Опорні схеми до теми

Професіоналізм

викладача

як особистості

Професійно-

педагогічна

спрямованість

викладача

Основні

характеристики

особистості

викладача

Авторитет

викладачів

визначається

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою розу­мової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, ак­тивної життєвої позиції.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяль­ність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця.

Однією з особли­востей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зу­мовлена тим, що об'єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Педагогічна діяльність передбачає безпосередні кон­такти зі студентами. У процесі такого спілкування викла­дач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спіл­кування, який може бути авторитарним, демократичним, ліберальним.

Особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з ко­лективами академічних груп, курсів, які є як об'єктами так і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викла­дача оволодіння методикою використання виховного впли­ву на колектив.

Викладач у своїй діяльності повинен досконало володіти основним інструментом — мовою і мовленням. Слово рідної мови є могутнім засобом ду­ховного контакту, морального впливу і переконання.

Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та вдосконалення.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Виховну діяльність викладач здійснює у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, під час спілкування, а передусім у позанавчальний час у процесі співбесід, роботи клубів, про­ведення вечорів, екскурсій, куратор­ської діяльності, на власному прикладі.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

Психолого-педагогічна структура діяльності – це система дій педа­гога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань. У цій системі виокремлюють такі функціональні ком­поненти (за Н. Кузьміною).

Структуру діяльності викладача розглядають у двох аспектах. Перший її аспект передбачає взаємозв'язок знань і умінь:

- спеціальних (знання теорії своєї науки та практич­ні вміння застосовувати їх у педагогічній діяльності);

- педагогічних (знання дидактики вищої школи, тео­рії виховання, усвідомлення основної мети навчання і ви­ховання у вищому навчальному закладі, діагностика професійних даних майбутнього спеціаліста, прогнозування його фахового зростання);

- психологічних (знання психологічних основ викла­дання обраного предмета, психічних станів студентів і сво­го власного, закономірностей вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання);

- методичних (знання шляхів, методів, прийомів і за­собів донесення наукової інформації до студентів).

Другий аспект структури педагогічної праці виклада­ча – це його конструктивна, організаційно-мобілізуюча, комунікативно-розвивальна, інформаційно-орієнтуюча, дослідницька і гносеологічна діяльність, що передбачає високу кваліфікацію.

Важливу роль у вихованні і навчанні студентів відіграють особистісні якості викладача вищого навчального за­кладу оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і за­собом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента. Викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них вважається авторитетним.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою. Професіоналізм викладача вищого навчального закла­ду виявляється в умінні бачити і формулювати педагогічні завдання та зна­ходити оптимальні способи їх розв’язання

Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного) і педагогічного мислення. передбачає оптимальне поєднання педагогічної діяльності з навчально-методичною та науково-дослідною роботою..Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.

Викладач вищого навчального закладу повинен постій­но працювати над удосконаленням своєї педагогічної май­стерності, від чого значною мірою залежать результати йо­го роботи. Педагогічна майстерність – сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень професійної діяль­ності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педаго­гічна моральність, професійно значущі якості, культура, п едагогічна спрямованість.

Усі ці компоненти-характеристики створюють перед­умови для перетворення педагогічної діяльності у мистец­тво.

Викладачу вищої школи, як і кожному педагогічному працівнику, необхідна твор­чість у педагогічній діяльності. Як творча особистість, він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає використо­вує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технолога.Творчий викладач виступає і як дослідник, який, спи­раючись на основні положення теорії навчання і вихован­ня, досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує.

Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності, а саме:

- організаторсько-педагогічні здібності (організація навчально-пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдо­сконалення);

- дидактичні здібності (підготовка навчальних мате­ріалів, доступність, виразність, переконливість під час пояснення навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);

- перцептивні здібності (об'єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у на­вчальній діяльності):

- комунікативні здібності (налагодження педагогіч­но доцільних стосунків зі студентами та колегами з навчально-виховної діяльності):

- сугестивні здібності (здібності емоційно-вольового впливу на людину);

- гносеологічно-дослідницькі здібності (виявляються в умінні пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні явища та процеси; їх рівень залежить від рівня до­слідницької культури викладача, його методологіч­них знань і дослідницьких умінь);

- науково-пізнавальні здібності (володіння наукови­ми знаннями, розуміння взаємозв'язків між наука­ми).

До особистості викладача ставлять певні вимоги: усвідомлення свого громадянського обов'язку, ви­ховання висококваліфікованих спе­ціалістів; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, уп­равління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, уміння володіти власною емоційно-вольовою сферою педагогічною спостережливістю, педагогічним тактом тощо.

Основу науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи становить професійно-педагогічне спілкування Спілкування - цепроцес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Педагогічне спілкування є способом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості студента.

Педагогічне спілкування, як особливе соціально-психологічне явище, характеризується такими функціями:

- соціально-перцептивною;

- комунікативно-поведінковою;

- емоційною;

- соціальною самопрезентацією.

Значення педагогічного спілкування:

1. Завдяки спілкуванню викладач виступає персоніфікованим посередником між гамою наукових ідей і студентом.

2. Через експресію викладач «заражає» студентів своїм інтересом до науки, викликає в них живий інтерес до неї.

3. Викладач своїм прикладом спілкування пропонує культурну норму взаємин і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативну компетентність.

Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:

- знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;

- об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

- вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;

- вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;

- володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;

- своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

- аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування є за принципом суб'єкт - суб'єктної взаємодії:

1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;

2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;

3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.

Для професійного спілкування важливими є такі вміння: транслювати особистісне «Я» іншому суб'єкту; чути й бачити іншу людину; співпереживати іншому «Я»; приймати іншого як даність; поважати іншу людину; зберігати особливості власного «Я».

