Індивідуальне відтворення: основний і оборотний капітал. Кругооборот і оборот капіталу

Національне господарство будь-якої країни являє собою сукупність, з одного боку, відокремлених, з іншого боку – взаємозалежних підприємств (фірм), що здійснюють індивідуальне відтворення.

Індивідуальне відтворення – це безперервно повторюваний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і одержання доходу.

Вихідним моментом відтворення є кругооборот капіталу.

Кругооборот капіталу – це рух вартості факторів виробництва через сфери виробництва й обігу, у результаті чого вона проходить три стадії і послідовно набуває грошової, продуктивної і товарної форми.

Стадії виробничого циклу:

	РС

Г – Т …. П … Т' – Г' (7.1)

1-а стадія 2-а стадія 3-я стадія

де Г – початковий капітал (авансовані гроші);

Т – товар;

PC – робоча сила;

3В – засоби виробництва;

П – процес виробництва;

Т' – вироблений товар, що містить додаткову вартість;

Г' – авансовані гроші, що зросли.

Кожна з трьох стадій виконує певну функцію:

– на першій формуються умови виробництва;

– на другій здійснюється виробництво товарів і послуг;

– на третій відбуваються реалізація товарів і послуг та одержання прибутку.

Кругооборот, розглянутий як безперервно поновлюваний процес, називається оборотом. Між кругооборотом і оборотом існують відмінності: протягом одного кругообороту (скажімо, виробництва партії обладнання) фірмі повертається лише частина авансованої від початку вартості; протягом одного обороту фірмі повертається вся авансована спочатку вартість. Для цього може знадобитися декілька кругооборотів.

Оборот виміряється часом і швидкістю.

Час обороту – це період, упродовж якого ресурси, пройшовши сфери виробництва й обігу, повертаються до вихідної (грошової) форми.

Час обороту розпадається на час виробництва й час обігу.

Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів ресурсів, здійснених протягом року.

Кількість оборотів визначається за формулою:

(7.2)

де п – кількість оборотів за рік;

О – прийнята одиниця часу (1 рік);

t – час обороту певних ресурсів.

Оборот здійснює виробничий капітал (у Маркса – промисловий). Виробничий капітал – це виражені у вартісній формі фактори виробництва, що функціонують у замкненому відтворювальному циклі.

Відповідно до способу перенесення вартості використовуваного виробничого капіталу на вартість створеного товару різні за натурально-речовинною формою його елементи поділяються на дві групи – основний капітал і оборотний капітал.

До основного капіталу належать будинки, устаткування і т. ін. Вони багаторазово використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на новостворену продукцію частинами.

До оборотного капіталу належать сировина, матеріали, робоча сила. Вони використовуються цілком і переносять свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничого циклу.

Процес переносу вартості основного капіталу протягом терміну його служби на вартість виробленого товару й акумулювання вартості основного капіталу в амортизаційному фонді називається амортизацією.

Фінансовим відображенням зносу і старіння основного капіталу є щорічне списання частини його вартості в амортизаційний фонд, що не оподатковується, тому що він створюється не з прибутку. Цей фонд існує винятково для фінансування відтворювальних капіталовкладень, тобто тих, що підтримують господарський об'єкт у працездатному стані. Амортизаційний фонд призначений для відновлення елементів основного капіталу, який вибув з виробничого процесу через фізичний та моральний знос.

Класичний розрахунок розмірів амортизаційних відрахувань чи списань, здійснюється за формулою:

(7.3)

де А – розмір щорічних амортизаційних відрахувань, гр. од.;

K_П – початкова вартість основного капіталу на момент його передбачуваного вибуття з експлуатації, гр. од.;

K_З – залишкова вартість основного капіталу на момент його передбачуваного вибуття з експлуатації;

Т – термін служби речовинних носіїв основного капіталу в роках.

Щорічні амортизаційні відрахування включено в ціну товарів (послуг), бо вони є необхідним елементом витрат виробництва. Але така практика амортизаційного списання служить не простому, а розширеному виробництву. Підприємці, в принципі, зацікавлені у збільшенні списань в амортизаційний фонд, тому що ці засоби більш вигідно використовувати для фінансування інвестицій, ніж прибуток – з них не треба сплачувати податки.

Річна сума амортизаційних відрахувань з урахуванням витрат на капітальний ремонт і демонтаж устаткування розраховується за наступною формулою:

річна сума амортизаційних відрахувань з урахуванням витрат на капітальний ремонт і демонтаж устаткування =

початкова витрати на витрати залишкова

вартість + капітальний + з – вартість

основного ремонт демонтажу

капіталу

__________________________________________________________

нормативний термін служби засобів праці (основного капіталу) (7.4)

Фізичний знос основного капіталу – це втрата ним споживчої вартості.

Моральний знос – це втрата вартості з двох причин:

1) створення аналогічних, але більш дешевих засобів праці;

2) випуск більш продуктивних засобів праці за тією ж ціною.

Урахування фізичного й морального зносу має велике значення для встановлення норм амортизації.

Норма амортизації – це відношення річної суми амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основного виробничого капіталу, виражене у відсотках:

(7.5)

де n_am – норма щорічних амортизаційних відрахувань;

Т – кількість років, за які визначається сума амортизації.

В умовах НТП терміни служби устаткування скорочуються, тому з'являється проблема прискореної амортизації.

Узагальнюючим показником використання основних фондів (капіталу) є фондовіддача (Ф_В):

(7.6)

де Ф_В – фондовіддача;

П – випуск продукції;

Ф_ОСН – вартість основних виробничих фондів (капіталу).

