Опорні схеми до теми. Тема 2. 2. Теоретичні основи процесу навчання у вищій школі

Тема 2.2. Теоретичні основи процесу навчання у вищій школі

Компетенції (прогнозовані результати навчання)

Знання: особливостей організації педагогічного процесу у вищій школі, законів, закономірностей принципів та основних методів і засобів навчання студентів у ВНЗ.

Уміння: аналізувати організацію навчально-виховного процесу у вищій школі, розкривати значення термінів: «закон, закономірності, принципи навчання», добирати методи навчання залежно від теми і мети навчального заняття.

1. Педагогічний процес у вищому навчальному закладі та особливості його організації.

2. Закони, закономірності і принципи навчання.

3. Методи і засоби навчання у вищій школі.

Основні поняття теми: педагогічний процес; закони, закономірності, принципи навчання, навчально-професійна діяльність; методи, прийоми, засоби навчання, інтерактивні методи навчання.

ПЕДАГОГІЧНИЙ

ПРОЦЕС У ВНЗ

СТРУКТУРА

ПЕДАГОГІЧНОГО

ПРОЦЕСУ

ЗАКОНОМІРНОСТІ

НАВЧАННЯ

ПРИНЦИПИ

НАВЧАННЯ

МЕТОД

НАВЧАННЯ

ПІДХОДИ ДО

КЛАСИФІКАЦІЇ

МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ

КЛАСИФІКАЦІЯ

МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ ЗА

Ю. БАБАНСЬКИМ

ЗАСІБ

НАВЧАННЯ

ВИДИ

ЗАСОБІВ

НАВЧАННЯ

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі та особливості його організації

Педагогічний процес – це внутрішньо-логічно пов'язана сукупність процесів, які у своїй багатогранності й складності трансформують досвід людства, його знання, цінності, надбання в особистісні якості, установки та риси студентів, а також їх освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й характер.

Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб'єкти та об'єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічна діяльність, а також результат.

Педагогічний процес забезпечує виконання замовлення суспільства на підготовку громадян і фахівців, що виражено в його загальній меті.

Конкретні вимоги суспільства визначають конкретніші завдання навчання й розвитку людей, а також його зміст. Саме мета і зміст становлять найважливіший змістово-цільовий компонент педагогічного процесу. Мета функціонує в діяльності і педагога, і студентів на рівні її усвідомлення та реалізації.

Отже, визначена мета є відправним моментом, що зумовлює функціонування педагогічного процесу як системи, яка є сукупністю структурних компонентів, органічно взаємозалежних між собою.

Педагогічний процес є взаємодією суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, яка спрямована на розв'язання завдань навчання, професійної підготовки, виховання й загального розвитку людини, а також на формування в неї певних якостей, установок, емоційно-вольової стійкості, надійності тощо.

Отже, процесуальними компонентами є не самі суб'єкти навчання, а мета, завдання, зміст, засоби, мотивація, методи та форми взаємодії педагогів і студентів, а також результати, яких досягають.

Основні завдання педагогічного процесу у вищому навчальному закладі:

– підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності;

– цілеспрямоване формування особистості громадянина, який має високі моральні й громадянські якості;

– озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності;

– забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента.

Особливості завдань педагогічного процесу визначають зміст складових цього багатофункціонального процесу – виховання (самовиховання), навчання (самоосвіти) й розвитку. Кожен з елементів функціонально-змістової структури педагогічного процесу є відносно самостійною підсистемою.

Найважливішими компонентами педагогічного процесу є навчання й виховання, які зумовлюють суттєві зміни освіченості, професійної підготовки, вихованості й розвитку людей, а також рівня сформованосгі їхніх якостей. Процеси навчання й виховання складаються з певних взаємозалежних процесів.

Результатом функціонування педагогічного процесу як системи загалом є знання, навички, вміння і готовність людини до суспільно корисної діяльності, а також професійні, громадянські, морально-психічні й фізичні якості.

У конструюванні педагогічного процесу у вищому навчальному закладі необхідно дотримуватися відповідних етапів. Традиційно виокремлюють три етапи: підготовчий, основний і завершальний.