На атмосферу емоційного благополуччя під час навчальних занять та результативність навчальної діяльності студентів безпосередньо впливає стиль спілкування. Стиль професійно-педагогічного спілкування віддзеркалюють:характер взаємин зі студентами,творча індивідуальність педагога й студента, комунікативні здібності. Серед типових класифікацій вирізняють такі стилі: захоплення спільною творчою діяльністю, дружня прихильність, спілкування-залякування, спілкування-загравання та інші. Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача (розуміння, визнання і прийняття студента таким як він є).

У викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами трапляються такі труднощі: невміння налагодити контакт з аудиторією; нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента; складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять; невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються; труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу; невміння керувати власним психічним станом у стресових та конфліктних ситуаціях. Якщо конфліктні ситуації не регулюються, то виникає конфлікт.

Конфлікт – загострена суперечність, що виникає між викладачем і студентом у зв'язку з вирішенням питань навчально-виробничого, громадського або особистісного характеру. Конфлікт завжди виступає як протидія однієї особи іншій особі або групі людей (викладач – студентська група). Це зіткнення їхніх інтересів і прагнень. Конфлікти можуть виникати на функціональних або особистісних засадах і бути конструктивними або деструктивними. Конструктивні конфлікти виявляються в принципових зіткненнях думок, дискусіях, які ведуть до відкриття істини та є джерелом саморозвитку, самовдосконалення. Деструктивні конфлікти – це непорозуміння, сварки, які потрібно вирішувати, ліквідовувати їхні причини, що сприяє оздоровленню морально-психологічного клімату в колективі, підвищує працездатність його членів.

Форми конфліктної поведінки студентів: порушення трудової дисципліни; зухвала поведінка; незгода і критика; пропозиції викладача; ухиляння від виконання завдань; ігнорування педагогічних вимог.

Вихід із конфліктної ситуації має для студентів виховне значення. Для аналізу конфліктної ситуації потрібно:

- відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;

- встановити ділову зону конфлікту, визначити відношення предмета незгоди до навчально-виробничої діяльності і ділових взаємин;

- з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у конфлікті;

- визначити спрямованість конкретних дій учасників конфлікту;

- зберігати самовладання, витримку;

- обмірковувати проблеми;

- намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.

За вирішення конфлікту відповідає викладач. Із конфліктами викладач повинен справлятися самостійно

Отже, для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб'єктами педагогічного процесу, важливо долати бар'єри невідповідності настанов і мотивів, побоювання групи, педагогічних помилок; наслідування,відсутності контакту; звуження функцій спілкування, негативної установки на академічну групу, конфліктні ситуації тощо.

Рекомендована література

Основна

1. Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.

2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.

3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.

Додаткова

1. Долинська Л.В.Стилі педагогічного спілкування та можливості його формування в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя // Психологія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ, 1999. – Вип. 1 (4). – С. 64-69.

4. Загітова К.І.Психологічні умови конструктивного вирішення конфліктів у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. –К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. – Ч.2. – С. 46-49.

2. Корніяка О.М.Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. – №1. – С. 38-43.

3. Левківський Б.Підвищення педмайстерності викладачів ВНЗ // Вища школа. – 2005. – №3. – С. 57-59.

4. Матяш-Заяц Л.П.Передумови виникнення конфліктів у ранньо­му юнацькому віці // Вісник НПУ ім. М. Драгоманова. – К.: НПУ, 2002. – Вип. 3. – С. 18-20.

5. Середницька І. Стресостійкість як спосіб попередження конфліктів у студентської молоді // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С. 20-24. Колошин В.Ф.Самоактуалізація викладача // Практична психоло­гія та соціальна робота. – 2000. – № 1. – С. 7-9.

6. Сидоренко О.Л.Про способи підвищення ефективності взаємодії викладача зі студентами // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 2002. – № 1-2. – С. 83-88.

7. Соколова І.М. Р івень конфліктності та ступінь емоційного напруження у студентів молодших курсів // Вісн. Харків. держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – Вип. 5: Психологія. – С. 170-174.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Розкрийте специфіку педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу порівняно з діяльністю шкільного вчителя.

2. Проаналізуйте психологічні умови, які визначають ефективність діяльності викладача вищої школи.

3. Доведіть, що педагогічна діяльність викладача має творчий характер та розкрити особливості педагогічної творчості.

4. Обгрунтуйте критерії оцінки ефективності діяльності викладача вищої школи.

5. Визначте, які стилі професійно-педагогічного спілкування є найбільш оптимальними щодо розв'язання завдання професійної підготовки й особистісного зростання студента як майбутнього вчителя. Доведіть свою думку.

6. Проаналізуйте психологічні засоби, методи та прийоми, які підвищують ефективність професійно-педагогічного спілкування зі студентською аудиторією під час навчальних занять.

7. Схарактеризуйте особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку.

8. З'ясуйте причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент - викладач» і «викладач - студентська академічна група».

9. Проаналізуйте шляхи конструктивного подолання бар'єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач - студент».

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте першоджерела (конспект, тези).

2. Визначте основні поняття теми, які не подані у глосарії та виписати їх із поясненням у тематичний словник.

3. Складіть таблицю професійних і особистісних якостей викладача вищої школи.

4. Дайте характеристику тактовності й коректності викладача в спілкуванні зі студентами.

5. Наведіть приклади бар'єрів спілкування, які заважають взаємопорозумінню.

6. Складіть алгоритм розв’язання конфлікту.

7. Сформулюйте психологічні настанови для молодого викладача вищої школи у спілкування зі студентами та колегами кафедри.

Змістовий модуль 2

Дата добавления: 2014-11-08