Використання оборотних фондів (капіталу) виражається в матеріалоємності (М_Є):

(7.7)

де Ф_ОБ –оборотні фонди,

П – вартість випущеної продукції.

Крім основного й оборотного капіталу (фондів), що функціонують у сфері виробництва, фірми мають фонди обігу, призначені для процесу реалізації.

Кошти, вкладені в оборотні фонди й фонди обігу, утворюють обігові кошти. Ефективність використання обігових коштів визначається коефіцієнтом оборотності, що виміряється відношенням вартості реалізованої за рік продукції до середнього залишку обігових коштів.

Для комерційної діяльності дуже важливо знати, як швидко обертається авансований капітал, тобто якою є швидкість обороту капіталу. Остання може вимірюватися часом обороту капіталу, який розраховується за формулою:

(7.8)

де t – час обороту капіталу;

А – амортизаційні відрахування на основний капітал протягом одного року (12 міс.);

К_АВ – авансований капітал;

К_ОБ – відшкодований оборотний капітал за один рік (12 міс.).

7.4. Підприємництво: економічний зміст, ознаки, види. Ризик у підприємництві

Джерела підприємництва сягають епохи Середньовіччя. Однак необхідним атрибутом ринку підприємництво стало тільки в період розвитку капіталізму.

А. Сміт характеризував підприємця як власника, що йде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї й одержання прибутку.

У вітчизняному законодавстві й економічній літературі підприємництво трактується як ініціативна самостійна діяльність громадян і об'єднань, спрямована на одержання прибутку і здійснювана на їхній ризик і під їхню майнову відповідальність.

Не будь-яку господарську діяльність можна вважати підприємницькою, а лише ту, яка пов'язана з ризиком, ініціативою, заповзятливістю, самостійністю, відповідальністю, активним пошуком. Усі названі ознаки узяті разом є ознаками підприємництва.

У підприємництві розрізняють суб'єкти й об'єкти.

Суб'єктами підприємництва можуть бути приватні особи, різного роду асоціації (акціонерні товариства, орендні колективи, кооперативи), а також держава.

Об'єктами підприємництва можуть бути будь-які види господарської діяльності, комерційне посередництво, торгово-закупівельна, інноваційна, консультаційна діяльність, операції з цінними паперами.

Залежно від змісту діяльності розрізняють види підприємництва:

1) виробниче підприємництво – це таке, у якому здійснюється виробництво товарів, послуг, інформації, духовних цінностей. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною;

2) комерційне підприємництво здійснює операції та угоди зперепродажу товарів і послуг і не пов'язане з виробництвом продукції. Прибуток підприємця утворюється шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. Якщо ці операції здійснюються в рамках закону, то вони невважаються спекулятивними;

3) фінансове підприємництво – різновид комерційного. Об'єктами купівлі-продажу тут є гроші, валюта, цінні папери.

4) посередницьке підприємництво виявляється в діяльності, що з'єднує зацікавлені у взаємній угоді сторони. За надання подібних послуг підприємець одержує доход.

5) страхове підприємництво – це особлива форма фінансового підприємництва, суть якого полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, який повертається тільки при настанні застрахованого випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Як бачимо, усі види підприємництва спрямовані на одержання доходу. Але для цього необхідно навчитися комбінувати обмежені ресурси.

Здійснення різних комбінацій ресурсів є необхідною ланкою діяльності підприємця. Такі комбінації, на думку Й. Шумпетера, охоплюють п'ять напрямків:

1) виготовлення нового блага чи створення нової якості старого блага;

2) впровадження нового методу виробництва;

3) освоєння нового ринку збуту;

4) одержання нового джерела сировини чи напівфабрикату;

5) проведення необхідної реорганізації виробництва.

На кожному новому відрізку часу можуть з'являтися нові комбінації.

Підприємницька діяльність не пов'язана з якоюсь однією формою власності: приватною, колективною чи державною. Можливими є різні варіанти і поєднання. Це означає, що для того, щоб займатися підприємництвом, зовсім не обов'язково бути повним власником капіталу. Можна використовувати позиковий, чужий капітал. Однак позиковий капітал підлягає поверненню з визначеною часткою прибутку. Тому за його використання ступінь економічного ризику підприємця зростає.

Ризик, як зазначалося, – одна з основних ознак підприємництва.

Ризик – це ймовірність збитків чи недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, передбаченим прогнозом і планом.

Розрізняють декілька видів ризику: виробничий, комерційний, фінансовий, кредитний і процентний.

Існує думка, що припустимий рівень ризику є обернено пропорційним до кількості осіб, які беруть участь у цій діяльності. Як правило, ризик страхується в установах, що займаються страховим підприємництвом.

Ризик можна вимірювати різними методами:

– статистичним, за якого вивчають статистику втрат у минулому і роблять прогноз на майбутнє;

– експертним, за якого вивчається думка фахівців і досвідчених бізнесменів;

– розрахунково-аналітичним, що базується на математичних прийомах.

Підприємництво неможливе без новаторства. У зв'язку з цим окреслюють дві моделі підприємницької поведінки: класичну й інноваційну.

Суть класичної моделі полягає в тому, що бізнесмен прагне організувати свою діяльність з розрахунком на максимальну віддачу від наявних у його розпорядженні ресурсів.

Друга модель зорієнтована не тільки на наявні ресурси, але й на можливість залучити й використовувати зовнішні ресурси. Залучаючи власні й зовнішні ресурси, підприємець віддає перевагу найбільш вигідним варіантам розвитку свого бізнесу.

Дата добавления: 2014-10-15