На підготовчому етапі розв'язують такі завдання: визначення цілей, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування й планування розвитку педагогічного процесу. На цьому етапі створюють необхідні навчально-матеріальні, морально-психологічні, естетичні умови, раціонально розподіляють наявний час. Завершують підготовчий етап розробленням перспективного плану професійної підготовки людей.

Етап організації й реалізації педагогічного процесу містить такі елементи взаємодії суб'єктів та об'єктів навчання:

– формулювання мети і роз'яснення завдань діяльності, прийняття їх тими, хто навчається, та окремими виконавцями;

– використання обраних методів, засобів і форм організації педагогічного процесу; забезпечення взаємодії всіх суб'єктів виховання; створення сприятливих умов; здійснення різних заходів стимулювання активності людей.

У процесі педагогічної взаємодії здійснюють оперативний контроль, виокремлення слабких аспектів у методах і формах організації виховних впливів, регулювання процесу, уміло організовуючи різноманітні заходи стимулювання діяльності об'єктів навчання, внесення оперативних коректив у зміст діяльності суб'єктів навчання й виховання, у послідовність окремих її видів.

Завершується педагогічний процес етапом аналізу його результатів. Суб'єкти навчання вивчають слабкі й сильні аспекти навчально-виховного процесу, рівень професійної підготовленості студентів до професійної діяльності, їх громадську, соціальну і моральну зрілість, рівень розвитку особистості, її зміст.

Особливо важливо виявити причини неповної відповідності результатів цілям навчання й виховання. Аналіз причин відставання й недоліків – дуже важливий елемент завершального етапу педагогічного процесу. Без цього неможливо правильно окреслити подальший рух уперед.

Одним із найважливіших напрямів підвищення якості та ефективності навчання й виховання є інтенсифікація педагогічного процесу. Вона відбувається на основі правильного поєднання традиційних та інноваційних підходів і впровадження нових технічних засобів, технологій, методик. Цього досягають завдяки конкретному формулюванню навчально-виховних завдань, раціональному плануванню професійної підготовки, ретельному добору навчального матеріалу, ефективному використанню навчального й позанавчального часу, застосуванню сучасних технологій навчання й виховання, забезпеченню чіткості й високої організованості в роботі, постійному пошуку і впровадженню досягнень науково-технічного прогресу.

До важливого напряму вдосконалення педагогічного процесу належить його гуманізація, яка має забезпечити кожному учасникові процесу гідне й поважне становище у вищому навчальному закладі. Для гуманізації характерне олюднення відносин; високе суспільне визнання кожного, гарантія соціальної захищеності, вияв індивідуальності; увага до внутрішнього світу людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.

З гуманізацією нерозривно пов'язана демократизація педагогічного процесу, яка створює умови для того, щоб кожна людина стала активною діючою особою цього процесу. Демократизація – це викорінювання будь-яких виявів формалізму, черствості, пасивності, бюрократизму в навчанні й вихованні людей, в організації їхнього життя й діяльності. Це підвищення суспільної й пізнавальної активності людей, їхньої зацікавленої причетністю до справ суспільства. І найголовніше – реалізація духовного потенціалу всіх учасників педагогічного процесу в інтересах підвищення його ефективності.

Щоб демократизувати педагогічний процес, у вищому навчальному закладі потрібно створити сприятливі умови для вияву активності, творчості, ініціативи студентів. Для цього їх залучають до планування, організації та проведення конкретних навчально-виховних заходів. Забезпечення провідної ролі науково-педагогічних працівників в удосконаленні педагогічного процесу додає йому системного характеру і є визначальним чинником оптимізації з навчання й виховання.

Закони, закономірності та принципи навчання

Закономірності навчання – об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у вищому навчаль­ному закладі відповідають закономірностям навчання в за­гальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі. Їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності навчання:

– Виховний і розвивальний характер навчання.

– Зумовленість навчання суспільними потребами.

– Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес.

– Врахування реальних навчальних можливостей сту­дентів.

– Рівень активності студента.

– Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і ви­учуваного об'єкта.

Суб'єктивні закономірності навчання. Вони зале­жать від особливостей діяльності викладача, його харак­теру тощо.

Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидак­тичних принципів, зумовлених закономірностями і за­вданнями освіти.

Принципи (лат. рrіпсіріит – початок, основа) навчання – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи.

