Арістотелівські способи переконання в сучасному вимірі.

6.1.6. Ораторське мистецтво Давнього Риму в сучасному риторичному контексті.

6.1.7. Марк Тулій Цицерон – “цар адвокатури”, найславетніший давньоримський оратор.

6.1.8. Ґрунтовна “Риторика” Й.Галятовського в історичній спадщині Києво-Могилянської академії.

6.1.9. Риторична концепція Ф. Прокоповича і сучасність.

6.1.10. Риторичні традиції Києво-Могилянської академії.

6.1.11. Григорій Сковорода – український любомудр, письменник, оратор.

6.1.12. М.Сперанський – автор славнозвісних “Правил вищого красномовства”.

6.1.13. М. Кошанський про “красномовство розуму і красномовство серця”.

6.1.14. К. Зеленецький – автор “Дослідження про риторику”.

6.1.15. Риторичний ренесанс в Україні (ХVІІ-ХVІІІ ст.).

6.1.16. Захисні промови видатних слов’янських юристів (А. Коні, П. Олександров, Ф. Плевако) як взірці судового ораторського мистецтва.

6.1.17.Особистість оратора в концепції І.Франка.

6.1.18. “Інститут Живого Слова”: історія, функції і роль в суспільстві, традиції.

6.1.19. Комунікативна культура студента: компоненти і сутність поняття, шляхи формування і вдосконалення.

6.1.20. Мовленнєвий етикет східних слов’ян: історія і сучасність, традиції і новації.

6.1.21. Сучасні полемічні прийоми в ораторському мистецтві.

6.1.22. Громадсько-політичне мовлення: жанри і специфіка.

6.1.23. Риторична специфіка засобів масової комунікації.

6.1.24. Ораторський талант як вияв інтелекту, освіченості, креативності й індивідуальності особистості.

6.1.25. Риторика управління в сучасному суспільстві.

6.2. Виконати тестові завдання за навчальним посібником для ВНЗ: Онуфрієнко Г.С. Риторика. – К., 2008. (розділ 6, с. 533-549).

6.3. Виконати репродуктивні завдання креативного спрямування та завдання для самостійної роботи за навчальними посібниками: Онуфрієнко Г.С. Риторика у тренінгових та кваліфікаційних комплексних завданнях для студентів (Запоріжжя, 2007.– розділи 2;3); Онуфрієнко Г.С. Риторика. – К., 2008. (розділ 5, с. 496-502).

6.4. Підготувати рольові ігри (діалоги, мікроетюди, макроетюди) за навчальним посібником для ВНЗ: Онуфрієнко Г.С. Риторика. – К., 2008. (розділ 6, с. 502-522).

6.5. Змоделювати інтерв’ю з актуальних та дискусійних проблем, спираючись на алгоритмічний припис (Онуфрієнко Г.С. Риторика. – К., 2008. (розділ 6, с. 523-528).

6.6. Підготувати переконливе есе за однією з тем:

– Риторична культура в моїй професії: випадковість чи закономірність?

– «Екологія» мовної комунікації: за і проти.

– Вербальна агресія: причини, наслідки, профілактика.

– Дезінформування в професії: за і проти.

– Навчальні джерела у вищій освіті: паперові чи електронні?

– Університет: минуле, сучасне, майбутнє.

Дата добавления: 2014-11-06