До загальнодидактичних принципів належать:

– принцип науковості,

– принцип системності і послідовності навчання,

– принцип доступності навчання,

– принцип зв'язку навчання з життям,

– принцип свідомості і активності у навчанні,

– принцип наочності у навчанні («золоте правило» ди­дактики),

– принцип міцності засвоєння знань, умінь і нави­чок,

– принцип індивідуального підходу,

– принцип емоційності навчання.

С пецифічні принципи навчання:

– принцип єдності наукової і навчальної діяльності кафедр і викладачів,

– принцип участі студентів у науково-дослідній ро­боті,

– принцип органічної єдності теоретичної і практич­ної підготовки студентів,

– принцип врахування особистих можливостей кож­ного студента.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання викладач повинен керуватися всіма принципами.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення постав­лених вищою школою цілей.

Методи навчання слід відрізняти від методів учіння.

Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навич­ками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в са­мостійній роботі.

Методи навчання і методи учіння мають свої спе­цифічні особливості, вони відносно самостійні, але розгля­даються в єдності.

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною.мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань сту­дентами, формує у них відповідні уміння та навички. Ви­кладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомо­гою якого студент відновлює в пам'яті, повторює та за­кріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи. Інші засоби навчання виконують різ­номанітні функції: заміняють викладача як джерело знань (відеофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); кон­кретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які пові­домляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал); є прямими об'єктами вивчення, досліджен­ня (машини, прилади, хімічні речовини, об'єкти живої природи); виступають «посередниками» між студентом і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпо­середнє вивчення неможливе або ускладнене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо); формують у студентів на­вчальні та професійні уміння і навички (прилади, інстру­менти та ін.); є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, технічні креслення, графіки, діаграми тощо). Необхідними чинниками, що сприяють успішному за­своєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать: дидактична техніка (кінопроектори, діапро­ектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери), екранні посібники статичної проекції (діа­фільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кіно­фільми, кінофрагменти, відеофільми та ін.), фонопосібники (магніто­фонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділя­ють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто ті, за яких показ зобра­ження супроводжується текстом, а звуковий ряд – відпо­відними ілюстраціями.

Ефективнішими та більш доцільними нині є технічні засоби навчання широкого призначення – відеотехнічні і проекційні.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність основних завдань педагогічного процесу у вищій школі.

2. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу.

3. Визначте специфіку загальних закономірностей навчання у дидактиці вищої школи.

4. Проаналізуйте специфічні для дидактики вищої школи принципи навчання.

5. Розкрийте особливості реалізації загальних принципів навчання в дидактиці вищої школи.

6. Розкрийте зв’язок між словесними, наочними і практичними методами навчання.

7. Доведіть взаємозв’язок методів і прийомів навчання.

Завдання для самостійної роботи

1. Підготуйте повідомлення про актуальні проблеми організації педагогічного процесу у вищій школ на основі аналізу публікацій педагогічних журналів.

2. Порівняйте моделі навчання у зарубіжній та вітчизняній вищій школі.

3. Складіть таблицю класифікації принципів навчання у вищій школі.

4. Зробіть конспект теми у вигляді переліку питань, відповіді на які висвітлюють її зміст.

Тема 2.3. Форми організації навчального процесу у вищій школі (4 год.)

Компетенції (прогнозовані результати навчання)

Знання: основних форм організації навчального процесу у вищій школі; типів лекцій, семінарських та практичних занять; вимог до форм організації навчального процесу.

Уміння: аналізувати організацію навчально-виховного процесу у вищій школі, форми і засоби його забезпечення та проведення лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять, консультацій.

1. Загальна характеристика форм організації навчального процесу у вищій школі.

1.1. Лекції та методика їх проведення.

1.2. Семінарські, практичні та лабораторні заняття у вищій школі і методика їх проведення.

1.3. Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій.

1.4. Самостійна робота студентів.

2. Навчальна та виробнича практика студентів.

3. Контроль навчальної діяльності студентів: функції, принципи, види та форми.

4. Оцінка і оцінювання у вищій школі, засоби діагностики.

Основні поняття теми: форми організації навчального процесу: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, консультація, самостійна робота; контроль навчальної діяльності; оцінка й оцінювання.

Дата добавления: 2014-11-08